Висновки і перспективи подальших досліджень

Синдром емоційного вигорання у педагогів, як стан особистості, що виникає в процесі професійної діяльності, являє собою складний процес орієнтації особистості у власному інтраіндивідуальному просторі, що містить психокоституційні особливості і суб'єктивно-особистісне ставлення до професійної діяльності, яке виявляється у порушенні аутоідентифікації особистості, злитті із середовищними впливами на основі емоційної залученості.

Центральним психологічним утворенням особистості, що забезпечує профілактику синдрому емоційного вигорання у педагогів, є аутопсихологічна компетентність, що являє собою здатність орієнтуватися в інтраіндивідуальному просторі, керувати ним та змінювати, удосконалюючи та розвиваючи свою особистість та професіоналізм.

Ефективність профілактики синдрому емоційного вигорання у педагогів визначається, насамперед, сукупністю психологічних умов:

• — інтерпсихологічних (психологізація середовища навколо педагога — лонгітюдна психодіагностика тих складових особистості, що виявилися найбільш уразливими та психолого-педагогічне консультування, що містить психолого-педагогічне просвітництво та психологічні тренінги);
• — інтрапсихологічних (формування у педагогів аутопсихологічної компетентності).