Дозвільна система у сфері підприємництва. 
Державні та адміністративні послуги

Однією з найактуальніших проблем у регуляторному полі країни залишається сфера правового регулювання діяльності дозвільних органів. Її розв’язання стало одним із основних мотивів для активізації реформування дозвільної системи.

Визначальним кроком стало прийняття Верховною Радою України 6 вересня 2005 року Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» — основоположного законодавчого акту, що визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Основною метою цього Закону є упорядкування процедур видачі документів дозвільного характеру та запровадження основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв’язку із видачею документів дозвільного характеру [6].

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вiд 06.09.2005 № 2806-IV дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Стаття 1 вищезгаданого Закону під документами дозвільного характеру має на увазі дозвіл, висновок, узгодження, свідоцтво та інші документи, які дають суб'єкту господарювання право на здійснення певних дій в межах його господарської діяльності. Іншими словами, це документ, який дозволяє підприємствам (підприємцям) проводити визначені дії. Відсутність такого документа означає, що дії для суб'єкта заборонені під загрозою застосування різного роду санкцій [6].

Об'єктами, на які видається документ дозвільного характеру, можуть виступати: земельні ділянки, споруди, будівлі, приміщення, устаткування і механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються; операція, господарська діяльність певного вигляду, робота або послуга. До даних документів можна віднести: дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі; дозвіл органів пожежного нагляду на початок роботи підприємств і оренду приміщень; дозвіл Держнагляду охорони праці; дозволи на розміщення малих архітектурних форм, рекламних вивісок; документи, пов’язані з переводом житлових приміщень в нежилі, з використанням земельних ділянок і цей перелік не є вичерпним [6].

Зазначеним законом запроваджуються норми щодо встановлення виключно законодавчими актами необхідності отримання документів дозвільного характеру, порядку їх отримання, установлюється адміністративна відповідність посадових осіб за порушення порядку видачі дозвільних документів, запроваджуються виправдані в економічно розвинених країнах принципи видачі документів дозвільного характеру — організаційної єдності, декларування тощо [6].

Мета запровадження державної (адміністративної) послуги полягає у створенні гарантій реалізації громадянами своїх конституційних прав, формуванні системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові та національним інтересам.

Разом з тим термін «послуга», що застосовується в нормативно-правових актах для регулювання суспільних відносин, використовується у словосполученнях адміністративна, державна або управлінська послуга. Це у свою чергу, призводить до неадекватності розуміння і потребує глибокого вивчення та унормування. Насамперед, це стосується визначення категоріального апарату, оскільки надання послуг здійснюється в різних напрямках діяльності органів державної влади.

Впровадження доктрини адміністративних послуг має здійснюватися на єдиних засадах, що вимагає визначення поняття «адміністративні послуги», з’ясування його ознак та співвідношення з іншими суміжними категоріями.

Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція служіння держави (влади) людині (суспільству), тому категорія «адміністративних послуг» у своїй основі має таке ж навантаження, що й у приватному праві (секторі), — це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї особи.

У ширшому значенні, до адміністративних послуг можна віднести звернення до адміністративного органу не лише за юридичним оформленням суб'єктивних прав особи, а й щодо виконання обов’язків фізичної або юридичної особи. Наприклад, відповідно до закону, фізичні та юридичні особи зобов’язані періодично подавати звіти до податкових органів. Організація прийому таких звітів має здійснюватися на тих самих засадах, що й надання інших адміністративних послуг.

Отже, адміністративні послуги — це публічні послуги, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, і надання яких пов’язане з реалізацією владних повноважень [6].

Ідентифікувати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування як надання адміністративних послуг можна завдяки ознакам, які характеризуються адміністративні послуги:

• 1) адміністративна послуга надається за зверненням приватної фізичної або юридичної особи (далі - приватної особи). Контрольна діяльність (перевірки, ревізії, інспектування тощо) та інша «втручальна» діяльність адміністративного органу не є адміністративними послугами;
• 2) надання адміністративних послуг пов’язане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи. Найбільш типовими зразками адміністративних послуг є різноманітна діяльність щодо проведення реєстрації, видачі дозволів, ліцензій тощо;
• 3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами і обов’язково через реалізацію владних повноважень. Поняття «адміністративного органу» вживається не тільки у статутному значенні - такими є органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, — а й у функціональному. Тобто органом може вважатися будь-який суб'єкт (в тому числі установа, організація, підприємство незалежно від форми власності тощо), який на виконання закону чи у порядку делегування здійснює функції державного управління або місцевого самоврядування. Отримати конкретну адміністративну послугу можна, як правило, тільки в одному адміністративному органі. В цьому сенсі адміністративний орган володіє «монополією» на надання такої адміністративної послуги;
• 4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом;
• 5) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт — рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи. Такий адміністративний акт має конкретного адресата — споживача адміністративної послуги, тобто особу яка звернулася за даною послугою.

Крім того, формальною ознакою адміністративної послуги можна вважати наявність спеціального правового регулювання порядку надання таких послуг.

Як другорядну ознаку адміністративних послуг можна виділити їх типовість, або ординарність. Ця ознака особливо актуальна для адміністративних послуг, які можуть надаватися через «універсами послуг», де спілкування між адміністративним органом і особою фактично є «документальним» і, як правило, не вимагає особистого вислуховування особи.

Отже, адміністративна послуга — це спрямована на забезпечення умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-владна діяльність адміністративного органу, яка здійснюється за заявою особи [6].

Адміністративні послуги характеризуються багатогранністю та різноманітністю. Отже, класифікацій адміністративних послуг може бути багато.

Виокремлюється такі підстави класифікації адміністративних послуг:

• 1. За змістом адміністративної діяльності щодо надання адміністративних послуг:
  • — видача дозволів (на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; на проведення мітингів, демонстрацій; на розміщення реклами та ін.), у тому числі акредитація, атестація, сертифікація;
  • — реєстрація з веденням реєстрів (реєстрація актів громадянського стану, суб'єктів підприємницької діяльності), у тому числі легалізація суб'єктів (легалізація об'єднань громадян);
  • — легалізація актів (консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України);
  • — соціальні послуги — визнання певного статусу, прав особи (призначення пенсій, субсидій).
• 2. За рівнем встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема:
  • — з централізованим регулюванням (закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади);
  • — з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);
  • — зі «змішаним» регулюванням (коли водночас здійснюються централізоване і локальне регулювання).
• 3. За предметом (характером) питань, за розв’язанням яких звертаються особи до адміністративних органів:
  • — підприємницькі (або господарські);
  • — соціальні;
  • — земельні;
  • — будівельно-комунальні;
  • — житлові та ін.
• 4. За критерієм платності адміністративні послуги можуть поділяти на:
  • — платні
  • — безоплатні для особи.