Економічні індикатори зближення розвитку країн-членів ЄС та НАФТА

Усунення економічних диспропорцій в процесі регіональної інтеграції є проблемою, яка привертає увагу багатьох політиків і науковців. У межах інтеграційних об'єднань існують різні підходи до подолання асиметрії розвитку та гармонізації економічної діяльності. Так, Європейський Союз цілеспрямовано реалізує політику, орієнтовану на ліквідацію соціально-економічної нерівності серед держав-партнерів. Водночас, інша регіональна асоціація — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — керується ліберальними настановами, віддаючи перевагу ринковим механізмам подолання економічного дисбалансу своїх членів. Позаяк, будь яка оцінка обраної ними стратегії неможлива без надійного вимірювального інструментарію. Втім, універсальної індикативної бази для виміру економічного зближення країн, що інтегруються, наразі не утворено. Отже, на порядок денний постає питання вибору системи кількісних показників, які за умови аналітичного опрацювання змогли б надати картину відповідних зрушень у економіці держав-членів інтеграційних асоціацій.

Попри нагальну потребу і значний доробок у створенні різного роду економічних індикаторів, узагальнюючих праць стосовно їх використання у вимірюванні економічної асиметрії допоки не вийшло. Таке становище пояснюється збігом декількох причин. Передусім, цьому перешкоджає багаторівневість і складність самого інтеграційного процесу, результати якого залежать від численних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Позначається також дефіцит компаративних студій з інтеграційної тематики, що мають стимулювати відповідний системний підхід до вимірювання. Далекі від завершення спроби вироблення загального зведеного показника (або показників) інтеграції. Тому економічні маркери розвитку розглядаються у наукових студіях побіжно, у зв’язку з висвітленням окремих зрушень, що ними вимірюються. Стисла характеристика економічних показників міститься переважно у довідковій літературі [1;2;6;18;19]. Що стосується безпосередньо аналізу тієї чи іншої системи економічних індикаторів, то він має місце в окремих роботах, які присвячені вимірюванню змін у господарці окремих країн [5] або у певних сегментах економічної діяльності [7].

З огляду на теоретичну і практичну потреби та відсутність узагальнюючих робіт, присвячених засобам вимірювання економічного зближення держав, що інтегруються, метою даної статті є спроба визначити індикативну базу економічного вирівняння країн-членів ЄС і НАФТА. Для досягнення вказаної цілі необхідно розв’язати наступні завдання:

• — уточнити ключові поняття, що характеризують вимірювальний інструментарій економічного розвитку;
• — розглянути ґенезу, еволюцію і специфіку економічних індикаторів;
• — надати стислу характеристику основних економічних показників і визначити їх зіставність щодо ЄС і НАФТА;
• — окреслити чіткі межі індикативної основи економічного зближення країн даних інтеграційних союзів;
• — висвітлити методичні особливості використання економічних показників у студіях з вказаної тематики.

З метою упорядкування понятійного апарату дослідження є необхідність уточнити його ключовий термін — «економічний індикатор». Оскільки він є продуктом західної науки, доцільно звернутися в першу чергу до її доробки. Поняття, терміноване цим словосполученням, визначається провідними зарубіжними виданнями без суттєвих розбіжностей. Декілька довідників з економіки пропонують розглядати економічні індикатори як серію (або групу серій) статистичних даних, що використовуються економістами для аналізу і прогнозування змін у економічній діяльності [18,111;17,115]. Бізнесовий словник розуміє під економічними індикаторами ключові статистичні дані, що показують стан економіки [11]. Коротка Британська енциклопедія інтерпретує економічні показники як статистику, що використовується для визначення стану загальної економічної активності, особливо для прогнозування майбутнього [19,356]. Нарешті, маркетинговий словник визначає економічні індикатори як індекси, що походять від даних, зібраних за довгий період, і показують умови бізнесу та загальну економічну активність [12].

Що стосується вітчизняної наукової літератури, то найбільш уживаним і всеохоплюючим є визначення, що міститься у тритомній економічній енциклопедії, згідно з яким економічний індикатор — це «.цифровий показник зміни економічної величини, що використовується для обґрунтування економічної політики, спрямованості розвитку економічних процесів та оцінки їх результатів» [2,652]. Варіаціями цієї дефініції можна вважати визначення найбільш відомих російських довідкових видань. Характерно, що вони, як і цитована українська публікація, не згадують про статистичну форму економічних індикаторів [1,307;6,153].

Вищенаведені міркування дозволяють визначити економічний індикатор як цифровий показник, що існує переважно у формі статистичних матеріалів та виконує функцію вимірювання змін у економіці, оцінки державної економічної політики і прогнозування економічної ситуації. Необхідно також зазначити, що в українській науковій літературі поруч з терміном «індикатор» часто вживається слово «показник». Деякі вітчизняні автори (не економісти) навіть розмежовують ці слова з точки зору змісту [4,105]. Однак, з огляду на відсутність в англійській мові (де вперше був введений в науковий обіг термін «economic indicator») відповідного лінгвістичного аналога та несуттєві у економічному контексті нюанси, що відрізняють два вказаних слова, можна вважати лексичні одиниці «індикатор» і «показник» термінами-дублетами, що можуть на рівних вживатися у наукових текстах.

Втім, вищенаведена дефініція визначає поняття «економічний індикатор/показник» у широкому сенсі. Водночас, необхідно вказати і на звужене значення цього терміну, яке теж застосовується науковцями. Так буває, зокрема, коли паралельно з терміном «індикатор» вживається термінологічне слово «індекс». Обидва показники вважаються практично тотожним, хоча між ними існує суттєва різниця. У вузькому розумінні до індикаторів відносять ті з них, що представляють самостійні дані, які не співвідносяться з іншими. Натомість, індекс є відносним показником, що відбиває відношення рівня даного явища до його рівня в минулий період або до рівня аналогічного явища, прийнятого як база [4,105−106]. Тому у певних випадках необхідно чітко розрізняти терміни «індикатор» і «індекс» з точки зору їх понятійного змісту, в той час як у іншому контексті їх можна вживати узагальнено. Позаяк, для уникнення методологічних помилок і непорозумінь кожного разу бажано відповідне уточнююче супроводження.

Нарешті, слід вказати, що поруч зі звичайними індикаторами і індексами існують їх зведені (агреговані) аналоги. Останні за відповідною методикою будуються на основі декількох індикаторів (або індексів), об'єднаних з певною метою. Створення агрегованих маркерів є непростою справою, складність якої посилюється браком надійних даних. Тому кількість агрегованих вимірювачів відносно невелика і на практиці вони використовуються набагато рідше простих [14,25−26]. У таких багатоаспектних явищах як економічна інтеграція зведені показники базуються зазвичай не більш ніж на двох-трьох складниках. Традиційно академічна спільнота визнає пріоритет агрегованих індикаторів та індексів як якісного продукту колективної праці дослідницьких груп або наукових центрів. Однак, застосування зведених показників для вимірювання результатів економічної інтеграції обмежено через їх невелику кількість та не абсолютну (зважаючи на багатофакторність самого явища) надійність. Тому поруч з використанням агрегованих засобів виміру економічного зближення не слід уникати дезагрегованого підходу, який поки що дає більше можливостей для дослідників.

Ретроспективний погляд на проблему свідчить, що спроби кількісного визначення економічного розвитку країн у тій чи інший формі існували здавна. Вони були досить приблизними і виконували переважно статистичні функції. Чинником, що зробив актуальним чітке і надійне вимірювання економічних параметрів, стала Велика Депресія кінця 20-х — початку 30-х років ХХ ст., яка розпочалася і набула найнебезпечніших розмірів у Сполучених Штатах. Американська політична і бізнесова еліта була зацікавлена у ефективному інструментарії для визначення економічних зрушень під час виходу з господарської кризи. З цією метою у США в 1938 році була розроблена і оприлюднена перша система економічних індикаторів. Її авторами були Артур Бернс і Веслі Мітчелл — провідні вчені Національного бюро економічних досліджень (National Bureau of Economic Analysis) [5,23]. З того часу робота над вдосконаленням економічних індикаторів у Сполучених Штатах не припиняється. Поруч з використанням нових методів збору даних, аналізу і прогнозування, видаються пояснювальні прес-релізи, що мають поліпшити якість застосування системи показників. Нині у США пропонується до використання понад сорока основних економічних індикаторів, які друкуються у щомісячному виданні під назвою «Економічні індикатори», що виходить з 1949 року [10].

Системи економічних показників передбачають розподіл індикаторів за певними критеріями. Загальновизнаною є нині класифікація економічних індикаторів стосовно економічних циклів. Згідно з нею економічні показники розподіляються на лідируючі (leading), співпадаючі (coincident) та ті, що запізнюються (lagging) [19,356]. Лідируючими вважаються ті, що випереджають рух економічної активності. Вони можуть слугувати провісниками змін у сфері економічної діяльності і використовуються з метою прогнозування. Лідируючими показниками можуть виступити дозвіл на будівництво, нові замовлення на споживчі товари та сировину або контракти і замовлення на засоби виробництва, середньочасовий заробіток. До співпадаючих відносяться ті, що виявляються під час економічної активності і її характеризують. Як приклад можна навести особисті доходи населення, промислове виробництво, кількість зайнятих несільськогосподарських робітників і службовців тощо. Індикатори, що запізнюються, відображають стан речей у економіці держави через певний проміжок часу, інерційно реагуючи на економічні зміни. Такий тип показників представлений рівнем безробіття, змінами індексу споживчих цін у процентах, ВВП (остаточне значення). Часова різниця між індикаторами і економічною активністю називається часом випередження (lead time) або часом запізнення (lag time).

З точки зору кореляції індикатори можуть рухатись у тому ж або у зворотному напрямі стосовно загальної економічної активності. Відповідно до цього визначають про-циклічні показники, що співпадають з напрямом загальної економічної активності та проти-циклічні індикатори, рух яких йде у протилежному напрямку. До останніх належить безробіття, в той час як до про-циклічних — більшість інших.

Для вимірювання реальних економічних зрушень у державах-членах інтеграційних союзів доцільно використовувати різноманітні види вимірювачів. Проте, перевагу варто віддати співпадаючім індикаторам, хоча не виключене застосування тих, що запізнюються. Водночас, з метою прогнозування економічної ситуації подекуди (наприклад, для визначення можливих наслідків вступу до регіональних союзів нових членів) необхідно взяти до уваги і лідируючі показники.

Незважаючи на деякі розбіжності, економічні індикатори характеризуються трьома основними рисами, а саме. Передусім, вони публікуються регулярно, як тільки становляться відомими. Ці дані також охоплюють порівняно короткий період часу. Нарешті, інформація, що містить економічні показники, є загальнодоступною і може бути використана у компаративних студіях [5,22].

Періодичність публікацій даних, що слугують економічними індикаторами, становить зазвичай один місяць, що у порівнянні з іншою статистикою відзначається більшою оперативністю і надає ширші можливості для моніторингу і аналізу економічної ситуації. Втім, при цьому слід враховувати і певну інерційність, яка притаманна соціально-економічним змінам, що відбуваються з деяким запізненням, а також циклічний характер економічної активності (коливання останньої, відомі під назвою «економічний цикл», становлять період від 3 до 10 років).

З’явившись у Сполучених Штатах, економічні показники почали вироблятися і у інших розвинутих західних країнах. Це стимулювало спроби створити зведені видання, де наводяться економічні індикатори для декількох країн. Найбільш плідною у цьому напрямі виявилась діяльність Організації економічного співробітництва і розвитку — ОЕСР (Organization of Economic Cooperation and Development — OECD). Дана структура виникла у 1948 році як Організація європейського економічного співробітництва (Organization for European Economic Cooperation — OEEC) на чолі з Робертом Маржоленом з метою реалізації плану Маршалла у післявоєнній Європі. У 1961 року вона була реформована і зараз існує під вказаною вище назвою. Нині вона об'єднує 30 країн (25 з них визнані Світовим банком державами з високим рівнем доходів) і займається широким колом питань економічного, екологічного і соціального характеру. Організація економічного співробітництва і розвитку регулярно видає показники, що характеризують економічне становище низки країн і є методологічно зіставними.

Вищезгадана міжнародна структура — ОЕСР — виділяє низку економічних індикаторів, які визначає як головні (main economic indicators). Серед них — показники виробництва, об'єм продажу, замовлення, розпочаті і незакінчені роботи (Work Started and in Progress), композитні лідируючі індикатори, огляд тенденцій у бізнесі (Business Tendency Surveys), огляд думки споживачів, індекс споживчих цін та окремо індекси споживчих і інших цін, зайнятість, безробіття, плата за працю і робочі години (Labor Compensation and Hours Works), вартість праці за певну одиницю продукції (Unit Labor Costs), міжнародну торгівлю, баланс платежів, грошові сукупності (Monetary Aggregates), рівень інтересів (Interest Rates) та міжнародні фінанси. До блоку головних економічних індикаторів віднесені також національні звіти (accounts) країн, що не є членами ОЕСР [16]. Детальне роз’яснення суті вказаних показників подається у матеріалах даної організації окремим текстом [16].

Статистичні дані, що слугують економічними індикаторами розвитку, продукуються також ще декількома міжнародними організаціями. Серед них — Всесвітній Банк, де зосереджена різноманітна інформація статистичного характеру. Вона відображає демографічні та соціально-економічні зрушення у країнах світу, особливо ті, що характеризують стан бідності [21]. Вимірювальні матеріали зосереджені також у структурах Організації Об'єднаних Націй, наприклад, у Міжнародній Організації Праці. Остання концентрується навколо трудових відносин, надаючи статистичну інформацію щодо економічно активного населення, зайнятості, безробіття, заробітної плати, вартості праці, страйків та локаутів тощо [15].

З розгортанням інтеграційних процесів свої власні вимірювальні системи почали складати і наддержавні структури новоутворених асоціацій. Від початку діяльності Європейського Союзу на постійній основі розпочала функціонувати система, що носить назву Євростат. Остання орієнтована переважно на статистичну інформацію щодо європейських держав, особливо країн-членів ЄС і є постачальником даних, що слугують показниками їх економічного розвитку. Матеріали, що збираються Євростатом, представляють між іншими напрямами і такі, як економіка та фінанси, промисловість, торгівлю і служби, а також міжнародну торгівлю [13]. Серед багатьох напрямів діяльності Євросоюз реалізує низку проектів, що сприяють економічному зближенню партнерів. Ними є регіональна політика, політика економічного і соціального гуртування (economic and social cohesion) та Лісабонська стратегія, спрямована на економічне, соціальне і екологічне відновлення в період 2000;2010 років. З метою оцінки їх наслідків ЄС ініціював утворення так званих структурних індикаторів. Економічні показники, що передбачені для встановлення параметрів вказаних ініціатив, представлені даними, що відображають економічну діяльність (economic performance), зайнятість та економічні реформи. Поруч з ними корисну інформацію для висвітлення економічних питань можна здобути серед інших структурних індикаторів, що віддзеркалюють освіту, наукову і інноваційну діяльність, соціальне гуртування та навколишнє середовище [8,7].

Що стосується НАФТА, то з її утворенням теж розпочалась робота над власними економічними показниками. Насамперед, слід відзначити роботу на базі вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (2000 р.), спрямовану на створення індексу відносної економічної інтеграції в межах НАФТА. З аналогічною метою — побудування індексу економічної інтеграції між США і Канадою — у 2003 р. працювала група канадських дослідників (Р. Ачарія, С. Рао і Г. Савчук). Однак, в обох випадках база зведеного індексу виявилась доволі обмеженою (два-три показника), хоча робота у даному напрямі продовжується [3,66−68]. Натомість, для визначення економічних змін країни НАФТА користуються дезагрегованими індикаторами [20].

Поруч з загальновизнаними, ключовими показниками, які традиційно використовуються для вимірювання господарських змін, слід згадати і ті, що невиправдано часто лишаються на узбіччі економічних студій. Відтак, нарівні з дослідженням легального економічного сектору, предметом наукових розвідок має стати і тіньовий сегмент економіки. Він є суттєвою характеристикою тієї чи іншої економічної системи, і без нього уявлення про стан речей у даній області було б неповним. Навіть для країн із стабільною економікою тіньова частина господарства являє собою неабияку проблему, а для транзитивних держав нелегальна економічна активність часом сягає розмірів, що загрожують національній безпеці. Вимірний інструментарій тіньової економіки має свою специфіку, пов’язану з латентністю цього явища, різними науковими підходами до визначення самого поняття «тіньова економіка» і наявністю різноманітних методів розрахунку (соціологічні, статистичні, монетарні, структурні та спеціальні). Ці фактори особливо відчутні у компаративних студіях. Тому, обираючи ті чи інші статистичні дані для вимірювання тіньового сектору, варто дотримуватись певних умов. Насамперед, необхідно чітко визначитись з об'єктом дослідження, тобто окреслити межі тіньового сегменту (містять вони лише кримінальний промисел чи включають також легальну, але нерегламентовану економічну активність) та виокремити відповідні йому види і форми діяльності. Слід також обрати більш зручний предмет виміру (капітал, обіг, дохід тощо) і підібрати ті методи, що найбільш придатні до застосування. Втім, будь які підрахунки параметрів тіньової економіки вважаються приблизними і слугують скоріше для визначення її верхньої і нижньої межі або тенденцій розвитку [7,136−138]. Подібну ситуацію спостерігаємо стосовно встановлення розмірів корупції, яка активно обслуговує тіньовий сектор. Щорічні індекси уявлень про корупцію (СРІ - Corruption Perceptions Index) складає міжнародна неурядова організація Transparency International (Міжнародна прозорість) на основі узагальнених думок бізнесменів, аналітиків та представників громадськості.

Наступний показник, що теж має бути взятий до уваги, має інноваційний вимір. Так, внаслідок суттєвих якісних змін у соціально-економічному розвитку країн, подекуди виникає нагальна потреба у вимірянні нових явищ і процесів, що впливають на стан економіки. Так, із зростанням тенденції до становлення інформаційного суспільства, постало питання про узагальнення відповідних індикаторів, що не є традиційними для економічної науки. Йдеться, наприклад, про показники стану інформаційних і телекомунікативних технологій (ICT — Information and Communication Technologies), які уможливлюють компаративний моніторинг і дослідження впливу відповідних чинників на економічний розвиток. Перелік індикаторів ICT, розроблений низкою міжнародних організацій, був ухвалений на тематичному зібранні WSIS (World Statistic Information Society) з вимірювання інформаційного суспільства у Женеві в 2005 [9].

Нарешті, не можна не згадати вельми інформативний та змістовний показник, що зазвичай називають «магічний чотирикутник». До нього відносять приріст національного багатства, темп інфляції, рівень безробіття та рівновагу платіжного балансу. Кожен з цих показників так чи інакше пов’язаний з іншими і суттєво на них впливає. Так, зростання рівня зайнятості підвищує темпи інфляції, а зріст безробіття призводить до гальмування економічного розвитку, штучне збільшення якого погіршує платіжний баланс або стимулює високий темп інфляції. В цілому, дані індикатори слугують показником здоров’я і загального стану економіки та широко використовуються у прийнятті стратегічних державних рішень. Натомість, коли йдеться про порівняльний аспект досліджень, ці дані мають використовуватися з певними застереженнями. Адже держави мають свої пріоритети, які диктують необхідність вибору ними того чи іншого з вказаних показників. Наприклад, Швеція, відповідно до своїх ідеологічних настанов, віддає перевагу максимально повній зайнятості, в той час як Сполучені Штати не абсолютизують цей показник. Внаслідок цього баланс в межах «магічного чотирикутника» розуміється і досягається кожною державою окремо, згідно з її особливостями і концептуальними підходами до розвитку економіки. Отже, індикатори «чотирикутника» більш придатні для характеристики окремих держав і мають грамотно використовуватися у компаративних студіях для уточнення отриманих результатів.

Найбільш відповідальною і водночас проблематичною частиною дослідження, присвяченого економічному зближенню в умовах інтеграції, є вибір пакету придатних для наукової розвідки економічних індикаторів. Основною проблемою тут є можливість співставлення економічних показників країн, що вивчаються. Вже згадувалось, що деякі міжнародні організації взяли на себе завдання збору статистичних і інших даних, які можна використати у компаративних дослідженнях. В масштабі кросс-континентальних вимірювань працюють ОЕСР, Світовий Банк, структури ООН та інші міжнародні установи. Компаративним потенціалом характеризується Євростат, що має європейський регіональний вимір, так само як і статистичні служби Північноамериканської зони вільної торгівлі, що теж застосовують свої власні показники. Спираючись на цей доробок, у порівняльних розвідках доцільно використовувати дані як загальносвітового, так і локального характеру. При цьому варто зважити на особливості методики збору і опрацювання кросс-національних статистичних даних. Зокрема, має неабияке значення та обставина, що матеріали національної статистики з метою їх співставлення опрацьовуються неодноразово. Методика обробки постійно удосконалюється, через що ті дані, які оприлюднені пізніше, вважаються більш надійними. Має значення і те, що вірогідність даних, котрі є продуктом національної статистики, є меншою, ніж матеріалів, зібраних цілеспрямовано на основі спеціально оговорених принципів і параметрів. Звичайно, використання останніх теж не виключає критичного підходу.

Необхідно зважити ще на один важливий момент. Безумовно, кількісні економічні показники вважаються надійним засобом виміру зменшення економічних диспропорцій через їх досить об'єктивний характер і можливість співставлення. Водночас, було б невиправданим обмежити дослідження лише кількісними характеристиками. Статистичні дані потребують не тільки грамотного методичного використання, але також максимально широкого аналізу і інтерпретації набутих результатів на комплексній основі. Насамперед, мається на увазі проблема тісного переплетення економічних та соціально-політичних факторів, з якою стикаються дослідники економічного зближення країн, що інтегруються. Таке становище пояснюється низкою різноманітних чинників. Серед них — активний процес соціалізації економіки, поступової переорієнтації її у антропоцентричному напрямку. Це призводить до посилення соціальної складової господарської діяльності. Політичні складники економічного розвитку теж є вагомими. Зокрема, на економічному розвитку країни позначаються політичні цикли (каденції діяльності новообраних структур влади та окремих її представників), наявність (або відсутність) політичної стабільності, партійна ідеологія провідників державної економічної стратегії тощо. Тому науковці заохочуються до якомога ширшого використання різноманітних індикаторів, що можуть у тій чи іншій спосіб відобразити економічний стан країни. Внаслідок виникає ситуація, коли один і той же показник використовується у якості економічного і соціального, а інколи й політичного індикатора. Прикладом може слугувати традиційний показник — ВВП на душу населення. З одного боку, він відбиває динаміку економічного розвитку країни; з іншого боку, він характеризує рівень життя людини, тобто визначає соціальний параметр. Подібну ситуацію спостерігаємо під час збігу економічних і політичних чинників. Так, у економічних дослідженнях, особливо коли оцінюється ефективність ліберальних реформ, часто враховуються такий індикатор, як ступінь довіри до влади. Останнє може суттєво скорегувати підсумки і вплинути на перспективи господарської діяльності країни. Втім, розмаїття соціально-економічних і політичних чинників створює дійсно неосяжний простір індикативних засобів для дослідника. Ці величезні можливості можуть обернутися небажаними наслідками — приблизністю і розпливчатістю наукових розвідок. Через цю обставину інколи виникає необхідність обмежитись суто традиційними економічними показниками або звести інші, пов’язані з ними, до необхідного мінімуму. Проблема обрання необхідного набору індикаторів у кожному окремому випадку вирішується тим чи іншим дослідником з урахуванням цілей і специфіки його роботи.

На основі вищевикладеного можна зробити певні висновки.

В умовах курсу інтеграційних об'єднань на гармонізацію економічного розвитку, актуалізується питання вимірювального апарату її результатів. Термінологічне уточнення дає підстави у широкому розумінні віднести до економічних індикаторів ті з них, що у якості статистичної міри висвітлюють стан економіки. Звужене визначення дає змогу відокремити поняття «індекс» (відносний показник) від поняття «індикатор» у вузькому розумінні (незалежного від інших економічних маркерів). Поруч з окремими індикаторами і індексами застосовуються комплексні агреговані показники, побудовані на декількох вимірах. Утворення зведених економічних індикаторів є наразі обмеженим, хоча демонструє тенденцію до продуктивного розвитку. У цій ситуації пріоритет віддається дезагрегованому підходу, який надає більше можливостей для компаративних студій.

Класифікація економічних індикаторів здійснюється відповідно до таких критеріїв, як співвідношення з економічним циклом (лідируючі, співпадаючі, ті, що запізнюються), напрямом щодо загальної економічної активності (про-циклічні, проти-циклічні), періодичністю представлення даних (щомісячні, щоквартальні, річні тощо). Економічні індикатори характеризуються регулярністю їх публікації, охоплюють відносно короткий період часу і є загальнодоступними. Це робить їх оперативними і зіставними, а отже, зручними для використання у компаративних розвідках.

Комплекс економічних показників, що був розроблений у Сполучених Штатах у тридцяті роки ХХ ст. з метою виміру динаміки виходу з економічної кризи, став основою для утворення систем індикаторів на національному і міжнародному рівнях. Збір і опрацювання статистичної інформації є частиною діяльності численних організацій, серед яких найбільш продуктивними виявились ОЕСР, Світовий Банк, ООН тощо.

З поглибленням інтеграційних процесів у регіональних союзах розгорнулась робота щодо вироблення власних економічних індикаторів, які мали характеризувати процеси зближення рівнів розвитку держав-членів регіональних об'єднань. Функціонування Євростату та системи структурних індикаторів сприяють вимірюванню ліквідації соціально-економічних диспропорцій в межах держав, об'єднаних в Європейський Союз. Науковці Північної Америки також розробили економічні показники, що відбивають зрушення у господарській сфері партнерів по НАФТА.

Окремою, але пов’язаною з офіційною статистикою ланкою, є індикатори тіньової економіки і корупції, що доповнюють інформацію про економічний стан тієї чи іншої держави. З огляду на латентність даної діяльності, різницю у підходах до її визначення і участю у ній державних службовців, вимірювання тіньового сектору і корупційного поля відзначаються певною специфікою (брак надійної інформації, приблизність результатів) і активним залученням до збору даних недержавних організацій. Поруч з традиційними економічними показниками, що безпосередньо відображають стан речей у господарстві країни, використовуються і такі, що пов’язані з інноваційними суспільними явищами і впливають на економіку у непрямий спосіб (індикатори інформаційних і телекомунікаційних технологій).

Головними методичними проблемами у компаративних студіях є вибір зіставних даних, комплексне, методично коректне опрацювання кількісних параметрів економічних зрушень, врахування соціально-політичного контексту, системний підхід до відбору необхідних для дослідження економічних маркерів.

Література

економічний регональний індикатор

• 1. Большой экономический словарь / [ред. А.Н. Азримян]. — 4-е изд., доп. и перераб. — М.: Институт новой экономики, 1999. — 1248 с.
• 2. Економічна енциклопедія/ [редкол.: С. Б. Мочерний (відп. ред.) та ін.]. [у 3 т.] - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — Т. 1. — 2000. — 864 с.
• 3. Комкова Е. Г. Канада и НАФТА. Итоги и перспективы североамериканской интеграции / Комкова Е. Г. — М.: Институт США и Канады РАН, 2005. — 350 с.
• 4. Ліпкан В. А. Безпекознавство: навч. посібник / Ліпкан В.А. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. — 208 с.
• 5. Николаенко С. А., Сток Дж. Система экономических индикаторов: опыт США // США-Канада: экономика, политика, идеология. — № 12. — 1991. — С.22−27.
• 6. Райзберг Б. А., Лозовський Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словар / Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ИнФрА-М, 2001. — 480 с.
• 7. Турчинов О. В. Тіньова економіка: закономірності, механізм функціонування, методи оцінки / Турчинов О. В. — К., 1996. — 199 с.
• 8. Choosing to grow: knowledge, innovations and jobs in a cohesion n society. Commission staff working paper in support of the report from the Commissions to the Spring European Council, 21 March 2003, on the Lisbon strategy of economic, social and environment renewal. — Luxembourg: Office for Official Publications of the European Community, 2003. — 155 p.
• 9. Core ICT Indicators. Partnership on Measuring ICT for Development. — Режим доступу: http://itu.int/ITU-D/ict/partnership/material/CoreICTIndicators.pdf — Заголовок з екрану.
• 10. Economic Indicators. — Washington: United States Government Printing Office, 1949 — 2009.
• 11. Economic Indicators: Business Dictionary. — Режим доступу: http://www. answers.com/topic/economic-indicators — Заголовок з екрану.
• 12. Economic Indicators: Marketing Dictionary. — Режим доступу: http://www. answers.com/topic/economic-indicators — Заголовок з екрану.
• 13. Eurostat. Europa — Eurostat — Homepage. — Режим доступу: http://epp. eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=1090,30 070 682,1090_33 076 576&_ dad=portal&_schema=PORTAL. — Заголовок з екрану.
• 14. Handbook of Social Indicators / UN. — New York: UN, 1989. — 154 p.
• 15. LABORSTA: International Labor Organization. — Режим доступу: http:// laborsta.ilo.org/ - Заголовок з екрану.
• 16. OECD Main Economic Indicators — Data and Methods. — Режим доступу: http://stats.oecd.org/mei/ - Заголовок з екрану.
• 17. Shim J.K., Siegel G.G. Dictionary of Economics. Business Dictionary Series. — N.Y.: John Wiley and Sons, Inc., 1995. — 373 p.
• 18. The Encyclopedic Dictionary of Economics. — Guilford, Connecticut: The Dushkin Publisher Group. Inc., 1991. — 269 p.
• 19. The New Encyclopaedia Britannica: Micropaedia: Ready Reference. — 15 ed. — Chi. etc.: Encyclopaedia Britannica, 1994. — Vol. 4. — 1994. — 980 p.
• 20. US-Mexico Economic Relations: Trends, Issues and Implications. CRS Report for Congress. — Режим доступу: http://www.fas.org/sgp/crs/row/RL32934.pdf — Заголовок з екрану.
• 21. World Development Indicators. — Режим доступу: http://www.worldbank. org — Заголовок з екрану.