Міжнародні інтеграційні угруповання

Об'єктивний характер економічної інтеграції не означає, що вона відбувається спонтанно, стихійно, поза рамками керування з боку держави й міждержавних органів. Формування регіональних інтеграційних комплексів має договірно-правову базу. Цілі групи країн на основі взаємних згод поєднуються в регіональні міжнародні комплекси й проводять спільну регіональну політику в різних сферах суспільно-політичного й господарського життя.

Серед численних інтеграційних угруповань можна виділити в Західній Європі - ЄС і EACT (EAFT), у Північній Америці - НАФТА (NAFTA), в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЭС).

Історично найбільше чітко інтеграційні процеси виявилися в Західній Європі, де в другій половині XX сторіччя складається єдиний господарський простір цілого регіону, у рамках якого формуються загальні умови відтворення й створюється механізм його регулювання. Тут інтеграція досягла найбільш зрілих форм.

ЄС як найбільш зріле інтеграційне угруповання

регіональний угрупування інтеграційний світовий Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалося Європейським співтовариством. Вона з’явилася після злиття в 1967 р. органів трьох раніше самостійних регіональних організацій:

¦ Європейського об'єднання вугілля й стали — ЕОУС (ECSC), що відповідає договір набув чинності в 1952 р.;

¦ Європейського економічного співтовариства — ЄЕС (EEC); Римський договір про створення ЄЕС укладений в 1957 р., набув чинності в 1958 р.;

¦ Європейського співтовариства по атомній енергії - Євратом (EVRATOM); договір набув чинності в 1958 р.

Важливою віхою в розвитку ЄС з’явився вступивший у чинність із 1 липня 1987 р. Єдиний європейський акт, схвалений і ратифікований всіма членами співтовариства. Цим актом внесені і юридично закріплені глибокі зміни в договори про утворення ЄС.

По-перше, діяльність ЄС в області економічної інтеграції з'єднувалася з європейським політичним співробітництвом у єдиний процес. Передбачене було створення Європейського союзу, що повинен забезпечити не тільки високий ступінь економічного, валютно-фінансового, гуманітарного співробітництва країн-учасниць, але й узгодження зовнішньої політики й забезпечення безпеки.

По-друге, у Єдиному європейському акті було поставлене завдання створення в рамках ЄС єдиного внутрішнього ринку «як простору без внутрішніх границь, у якому забезпечується вільний рух товарів, капіталів, послуг і цивільних осіб», що й було досягнуто. Раніше існуючий загальний ринок передбачав не повну ліквідацію всіх бар'єрів у взаємній торгівлі, а лише більше вільне переміщення товарів через національні економічні границі.

Для реалізації ідеї «єдиного ринку» Комісія ЄС розробила приблизно 300 програм по усуненню перешкод у торгово-економічному обміні між країнами ЄС. До середини 90-х років ці перешкоди в основному усунуті.7 лютого 1992 р. у голландському місті Маастрихт був підписаний Маастрихтский договір, що передбачав поступовий перехід від уже створеного єдиного ринку до повного економічного й валютного союзу (ЭВС), створення Європейського центрального банку (ЕЦБ) і заміну національних грошових знаків єдиною валютою євро, установа громадянства Європейського союзу. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтских угод Європейське угруповання одержало офіційну назву Європейський союз (ЄС). У рамках ЄС буде здійснюватися загальна політика в ряді нових областей — дипломатії, юстиції, поліції, оборони.

Наприкінці березня 1998 р. Європейська комісія оголосила остаточний склад економічного й валютного союзу — у нього ввійшли 11 держав Євросоюзу (за винятком Великобританії, Швеції, Данії й Греції). З 1 січня 1999 р. правління монетарною політикою в цих країнах перейшло до Європейського центрального банку (ЕЦБ), що перебуває у Франкфурте-на-Майне (Німеччина).З 1 січня 2002 р. євро надійшло в обіг і замінило національні грошові одиниці.

У цей час повноправним членами ЄС є 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція. Стратегічні плани ЄС передбачають розширення його складу в найближчі 10−15 років до 30 країн. Ці плани знаходять своє втілення в інтеграційній діяльності ЄС. Уже з 1998 р. Комісія ЄС (КЕС) веде переговори з офіційно визнаними кандидатами на вступ у ЄС — це 8 держав, що ставляться до «кандидатів першої черги» (Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Кіпр, Мальта, Туреччина) і 5 держав — «кандидатів другої черги» (Латвія, Литва, Словаччина, Румунія й Болгарія).4 жовтня 2002 р. ЄС визначив 1 травня 2004 р. остаточною датою вступу в ЄС 10 названих кандидатів — Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії. Питання про прийом до членів ЄС Болгарії, Румунії й Туреччині буде вирішуватися в більше пізній термін по різних причинах економічного й політичного характеру.

Розширення ЄС на Схід приведе до зміцнення гегемонії Євросоюзу на більшій частині європейського континенту й вплине на економічне й політичне положення Росії. Країни Центральної й Східної Європи (ЦВЕ), які були основними торгово-економічними партнерами колишнього СРСР, а потім і балтійські країни, що ніколи входили в єдиний народногосподарський комплекс країни, перейдуть на торгово-політичний режим ЄС. У зв’язку із цим взаємини із країнами даного регіону повинні будуватися з урахуванням досвіду довгострокового співробітництва з державами-членами ЕС і бути одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики Росії. ЄС традиційно є основним зовнішньоекономічним партнером Росії. На його частку в 2001 р., наприклад, доводилося близько 37% зовнішньоторговельного обігу Росії, біля чверті іноземних інвестицій; крім того, країни ЄС є основними кредиторами Росії.

Крім ЄС у Європі існує Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі відповідної конвенції.

В даний час членами ЄАВТ є Австрія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція і Швейцарія. Договір ЄАВТ розповсюджується і на Ліхтенштейн, який складається в митній унії зі Швейцарією.

ЄАВТ є зоною вільної торгівлі. Причому режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки відносно промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

На відміну від ЄС тут за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, єдиного митного тарифу не існує. Рада, куди входять представники всіх країн-членів ЄАВТ, не є наднаціональним органом і може приймати рішення лише на основі одностайності.

Існування двох інтеграційних угруповань у Європі не виключає процесу зближення і розвитку відносин між ними. Тенденція до взаємодії і співробітництва намітилася вже в 70-х роках. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС та ЄАВТ, в рамках якої ліквідовувалися мита і зменшувалися нетарифні обмеження взаємної торгівлі. У 1992 р. було підписано угоду між країнами двох угруповань про створення єдиного європейського економічного простору. Відповідно до цієї угоди країни-члени ЄАВТ починаючи з 1993 р. включають в свої законодавства сотні правових актів ЄС, що стосуються вільного руху товарів, капіталів, послуг, а також політики в області конкуренції.

Особливості інтеграції в Північноамериканському регіоні

Доцентрові інтеграційні тенденції розвиваються не тільки в Західній Європі. Аналогічні процеси спостерігаються в Північній Америці. Так, в січні 1989 р. вступило в силу американо-канадська угода про вільну торгівлю. В результаті була створена зона вільної торгівлі, що охоплює двосторонню торгівлю майже в 200 млрд. дол на рік. Разом з тим обидві сторони залишили за собою право вводити власні імпортні обмеження на торгівлю з третіми країнами.

У червні 1991 р. з ініціативи Мексики почалися переговори між цією країною, США і Канадою, що завершилися підписанням 17 грудня 1992 угоди про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА), що вступили в силу з 1 січня 1994 р.

Ключові елементи угоди:

• 1. Ліквідація всіх мит у взаємній торгівлі до 2001 р.;
• 2. Поетапне скасування значного числа нетарифних бар'єрів у взаємній торгівлі товарами і послугами;
• 3. Пом’якшення режиму для американо-канадських капіталовкладень в Мексиці;
• 4. Лібералізація умов для діяльності банків США та Канади на мексиканському ринку;
• 5. Створення американо-канадської арбітражної комісії.

На відміну від західноєвропейської інтеграційної моделі НАФТА не має інструментів узгодження економічної політики і діючих наднаціональних інститутів; значні відмінності зберігаються в рівнях економічного розвитку держав. За своїм економічним потенціалом Канада і Мексика багаторазово поступаються США: ВВП Канади становить близько 10% від ВВП США, а Мексики — 5%; якщо ВВП на душу населення Канади перебуває на рівні приблизно 90% від США, то Мексики — 15%. На відміну від ЄС, де менш розвиненим країнам і регіонам надається фінансова допомога зі спільних бюджетних фондів, НАФТА не надає Мексиці такої підтримки.

Тим не менш, за оцінками експертів, участь в НАФТА дозволить Мексиці скоротити період реформування своєї економіки і досягнення рівня розвинутих країн з 50 до 10−15 років. Найбільший виграш від вступу в НАФТА Мексика отримує у вигляді стрімкого зростання надходжень іноземного капіталу, в першу чергу з США. За обсягом прямих іноземних інвестицій, що мають першорядне значення для розвитку виробництва, до початку XXI ст.

Мексика зайняла перше місце серед країн Латинської Америки.

З іншого боку, ділові кола США пов’язують з НАФТА великі надії, обумовлені значним розширенням американського експорту і пов’язаним з цим збільшенням числа робочих місць. Перенесення трудомістких, матеріаломістких та екологічно дорогих виробництв із США до Мексики дозволяє знизити рівень витрат виробництва і підвищити конкурентоспроможність багатьох виробів американської промисловості. У довгостроковому плані за допомогою участі в НАФТА американські ТНК розраховують розширити свій економічний участь в Латинській Америці, а Канада — розширити ринки збуту, скоротити витрати виробництва і підвищити прибутковість нових високотехнологічних галузей (комп'ютери, телекомунікації та ін.) Крім того, формування лібералізований ринкового простору континентальних масштабів стимулює приплив в Канаду прямих і портфельних інвестицій з третіх країн, головним чином з Японії та країн-членів ЄС.

Аналіз статистичних даних кінця XX в., Що характеризують ефективність функціонування НАФТА, дозволяє зробити висновок про те, що це не формальна, а реальна міжнародна інтеграційна структура. Зокрема, до кінця 90-х років XX ст. товарообіг США з Мексикою та Канадою виріс більш ніж на 40%. У той же час ряд латиноамериканських країн виражає Невдоволення північноамериканської інтеграційної угрупованням, так як згідно з умовами НАФТА 62,5% комплектуючих виробів виробники транспортних засобів США, Канади і Мексики зобов’язані закуповувати у фірм НАФТА. Крім того, приплив інвестицій в Мексику, на думку південноамериканських аналітиків, здійснюється за рахунок скорочення прямих іноземних інвестицій в інші країни Латинської Америки. Саме з цієї причини країни Центральної та Південної Америки, в першу чергу Чилі і такі угруповання, як МЕРКОСУР (загальний ринок у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю і Уругваю), уже висловлюють прагнення приєднатися до цієї економічній структурі.

Частка країн НАФТА в зовнішньоторговельному обороті Росії незначна і становить лише 5,5%, з яких 5,2% припадає на США. В останні роки роль регіону, і насамперед США, в російській зовнішній торгівлі зростає. Російський експорт у США за останні роки збільшиться за рахунок чорних і кольорових металів, у тому числі титану, мінеральних добрив та інших товарів. Із США до Росії ввозиться широкий спектр товарів, головним чином обробної промисловості; суттєву питому вагу в імпорті із США складають продовольчі товари.

Слід зазначити, що США активно використовують різні заходи, що обмежують експорт з Росії, наприклад антидемпінгові мита і кількісні обмеження. У свою чергу, і Росія стала застосовувати обмежувальні заходи по відношенню до імпорту з США (зокрема, технічні бар'єри на ввезення курячого м’яса). Проте незважаючи на наявні проблеми у зовнішньоекономічних відносинах Росії з країнами НАФТА, і особливо з США, в стратегічному плані розширення зовнішньоторговельних зв’язків Росії з даної інтеграційної угрупованням займає одне з пріоритетних місць у зовнішньоекономічній політиці країни.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон

В АТР найбільш значними інтеграційними об'єднаннями є АСЕАН (Асоціація країн Південно-Східної Азії) і АТЕС. АСЕАН була створена в 1967 р. після підписання бангкокській декларації, а в її склад увійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни (в даний час членами АСЕАН є також М’янма, Бруней, Лаос і В'єтнам). Мета створення даної асоціації - сприяння соціальному та економічному розвитку країн-членів асоціації, співпраця в промисловості і сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт. У 1976 р. на першій нараді керівників країн-членів АСЕАН були прийняті Договір про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії і Декларація АСЕАН — основні документи, якими керується асоціація у своїй діяльності. Декларація АСЕАН проголошує, що країни, що входять в асоціацію, будуть займати спільну позицію з найважливіших питань і проблем регіональних та світових економічних відносин.

Були створені відповідні керівні та виконавчі органи, спеціалізовані установи. Відповідно до прийнятих документами намічалися створення зони вільної торгівлі АСЕАН до 2008 р., поглиблення співпраці через розповсюдження його на такі сфери, як безпека, фінанси, телекомунікації, туризм, навколишнє середу, сільське господарство, транспорт і охорона здоров’я.

Економічна криза 1997;1998 рр. наклав відбиток на розвиток країн-членів АСЕАН. У грудні 1998 р. головні країни-члени АСЕАН на конференції у В'єтнамі обговорили і намітили кілька шляхів виходу з кризи: — Фінансова допомога з боку Японії (у розмірі 30 млрд. дол з організованого Японією для цих цілей фонду сприяння структурним реформам). Реально їм змогли скористатися тільки Малайзія і Таїланд, які отримали по 1,85 млрд долл.;- Введення колективної валюти країн-членів АСЕАН, контроль за міграцією капіталу і посилення в цілому державного регулювання національних економік. Однак цей шлях поки не отримав загального схвалення, але й не знятий з порядку денного майбутнього розвитку регіону.

У листопаді 1989 р. в АТР відбулася перша конференція міністрів закордонних справ і торгівлі, заснувала нову інтеграційну економічну угруповання — Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, що об'єднало 18 держав регіону (Австралію, Бруней, Гонконг, Канаду, Китай, Кірібаті, Малайзію, Маршаллові острови, Мексику, Нову Зеландію, Папуа — Нову Гвінею, Південну Корею, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі), потім до цих держав приєдналися В'єтнам, Перу і Росія.

Таким чином, в АТЕС входять країни-члени НАФТА, АСЕАН, Австралійсько-Новозеландської Зони вільної торгівлі (АНСЕРТА).З самого початку АТЕС був доданий консультативний статус, тобто всі рішення приймаються на основі консенсусу. Проте фактично в рамках його робочих органів виробляються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів та експертів з питань співробітництва в тих чи інших областях. Такими органами є комітети з торгівлі та інвестицій, науковим дослідженням у промисловості і технологій, телекомунікацій, транспорту, розвитку людських ресурсів, енергетичної співпраці, торговельної та інвестиційної статистикою, збереження морських ресурсів, рибальства, туризму, а також група по малому та середньому підприємництву і фонд освіти.

На нараді глав урядів в 1994 р. (в Богоре, Індонезія) було прийнято рішення про створення зони вільної торгівлі та лібералізації інвестиційної сфери до 2020 р. (для розвинених країн — до 2010 р.), зниженні бар'єрів у торгівлі товарами і послугами відповідно з принципами СОТ.

За роки існування АТЕС досягнуті певні результати: сформовані модель і параметри співпраці, що враховують інтереси розвинених країн і країн, східні і західні традиції; досягнутий консенсус щодо термінів формування в регіоні системи вільної та відкритої торгівлі.

Характеризуючи в цілому АТЕС як глобальну за масштабами угруповання, слід констатувати, що вона перевершує інші регіони світу: на її частку (разом з країнами НАФТА) припадає 40% населення земної кулі, близько 60% валового світового продукту та інвестицій, більше 40% світового експорту. У міру розширення АТЕС буде грати все більшу роль в світовому господарстві, поглиблюючи й удосконалюючи інтеграційні процеси в глобальному масштабі.

Для Росії співпраця з АТЕС має принципово важливе, стратегічне значення. Разом з тим розвиток співробітництва як з регіоном в цілому, так і з його окремими країнами не відповідає наявним потенційним можливостям. Про це свідчить частка регіону в зовнішньоторговельному обороті нашої країни в 2001 р. — 16,3%.

Темпи і масштаби співробітництва з країнами АТР повинні відповідати місцю і значенню цих країн у світовому господарстві. Росія має можливість використовувати унікальні переваги євразійської держави, що знаходиться на стику північноамериканської, східноазіатськиій та європейської економічних систем. Наша країна є, з одного боку, єдиною європейською державою — членом АТЕС, а з іншого — єдиної азіатської країною, що має угоду про партнерство і співробітництво з ЄС; це дає їй ряд переваг, зокрема вона може стати важливою ланкою в розвитку економічних відносин між Європою та Азією як євроазіатського транспортно-комунікаційного мосту.

Використовуючи в цих цілях свої наземні, морські і повітряні шляхи сполучення, Росія зможе зайняти найважливіші позиції в глобальних торгово-економічних відносинах і отримати доступ до значних фінансових і технологічних ресурсів. Розвиток міжнародних відносин сприятливо позначиться на економічному становищі східних російських територій, насамперед Далекого Сходу та Сибіру, які неминуче виявляться втягнутими в регіональну інтеграцію.