Виклад основного матеріалу

Для створення повної цілісної картини про стан дослідженості питань правового виховання старшокласників в Україні у другій половині ХХ століття доцільно, на нашу думку, згрупувати опрацьовані джерела в рамках певних історичних періодів. В основу періодизації та класифікації літературних джерел з досліджуваної проблематики, нами покладено такі критерії: поперше, суспільно-історичні особливості розвитку системи загальної освіти України в складі СРСР і як суверенної держави; по-друге, рівень і стан розвитку питання правового виховання учнівської молоді уВІСНИК № 144. Серія: ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ вітчизняній науці досліджуваного періоду. Відповідно до цього літературні джерела з досліджуваної теми нами розглядаються та аналізуються у межах двох періодів:

I період — 50-і рр. — початок 90-х років XX століття;

II період — розпочинається з проголошення незалежності України у 1991 році і продовжується до наших днів.

Проаналізуємо стан розробки досліджуваної проблеми в рамках визначених періодів більш детальніше.

Аналіз науково-педагогічних джерел і дисертаційних досліджень свідчить про те, що особливого розвитку питання правового виховання учнівської молоді набуло у другій половині ХХ століття. Саме тоді з’являється чимало наукових праць, присвячених проблемам правового виховання молоді та дорослих. У них розглядаються питання методологічної основи правового виховання, аналізуються проблеми формування правосвідомості громадян, визначаються рамки та механізми формування правової культури особистості, розробляється арсенал методів, форм та засобів правового виховання різних вікових груп населення, особливо старшокласників.

У цей період науковці, а саме: В. Альхіменко, Н. Бура, Є. Бурлай, А. Долгова, Г. Давидов, В. Обухов, В. Головченко, М. Козюбра, В. Найбіч, В. Оксамитний, А. Павлов, П. Рабінович, І. Рябко та ін., з’ясовували питання сутності, мети, завдань, змісту, принципів, педагогічних умов правового виховання. Зазначимо, проте, що працям цього періоду були притаманні як ґрунтовність та достатньо високий науково-прикладний характер дослідження, так і надмірна заідеологізованість та політична заангажованість узагальнень, висловів і пропозицій.

Для цього періоду характерна поява праць, що стосуються наукового обґрунтування та методичного наповнення процесу правового виховання. Продуктивною та корисною у галузі правового виховання школярів стала праця А. Павлова «Правове виховання» [16]. У ній обґрунтовуються проблеми методики організації правового виховання школярів; визначаються форми і засоби правової пропаганди; дається детальна характеристика найважливіших тогочасних засобів правового виховання (друкованих ЗМІ, радіо, телебачення) тощо. Окремо автор зупиняється на питаннях роз’яснення норм законодавства і важливості використання правових знань у повсякденному житті.

А. Павлов також визначає проблему підготовки педагогів до роботи із школярами у рамках реалізації завдань правового виховання; наголошує на важливості оптимального добору форм та методів цієї роботи; аналізує форми правового навчання та особливості методики його організації [16, с. 162 170]. правове виховання старшокласник Однією із перших праць, в якій акцентовано на необхідності створення правової педагогіки як науки про методологію, принципи, прийоми та методи формування правосвідомості індивідів і їх груп, є праця І. Рябка «Основи правової педагогіки», опублікована у 1973 році [19]. Зазначимо, що автор детально зупиняється на педагогічних проблемах правової підготовки і правового виховання молоді, визначаючи місце та значення правової освіти і виховання молоді; деталізує особливості психічного розвитку неповнолітніх і специфіку формування їх правосвідомості; аналізує вікові групи молоді і специфіку правовиховних мір; детально описує форми і засоби правового виховання молоді [19]. Особливо наголошує І. Рябко на віковій групі старшокласників, як такій, що є найбільш сприйнятливою у процесі формування правосвідомості та реалізації завдань правового виховання.

Вивченню питань впливу правового виховання на формування правосвідомості учнів загальноосвітньої школи присвятили свою працю Г. Давидов і В. Обухов, звернувши увагу й на те, що необхідною умовою правового виховання учнів є відповідна організація позанавчальної роботи школи [5, с. 4]. Однак у цій праці не повною мірою розкрито сутнісні характеристики правового виховання та не виокремлено його складові.

Проблемам, які пов’язані з організацією та методикою правового виховання молоді, що навчається насамперед в загальноосвітніх школах та профтехучилищах, присвятив свою працю В. Найбіч [14]. Автор проаналізував не лише конкретні форми організації тих чи інших позакласних правовиховних заходів, методику їх проведення, а й розкрив загальні методологічні принципи організації правовиховної роботи в навчальних колективах.

Аналіз змісту правового виховання став предметом дослідження А. Долгової [6]. У своїй праці автор наводить цікавий матеріал про особливості правосвідомості неповнолітніх і виявляє можливості врахування їх у правовому вихованні. Крім того, дослідниця приділяє велику увагу методам формування правосвідомості та правової культури неповнолітніх, аналізує позитивний досвід правового виховання, що мав місце в СРСР в 70-х рр. ХХ століття.

Певний інтерес для нашого дослідження має праця А. Міцкевича та В. Обухова «Методика правового виховання учнів» [13], у якій детально проаналізовано поняття та суть правового виховання учнів, розкрито особливості його організації в загальноосвітній школі та позашкільних закладах. Науковці також наголошують на важливості взаємодії школи, сім'ї та суспільства у процесі правового виховання, розкривають специфіку використання кіно, телебачення та радіо у правовому вихованні школярів.

Проблемам правового виховання молоді присвячені праці В. Альхіменка, О. Козловського та М. Козюбри [1; 8]. Так, В. Альхіменко [1] у своїй праці дає визначення поняття «правова грамотність», розкриває значення сім'ї, школи, суспільства у правовому вихованні молоді. Особливу увагу автор приділяє шляхам і напрямам використання правових знань і навичок у буденному житті та суспільній практиці.

Підтвердженням важливості проблеми правового виховання та цілеспрямованості роботи над нею найвищих наукових інституцій в Україні стала монографія «Правове виховання молоді», що побачила світ у 1985 році. До авторського колективу увійшли М. Козюбра, В. Оксамитний, П. Рабінович, Н. Бура, Є. Бурлай, В. Головченко та інші [18]. Пріоритетом наукових положень щодо правового виховання дітей та молоді були визначені аксіологічні аспекти, де закон та право посідають визначну роль. Автори названої праці ретельно аналізують специфіку правової свідомості молоді, обґрунтовуючи психологічні особливості формування правосвідомості неповнолітніх [18, с. 64−86]. Організація правовиховної роботи серед молоді, на переконання авторів, повинна опиратися передовсім на чіткі цілі і досконалий зміст конкретної роботи, а добір методів та форм повинен здійснюватися згідно із завданнями, що стоять перед суспільством на конкретному історичному етапі його розвитку.

Загалом підсумовуємо, що праці такого характеру мали важливе методичне й виховне значення, оскільки окрім теорії та методології давали конкретні рекомендації щодо організаційних аспектів правового виховання і деталізували організаційні його моменти.

Велике значення щодо наукового обґрунтування питань правового виховання в кінці 80-х років ХХ століття мала праця А. Тараса «Правове виховання старшокласників» [21]. На її сторінках визначена сутність, цілі та завдання правового виховання старшокласників, вимоги до його організації, зроблена спроба розкриття системи правової освіти, визначення шляхів підвищення правової культури старшокласників у позакласній і позашкільній роботі.

Практичному втіленню ідей правового виховання присвячений і методичний посібник Є. Татаринцевої [22], в якому поряд із загальними питаннями виховної роботи розглядаються і шляхи вдосконалення правового виховання. Автор зробила спробу обґрунтувати сутність правового виховання і дійшла висновку про те, що це тривалий у просторі і часі процес, який не може протікати без суперечностей та участі суб'єктів [22, с. 5−6]. Науковець чітко розмежовує питання правового виховання та правової вихованості, трактуючи останню як стан, у якому суб'єкт знаходиться у момент прийняття правових рішень: «Це і стан його правосвідомості, і рівень правової культури, і, звичайно, готовність до правомірної чи протиправної поведінки» [22, с. 6].

Суттєво інший характер носять праці українських вчених, що були опубліковані у період здобуття Україною незалежності. Це передовсім зумовлювалося новим соціальним замовленням і тим, що в Україні формується правова демократична держава, де закон і право є пріоритетами внутрішньої і зовнішньої політики. Звичайно, складність і тривалість цього процесу є незаперечними, проте намагання учених різних галузей наук змінити ситуацію в країні є особливо потрібними і своєчасними. Усвідомлення того, що повинні змінитися не лише певні зовнішні атрибути життя держави, але й переконання кожної окремої людини, дає підстави говорити про тривалість й особливу складність правового виховання та формування правової культури особистості. В умовах сьогодення з’явилися праці українських учених, які вивчають питання правового виховання й обґрунтовують можливі шляхи досягнення позитивного результату у цій сфері.

Прикладний характер притаманний навчально-методичному посібнику, який презентує для фахівців з правового виховання дітей та молоді В. Оржеховська [15]. У ньому подається аналіз теоретико-методичних та практичних надбань профілактичної роботи з учнями на основі нових концептуальних підходів до виховання неповнолітніх в умовах складних соціально-економічних перетворень у суспільстві періоду переходу до ринкових відносин. Автор аналізує та розкриває причини девіантної поведінки неповнолітніх; визначає сутність важковиховуваності як основної передумови відхилень у поведінці школярів тощо.

Методика правового виховання учнів загальноосвітніх шкіл була презентована у методичному посібнику М. Фіцули «Правове виховання учнів» [24]. Зокрема автор визначає місце правового виховання серед інших напрямів виховання; розкриває завдання, зміст, принципи, форми і методи правовиховної роботи з учнями у навчально-виховному процесі школи; обґрунтовує шляхи залучення батьків, представників громадськості та правоохоронних органів до правового виховання школярів; з’ясовує специфіку правоохоронної діяльності учнів тощо.

Характер навчально-методичного посібника підтверджується масивом прикладних матеріалів, що адресовані широкому колу педагогічної громадськості (вчителям, вихователям, соціальним працівникам та ін.) для здійснення конкретної виховної роботи у школі.

Питання аналізу шляхів та методів активізації правового виховання молоді, пропаганди передового досвіду, сучасних підходів до вдосконалення змісту шкільної правової освіти та створення нового покоління підручників, упровадження передових технологій з курсу «Основи правознавства» стали основними в дослідженні О. Магдик [12]. Зокрема, автор слушно вважає, що питання правової ВІСНИК № 144. Серія: ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ освіти молоді актуальне у зв’язку з необхідністю виховання громадян у дусі активної участі в суспільних справах, забезпечення молоді правовою інформацією щодо чинного законодавства та практики його застосування, профілактики правопорушень, які скоюються на ґрунті правового нігілізму, цинізму й аморальності, формування правової культури європейського типу, що дасть можливість громадянам успішно інтегруватись у європейський і світовий правовий простір для реалізації своїх приватних та публічних інтересів [12, с. 58].

Значну увагу проблемам громадянської освіти та правовому вихованню в нашій країні приділяє О. Пометун. Найважливішою передумовою досягнення мети громадянської освіти, її складовою, на думку автора, є правова освіта, що дає молоді розуміння закону, правової системи та фундаментальних принципів і цінностей демократії [17, с. 32]. О. Пометун окреслює нові підходи до правової освіти підлітків — програмою «Практичне право», в межах якої розробляється та запроваджується експериментальний курс під такою ж назвою, що за рекомендацією Міністерства освіти та науки України має вивчатися у 8-му класі як факультативний курс чи курс за вибором [17, с. 33].

Цікавою з погляду практичної реалізації правового виховання у школі є праця Н. Голікової та Т. Кириленко. Вчені розробили для учнів шкіл спеціальну програму з правового виховання «Ваші права» [3]. Завдяки програмі було частково заповнено прогалини суспільствознавчої освіти в частині правового виховання школярів. В основу програми покладено матеріали Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини. Особливістю правовиховного курсу «Ваші права» є також звернення вчителя до життєвого досвіду учня, пояснення навчального матеріалу за допомогою діалогу, бесіди, гри тощо [3, с. 15 — 16].

Проблем правового виховання школярів торкається й В. Ягупов. У навчальному посібнику «Педагогіка» вчений також пов’язує соціально-правове виховання з формуванням поваги до Конституції й інших законів. Виходячи з цього, науковець визначає основні завдання правового виховання в сучасних умовах [25].

Окремі аспекти взаємозалежності державних інституцій і морально-громадської життєтворчості сучасної учнівської молоді розглядають М. Левківський та О. Микитюк. Дослідники аналізують складники морально-правової відповідальності старшокласників і внутрішні детермінанти її становлення, окреслюють основні складові правової держави [10].

На зв’язок правової культури та правового виховання звертають увагу В. Лозова та Г. Троцко [11], які вважають, що правове виховання школярів сприяє громадянському та моральному становленню особистості, вихованню її дисциплінованості, підготовці молодого покоління до виконання громадянських обов’язків у відношенні до держави, праці, сім'ї. Кожна людина повинна знати норми та правила поведінки в суспільстві, свої права й обов’язки перед державою, суспільством, сім'єю [11, с. 66].

Шляхи формування правової культури, її зв’язки з правовим вихованням розглядає у своїй праці Л. Твердохліб. Зокрема, дослідниця підкреслює, що саме правова культура є одним із головних показників ефективності та результативності правового виховання [23, с. 40].

У контексті нашого дослідження на увагу заслуговують також дисертаційні дослідження, у яких питання правового виховання ставали предметом обсервації вчених безпосередньо й опосередковано. Зокрема, О. Горчакова у дисертаційній роботі «Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М. Пирогова» (2000 р.) висвітлює питання громадянського виховання й акцентує увагу на позиції вченого щодо дотримання законності, навчання підростаючого покоління нормам суспільного співжиття [4]. Автор обґрунтовує наукову позицію М. Пирогова щодо специфіки правового виховання дітей та молоді і вказує на особливу увагу з боку українських учених до цієї проблеми протягом тривалого часу.

У дисертації В. Владимирової «Педагогічні проблеми формування правової культури вчителя в історії вищої педагогічної школи України (1917 — 2002 рр.)» [2] глибоко обґрунтовано процес формування і розвитку правової культури в історії філософської та педагогічної думки, розкриває основні педагогічні проблеми формування правової культури вчителя крізь призму політики, культури, психології, педагогіки тощо, а також аналізує науковий доробок класиків української педагогіки — М. Пирогова, К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського.

Найбільш чітко обґрунтувала проблеми правового виховання старшокласників, які навчаються у школах-інтернатах, В. Загрева, реалізувавши завдання дисертаційного дослідження на тему «Правове виховання старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл-інтернатів» [7]. У представленій праці розкрито сутність правового виховання, проаналізовано специфічні особливості цього процесу у загальноосвітніх школах-інтернатах. На цій основі автором створена модель правового виховання учнів старших класів. Розроблено критерії та показники правової вихованості старшокласників і визначено рівні правового виховання. В. Загревою детально проаналізовано педагогічні умови ефективного правового виховання у школах інтернатного типу, визначено шляхи впровадження їх у навчально-виховний процес. Автору вдалося глибоко теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити програму з правового виховання старшокласників у загальноосвітніх школах-інтернатах [7]. Особливо позитивним у дослідженні є той факт, що основні результати експерименту знайшли своє практичне застосування в організації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл-інтернатів, що дає підстави говорити про їхнє важливе прикладне значення.

З огляду на предмет нашого дослідження на пильну увагу заслуговує дисертаційна робота А. Стаканкова на тему «Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ — початку ХХ століття» [20]. На основі глибокого теоретичного історикопедагогічного аналізу автор систематизував теоретичні надбання і практичний досвід становлення і розвитку правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ — початку ХХ століття. У дисертації обґрунтовано витоки правового виховання; розкрито зміст офіційної політики в галузі правового виховання та еволюцію ставлення суспільства до проблеми правового виховання.

Визначивши конкретні завдання дослідження, а саме: «розкрити сутність та зміст правового виховання в сучасних умовах; виявити витоки правового виховання в світовій педагогічній думці; проаналізувати становлення і розвиток ідей правового виховання у вітчизняній педагогічній спадщині досліджуваного періоду; вивчити досвід реалізації завдань правового виховання в шкільній практиці другої половини ХІХ — початку ХХ століття; виявити перспективи використання позитивного досвіду правового виховання періоду, який досліджується, в сучасних умовах» [20, с. 4−5], А. Стаканков розглянув проблему правового виховання дітей та молоді комплексно, визначив детермінуючі чинники цього процесу, обґрунтував вплив конкретного соціального замовлення, вказав на можливості урахування існуючого історичного досвіду в умовах сьогодення, адже ця проблема залишається актуальною і важливою в умовах розбудови української держави.

Найґрунтовнішим і найближчим до проблематики нашого дослідження є науковий доробок І. Криштак. Правове виховання розглядається вченою як самостійний напрям теорії виховання, до складу якого належать: суб'єкти та об'єкти виховного впливу, мета, завдання, напрями та принципи організації зазначеного виховання [9, с. 92].

У дисертації проаналізовано ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми, розкрито сутність правового виховання старшокласників на сучасному етапі, досліджено зародження питань правового виховання у світовій та вітчизняній педагогічній думці, досліджено напрями реалізації правового виховання, узагальнено форми організації та методи здійснення правового виховання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів України у другій половині ХХ століття, окреслено шляхи творчого використання досвіду здійснення правового виховання учнів старших класів сучасними загальноосвітніми навчальними закладами України.