Удосконалення лізингових операцій в Україні

Розглядаючи проблеми проведення лізингових операцій комерційними банками України, треба виділити два їх аспекти: правовий та економічний.

Як уже відзначалось, прийняття у 1997 році закону «Про лізинг» було значним проривом у формуванні правової бази проведення лізингових операцій. Але разом з тим цей закон має ряд явних «білих плям» у цьому законі, головними із яких є такі:

обмеження об'єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів, що не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об'єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематервальні активи;

визначення у ст. 4 закону лише двох видів (фінансовий та оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики;

" незадовільне розмежування понять фінансового та оперативного лізингу. За кількісним критерієм, що подано як основний, договори лізингу зі строком дії 69−90% від терміну повної амортизації об'єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерійможливість викупу майнає якісним і тому мав би бути головним" ;

зі статті 18 «Амортизаційні відрахування» в процесі доопрацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації (у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом до 3), а регулювання її прискорення сьогодні відбувається за законом «Про оподаткування прибутку підприємств» у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об'єктів лізингу;

у процесі роботи над проектом зхакону з нього було вилучено статті, що надавали пільги суб'єктам лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості.

Крім того, невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону «Про банки і банківську діяльність», в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що нагальними завданнями вдосконалення правового регулювання лізингу є прийняття змін і доповнень до Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Податок на додану вартість» з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу; розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів та інших нормативно-методичних документів.

Переходячи до економічного аспекту проблем та перспектив розвитку проведення лізингових операцій банками України, почнемо з засад тих переваг, що спонукають та спонукатимуть у майбутньому економічних суб'єктів (підприємств, банків, лізингових компаній) до розширення обсягів проведення саме лізингових операцій. Для лізингоодержувача це:

можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки із інших джерел фінансування (у тому числі власних), що дасть можливість використовувати ці джерела для інших потреб;

достатня гнучкість лізингових платежів;

відсутність витрат, пов’язаних з володінням майном та веденням бухобліку, особливо при оперативному лізингу;

спрощення доступу до використання різноманітної, у т. ч. імпортної техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;

скорочення строків організації виробництва нової продукції;

зменшення ризику у випадку введення виробництва нової продукції через можливість повернення обладнання за договором оперативного лізингу.