Постановка проблеми у загальному вигляді

Динамізм сучасних суспільних перетворень в Україні супроводжується реформуванням освітньої галузі, зокрема загальної середньої освіти. Одним із пріоритетних векторів цього процесу є диференціація навчання; забезпечення індивідуальної освітньої траєкторії розвитку школярів з урахуванням їхніх особистісних потреб, інтересів і здібностей, на чому акцентовано у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 рр. [7]. Задля реалізації цього завдання здійснюється підтримка обдарованих учнів, створюються умови для розвитку їхніх здібностей і обдарувань. Водночас окремої уваги потребує категорія школярів, які, внаслідок різних причин, мають труднощі в навчанні. Особливо важливо надати допомогу таким учням ще на етапі здобуття початкової освіти, оскільки саме в цей час закладається фундамент загальнонавчальних і соціальних компетентностей, необхідних для подальшого успішного навчання та самореалізації особистості; формується бажання і вміння учитися.

У цьому зв’язку закономірним виявляється звернення до вітчизняного історико-педагогічного досвіду, зокрема періоду другої половини 70-х — першої половини 80-х рр. ХХ ст., коли в Українській РСР (далі — УРСР) відбувався активний пошук, експериментування й упровадження нових форм диференціації та індивідуалізації навчання учнів початкових класів, насамперед тих, які мали проблеми в навчанні. Однією із таких форм були класи вирівнювання.