Основні напрями формування редукційних механізмів в системі матеріального забезпечення армії періоду раннього принципату

Основні напрями формування редукційних механізмів в системі матеріального забезпечення армії періоду раннього принципату

Без сумніву військова історія стародавнього Риму постає сьогодні одним із найбільш вивчених напрямків в дослідженні античного циклу. Широкий комплекс джерел і особлива увага грецьких та римських авторів до питань війни та її складових обумовили наявну широку репрезентативну базу. Історія наукових розвідок у цій царині налічує вже більше двох століть, але і сьогодні нові покоління істориків, опираючись на потужний фундамент здобутків попередників, продовжують розширювати та доповнювати обширний масив знань з «Historia Militaris» [1, с. 412−413]. Водночас ми можемо говорити про цілий комплекс проблем, що і досі потребують спеціального або більш глибшого вивчення. Як один із таких напрямків, в сучасній зарубіжній історіографії неодноразово пропонувався до розгляду комплекс механізмів, що працювали на зменшення військових витрат [2, с. 319 320]. Фактично мова йде про певні фінансові практики та бюрократичні хитрощі, що дозволяли державі скоротити реальні видатки.

Отже, громадянські війни останнього століття Республіки принесли Риму значні демографічні та матеріальні втрати. Занепад торгівлі та ремесел, процвітаюча корупція, грабунки, зловживання чиновників та небувале збільшення податків обумовили значний економічний спад. Після остаточної перемоги Августа головну загрозу відновленню стабільності почала складати колосальна за своєю чисельністю армія [3, с. 16−17]. Успадковані від розбитих ворогів, а також власні військові сили Октавіана, потребували суттєвих фінансових витрат, що стало цілком непосильним завданням для державної скарбниці. Загальне скорочення чисельності армії логічно визначалось головною проблемою, яку довелось вирішувати принцепсу. За даними джерел (Tac. Ann. IV. 5) та підрахунками істориків із, що найменше, 60 легіонів до кінця правління Августа залишилось не більше 25. Вони розміщувались по всій імперії та налічували приблизно 125 тис. воїнів. Однак, зауважимо, що римська армія складалась не лише з солдат легіонів, але також з преторіанців, міських когорт, допоміжних частин кінноти і піхоти та флоту. Загальна чисельність військ визначається не менше, як 300 тис. чоловік [4, с. 46−48].

Далі, спираючись на римські військові традиції, Август запровадив сталі терміни проходження служби. За часів Республіки громадянином, що виконав свій військовий обов’язок, вважався кожен, хто пройшов 16 кампаній, хоча ця цифра могла збільшитися до 20 в часи, коли державі загрожувала надзвичайна небезпека (Pol. VI. 19). За таким принципом в 13 р. до н.е. було затверджено основний термін служби, що складав 16 повних років та ще 4 у спеціальних ветеранських когортах (Dio. 54. 25). Але вже у 5 р. н.е. у зв’язку із труднощами матеріального характеру, що виникали при кожній хвилі звільнень ветеранів, цей термін було збільшено до 20 повних років основної служби та 5 років у резерві.

Таким чином, задавши сталу компоненту тривалості служби Август створив «матрицю» розрахункової схеми, яка дозволяла по роках вираховувати та акумулювати необхідні кошти для виплат відставним солдатам. Для забезпечення потреб армії принцепс створив спеціальну військову скарбницю aerarium militare, наповнення якої було покладено на нові податки: 1% з продажів та 5% з отриманої спадщини [2, с. 187]. Про забезпечення позитивного балансу цієї казни імператор дбав особисто, що підтверджують його неодноразові вливання із власних коштів (Res Gestae).

З ім'ям Августа також пов’язаний початок однієї з найголовніших практик, що дозволила суттєво зменшити видатки на діючу армію. Мова йде про забезпечення необхідної кількості провізії з джерел, на пряму підконтрольних державі. Натуральні податки в римських провінціях, якщо брати навіть мінімальні показники, складали не менше 10%. Землі, що належали державі та здавались в оренду, приносили більш як 30% з врожаю. Відповідно імператорським чиновникам було не важко балансувати, встановлюючи вигідну їм ринкову ціну, стабільно високу, при достатній кількості запасів збіжжя, або плаваючу, при потребі докупити певну кількість продукції. Також у періоди небезпеки натуральні податки могли збільшуватись, або застосовувалась практика примусового вилучення [5, с. 134−135].

Поступова універсалізація такої вигідної системи дозволяла заощаджувати кошти при постачанні ряду необхідних для армії ресурсів. Наприклад, одяг, взуття, намети, зброя, спорядження та інші товари, хоча і вироблялися в приватному секторі, все ж реалізовувались через державну монополію і, відповідно, за досить високими цінами (RMR 63). Солдати замовляли та отримували необхідні індивідуальні речі через рівні проміжки часу так само, як і вироби, що були у спільному користуванні (BGU 7.1564). Це стосувалось як формування нових військових підрозділів, так і заміни втраченого спорядження у вже існуючих. Придбання коней і тяглової худоби також було централізованим [6]. Виключення складали деякі підрозділи, розміщені у прикордонних провінціях, до яких постачання надходило з віддалених областей і трохи більше залежало від приватних осіб або груп (RMR 80).

Таким чином, показники ціни, кількості та часових періодів задавалися, що дозволяло розраховувати, акумулювати та вигідно реалізовувати необхідні солдатам товари.

Далі, варто звернути увагу на побудову самого механізму фінансування армії. Після вступу до війська солдати отримували платню та спеціальну суму (viaticum) на покриття витрат, пов’язаних з дорогою до місць дислокації своїх підрозділів. Залишок на момент прибуття потрапляв на їхні рахунки, контроль над якими здійснював signifer або спеціальний уповноважений їхньої центурії (RMR 74). В межах легіону грошима розпоряджався officium з числа primus pilus, а у допоміжних підрозділах — простий centurio. Саме ці офіцери були відповідальними за організовану закупівлю необхідної провізії [2, с. 311]. Значна частина коштів після усіх відрахувань залишалася у скарбницях легіонів, де накопичувалась значна кількість готівки. На жаль, ми не маємо прямих свідчень щодо використання вільної грошової маси. Цілком логічно припустити, що фінансові операції з цими сумами могли давати додатковий прибуток. Після славнозвісного повстання 89 р. н. е. за правління імператора Доміціана було видано розпорядження, що встановлювало обмеження щодо зберігання грошей в легіоні - не більше тисячі сестерціїв на одного солдата (Suet., Dom.7.3). Надлишкові кошти переходили до прокуратора провінції, який відповідав за їх зберігання або подальший трансфер. Під час маршу солдатські заощадження контролювалися прокуратором того регіону, де проходила армія. Він здійснював регулярні відрахування та вів документацію, пов' язану з балансом наявних коштів [7, с. 572].

Отже, зменшення платні за рахунок відрахувань, встановлення лімітів зберігання готівки та контроль над виплатами, що здійснювався офіційними уповноваженими (від signifer до procurator) можна охарактеризувати, як головні та найбільш явні елементи державної фінансової політики, в якій цілком логічно помітити з одного боку пряму економію, а з іншого — прагнення зменшити реальну кількість необхідних для обігу грошей [8, c. 47].

Розглянемо ще один важливий аспект мінімізації витрат центру. Сума додаткових витрат на поселення та харчування армії ставали проблемою тих регіонів, через які проходили солдати, що полегшувало фінансове навантаження на державну скарбницю. Солдати на марші отримували офіційний документ (diploma), що давав їм право постою та мінімального утримання від господаря помешкання. Транспортні витрати (коні, тяглові тварини, вози, човни тощо) також лягали на провінції, через які проходили війська, додаючись до їх податкового навантаження [9, c. 119].

В цілому ж після Августа досить чітко простежується політика розподілення фінансового тягаря по утриманню армії між центром та територіями дислокації військових підрозділів. З часом регіони лише збільшують свою участь у матеріальному забезпеченні армії. Важливо підкреслити, що визначальну роль в цьому процесі відігравало багатство провінції [10, c. 137]. Наприклад, в Єгипті, Іспанії, Північній Африці, провінціях Малої Азії та Близького Сходу, враховуючи ступінь їх розвитку, проблем із забезпечення легіонів та допоміжних частин ніколи не виникало. Натомість, фінансування військ, розташованих в Дунайських провінціях та особливо на Рейні, було значно важчим, оскільки економічний потенціал цих регіонів був істотно менш розвинений [11, c. 159]. Логічно припустити, що поточні видатки цих армій покривалися за рахунок податків з усієї Галлії та, можливо, інших прилеглих території. Солдати на Рейні отримували фінансування у вигляді податків з Бельгіки, Аквітанії, Лугдунської Галлії тощо. Procurator Galliarum мав для цього навіть спеціальний фінансовий фонд fiscus Gallicus. Згодом у І ст. та на поч. ІІ ст. н. е. відповідальним за фінанси та провізію у військах на германських лімесах було призначено прокуратора Бельгіки і двох Германій (procurator Belgicae et duarum Germaniarum).

Також не менш важливою складовою в системі зменшення видатків, пов' язаних з армією, виділимо наступну складову. Не дивлячись на особливу увагу до потреб ветеранів в політиці Августа та імператорів Раннього принципату, незмінною залишалась політика закріплення платежу лише за конкретною особою воїна. Мова йде про відсутність законних прав претендувати на матеріальне забезпечення солдата чи ветерана, його дружини, дітей, родичів тощо [12, c. 354−355]. Як відомо, до правління Септимія Севера солдати в чині нижче центуріона не могли законно одружуватися і, таким чином, не мали, принаймні офіційно, дружин та дітей, які могли б розраховувати на допомогу від імператора [13, c. 155]. Діти вважалися незаконними і не мали право на спадок, доки їх офіційно не визнавав ветеран [14, c. 181−182]. Гроші на момент закінчення служби прив’язувались до живого солдата, і тому не могли бути переданими його спадкоємцю. Якщо ж потенційний отримувач помирав до свого розрахунку, його доля відходила на користь держави. До того солідна грошова винагорода передбачалась лише за умови почесної відставки (honesta missio), що супроводжувалася рядом економічних (immunitas) та юридичних (beneficia) привілеїв [15]. Про відставку, пов' язану з втратою можливості повноцінно продовжувати службу (Suet., Ves., 1), яка мала назву causaria, нажаль, нам відомо досить мало. Скоріш за все фінансових виплат вона не передбачала, але залишала певний комплекс прав. І, нарешті, найвигіднішим для держави було дисциплінарне звільнення з армії (ignominiosa), що позбавляло солдата усіх виплат та привілеїв.

Для підтвердження свого почесного статусу ветерани мали право на отримання відповідних документів (diplomata militaria), що засвідчували пожалувані їм права [16, с. 342]. Як правило, чиновники не поспішали з їх виготовленням. У скрутні часи офіційний розрахунок з солдатами, а водночас, і сплата їх donativa, відкладалися на багато років, аби державний фінансовий тягар «природно» зменшився за рахунок смерті. Така політика призводила до солдатських заворушень, найкращим прикладом яких слугують події у Рейнських та Дунайських легіонах на початку правління Тиберія [17]., оскільки ці армії мали багато ветеранів, котрі роками чекали заслужених виплат (Tac., Ann. І.17).

Надзвичайно важливою і досі залишається проблема реальної економії коштів внаслідок поліфункціонального використання армії. Як відомо, римське військо являло собою надзвичайно кваліфіковану робочу силу [4, c. 317]. Солдати будували дороги, мости, канали, акведуки та інші важливі об'єкти. Воїни самостійно займались вирубкою лісу, виготовляли цеглу та видобували камінь. В провінціях військові інженери були незамінними спеціалістами і активно використовувалися в проектуванні та будівництві широкого кола споруд (CIL.8.2728 = ILS 5795; Plin., Epist. 10.41.3).

Підкреслимо, що розрахунки коштів, заощаджених державою внаслідок широкого залучення солдат до робіт по отриманню будівельної сировини та безпосередньо в будівництві військових і цивільних споруд, ще потребують вивчення. Ця проблематика може бути виокремлена, як пріоритетний напрямок подальших досліджень.

Таким чином, узагальнюючи викладений вище матеріал, виділимо головні редукційні складові в системі матеріального забезпечення солдат римської армії періоду Раннього принципату. По-перше, відмітимо, що фундаментом усього комплексу військових реформ, починаючи з Августа, стає надзвичайно необхідне державі скорочення загальної чисельності армії. По-друге, визначення сталих термінів проходження служби зробило можливим розраховувати в довгостроковій перспективі необхідні ресурси і своєчасно їх акумулювати. З цією метою створювалась спеціальна військова скарбниця aerarium militare, що наповнювалась за рахунок нових податків. Важливе місце в цих процесах належить монополізації державою постачання необхідних для армії ресурсів, що дозволяло суттєво зменшити видатки. Також відрахування з солдатської платні разом з контролем над виплатами та залишками коштів (після встановлення лімітів зберігання готівки) дозволяли суттєво зменшити реальну кількість необхідних для обігу грошей.

Не менш важливу роль відігравала вдала система балансування, що базувалася на структурному розподілі витрат між центром та провінціями. А законодавчо закріплений принцип прив’язки коштів лише до живого солдата захищав скарбницю від можливих фінансових претензій з боку дружини, дітей та близьких померлого воїна. При дефіциті наявних коштів держава завжди могла піти шляхом затримки обіцяних виплат, що, однак, не проходило без наслідків. Без сумніву фінансування армії протягом усіх періодів історії Римської імперії залишалося головною статтею видатків державного бюджету. Саме тому заощадженні гроші на пряму впливали на загальну економічну ситуацію в державі. На останок варто ще раз підкреслити значну економію коштів за рахунок поліфункціонального застосування солдат та наголосити на необхідності подальших досліджень в цьому напрямку.

Список використаних джерел

римський армія скарбниця.

• 1. Hanson V.D. The Status of Ancient Military History: Traditional Work, Recent Research, and On-Going Controversies / V.D. Hanson // The Journal of Military History. — 1999. — Vol. 63. — N. 2. — P. 379−413.
• 2. A companion to the Roman army / Ed. by Paul Erdkamp. — Oxford: Wiley-Blackwell, 2008. — 574 p.
• 3. Schmitthenner, W. Politik und Armee in der spaten Romischen Republik / W. Schmitthenner // HZ. — 1960. — Bd. 190, Hft. 1. — S. 117.
• 4. Ле Боэк Я. Римская армия эпохи Ранней Империи / Я. Ле Боэк / Пер. с франц. — М.: РОСПЭН, 2001. — 400 с.
• 5. Temin P. The Economy of the Early Roman Empire / P. Temin // The Journal of Economic Perspectives. — 2006. — Vol. 20. — N. 1. — P. 133−151.
• 6. Davies, R. «The supply of animals to the Roman army and the remount system / Davies R. // Latomus. — 1969. — Vol. 28. — P. 429 459.
• 7. Mac Mullen, R. The Roman emperor’s army cost / R. MacMullen // Latomus. — 1984. — T. 43. — P. 571−580.
• 8. Crawford M. Money and Exchange in the Roman World / M. Crawford // The Journal of Roman Studies. — 1970. — Vol. 60. — P. 40−48.
• 9. Hopkins K. Taxes and Trade in the Roman Empire (200 B.C. — A.D. 400) / K. Hopkins // The Journal of Roman Studies. — 1980. — Vol. 70. — P. 101−125.
• 10. Temin P. The Economy of the Early Roman Empire / P. Temin // The Journal of Economic Perspectives. — 2006. — Vol. 20. — N. 1. — P. 133−151.
• 11. Wilkes J.J. The Roman Danube: An Archaeological Survey / J.J. Wilkes // The Journal of Roman Studies. — 2005. — Vol. 95. — P. 124−225.
• 12. Phang, S.E. The Families of Roman Soldiers (First and Second Centuries A.D.): Culture, Law, and Practice / S.E. Phang // Journal of Family History. — 2002. — Vol. 27, № 4, October. — P. 352 373;
• 13. Campbell, B. The Marriage of Roman Soldiers under the Empire / B. Campbell // The Journal of Roman Studies. — 1978. — Vol. 68. — P. 153−166.
• 14. Wells C.M. Celibate Soldiers: Augustus and the Army / C.M. Wells // American Journal of Ancient History. — 1989. — N. 14.
• 15. Mann, J.C. Honesta Missio from the Legions / J.C. Mann // KHG. — № 1. — P. 153−162.
• 16. Mann J.C. Discharge Certificates of the Roman Army / J.C. Mann, M.M. Roxan // Britannia. — 1988. — Vol. 19. — P. 341 347.