Виклад основного матеріалу

Теоретичний аналіз літератури та висновки психолого-педагогічних досліджень засвідчили, що у визначенні сукупності принципів гуманізації і тлумаченні самого поняття «принцип» немає єдиної точки зору. У науковому доробку В. Андреєва, В. Сластьоніна, І. Підласого, І. Харламова вказується на те, що принцип — це ствердження, яке ґрунтується на науковому законі. Інша точка зору висвітлюється у дослідженнях В. Вощикова, В. Загвязінського, Т. Стефановської, які трактують принцип, як тезу, виокремлену із закономірностей педагогічної діяльності, в якій розкриваються суттєві і стійкі причинно-наслідкові зв’язки.

У словниковій літературі принцип визначається з трьох позицій:

• — як основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму;
• — як основний закон будь-якої точної науки;
• — як переконання, норма, правило, яким керується будь-хто у житті, поведінці [4, 941].

Такі вчені, як В. Андреєв, В. Сластьонін, І. Підласий, І. Харламов виводять принципи педагогічного процесу на основі пізнаних закономірностей і законів навчання та виховання. Творчою основою формування принципів як загальної норми педагогічної діяльності є закономірності, які фіксують інваріантні характеристики, суттєві та стійкі зв’язки. Самі по собі принципи не дають безпосередніх рекомендацій, а служать основою для вироблення загальної стратегії вирішення педагогічних задач.

Необхідно зазначити, що найбільш розповсюдженим у педагогічній літературі є тлумачення принципу педагогічного процесу як висхідного положення, керівної ідеї, яка дозволяє учителю знайомити учнів з системою знань, розвивати їх інтереси та здібності, формувати світогляд, удосконалювати моральні якості учнів [3].

За словами В. Загвязінського, принцип — це інструментальне, подане у категоріях діяльності, вираження педагогічної концепції, методологічне відображення пізнаних законів та закономірностей, це знання про цілі, сутність змісту, структуру навчання, виражені у вигляді рекомендацій, що дозволяють використовувати їх в якості регуляторних норм практики [7].

У цьому визначенні автор розкриває два джерела, які виступають підґрунтям для визначення принципів: та або інша педагогічна концепція, пізнані закони та закономірності педагогічного процесу. Перша концепція — являє собою теоретичне вираження мети виховання і навчання, а друге — об'єктивно існуючі закономірності педагогічного процесу Педагогічні принципи гуманізації навчально-виховного процесу — це вихідні керівні положення, при дотриманні яких учні переконуються в тому, що людина — не засіб, а самоціль суспільства. У них пробуджується інтерес до оточуючого світу, інших людей і до самих себе, відбувається їх становлення як особистості.

Існують різні точки зору на сутність принципу гуманізації педагогічного процесу. Так, В. Андреєв, розглядаючи філософські основи принципів, приходить до висновку про наявність метапринципів навчання, виховання та саморозвитку. Він виділяє гуманістичний метапринцип, що спрямований на реалізацію гуманізації і гуманітаризації освіти: «гуманізація освіти — це розвиток освітніх систем з урахуванням визнання однієї з пріоритетних цінностей особистості педагога та учня, гармонізація їх інтересів, взаємовідношень і умов для їх розвитку і саморозвитку» [3, 91].

Деякі автори в системі принципів також виокремлюють принцип гуманістичної спрямованості, який віддзеркалює необхідність поєднання цілей суспільства і особистості. Вчені В. Сластьонін, І. Ісаєв, В. Міщенко, Є. Шиянов підкреслюють, що «реалізація цього принципу потребує підпорядкування цієї освітньо-виховної роботи завданням формування всебічнорозвинутої особистості» [11, 78].

Т. Стефановська також включає в систему принципів цілісного педагогічного процесу принцип гуманізації, сутність якого вбачає в любові до дітей як основи педагогічного процесу, відмови від покарання як методу взаємодії між дітьми. Вона визначає джерела цього принципу: ціль, задачі педагогічного процесу, закономірності розвитку психіки і педагогічну практику [3].

Останнім часом на основі гуманістичної концепції навчання і виховання робляться спроби розробити сукупність спеціальних принципів гуманізації педагогічного процесу. Тут також не має єдиних підходів. Різноманітність пропонованих принципів пояснюється тим, що автори наукових праць базуються на різних теоретичних концепціях. Наприклад, Л. Момот, спираючись на класифікацію принципів М. Бахтіна та визнаючи вагому роль формування творчої особистості у процесі навчання, пропонує виходити із наступних принципів:

• — формування у школярів в процесі навчання сучасної наукової і художньої картини світу;
• — здійснення навчання на високому рівні складності, враховуючи при цьому індивідуальні можливості кожного;
• — звільнення учня від регламентації, яка пригнічує ініціативу в пізнавальній діяльності, мисленні;
• — посилення ролі гіпотетичного мислення, підтримка нових пропозицій, ідей, в якій би формі вони не проявлялися;
• — створення і стимулювання «ситуації вибору»: предметної області навчання, форми її організації;
• — посилення ролі діалогічної форми навчання як особливої «взаємодії повноцінних розумінь [8].

В дослідженні Л. Момот також зроблена спроба побудови особистісно-розвиваючої, діяльнісної моделі навчання, яка, на її думку, забезпечить розвиток творчого потенціалу особистості учня. Однак ці положення стосуються в основному творчого аспекту навчання. Не менш важливим, на нашу думку, є моральні і духовні аспекти в системі освіти, які не знаходять повного відображення у запропонованій класифікації принципів.

Дослідник В. Возчиков намагається уникнути цієї односторонності, тому до принципів гуманізації навчання він відносить:

• — вибір технології з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, домінуючого у них виду мислення і когнітивного стилю;
• — організація навчально-виховного процесу у відповідності з тими способами освоєння навчальної інформації, яким надає перевагу дитина;
• — відмова від домінування вербального складника у фронтальній роботі на уроці;
• — врахування емпіричного, соціокультурного досвіду дитини, його інтенсивний художньо-естетичний розвиток.

Цю класифікацію також не можна вважати загальновизнаною, тому що вона не відображає людської сутності взаємовідносин в системі «учитель — учень», не показує висхідних положень, використання яких в навчальному процесі дозволило б збагачувати моральний, інтелектуальний та духовний світ кожного школяра.

Заслуговує уваги спроба Є. Євладової та Л. Миколаєвої компенсувати ці прогалини в моральному і духовному становленні особистості дитини за рахунок позашкільної освіти. Пропонуючи подібний підхід до складання навчальних програм, вчені рекомендують взяти за основу наступні принципи гуманізації освіти у практиці загальноосвітньої школи:

• — свобода вибору дитиною додаткової освітньої програми і видів діяльності в її межах (у відповідності з її інтересами і схильностями);
• — створення умов для самореалізації особистості;
• — визнання за учнем права на спробу і помилку в виборі, право на перегляд можливостей в самореалізації;
• — забезпечення ситуації успіху для кожного;
• — застосування таких засобів визначення результативності просування учнів у межах обраної ним додаткової освітньої програми, які б допомогли йому побачити перспективи власного розвитку і стимулювали б цей розвиток не принижуючи гідності людини [6].

Пропонуючи вказані принципи, автори цілком справедливо стверджують, що позашкільна освіта дає можливість учневі розвивати свої здібності, самостійно набувати нових знань, розширювати кругозір, удосконалювати інтелектуальні можливості. Але виникає питання: як бути з обов’язковим обсягом знань, інтерес, значимість і корисність яких учні не завжди усвідомлюють? Справа в тому, що навчально-виховний процес ґрунтувався на гуманістичних засадах.

У площині гуманізації освітнього процесу найбільш повною є розробка принципів в творчому доробку Ш. Амонашвілі. До основних із них гуманіст відносить:

• — принцип пізнання і засвоєння дитиною в педагогічному процесі істинно людського;
• — принцип пізнання дитиною в педагогічному процесі себе як людини особистості, індивідуальності;
• — принцип співпадіння інтересів дитини із загальнолюдськими інтересами;
• — принцип недопустимості використання в педагогічному процесі засобів, спроможних спровокувати дитину на антисоціальні прояви;
• — принцип надання дитині в педагогічному процесі простору для виявлення індивідуальності;
• — принцип олюднювання обставин в педагогічному процесі;
• — принцип визначення якостей особистості, яка формується, її освіченості і розвитку залежності від якості самого процесу [1, 166].

Здійснюючи аналіз принципів гуманізації педагогічного процесу в традиційній педагогіці Ш. Амонашвілі відзначає їх формальний характер, підкреслюючи, що процес набуття знань молодшими школярами не розкривається у своїй гуманістичній сутності. Педагог переконаний в тому, що гуманістичні принципи обов’язково повинні спрацьовувати в тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості. Вони повинні втілювати в собі діяльність, а можливо, і особистість вчителя [2].

Спробу виділити принципи гуманізації педагогічного процесу на основі його пізнаних закономірностей здійснив Є. Шиянов. Хоча його дослідження орієнтоване на вивчення закономірностей і принципів гуманізації процесу підготовки майбутнього вчителя, теоретичні положення, висунуті в ньому, мають загальне дидактичне значення.

Педагог сформулював провідний принцип гуманізації педагогічного процесу — принцип безперервного розвитку особистості. Вчений підкреслює, що чим гармонічнішим буде загальнокультурний, соціально-моральний та професійний розвиток особистості, тим більш вона буде вільною, творчою в процесі засвоєння соціального досвіду.

Безперервність розвитку особистості в процесі освіти забезпечується тоді, коли вона орієнтована не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого розвитку. Л. Виготський підкреслював: «Педагогіка має орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє у процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які зараз містяться в зоні найбільшого розвитку» [5, 250].

Розвиток відбувається у взаємодії із загальнолюдською культурою. Ця закономірність є підґрунтям наступного принципу культурологіч ного підходу до змісту освіти. Є. Шиянов робить акцент на даному принципі, вказуючи, що саме з відсутністю культури особистості пов’язано багато недоліків у вихованні людини. Реалізація принципу передбачає підвищення рівня загальної культури. Стрижневу основу культури людини (вчителя, учня) складає деяка цілісність, яка вміщує в собі «оптимальну сукупність ціннісних орієнтацій і властивостей особистості» [11, 78].

Особистісний підхід — це персоналізація педагогічної взаємодії. Він, в свою чергу обумовлює такий принцип гуманізації освіти як принцип полісуб'єктного (діалогічного) підходу, що передбачає особистісну рівноправність позицій вчителя і учня у навчальному процесі. При цьому педагог не стільки вчить, виховує, скільки активізує, стимулює прагнення учня до самодіяльності, саморозвитку, створює умови для самореалізації.

Є. Шиянов також показує, що саме розвиток особистості знаходиться в залежності від рівня спрямованості освітнього процесу на індивідуалізацію і розвиток творчо-активної особистості [11]. Ця закономірність становить основу принципу індивідуально-творчого підходу. Маємо також зазначити, що принцип, без якого не можливе здійснення попередніх, є принцип професійно-етичної відповідальності педагога.

Усі вищезазначені принципи гуманізації виховного процесу цілком можуть бути застосовані на уроках музичного мистецтва у сучасній початковій школі.

Спираючись на вище викладені концепції принципів гуманізації, ми пропонуємо такі основні принципи навчально-виховного процесу у початковій школі на уроках музичного мистецтва.

• 1. Принципи гуманізації форм і методів основного процесу:
  • а) диференціація і індивідуалізація навчання;
  • б) реалізація систематичності та планомірності навчального процесу;
  • в) єдність виховання та саморозвитку особистості;
  • г) взаємозв'язок раціональних та емоційних компонентів навчального процесу.
• 2. Принципи, які реалізують діяльнісний та особистісний підходи до вирішення проблем:
  • а) повага до особистості дитини, довіра до неї;
  • б) забезпечення ситуації успіху для кожної дитини;
  • в) здійснення навчання з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня, його психічних властивостей і здібностей;
  • г) діалогізація навчального процесу;
• 3. Принципи яки допоможуть реалізувати творчі здібності дитини:
  • а) створення психодидактичного комфорту для творчого розвитку дитини;
  • б) актуалізація та стимулювання творчих здібностей учнів;
  • в) надання дитині простору для реалізації творчих ідей.