Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибокими соціально-економічними перетвореннями, коли від людини вимагаються не тільки знання і вміння, а й розвинені особистісні якості, які давали б їй змогу активно долучатися до творчої діяльності. У зв’язку з цим перед освітою постають нові завдання: школа повинна орієнтуватися на створення оптимальних умов для розвитку кожної дитини, спрямовувати свою увагу не на заучування, а на формування в учнів здібностей самостійно осмислювати навколишню дійсність.

Це передбачає перебудову процесу навчання, кінцевою метою якого має стати максимальне розкриття індивідуальних можливостей та самоактуалізація особистості кожного учня.

Зміст і методика проведення уроків фізичної культури, що традиційно склалися в системі фізичного виховання, орієнтовані переважно на розвиток рухових навичок учнів та розвиток фізичних якостей і не враховують повною мірою можливостей рухової діяльності в процесі формування пізнавальних процесів (і навпаки), творчих здібностей, що є не використаним резервом підвищення індивідуальності дітей молодшого шкільного віку.

Одним із негативних явищ системи освіти є розрив між фізичним вихованням і всіма іншими видами навчальної діяльності дітей, однак взаємозв'язок пізнавальної й рухової діяльності у процесі занять фізичними вправами є дуже важливим, він підсилює забезпечення освітнього, оздоровчого і виховного ефектів [2].

На наш погляд, підвищення освітньої спрямованості (формування пізнавального інтересу) процесу фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку, який передбачає інтеграцію рухових, пізнавальних і творчих процесів буде сприяти розвитку гармонійно розвинутої особистості. Це актуалізує проблему пошуку дієвих шляхів розвитку мислення, уяви дітей молодшого шкільного віку та їх пізнавальної активності.