Організаційна структура підприємства

Організаційна структура підприємства — це склад відділів, служб і підрозділів в апараті управління, системна їх організація, характер підпорядкованості та підзвітності один одному і вищому органу управління, а також набір координаційних і інформаційних зв’язків, порядок розподілу функцій управління по різним рівням і підрозділам управлінської ієрархії. Організаційна структура включає засоби розподілу різних видів діяльності між складовими структури та координації діяльності цих складових, що використовуються для досягнення цілей. В межах організаційної структури відбуваються усі управлінські процеси і функції, що забезпечують випуск продукції, в яких приймають участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації, та робітники. Таким чином, організаційна структура підприємства складається з організаційної структури управління (суб'єкта управління) та господарської структури (об'єкта управління).Використання в практиці управління схеми організаційної структури дозволяє зрозуміти формальну ієрархію організації, у тому числі, структуру процесів, відповідальності та звітності.

Схему організаційної структури ЗАТ «АБК» представлено на рис. 1.1.

Ці схеми застосовуються для вирішення низки завдань: визначення ролей і обов’язків всього персоналу в межах організації;встановлення ієрархічної структури повноважень, влади і процесу прийняття рішень; формування комунікаційних каналів і потоків інформації, включаючи правила підпорядкування і методи регулювання, що відносяться до методик звітності; формування механізму контролю з визначенням ступеню централізації та масштабу контролю;визначення функцій і управлінських завдань. Організаційна структура є базисом оптимізації функціонування підприємства та використання його виробничо-технологічного потенціалу. Розглянемо традиційну методику розробки схеми організаційної структури, яку ще називають організаційною діаграмою або органіграмою.

Схема складається з прямокутників з найменуванням посад працівників або найменувань підрозділів. Прямокутники між собою з'єднуються лініями без стрілок, але, зазвичай, вважається, що вони спрямовані зверху донизу, відзначаючи відповідне управлінське домінування верхніх ієрархічний рівнів над нижніми. Лінії не мають позначень. Графічно лінії виходять з нижньої грані верхнього прямокутника і входять в праву, ліву або верхню грань нижнього прямокутника.

Другий поширений метод побудови схеми організаційної структури економічних систем належить до методології моделювання бізнес процесів ARIS (Architecture of Integrated Information Systems) — проектування інтегрованих інформаційних систем.

Таблиця.1.1[2,С.243]

Символ.	Найменування.	Пояснення.
Група.	Відображає групу співробітників, які працюють разом протягом певного проміжку часу, наприклад, проектна група.
Розташування.	Визначає фізичне місцезнаходження організаційних одиниць, обладнання і технічних ресурсів підприємства. Ним може бути регіон, місто, завод, спорудження, кімната і навіть окреме робоче місце.
Організаційна одиниця.	Організаційні одиниці є виконавцями завдань, рішення яких необхідно для досягнення бізнес цілей. Вони являють собою достатньо стабільні утворення з набором штатних одиниць, займаних конкретними співробітниками.
Тип організаційної одиниці.	Узагальнює окремі організаційні одиниці, що володіють однаковими характеристиками, наприклад, права доступу й обов’язки. Усі підрозділи підпорядковуються загальним правилам, які, завдяки наявності такого об'єкту, визначаються лише один раз.
Співробітник.	Окремий службовець, ідентифікований, наприклад, за його персональним кодом. Він може бути пов’язаним з організаційною одиницею і функціями (які він виконує або за які несе відповідальність).
Тип співробітника.	Відображає узагальнення окремих співробітників з однаковими характеристиками. Наприклад, відповідальність начальників відділів, в разі існування такого об'єкту, потрібно описати лише один раз.
Посада.	Елементарна організаційна одиниця підприємства. З нею зв’язані співробітники, і, зазвичай, їх права й обов’язки визначаються саме профілем посади.

Ця методологія є найбільш розвинутою та містить біля 100 різних моделей, що застосовуються для опису, аналізу й оптимізації різноманітних аспектів діяльності економічної системи, а також складають модуль настроювання інтегрованої інформаційної системи SAP/R3, який використовується в ході впровадження системи і її налаштування під діяльність підприємства. Структурні моделі в ARIS поділяються на 4 групи:

• · моделі організаційної структури — опис організаційної структури й елементів внутрішньої інфраструктури; моделі функціональної структури — опис стратегічних цілей і функцій;
• · моделі інформаційної структури — опис інформації, що використовуються в роботі підприємства;
• · моделі бізнес процесів — опис бізнес процесів і взаємозв'язків між структурою, функціями й інформацією.

Організаційною одиницею підприємства є внутрігосподарський підрозділ, серед них виділяють: підрозділи, що займаються основним виробництвом (цехи, відділки, бригади, ферми); функціональні підрозділи (відділки які виконують одну або кілька споріднених функцій: планово-економічний, бухгалтерський, агрономічний, зоотехнічний, ветеринарний, інженерний, будівельний, відділ кадрів);допоміжні та обслуговуючі підрозділи (будівельні цехи, заводи по переробці продукції та виготовленню будівельних матеріалів, електростанція, пилорама, автогараж, майстерні, склади, тощо); культурно-побутові підрозділи (їдальня, баня, дитячий садок, будинок культури). Сукупність усіх підрозділів підприємства, їх розміри та територіальне розміщення становлять його організаційну структуру.

В організаційній структурі підприємства виділяють первинні і вторинні внутрігосподарські підрозділи. Первинні внутрігосподарські підрозділи не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони).

До вторинних підрозділів (цехи, відділки, дільниці) входить кілька первинних. Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу організаційної структури підприємства. Відділення, цехи, виробничі ділянки, бригади і ферми виступають у сільськогосподарському підприємстві як ланки виробництва. управління підрозділ ієрархія підприємство При класифікації виробничих підрозділів враховуються склад їх трудових колективів по професіях, принципах організації і спеціалізації. У залежності від періодів і термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають постійні і тимчасові. Прикладом постійних внутрішньогосподарських підрозділів є бригади, під якими розуміється колектив людей, що виконує роботи на основі поділу праці, що має закріплені на ряд років землі й інших засобів виробництва. [1].

В аграрних підприємствах зустрічаються спеціалізовані, галузеві і багатогалузеві (комплексні) бригади. Спеціалізовані бригади виробляють, як правило, один вид продукції. До них відносяться: бригади по вирощуванню цукрових буряків, бавовни, рису, винограду і тваринницькі по обслуговуванню визначених вікових груп тварин (наприклад, молочного поголів'я) або відгодівлі великої рогатої худоби.

До вторинних внутрішньогосподарських підрозділів підприємства відносяться: відділення, виробнича ділянка, цех. За відділеннями і виробничими ділянками закріплюються один або кілька масивів землі, близько розташованих один від одного, з машинно-тракторним парком і іншими засобами виробництва. До складу відділень входять бригади, ферми.

Вторинні виробничі підрозділи створюються тоді, коли на визначеній території є як мінімум два первинних виробничих підрозділи, діяльність яких необхідно координувати. Відділення і виробничі ділянки є самостійними підрозділами підприємства, що здійснюють свою роботу на основі плану і внутрішньогосподарського розрахунку.

Обслуговування відділень і виробничих ділянок автотранспортом, ремонт тракторів і складних машин у більшості випадків забезпечуються відповідними централізованими підрозділами. Відділення і виробнича ділянка здійснюють свою діяльність відповідно до положення, затвердженим директором підприємства. Цим підрозділам доводиться планове завдання на рік, що включає основні показники по рослинництву і тваринництву, засобах виробництва і ліміти по матеріально-технічному постачанню, чисельність і склад робочої сили, фонд заробітної плати й інші витрати. Розвиток аграрного виробництва на сучасному етапі характеризується появою нових організаційних форм виробничих підрозділів, однієї з яких є цех. Принципова відмінність цеху від відділення і виробничої ділянки полягає в тому, що для нього характерним є організаційний устрій за галузевим принципом. Цех являє собою вузькоспеціалізований підрозділ, що складається з однорідних по виробничому напрямку трудових колективів — бригад і ферм. В основному створюються цех рослинництва, що поєднує всі рослинницькі бригади, цех тваринництва, у який входять усі ферми господарства незалежно від того, де вони розміщені. Цех овочівництва зосереджує виробничі підрозділи овочівництва закритого і відкритого ґрунту, цех механізації й електрифікації - експлуатацію і технічне обслуговування машин і устаткування.

До підрозділів допоміжного й обслуговуючого призначення відносяться ремонтні майстерні, автогараж, тракторний парк, складські приміщення, нафтогосподарство, культурно-побутові установи.

Для збереження продукції, запасних частин і інших матеріалів у підприємстві є складське господарство. Житлові будинки й інші культурно-побутові об'єкти об'єднані в житлово-комунальне господарство, очолюване звичайно заступником директора по господарській частині.Залежно від наявності підрозділів та їх організаційного формування розрізняють дво-, три-, чотириступінчасту, а також змішану організаційну структуру, яка розчленовується по вертикалі на відповідну кількість рівнів управління, а по горизонталі на окремі ланки. Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу організаційної структури підприємства. Основними рівнями типової організаційної структури є: цех — відділення — дільниця — бригада — робоче місце.

Організаційна структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників. У процесі формування організаційної структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур.

До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх — цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.

Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

• 1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;
• 2) орієнтацією виробництва;
• 3) організаційним середовищем;
• 4) місцем розташування виробництва.

Розглянемо докладніше вплив кожного з них на формування і виробничої структури підприємства.

Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми спеціалізації - технологічна та товарна. Технологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів технологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі - ливарні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємстві - прядильні, ткацькі, обробні.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру виробів.

У разі товарної структури основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах товарної спеціалізації взагалі здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв’язку з чим їх часто називають товарно-замкнутими. Товарна форма спеціалізації цехів і товарна організаційна структура характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах. Поширеним типом виробничої структури для підприємств багатьох галузей промисловості є товарно-технологічна, або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві основних цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознакою. Як різновид цієї спеціалізації використовують товарно-подетальну чи товарно-повузлову спеціалізацію цехів з неповним циклом виготовлення продукції. Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їхні взаємозв'язки. Виробництво може спеціалізуватися на одній із фаз виробничого процесу, наприклад на складанні виробів або механічній обробці. Проте воно може спеціалізуватися також на всіх фазах виробництва продукції - від отримання замовлень до постачання виробу замовнику. Широка спеціалізація, до якої на сучасному етапі прагне більшість підприємств, дає можливість мінімізувати витрати, скоротити тривалість циклу виробництва продукції, підвищити її якість та конкурентоспроможність. Орієнтація виробництва [2]. Щодо орієнтації виробництва, то розширення товарної спеціалізації сприяє збільшенню кількості виробничих процесів виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієнтована на розвиток технологій та вимагає формування виробничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.

Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції. Місце розташування виробництва та структурних підрозділів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання. Розглянуті чинники визначають основні параметри організаційної структури. Тому завдання створення раціональної організаційної структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її удосконалення полягає в пошуку такого варіанта організаційної структури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об'єкта і відповідно сприяв підвищенню ефективності управління ним. Загальним напрямком поліпшення «керованості» об'єкта є максимально можливе спрощення його організаційної структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв’язків між ними, а також підвищенням стабільності функціонування системи. Розвиток виробничих та організаційних структур підприємства не можна розглядати ізольовано від структур управління, тому що виробнича та організаційна структури — це лише об'єкт управління.