Галузева характеристика діяльності підприємства та її вплив на організацію та ведення бухгалтерського обліку та економічного аналізу операцій з готової продукції

ПрАТ ВКФ «Леся» відноситься до підприємств швейної промисловості.

Головне завдання швейної промисловості - задоволення потреби людей в одязі високої якості і різноманітного асортименту. Вирішення цієї задачі здійснюється на основі підвищеної ефективності виробництва, прискорення науково — технічного прогресу, зростання продуктивності праці, всемірного поліпшення якості роботи, вдосконалення праці і виробництва При масовому виробництві швейних виробів вирішальна роль належить технологічному процесу, який є економічно доцільною сукупністю технологічних операцій по обробці і збірці деталей і вузлів швейних виробів.

Сучасна швейна галузь, що випускає одяг масового виробництва, повинна характеризуватися достатньо високим рівнем техніки, технології і організації виробництва, наявністю крупних спеціалізованих підприємств і виробничих об'єднань.

Удосконалення швейного виробництва передбачає впровадження високопродуктивного устаткування, потокових ліній, розширення асортименту і поліпшення якості одягу, випуск виробів, що мають підвищений попит.

Асортимент швейних виробів повинен оновлюватися в результаті розширення асортименту і поліпшення якості сировинної бази швейної промисловості.

Технологія сучасного швейного виробництва все більш стає механічною, її ефективність в першу чергу залежить від вживаного устаткування.

Вирішення завдань, що стоять перед швейною промисловістю вимагає великих і глибоких знань від технологів. Без цих знань неможливо упроваджувати нові технологічні процеси швейного виробництва, необхідний для виготовлення одяг високої якості.

Основний вид продукції, яку випускає товариство це: жіночі та дитячі сукні, жіночі та дитячі халати, брюки, блузи і т.д. Там же відкрито стіл замовлень, де жителі міста можуть індивідуально замовить легкий жіночий одяг. Потужність виробництва — 700 тисяч виробів на рік. На підприємстві працює 420 чоловік.

У 2005 році власником швейної фабрики «Леся» стала німецька компанія «Ляйневебер». Вже 125 років її бренди відомі у світі, серед них — «Бракс» (у перекладі з латинської означає «брюки»). Увесь цей час фірмовий одяг не зраджує головним принципам: висока якість, надійність, стильність та зручність. 40 фабрик у п’ятнадцяти країнах, понад 8,5 мільйонів одиниць продукції — щороку потужності компанії збільшуються. З 2005;го триває її співпраця з Новоград-Волинською фабрикою «Леся». Це дало великий крок у майбутнє, адже німецькі інвестори забезпечили фірму новітніми технологіями, європейськими умовами праці та оплатою праці.

«Леся» ш`є ексклюзивні брюки «Бракс», які наразі продаються лише за кордоном. Право на виготовлення продукції компанії має також відома фірма «Lagrand», тож ці вироби можна придбати у Москві та обласних центрах України, зокрема, у житомирському «Глобалі». Ці речі із задоволенням купують. Уся продукція виготовляється з високоякісної німецької, італійської та іспанської тканини, тож собівартість її недешева, хоча воно того варте.

Всі обладнання на підприємстві є високоякісними, швидкими та легкими в управлінні. Вони керуються за допомогою комп’ютерних програм, окрім оверлоків (спеціальні швейні машинки для обробки країв тканини) та звичайних швейних машинок.

Процес виробництва досить простий, але точно не швидкий. Уся продукція, яку ш’ють на підприємстві - ш'ється на замовлення. Тобто, німецька фірма «Ляйневебер» на своїх підприємствах перевіряє тканину на брак, та відбирає найякіснішу тканину, підраховує потрібну кількість продукції (кількість кожного розміру), завантажує фури потрібною кількістю рулонів, які відправляє до України — швейної фабрики «Леся». Крім тканини, вони доставляють ще й фурнітуру (нитки, замки, ґудзики і т.д.).

Загальна інформація про підприємство:

Назва підприємства: Приватне акціонерне товариство Виробничо-комерційна фірма «Леся».

Скорочена назва: ПрАТ ВКФ «Леся».

Код ЄДРПОУ: 309 097.

Юридична адреса: 11 708, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул Героїв Майдану ЗА Фактична адреса: 11 708, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Героїв Майдану ЗА Структура управління Управління акціонерним товариством здійснюють: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган в особі директора та ревізор.

Вищим органом управління є загальні збори акціонерів, до компетенції яких входить внесення змін до Статуту, прийняття рішення про збільшення/зменшення статутного капіталу, обрання членів Наглядової ради та інші питання, що стосуються діяльності підприємства.

Наглядова рада представляє інтереси акціонерів, контролює та регулює діяльність Виконавчого органу.

Одноосібним виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є Директор, який підзвітний загальним зборам та Наглядовій раді.

Ревізор контролює фінансово-господарську діяльність Товариства.

Сума статутного капіталу: 131 844 грн.

Кількість акцій :32 961 шт.

Номінальна вартість: 4,00 грн.

Детальніше структуру управління ПрАТ ВКФ «Леся» розглянемо в додатку В.

Будь-яка організація, підприємство є відкритою системою, яка знаходиться у постійній взаємодії із тими чи іншими елементами зовнішнього середовища. Дослідженню зовнішнього середовища слід приділяти належну увагу, оскільки воно обумовлює рівень визначеності, в умовах якого приймаються управлінські рішення.

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та опосередкованої дії.

Середовище прямої дії на організацію (так зване мікросередовище) утворюють певні суб'єкти — споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти. Це середовище ще називають середовищем задач, тому що воно включає в себе елементи, які безпосередньо пов’язані з операціями організації. Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності чинять прямий і зворотний вплив на всі взаємопов'язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому. До факторів прямого впливу, зокрема, належать: споживачі, постачальники, конкуренти, посередники, економічні закони, органи державної влади.

Середовище непрямої дії (або макросередовище) охоплює матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на організації опосередковано. До основних з них, відносяться: економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, екологічні та деякі інші.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим і, як правило, багато в чому невизначеним. Його елементи взаємопов'язані і впливають один на одного. Характеристиками зовнішнього середовища є:

• 1) Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища — це рівень сили, з якою зміна одного фактора діє на інші фактори (наприклад, ріст цін на енергоносії обумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, де велика частка енергозатрат при їх виробництві. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію, що досить актуально для України, яка є енергозалежною. У свою чергу, таке становище примушує виробників шукати енергозберігаючі технології).
• 2) Складність зовнішнього середовища — це число факторів, на які організація зобов’язана реагувати, а також рівень варіативності кожного фактора. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більша кількість факторів.
• 3) Мінливість середовища — це швидкість, з якою відбуваються зміни у оточенні організації. У деяких з них зовнішнє середовище надто рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе середовище — у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим — для інших, наприклад, виробничих.
• 4) Невизначеність зовнішнього середовища — це відносна кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її достовірності.

Організації, прагнучи зменшити рівень невизначеності зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії - пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його більш сприятливим для свого функціонування. Перша стратегія реалізується через створення гнучких організаційних структур із високим рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування майбутніх змін, володіти ринковою інтуїцією, так званим «баченням». Друга стратегія, як правило, доступна лише великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою збільшення своїх можливостей. Для впливу на зовнішнє середовище вони можуть використовувати потужну рекламу та засоби PR, політичну діяльність задля лобіювання своїх інтересів, входження у торговельні асоціації із собі подібними тощо. Вразливість малого бізнесу багато в чому пояснюється саме тим, що серед початкуючих підприємців мало хто досконало володіє мистецтвом передбачувати зміни у зовнішньому середовищі, а змінювати його на свою користь їм не під силу.

Динамічність зовнішнього середовища, диферсифікованість та взаємозв'язок його факторів перешкоджають точному і одночасному врахуванню усіх можливих наслідків постійного впливу на різноманітну діяльність підприємства. Своєчасній і об'єктивній оцінці явищ, процесів і тенденцій, що відбуваються у зовнішньому середовищі, стає на заваді також відсутність необхідного обсягу достовірної інформації. Зважаючи на це, керівники підприємств мають обмежувати спектр зовнішніх чинників, що повинні враховуватися, віддавати перевагу тим із них, які найістотніше впливають на результати діяльності. Досягненню цієї мети багато в чому сприяє вірна ідентифікація мікросередовища підприємства і діючих у ньому факторів.

Конкурентами ПрАТ ВКФ «Леся» в Житомирській області є:

• — Акціонерне товариство закритого типу «Радомишлянка» ;
• — Закрите акціонерне товариство «Фірма «Арсанія» ;
• — Відкрите акціонерне товариство «Бердичівська фабрика одягу» ;

Бухгалтерський облік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Об'єктами бухгалтерського обліку є майно організацій, їх зобов’язання і господарські операції, здійснювані організаціями в процесі їх діяльності.

Основним завданням бухгалтерського обліку є формування повної і достовірної інформації про діяльність організації і її майнове положення, необхідною внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності — керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна організації, а також зовнішнім — інвесторам, кредиторам і іншим користувачам бухгалтерської звітності.

Ту частину системи бухгалтерського обліку, що забезпечує потребу керівництва в інформації, називають управлінським обліком. Управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки i контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Стандартизація бухгалтерського обліку — процес розробки та поступового застосування єдиних вимог, правил та принципів для визначення оцінки і відображення у фінансових звітах окремих суб'єктів бух обліку.

На ПрАТ ВКФ «Леся» використовується план рахунків близький до міжнародних стандартів та стандартів України, адже партнерами підприємства є іноземні компанії.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• — фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України й постійно проживають на території України;
• — юридичні особи, зареєстровані в Україні, та які розташовані на території України (підприємства, організації й об'єднання всіх видів)
• — об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами відповідно до законів України, але перебувають на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• — структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами відповідно до законів України (філії, відділення, і т.п.), але перебувають на території України;
• — загальні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
• — інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
• — Україна в особі її органів, місцеві органи влади й керування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи відповідно до Міжнародного й Українського Законодавства.

У 1993 році ПрА ТВКФ «Леся» приватизували і з 1994 року працює на давальницькій сировині, виготовляючи жіночі класичні штани на замовлення фірм Німеччини, Франції, Англії, США та Голландії.

В даний час фірма працює по замовленням фірми «Лейневебер ГмбХ & Ко КГ» (Німеччина) та виготовляє чоловічі джинсові штани. Всю продукцію підприємство виготовляє на зовнішній ринок, має імідж стабільного та порядного виробника, який прагне відповідати європейським стандартам. Це підтверджено тим, що за останні роки підприємство було неодноразово відмічено відзнаками, а саме 2010 рік «Лідер Галузі», 2011 рік — міжнародний економічний рейтинг — «Підприємство року 2011» .

Середньоспискова чисельність штатних працівників станом на 01.11.2011 року на підприємстві становить 290 чоловік.

«Лейневебер ГмбХ & Ко КГ».

Створення компанії.

Компанія Лейневебер була заснована Бернардом Лейневебером в берліні 1888 р. Він був одним з перших виробників чоловічого одягу, який виробляв власноруч і продавав в своєму магазині.

У 1892 була відкрита перша філія Лейневебер в Кульні і згодом стала основним ринком збуту товарів.

Через 43 роки після відкриття першого магазину Бернард Лейневебер продав свій бізнес Герберту Тенгельману з Херфорда тому, що було досить важке економічне становище. Сімя Тенгельманів досі є основними акціонерами «Лейневебер ГмбХ & Ко КГ».

Згідно з ГК України, підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної вла­ди, місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Цивільним і Господарським кодексами України.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Структура підприємства може складатися з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють штатний розпис і кількість працівників. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів визначаються положеннями про них, що затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства та іншими установчими документами.

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, від­ділення та інші відокремлені підрозділи з правами відкриття рахунків у банках та затверджувати положення про них. Узгодження питань про розміщення таких підрозділів підприємств з органами місцевого самоврядування здійснюються в установленому порядку. Залежно від форм власності ГК України виділяє такі види підприємств:

• — приватне підприємство, засноване на приватній власності громадян чи іншого суб'єкта господарювання;
• — підприємство, що діє на основі колективної власності;
• — комунальне підприємство, що діє на основі власності відповідної територіальної громади;
• — державне підприємство, що діє на основі державної влас­ності;
• — підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні, за Кодексом, можуть діяти також інші види підприємств (ст. 63).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвес­тиція становить не менш як 10%, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%, вважається інозем­ним підприємством.

Залежно від обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих.

Малими (незалежно від форм власності) визнаються підприємства з середньообліковою кількістю працюючих за звітний (фінансовий) рік, що не перевищує 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, у яких середньооблікова кількість працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду підприємства поділяються на унітарні та кор­поративні. Унітарне підприємство створюється одним власником, який виділяє необхідне для нього майно, формує статутний фонд, не поділений на частки, паї, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством, формує його трудовий колектив на заса­дах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративні підприємства утворюються двома чи більше власниками на підставі їх спільної угоди і діють на основі об'єднання майна та трудової чи підприємницької діяльності засновників, їх спільного управління спра­вами на базі корпоративних прав, у тому числі через створювані ними органи, участі в розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності кількох осіб.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємст­вом безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає керівника підприємства. У разі наймання керівника підприємства з ним укладається договір, у якому визначаються строк наймання, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови наймання за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Бухгалтерський облік процесу виробництва залежить від конкретних умов, властивостей і характеру технології та організації виробництва, що визначаються індивідуальними особливостями. Інколи виникають ситуації, коли виготовлення одного продукту різними технологічними прийомами вимагає різної системи групування статей витрат та обрахування собівартості. Такі процеси призводять до ускладнення документування, обліку випуску готової продукції та подальшої її реалізації. Водночас у процесі здійснення виробничої діяльності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання вступають у певні економічні відносини, результатом яких є цикл операцій, пов’язаних із реалізацією готової продукції. В цьому циклі приймаються управлінські рішення щодо продажу товарно-матеріальних цінностей, відбуваються процеси, які необхідні для передачі права власності покупцям на відвантажену, відпущену, реалізовану продукцію. В зв’язку з цим, на нашу думку, розгляд і дослідження деяких аспектів обліку готової продукції та її реалізації актуальні за нинішніх економічних умов і потребують врегулювання.

Дослідженню вказаних питань присвятили свої наукові розробки Пушкар М. С, Бутинець Ф. Ф, Малюга Н. М, Чебанова Н. В, Должанський М.І, Завгородній В. П, Лишиленко О. В й інші вітчизняні вчені-економісти.

У статті подано пропозицій щодо вдосконалення процедур обліку готової продукції та її реалізації. Однак проблеми, які виникають на одному підприємстві певної галузі, поширені, як правило, на інших цього ж або подібного профілю.

Для сільськогосподарського підприємства, доцільно ввести мікропроцесорну техніку, здатну ідентифікувати окрему одиницю готової продукції. Використання такої техніки є необхідним, вважає О. Глогусь, оскільки це дає змогу отримати інформацію про всі операції в момент та в місці їх здійснення [27, c.155]. На нашу думку, застосування мікропроцесорної техніки актуальне тому, що в такому разі інформація реєструється та обробляється в режимі реального часу і система управлінського обліку оперативно реагує на можливі відхилення основних показників діяльності. Це дозволяє ефективно управляти динамічною системою пересування місцями збереження й обробки готової продукції, в будь-який час володіти повною інформацією про асортимент вхідних і вихідних товарно-матеріальних потоків.

З використанням комп’ютерної техніки на багатьох виробничих підприємствах прийнято вести облік реалізації готової продукції без застосування узагальнюючих документів, виняток становить формування оборотно-сальдової відомості за рахунком 26 «Готова продукція». Цей документ характеризує інформацію щодо оборотів і залишків готової продукції. Однак цього недостатньо, тому ми вважаємо за доцільне на підставі первинних документів складати реєстри документів з реалізації готової продукції. Реєстри необхідно формувати за напрямками реалізації,.

видами продукції, покупцями та замовниками. Щоденне заповнення цих реєстрів дасть змогу здійснювати оперативний контроль за реалізацією продукції, застосуванням цін та їх змінами, надходженням виручки.

У зв’язку з цим вважаємо за доцільне на виробничих підприємствах до рахунку 26 «Готова продукція» відкрити два субрахунки:

• — 261 «Готова продукція за обліковими цінами»;
• — 262 «Відхилення фактичної виробничої собівартості готової продукції

від облікових цін».

Необхідність виокремлення зазначених субрахунків пояснюється тим, що в аналітичному обліку можливе відображення готової продукції за обліковими цінами, а надходження та відпуск готової продукції в синтетичному обліку — за фактичною виробничою собівартістю; при цьому облікові записи в системі рахунків можуть бути різними. Так, на думку М. С. Пушкаря, щоб позбутися розбіжностей в оцінці готової продукції, необхідно визначити відхилення між фактичною й умовною вартістю продукції після формування калькуляції та скласти виправні проводки:

• — Дт 26 «Готова продукція»;
• — Кт 23 «Виробництво».

разі, коли фактична собівартість готової продукції перевищує умовну вартість, або сторнувати такий запис, якщо фактична собівартість виявиться меншою від умовної вартості [27, c.376].

Ми ж вважаємо за доцільне, надходження на склад готової продукції відображати записом:

• — Дт 261 «Готова продукція за обліковими цінами»;
• — Кт 23 «Виробництво».

Одночасно потрібно відобразити суму відхилень, яка виникає між фактичною виробничою собівартістю готової продукції та її вартістю за обліковими цінами. Якщо фактична собівартість готової продукції виявиться вищою, ніж її вартість за обліковими цінами, то додатково слід сформувати запис:.

• — Дт 261 «Готова продукція за обліковими цінами»;
• -Кт 262 «Відхилення фактичної виробничої собівартості готовою продукції від облікових цін».

При від'ємному значенні відхилення запис на рахунках обліку буде зворотнім:

• -Дт 262 «Відхилення фактичної виробничої собівартості готової продукції від облікових цін»;
• — Кт 261 «Готова продукція за обліковими цінам».

Для вдосконалення обліку готової продукції та її реалізації вважаємо за необхідне розмежувати витрати на збут, які пов’язані з доведенням існуючої продукції до споживача (тара, упаковка, вантажні роботи, транспортування, складування, витрати на утримання складів, магазинів, торгового персоналу тощо) та маркетингові витрати, що виникають у зв’язку з вивченням і стимулюванням попиту, пошуком інформації про ринки збуту і розширенням частки ринку виробника.

Інша пропозиція стосується використання у розрахунках із покупцями таких форм безготівкових розрахунків, які би гарантували своєчасне надходження грошей за відпущену покупцям продукцію. Найзручнішими, на думку Л. Слюсарчук, є використання попередньої оплати за продукцію, а також акредитивної форми розрахунків.

Ми вважаємо, що обидві форми безготівкових розрахунків найбільш безпечні й унеможливлюють виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.

На промислових підприємствах, зокрема тих, які мають значні обсяги виробництва і реалізації продукції, доцільно використовувати логістичні способи та прийоми управління випуском і збутом продукції, оскільки в збутовій діяльності й інформаційному забезпеченні процесу збуту готової продукції, який ще називають логістичним сервісом, вони дають найкращі результати. Для інформаційного забезпечення маркетингових і логістичних процедур необхідно формувати і передавати на відповідні рівні управління повну, своєчасну та достатню інформацію про кількісні та вартісні показники щодо залишків готової продукції на будь-який момент часу, про вартість відпущеної оплаченої та неоплаченої продукції, про сегменти ринків збуту і витрати, пов’язані із збутовою діяльністю. Необхідну інформацію постачає система обліку, в якій реєструються всі без винятку операції щодо руху готової продукції та її фактичної собівартості, залишків готової продукції за окремими групами та аналітичними позиціями. При цьому, як правило, облікова інформація вміщує набагато більше даних, ніж їх використовують у системі управління.

Отже, сьогодні проблема полягає не в обсягах та якісних характеристиках облікової інформації. Найбільшою проблемою залишається рівень використання останньої для оцінки якісних і кількісних параметрів об'єктів обліку, передусім готової продукції і витрат на збут. Ця інформація нині недостатньо застосовується для прийняття управлінських рішень і коригування виробничої діяльності, тому на кожному підприємстві доцільно вивчати інформаційні потреби управлінських підрозділів, формувати оперативні дані у вигляді звітів і використовувати їх для оптимізації програми виробництва і збуту продукції.