Ринкові товарно-грошові відносини

Розвиток капіталістичних відносин щораз глибше втягував поміщицькі й селянські господарства в товарно-грошові відносини. Почали розширюватися площі під посіви таких основних товарних культур, як пшениця та ячмінь, які користувалися найбільшим попитом на міжнародному ринку. Наприкінці XIX ст. українська пшениця становила 90% експортованого зерна з Російської імперії. Незважаючи на те, що в 90-х роках XIX ст. сільське господарство Європи через постачання дешевого зерна з Північної Америки й Аргентини охопила економічна криза, Україна вирощувала 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці та 10% кукурудзи.

Потреби українського та світового ринків сприяли все ширшому виробництву технічних культур, насамперед картоплі та цукрових буряків на Правобережжі та Харківщині. На Полтавщині й Чернігівщині вирощували тютюн. На півдні України селяни сіяли льон-кудрявець, з якого виготовлялася олія. Наприкінці XIX ст.) замість нього все частіше висівали нову олійну культуру — соняшник.

Чинники, які стримували розвиток пореформеного села.

Разом із чинниками, які сприяли розвитку сільського господарства, в Україні протягом пореформеного періоду були й такі, що стримували його. Насамперед капіталізація сільського господарства та розвиток товарно-грошових відносин зовсім не означали зміцнення економічного становища селянських господарств і покращення умов життя селян.

Значні суми зароблених грошей ішли на різноманітні виплати й податки державі. Окрім надмірної плати за отриману землю, селяни сплачували ще й подушний податок, а також непрямі податки на цукор, чай, тютюн, бавовну, вироби з металу. Наприкінці століття державні статистики підрахували, що, з урахуванням виплат за землю, селяни сплачували в 10 разів більше податків, аніж дворяни.

На становищі селянства негативно позначилися наслідки демографічного вибуху (швидкого зростання чисельності населення), які протягом другої половини XIX ст. переживала більшість країн Європи. За 1861−1897 pp. чисельність населення в Україні зросла на 72%.

ДЕМОГРАФІЯ — наука, яка вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.

Оскільки більшість українців проживала в селі, наслідки демографічного вибуху проявилися саме там: у 1890 р. на кожну десятину орної землі припадало майже вдвічі більше населення, аніж у 1860 р. Слабко розвинуті сільське господарство, промисловість, торгівля і транспорт не потребували такої кількості робочих рук, які мала тогочасна Україна.

Історичний факт. У 90-х роках XIX ст. кількість працездатного населення становила 10,7 млн. чоловік. При цьому сільське господарство потребувало 2,3 млн., а інші галузі - ще 1,1 млн. Решта 7,3 млн., або 68% робочої сили, була надлишковою. Більшість із них були безробітними чи неповністю зайнятими. За таких обставин 90% населення України жило в умовах постійної нестачі необхідних життєвих засобів. Через це більшість селян не мали можливості повноцінно харчуватися, а безробітні жили впроголодь.

Історичний факт. Українські селяни навіть не їли вдосталь хліба. У 1900 р. середньостатистичний житель Данії протягом року споживав 2166 фунтів хліба, німець — 1119, угорець — 1264. В Україні ж — житниці Європи, де хліб становив найвагомішу частину харчування, його середньорічне споживання становило лише 867 фунтів.

Більшість селян не могла придбати додаткову землю чи якісні знаряддя праці, реманент, а тим більше сільськогосподарські машини. Майже половина господарств Лівота Правобережжя не мали тяглової худоби.