Природа та сутність глобалізаційних змін сучасного світу

Інтерпретація часу, в якому сьогодні перебуває світове суспільство, визначає його як «час глобалізації». І це не просто певна метафора, а гіпотетична екстраполяція субстанціонального підходу до визначення структурних і функціональних характеристик сучасної міжнародної системи та світового порядку, що формується. Саме тому функціонування та розвиток більшості соціальних явищ, феноменів, інститутів знаходить наукової рефлексії саме в контексті глобалізаційних процесів, які трактуються як базове тло сучасного суспільного розвитку.

Серед найвідоміших вчених, що аналізували глобалізацію, можуть бути названі: А. Аппадураї, 3. Бауман, У. Бек, І.Валлерстайн, Е. Гідденс, Г. Колодко, Р. Робертсон, Дж. Сорос, Е. Тоффлер, М. Уотерс, Ф. Фукуяма, Т. Фрідмен, Д.Хелд. На пострадянському просторі великий внесок в аналіз глобалізаційних процесів як таких та аналіз їх впливів на соціокультурні та освітні процеси зробили В. Андрущенко, О. Білорус, О. Блінов, І.Василенко, І.Воронов, А. Гальчинський, М. Делягін, В. Добрєньков, С. Дорогунцов, В. Зернецька, М.Ільїн, М. Квієк, Г. Кремень, В. Кузнецов, М. Михальченко, А. Нездоля, О. Панарін, Ф. Рудич, М. Сазонов, Л. Сохань, Ю.Щербак.

Без сумніву, «глобалізація» є популярним предметом досліджень та найбільш уживаним терміном останніх років, і мабуть, така тенденція буде зберігатися і надалі. Ще у 1998 році Е. Гідденс відзначав, що «щедесять років тому слово «глобалізація» майже не фігурувало в наукових дискусіях. Тільки протягом останнього часу це поняття зробило таку кар'єру: раніше не зустрічалося майже ніде, а зараз зустрічається майже повсюдно"[1]. Це підтверджує М. Уотерс, пишучі: «подібно до того, як основним поняттям 80-х був постмодернізм, ключовою ідеєю 90-х рр. може стати глобалізація, під якою ми розуміємо перехід людства у третє тисячоліття» [2, с.50].

М.Терборн також указує на те, що термін «глобалізація» розробляється в першій половині 90-х років. Хоча, французький термін «мондіалізація» відноситься вже до початку 50-х років. М. Терборн наводить і приклади з інших мов, у тому числі японської і тайської, при цьому він виключає російську. Усі вони свідчать приблизно про такі ж самі часові рамки в кар'єрі цього поняття[3,с.241].

Ґрунтовне теоретичне осмислення проблем глобалізації розпочалося в 60-х pp. XX століття. Але до цих пір ще ведуться дискусії щодо визначення терміна «глобалізація». Зокрема, Е. Гідденс трактує глобалізацію «як розширення світових зв’язків, які з'єднують віддалені регіони"[1]. Д. Хелд вважає, що «глобалізація передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стають всесвітніми за своїми наслідками"[4,с.23], а Р. Робертсон розуміє глобалізацію як «історичний процес посилення контактів між різними частинами світу, що призводять до зростання одноманітності у житті народів планети"[5,р.15].

Отже, і західні і вітчизняні дослідники пропонують цілий спектр визначень глобалізації, заснованих на визнанні її уніфікаційної сутності. Це і інтенсифікація світових соціально-політичних відносин, що зближують найвіддаленіші місця і події, і уявлення про глобалізацію як багатобічний процес, що призводе до наростаючої взаємозалежності культур і суб'єктів міжнародних відносин, що втрачають свої національні контури. У всіх цих визначеннях затверджується сприйняття глобалізації як процесу взаємодії різних взаємопов'язаних елементів цілісного світу.

Нівелювання відстаней, кордонів, відмінностей як базову ознаку глобалізації демонструє німецький дослідник цього феномену У.Бек. Він зазначає: «глобалізація означає пізнане на досвіді знищення меж повсякденної діяльності в різних сферах господарювання, інформації, екології, техніки, транскультурних конфліктів і громадянського суспільства, означає, таким чином, щось у принципі давно знайоме й одночасно складне для розуміння, щось таке, що з нескоримою силою змінює наше повсякденне життя і примушує усіх пристосовуватися і відповідати на ці зміни[6,с.28]. Глобалізація — за визначенням М. Уотерса — це «соціальний процес, в якому обмеження, що накладаються географією на соціальний і культурний устрій, слабшають, і люди це слабшання все більше усвідомлюють. Завдяки глобалізації територіальність перестає бути організуючим принципом соціального і культурного життя, а соціальні практики звільняються від територіальних прив’язок і вільно перетинають просторові межі. Глобалізаційні процеси розглядаються як поступове перетворення різнорідного світового соціального простору в єдину глобальну систему, в якій вільно переміщаються інформаційні потоки, ідеї, послуги, стандарти поведінки й моди, видозмінюючи світогляди, діяльність соціальних інститутів, спільнот та індивідів, механізми їх взаємодії"[2,с.50−51]. У цілому, в ракурсі аналізу досліджень глобалізації як провідної тенденції сучасного світу ми можемо виділити декілька головних тем, що виділяються в якості базових при аналізі рис цього процесу: 1) розуміння процесу як зміцнення зв’язків з найдальшими куточками планети; 2) як процеси наростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах буття; 3) як виникнення спільних для людства проблем; 4) поширення на планеті однакових технологій, практик, ідей і цінностей.

Також ми можемо фіксувати відсутність науково-дослідницького консенсусу щодо визначення початку глобалізаційних процесів. Вчені, що працюють у марксистській традиції та спираються на розвиток капіталізму як провідну передумову глобалізації, схильні ототожнювати її початок з епохою географічних відкриттів, інші наголошують, що лише виникнення інформаційних та комунікаційних технологій та поява міжнародних концернів уможливлюють глобалізаційний поступ. Під час дослідження розвитку глобалізації в парадигмальному контексті вчені виділяють два підходи. Перший підхід базується на вченні англійських вчених-глобалістів, які виділяють такі форми, які пройшла глобалізація у своєму розвитку:

• 1 .Архаїчна глобалізація. Ця форма глобалізації розвивалася в доінустріальний період, коли були спорадичні зв’язки між країнами та регіонами. Ці зв’язки мали дискретний характер, залишаючись в дії лише в певних регіонах.
• 2. Протоглобалізація. Він розпочався в період епохи Великих географічних відкриттів і тривав до середини XIX ст. Ця форма глобалізації характеризується розвитком мануфактурного виробництва і зародженням світового ринку, як наслідку посилення торгівлі між окремими народами. Відомо, що європейські країни прагнули налагодити контакти з Індією, Китаєм, арабськими країнами, які мали цінний і дефіцитний в Європі товар.
• 3. Модерна глобалізація. Інша назва — біструктурна глобалізація. Охоплює період (середина XIX ст. — 1980;ті pp. XX ст.). Розвиток цієї форми глобалізації пов’язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Модерна глобалізація, на думку вчених, мала два головних виміри: піднесення ролі національних економік та стрімке розширення індустріалізації, внаслідок якої сформувався глобальний поділ праці.

XX .Постколоніальна глобалізація (1980;ті pp. XX ст. і до 10-х років ХХ ст.). Британські науковці характеризують її, як найбільш органічну і послідовну форму глобалізації, що розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес. Головні риси постколоніальної глобалізації полягають у формуванні нової системи відносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Розвиток постколоніальної глобалізації полягає у виникненні регіональних інтеграційних об'єднань та зростанні ролі ТНК [7,с.34−46].

Інший підхід розкриває глобалізацію, як явище, початок якого пов’язується із відходом епохи Модерну та економічним розвитком кінця XX ст. — початку XXI ст. Прихильники цього напрямку констатують, що лише на сучасному етапі глобалізація стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світ-господарських процесів. Tобто, власне, стає глобалізацією в повному сенсі цього слова.

Таблиця 1.1. Датування початку глобалізації у роботах сучасних вчених [б, с.42]:

В цьому контексті, слід зауважити, що глобалізація є багатовимірним феноменом і стосується усіх головних сфер діяльності людства. Якщо розглядати глобалізацію як економічну кооперацію та нарощення торгівельних зв’язків між народами, то підхід, що визнає глобалізацію як процес із п’ятисотрічною історією виглядає цілком прийнятним. Проте, якщо вести мову про політичну інтеграцію, культурну конвергенцію, або технологічні новацію, то цей процес постає набагато сучаснішим. Хоча, при дослідженні процесів інтернаціоналізації освіти та науки ми також можемо пристати до позиції вчених, які вбачають більш ранній розвиток глобалізації - адже ще за умов Середньовіччя та Ренесансу люди освіти та науки, використовуючи латину як мову інтернаціонального наукового спілкування, були набагато менше прив’язані до національних культур, відрізнялися більшим рівнем географічної мобільності, ніж представники інших професій.

Через обставини нерівномірності та нерівнозначності глобалізаційних процесів в науковій літературі поширене розділення вимірів глобалізації. Наприклад, Е. Гідденс розглядає глобалізацію в чотирьох вимірах: як (світову) систему національних держав, світову капіталістичну економіку, світовий військовий порядок та міжнародний поділ праці, не забуваючи, звичайно, і про глобальний вплив сучасних засобів комунікації, що, скоріше, на рівні деяких специфічних контекстів (наприклад, міжнародний валютний ринок), ніж на рівні загальної культурної свідомості, призводять до утворення сукупних ресурсів знання[ 1].

На думку іншого сучасного дослідника Г. Колодко, «динаміка глобалізації залежить від трьох чинників, поєднання яких може надати їй додаткового прискорення, а відсутність котрогось з них, що неодноразово траплялось в минулому, і чого, а пріорі в жодному випадку не можна виключати в майбутньому, дає наслідки половинчастості й недосконалості, а в крайніх обставинах — навіть зворотні (наприклад, війни). Цими чинниками є: характер технологічного прогресу; зрілість політичних відносин; стан теоретичних знань і практичних економічних умінь>>[8,с.45].

Інший дослідник Дж. Розенау, пропонує комбінацію двох основних чинників глобалізації - появи інформаційного суспільства і суспільства знань, а також закладене в них усунення відстаней і кордонів, і, як наслідок — множення транснаціональних установ і організацій. «Саме технологія, — аргументує Дж. Розенау, — усунула географічні і соціальні простори за допомогою надзвукових літаків, комп’ютерів, супутників Землі і багатьох інших винаходів, що дозволяють сьогодні усе більшій кількості людей, ідей та товарів швидше і впевненіше переборювати час і простір, ніж абиколи. Резюмуючи, можна стверджувати, що саме технологія підсилила взаємозалежності між локальними, національними й інтернаціональними суспільствами, причому в масштабах, невідомих досі жодній історичній епосі"[9,с.112].

Дійсно, сьогодні «зміни відбуваються у формах і способах організації соціальної, економічної, політичної діяльності на планеті. Радикально змінюється весь культурний ландшафт сучасності. Людська практика і супутні їй механізми переходять у певну нову системну якість[ 10].

Як було відзначено вище, літературу про глобалізацію пронизує основна контроверза. На питання, що рухає вперед глобалізацію, даються дві протилежні відповіді (які, у свою чергу, розпадаються на безліч варіантів). Перша група авторів підкреслює існування домінуючої «логіки» глобалізації, інші автори працюють над теоріями, що виявляють складну та зумовлену багатьма причинами логіку або багато логік глобалізації. Одночасно повторюється історична контроверза М. Вебера та К. Маркса між перевагою економічних аспектів і теоретичним плюралізмом економічних, соціальних і культурних джерел у тематичному полі дослідження глобалізації.

Сьогодні, на думку українського дослідника М. Хохлова, визнається факт недостатньої розробки теорії глобалізації та відсутність чіткого, узагальненого уявлення про сучасний світ, охоплений цим процесом, що в свою чергу, змушує дослідників застосовувати окремі, фрагментарні підходи до цієї проблеми. Нині глобалізація сприймається, головним чином, через форми її прояву і наслідки, що мають значення для світового розвитку[ 11, с, 66]. За прогнозами одного з перших дослідників у цій сфері Е. Тоффлера за умов подальшої глобалізації у «світі зсуви і радикальні зміни відбудуться на всіх цих рівнях суспільства. Коли ж змінюється стільки соціальних, технологічних і культурних параметрів одночасно, тоді виникають не лише зсуви, але й якісні зміни — не лише нове суспільство, але й зачатки абсолютно нової цивілізації"[ 12].

Сучасний процес глобалізації як такої поєднує економічні, технологічно-інформаційні, ресурсно-екологічні, соціальні та культурно-ідеологічні процеси, які в свою чергу складаються з цілої низки окремих факторів, що впливають на світовий розвиток в цілому та розвиток освіти зокрема. Наведемо основні з напрямів глобалізації.

Економічний: інтернаціоналізація виробництва, торгівлі та фінансів; розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК); дерегуляція фінансових ринків; діяльність міжнародних економічних організацій (МВФ, СОТ, Світовий Банк).

Політичний: демократизація, зростання офіційної кількості демократичних держав; політична інтеграція, утворення наднаціональних політичних інститутів (ООН, ЄС, ОБСЄ); вплив наднаціональних інституцій, інших держав, інтернаціональних неурядових організацій, міжнародної спільноти в цілому на внутрішню політику будь-якої держави.

Культурний, ідеологічний: глобальна циркуляція ідей; експорт західних цінностей тощо; розповсюдження загальних стандартів, цінностей, ідеалів (прав людини, свободи особистості тощо); інтеграція країн у глобальне суспільство з одночасними намаганнями збереження культурної самобутності.

Науково-технологічний: розвиток технологій комунікації, міжнародні комунікаційні потоки (у тому числі становлення міжнародного інформаційного простору); глобалізація науки та скорочення терміну втілення в практику результатів наукових досліджень; технологічні ризики та необхідність контролю за ними.

Ресурсно-екологічний: обмеженість природних ресурсів та перспективи їхнього вичерпання; негативні екологічні ефекти (глобальне потепління, збільшення природних катастроф).

Соціальний: міжнародна мобільність людських ресурсів; нерівність в умовах життя та доступу до благ представників різних народів; рівень бідності на планеті, відсутності можливості реалізації фізіологічних та соціальних проблем у значної кількості населення; нерівномірність розвитку світового ринку праці; демографічні проблеми (боротьба з народжуваністю та старінням, контролювання чисельності людства тощо).

З наведених груп проявів глобалізації по кожному з її напрямків ми бачимо, що глобалізація має як позитивні, так і негативні впливи на життя людства, також вона породжує тенденції, ефекти від яких ще складно визначити однозначно. Цю думку підтверджує позиція російського вченого Ю. Шишкова, згідно якій «глобалізація являє собою нову, більш високу стадію розвитку давно відомого процесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) різних аспектів суспільного життя: економічних, політичних, культурних тощо. На цій новій стадії процеси інтернаціоналізації суспільного життя, котрі раніше мали регіональний характер, поступово охоплюють усе світове співтовариство, досягаючи планетарних масштабів. І це не просто територіальне поширення інтернаціоналізації: глобальні масштаби процесів і взаємозалежності різних країн надають цим взаємозв'язкам нові властивості, нову силу, як благотворну, так і руйнуючу» [13, С.9−10].

При цьому думки вчених щодо впливу глобалізації розходяться. Частина дослідників (серед представників такі відомі зарубіжні вчені як Ф. Фукуяма і К. Омає) вважає, що в результаті глобалізації виникне уніфікований світ, заснований на засадах ринку, що керується наднаціональними органами (ООН, МВФ) [14,р.103]. Інша група вчених доводить, що внаслідок глобалізації виникне багатополярний, хаотичний, некерований світ без централізованого управління. Серед прихильників цього напрямку також видатний дослідник глобалізації М. Уотерс [2]. І третя група вчених, це прихильники так званого світ-системного аналізу на чолі з І.Валлерстайном [15]. Вони прогнозують поліваріантність сценаріїв розвитку глобалізації і вказують на її непередбачуваність.

глобалізація економічний інформаційний соціальний.

Список використаних джерел

• 1. Гідденс Е. Нестримний світ. Як глобалізація перетворює наше життя [Електронний ресурс] / Ентоні Гідденс. — Режим доступу: http://philosophy.ua/ ua/lib/books / translations/?doc:int=50#_Toc 128 240 203.
• 2. Уотерс М. Глобализация / М.Уотерс. // Глобализация: контуры XXI века: [реф. сб.] / РАН, Ин-т науч. информ. по обществ, наукам, Горбачев-фонд; [редкол.: Ю. И. Игрицкий (отв. ред.) [и др.]. — М.: ИНИОН РАН, 2004. — С, 50−67. — (Серия: «Глобальные проблемы современности»).
• 3. Василенко И. А. Политическая глобалистика: [учеб. пособ.] / И. А. Василенко. — М.: Логос, 2000. — 358с. — (Серия: «Учебник для XXI в.»).
• 4. Хелд Д. Глобалізація / антиглобалізація / Девід Хелд; [пер з англ. І.Андрущенко]. — K.: K.I.C., 2004. — 178с.
• 5. Robertson R. Globalization: social theory and global culture / R.Robertson. — London: Sage, 1992. — 367p.
• 6. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма — ответы на глобализацию / Ульрих Бек; [пер. с немецкого А. Григорьева и В. Седельника]. — М.: Прогресс-Традиция, 2001. — 304с.
• 7. Фрідмен Т. Л. Лексус і оливкове дерево: зрозуміти глобалізацію. — Львів: Незалежний Культурологічний Часопис «І», 2002. — 626с.
• 8. Колодко Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн / Гегож В.Колодко. — К: Основні цінності, 2002. — 248с. — (Серія: «Сучасна думка»),
• 9. Блинов А. С. Национальное государство в условиях глобализации: контуры построения политико-правовой модели формирующегося глобального порядка. — М.: МАКС Пресс, 2003. — 149с.
• 10. Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика: хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів / [уклад. І.Ф.Кононов, В. П. Бородачов, Д.М.Топольськов]. — Луганськ: Альма Матер-Знання, 2002. — 664с.
• 11. Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відносин власності / М. Хохлов // Економіка України. — 2004. — № 2. — С.65−72.
• 12. Тоффлер Э. Создание новой цивилизации: Политика третьей волны / Элвин и Хейди Тоффлер; [пер. с англ.]. — [Електронний ресурс] - Режим доступа: http://www. freenet.bishkek.su/jornal/n5/JRNAL511.htm
• 13. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв’язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації: [монограф.] / С. М. Макуха. — Харків: Право, 2003 — - 304с.
• 14. Fucuyama F. Social Capital and Global Economy / F. Fucuyama // Foreign Affairs. — 1995. — Vol.75. — September-October. — P.89−103.
• 15. Валлерстайн И. Глобализация как переходная эпоха? Взгляд на долгосрочное развитие мир-системы / И. Валлерстайн; [пер. с англ.]. — М.: Красные холмы, 1999. — 127с.