Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500? високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м’ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лисі.

Кожну добу у світі реєструється близько 50 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

• 1961 рік, 22 липня в м. Дзержинську (Росія) через розрив хлоромережі була заражена територія хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;
• 1985 рік, Індія, Бхопал, підприємство «Юніон карбід», в результаті вибуху у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціаната; загинуло 3 тис. людей, більше 300 одержали важкі отруєння.

За даними офіційних джерел у світі тисячі підприємств, подібних Бхопальскому. Тільки в Західній Європі їх нараховується сотні.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь — у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь — у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб;

III ступінь — уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь — зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

• 1-й — надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація — LС50 менше 0,5 г/м3);
• 2-й — високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3);
• 3-й — помірно шкідливі (LС50 — від 5 до 50 г/м3);
• 4-й — мало шкідливі (LС50 — більше 50 г/м3).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР — сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

• 1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);
• 2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

• 1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);
• 2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості - часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об'єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 1300С, а до стійких — отруйні речовини з температурою кипіння вище 1300С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі - зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи:

нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);

стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін);

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть знаходитися у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 — швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери.

Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших.

У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хімічної речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах установлює Державний стандарт.

Зокрема, відповідно до вищенаведеного стандарту:

аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки;

попередньо проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкта, визначення типу НС.

Головними задачами хімічної розвідки є:

уточнення наявності і концентрації отруйних речовин на об'єкті робіт, границь і динаміки зміни хімічного зараження;

одержання необхідних даних для організації аварійно-рятувальних робіт і заходів безпеки населення і сил, що здійснюють ліквідацію аварії;

постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні НС, своєчасне попередження про різку зміну обстановки.

Одночасно в зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, цехів, транспортних засобів і інших місць, де могли знаходитися люди в момент аварії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів.

Рятувальні роботи в зоні зараження проводяться з обов’язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання.

При порятунку потерпілих на ХНО враховується характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються наступні заходи:

деблокування потерпілих, що знаходяться під завалами зруйнованих будинків і технологічних систем, а також в ушкоджених блокованих приміщеннях;

екстрене припинення впливу НХР на організм уражених шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження;

надання першої медичної допомоги потерпілим;

евакуація уражених у медичні пункти та в установи для надання лікарської допомоги і подальшого лікування.

Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження, при цьому необхідно:

забезпечити швидке припинення впливу НХР на організм через видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизуватих;

відновити функціонування важливих систем організму шляхом найпростіших заходів (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця);

накласти пов’язки на рани і іммобілізувати ушкоджені кінцівки;

евакуювати уражених до місця надання лікарської допомоги і наступного лікування.

Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Локалізацію, чи зниження до мінімального рівня впливу виниклих при аварії на ХНО уражаючих факторів в залежності від типу НС, наявності необхідних технічних засобів і нейтралізуючих речовин здійснюють такими способами:

припиненням викидів НХР способами, що відповідають характеру аварії;

постановкою рідинних завіс (водяних чи нейтралізуючих розчинів) у напрямку руху хмари зараженого повітря;

створенням висхідних теплових потоків у напрямку руху хмари НХР;

розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком;

обмеженням площі виливу та інтенсивності випару токсичної речовини;

збором (відкачкою) НХР у резервні ємності;

охолодження проливу рідини твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами;

засипанням проливу сипучими речовинами;

загущенням проливу спеціальними рецептурами з наступними нейтралізацією і вивозом;

випалюванням токсичної рідини.

В залежності від типу НС локалізація і знешкодження хмар і проливів НХР може здійснюватися комбінуванням наведених способі…

Однак, практично в жодній країні світу не вироблена на державному рівні ефективна система заходів для захисту держави, суспільства і особистості від актів тероризму.

На сьогоднішній день немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це явище, виділяються: мета; мотив; зміст дій; намічувані і реальні наслідки.

Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав’язування як офіційну ідеологію визначених соціальних, релігійних, етнічних стандартів і державних рішень, що випливають з них, інша істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, «розхитування» стабільності і залякування суспільства, окремих груп населення, заподіяння збитку міждержавним відносинам і провокування бойових дій (війни).

Використовуючи для характеристики тероризму як соціально-правового явища такі елементи, як зміст і наслідки дій терористів, варто вказати на обов’язковість наявності насильства чи його погрози; заподіяння або погроза заподіяння такої шкоди (людському життю, здоров’ю, або матеріальному та моральному збитку, чи всіх цих видів у сукупності), що може привести до широкого резонансу, потрясти суспільство, залишити глибокий слід у психіці населення, його значної групи, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, формувати почуття беззахисності перед «усесиллям» терористів. Одночасно дії терористів по їхніх наслідках зв’язані з ускладненням нормальної діяльності державного апарата, важливих ланок або функціонування системи життєзабезпечення населення.

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона послужить наскрізним орієнтиром для того, щоб визначити задачі, правові, організаційні і ресурсні аспекти боротьби з ним у структурі розробки і здійснення великомасштабних заходів, що відносяться до будь-якої сфери внутрішньої і зовнішньої політики країни. Іншими словами, доцільно установити і законодавчо закріпити порядок, при якому кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося би експертизі на анти терористичний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає однією з пріоритетних завдань держави і суспільства.

Що стосується інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й анти терористичної діяльності; уніфікувати відомчі і міждержавні підходи до статистичного обліку, розширення кола статистичних даних про учасників і посібників тероризму, про потерпілих; створення єдиного банку інформації, включаючи і дані про результати судового розгляду і режиму інформаційного обміну, узгодження статистичної звітності про терористичні злочини і суміжні кримінальні діяння, розробки і впровадження методики оцінки наслідків терористичних злодіянь, включаючи збиток від зазіхань на життя і здоров’я, на матеріальні об'єкти, на нормальну діяльність державного апарата, на спокій населення.

Стосовно до правового забезпечення доцільно прийняття комплексного закону про боротьбу з тероризмом з пакетом додатків до нього у виді указів Президента, постанов Уряду, програмних документів, міжвідомчих і відомчих нормативних актів.

Протягом останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). В даний час відомо більше сотні типів ВР, але застосування знаходять лише тридцять. У військових цілях використовуються тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні - тверді, рідкі, газоподібні. Треба помітити, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від якого-небудь схожого інертного матеріалу, тому ідентифікація не може бути зроблена швидко і без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої це комплекс, що включає вибухові речовини, засоби їх вибухового ініціювання, систему управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючи елементи. В процесі дії ВП утворюються уражаючи фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні і постійно удосконалюються. У 1977 році в СРСР була відкрита нова сторінка в застосуванні вибухових пристроїв як засіб терору 8 січня 1977 року у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший — у метро. Терористи використовували спосіб вибуху після закінчення заданого часу уповільнення. У якості вибухача уповільненої дії вони застосували звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу можуть застосовуватись електронні схеми, прилади, що мають у своєму складі таймер.

Управління вибухом по радіосигналу терорист може здійснювати за допомогою керованої по радіо іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції і інших пристроїв.

Ініціюється також вибух шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор по проводах. Типовий приклад — теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найбільш простий і застосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає жертву.

Велике поширення одержали ВП, що спрацьовують при підключенні споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі або при включенні споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу та інших.). Вибух може також відбутися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом, який обладнаний спеціальним п'єзовибухачем.

Необхідно відзначити, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока і оцінюється сотнями випадків на рік.

При вибуховому теракті, що готується, завжди є демаскуючі ознаки. Найбільш поширені з них такі: припаркований у неналежному місці дуже близько від будинку автомобіль; залишений причіп; покинутий предмет з наявними на ньому джерелами живлення; дроти, розтяжки із дроту або мотузки; шум, цокання з залишеної без хазяїна торби або пакета; незвичайне розташування урн, контейнерів для сміття і інші.

При підозрі на закладку чи виявленні ВП необхідно негайно повідомити про підозру можливого вибуху міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, не підходити до нього, не торкатися підозрілого предмета. Якщо подія відбувається в приміщенні, евакуювати весь персонал, по можливості відкрити усі вікна і двері для розосередження ударної хвилі, виключити використання мобільних телефонів, радіозв'язку, тому що це може привести до спрацьовування системи управління вибухом.

Ліквідація наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюється за єдиною схемою ліквідації наслідків НС мирного і воєнного часу. Однак необхідно пам’ятати, що мінно-вибухова травма відноситься до числа найбільш важких видів бойової патології і травм мирного часу.

Для таких поранень характері крайні ступені травматичного шоку, гостра масивна крововтрата. Особливими механізмами її виникнення є великі ушкодження м’яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним руйнуванням і навіть відривом одного чи навіть декількох сегментів кінцівок, сполучення ушкоджень органів грудей, живота, голови…

Важливо пам’ятати одне: у деяких випадках людину можна врятувати, якщо допомога буде зроблена негайно.

За даними фізіологічних і лабораторних обстежень восьмисот потерпілих, встановлено, що якщо протягом першої години після одержання мінно-вибухової травми не надати першу допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, увести протишокові препарати), то імовірність смерті збільшується на 80%. Таким чином, надання медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Питання для засвоєння навчального матеріалу.

• 1. Особливості сучасного тероризму.
• 2. Вибух як засіб терору.
• 3. Деякі аспекти забезпечення безпеки населення при терористичних актах.