Формування у молодшого школяра моральних якостей особистості

У вітчизняній психології переважна більшість дослідників також відзначає величезне значення звичних форм поведінки для формування моральної сторони особистості дитини. С. Л. Рубінштейн, наприклад, стверджує, що «…спонукаючи людину діяти певним чином, світогляд, мораль, як би осідають і закріплюються в його характері у вигляд звичок-звичних способів моральної поведінки. Перетворюючись на звички, вони стають «другого натурою» людини «Велике значення звичкам надають також Б. Г. Ананьєв, А. А. Смирнов та інші.

Ми припустили, що в основі якостей або властивостей особистості лежать закріпилися і стали звичними форми поведінки дитини. Крім того, ми припустили, що закріплення «вправляються» форм поведінки і виникнення у дитини потреби діяти відповідно до цих засвоєним формам відбувається лише в тому випадку, якщо «вправа» здійснюється тільки за певними мотивами. Якщо ж дана форма поведінки здійснюється за примусу, то хоча дитина і привчається діяти за вимогами оточуючих, однак у нього не виникає потреби чинити так само і в тих випадках, коли відсутня цю вимогу або контроль за його виконанням.

Отже, поведінка, вироблене з примусу, не є стійкою і не відповідає тому головному моральному критерію, який був висунутий А. С. Макаренко: добре морально вихована дитина повинна поступати правильно не тільки на людях, але і наодинці з самим собою.

При вихованні організованості в якості таких зовнішніх коштів виступали пісочний годинник, який у наочній формі показували дитині протягом часу і таким чином дозволяли йому, пристосовуючись свої дії до зазначеного часу, опановувати потрібним темпом поведінки. Використання пісочного годинника виробляло у дітей відчуття часу, вміння орієнтуватися на тимчасові показники, що є найважливішим компонентом організованого поведінки.

Для формування у дітей не тільки організованості, а й багатьох інших якостей особистості. Цими умовами є: наявність досить сильного і довгостроково діючого мотиву поведінки; сталість засвоюваних його форм, а також їх розчленування на більш елементарні; наявність зовнішніх засобів, що є опорою при оволодінні дитиною своєю поведінкою.

Дослідження з формування якостей особистості школяра дозволили зробити висновки й по деяких загальних закономірностей цього процесу, які можуть і повинні бути використані педагогікою при розробці нею конкретних питань побудови методики виховного процесу.

Ці висновки в основному зводяться до наступного.

Якості особистості являють собою результат засвоєння дитиною існуючих в даному суспільстві форм поведінки. За своєю психологічною природою вони є ніби синтезом, сплавом специфічного для даної якості мотиву і специфічних для нього форм і способів поведінки.

Формування якостей відбувається в процесі вправи дитини у відповідних формах поведінки, здійснюється за наявності певної мотивації.

Засвоюється форма поведінки стає стійкою в тому випадку, якщо дитина, з одного боку, навчається відповідним способам поведінки, з іншого-якщо у нього виникає внутрішнє спонукання вести себе відповідно до засвоєним зразкам.

Виховання стійкості морально-психологічних якостей дитини вимагає певної організації як його мотиваційної сфери, так і поведінки. Які стосуються мотивації, то стійкість якості виникає, по-перше, коли дитина відчуває потребу в тому поведінці, яка складає основу даної якості;-по-друге, коли ця поведінка виступає для нього як зразок, як ідеал, до якого він прагне. Це останнє положення нам хотілося б особливо підкреслити, оскільки до цих пір в педагогіці немає достатнього розуміння необхідності включати в процес виховання власну активність дитини. Тим часом дослідження показують, що найважливішою умовою успішного виховання є наявність пред’явлених дитині (може бути, навіть в наочному плані) зразків і мобілізація у нього активного прагнення до оволодіння цими зразками. Часто можна і зараз зустріти вчителів і вихователів, глибоко переконаних у тому, що одним з ефективних методів виховання є спонукання дітей підкорятися що пред’являються їм вимогам, і нерозуміння того, що моральне формування особистості неможливо шляхом примусу.