Облік, аналіз і аудит витрат за елементами на підприємстві «Павлоградське управління по експлуатації газового господарства»

ДИПЛОМНА РОБОТА ОБЛІК, АНАЛІЗ І АУДИТ ВИТРАТ ЗА ЕЛЕМЕНТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ «ПАВЛОГРАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ПО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ГАЗОВОГО ГОСПОДАРСТВА»

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВСТУП Діяльність будь-якого підприємства пов’язана з використанням різних ресурсів (матеріальних, трудових, інформаційних та ін.) для отримання доходу, який, як правило, повинен бути більшим за вартість використаних ресурсів. Функціонування підприємства в умовах ринкової економіки актуалізує проблему раціонального витрачання ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення конкурентоспроможності продукції. Чим економічніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси при виготовленні продукції, виконанні робіт та наданні послуг, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більший буде прибуток і рівень рентабельності продукції. Отже собівартість є основним фактором ціноутворення і формування прибутку. Витрати на виробництво продукції, робіт (послуг) є індикатором діяльності підприємства: збільшення витрат може означати як зміни ситуації на ринку, так і недоліки у процесі виробництва.

Вартість спожитих ресурсів — витрати підприємства. Різниця між отриманим доходом та понесеними для нього витратами дорівнює прибутку підприємства. Для того щоб отримати більший прибуток підприємство повинно:

— отримати більший дохід при незмінних витратах, але це пов’язано зі збільшенням ціни, що скорочує попит на продукцію та конкурентоспроможність підприємства;

— зменшити собівартість продукції при незмінному доході та ціни на продукцію, що підвищує прибуток підприємства, та в подальшому дає змогу знизити продажну ціну. Внаслідок цього підвищується попит на продукцію та конкурентоспроможність підприємства.

З вище наведеного видно, що найбільш ефективніший спосіб збільшення прибутку — зменшення витрат. Тому підприємство зосереджує значну увагу обліку витрат та управління ними.

Будь-які ресурси, які використовуються в операційній діяльності підприємств, тобто усі речовини та сили природи, у кінцевому підсумку повинні знайти відображення у собівартості продукції чи витратах операційної діяльності, але перед цим — у витратах за елементами.

Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації в загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Щоб дати відповідь на всі ці питання, необхідно використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат — це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв’язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Класифікація витрат за економічними елементами має велике значення, а саме для управління ними і, передусім, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління.

Мета дипломної роботи — дослідження економічної сутності витрат, їх склад та класифікація за економічними елементами, проблеми визнання витрат, значення їх при прийнятті управлінських рішень.

Предметом дослідження виступає облік, аналіз й аудит витрат за елементами на підприємстві.

Об'єкт дослідження — підприємство Павлоградське управління по експлуатації газового господарства.

Основними завданнями дипломної роботи є:

— розгляд економічного змісту, визнання та класифікації витрат за економічними елементами;

— проведення аналізу фінансового стану та витрат за елементами підприємства;

— вивчення первинного, синтетичного та аналітичного обліку на підприємстві;

— розкриття організації і методики проведення аудиту витрат за елементами;

— зробити висновки та запропонувати обгрунтовані пропозиції щодо обліку витрат за елементами на підприємстві.

1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, ВИЗНАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ЗА ЕЛЕМЕНТАМИ

1.1 Економічний зміст витрат У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

— витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг);

— витрати пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо;

— витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов’язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Процес праці - це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останні елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім суспільно-економічним формаціям.

Витрати в бухгалтерському розумінні відрізняються від витрат в економічному тлумаченні. Витрати — загальноекономічна категорія, яка характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Економічні витрати — це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних). Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств. Внутрішні витрати мають неявний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Поняття «економічні витрати» є загальноприйнятим, бухгалтерські - обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо. Також під економічними витратами розуміють «затрати втрачених можливостей», тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному з усіх альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнюють його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлене обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору, витрати — це тільки конкретні витрати ресурсів. Наявність різних точок зору щодо сутності витрат обумовлена різними підходами у поглядах на природу економічного буття взагалі, і виробничого процесу, зокрема. Можна виділити два основоположних підходи. Перший базується на розумінні господарського життя з позиції трудової теорії вартості, яка передбачає взаємодію у процесі виробництва трьох основних факторів (робочої сили, предметів праці та засобів праці) з відповідною інтерпретацією поняття вартості, її складових і структури. Дана орієнтація була переважаючою в розумінні сутності економічного життя у вітчизняній науці та практиці, відповідно відбувався процес формування поглядів на поняття витрат виробництва і в бухгалтерській сфері. Типовим тлумаченням витрат на виробництво за даного підходу є наступне: витрати — це затрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції. Другий підхід базується на ресурсному розумінні природи господарства, передбачаючи обмеженість всіх видів ресурсів і альтернативність варіантів застосування, та по-своєму визначає сутність вартості та її складових елементів. Даний підхід передбачає, що місце та роль витрат розглядається та розкривається в прикладному аспекті, як складовий елемент ціни, що формується під дією сукупності факторів у системі функціонування ринку на основі зміни попиту та пропозиції.

В економічній літературі до цього часу немає єдиної точки зору щодо правомірності та необхідності вживання двох термінів, вихідних понять фінансової системи «затрати» та «витрати». У бухгалтерському обліку ринкової економіки поширена диференційована інтерпретація цих понять, чим, як вважається, досягається достовірне формування фінансового результату.

Окрім достовірності визначення фінансового результату, обгрунтований облік витрат дозволяє керувати діяльністю підприємства, досягати зменшення витрат і збільшення накопичень шляхом надання даних про фактичні витрати. Надзвичайно важливою є правильна обробка та впровадження на підприємстві тих методів обліку витрат, які дозволять контролювати рух продукції, збереженість та раціональне використання матеріальних цінностей і майна підприємства вцілому.

1.2 Визнання витрат П (С)БО 1 визначає витрати, як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П (С)БО 16 «Витрати».

До витрат, що виникають у зв’язку зі зменшенням активів, відносять:

— списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;

— нарахування зносу (амортизації);

— списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

— втрати від знецінення запасів;

— недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);

— нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що може бути не погашена;

— благодійні внески;

— визнані економічні санкції - сплачені штрафи, пені.

Витратами, що збільшують забов’язання, є нарахування:

— зарплати, податків, зборів, обов’язкових платежів;

— відрахувань на обов’язкове і добровільне страхування;

— транспортних витрат;

— оренди, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг з реклами;

— послуг сторонніх організацій (аудиторських, юридичних, консультаційних, медичних тощо);

— інші нарахування витрат, пов’язаних зі збільшенням забов’язань.

У бухгалтерському обліку витрати відображаються при дотриманні певних умов. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам Міжнародних стандартів, фінансової звітності та застосовуваному в національних стандартах принципу нарахування та відповідності доходів і витрат. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Дуже важливим в бухгалтерському обліку є критерії визнання витрат, які передбачають що:

— витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;

— витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

— витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;

— витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

— якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами;

— негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства. Наприклад, уцінка

запасів, створення резерву сумнівних боргів;

— можлива достовірна оцінка суми витрат.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

— платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін;

— попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

— погашення одержаних позик;

— інші зменшення активів чи збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;

— витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з П (С)БО.

1.3 Класифікація витрат за елементами Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції, та, відповідно, для ціноутворення. Загальна класифікація витрат наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 — Загальна класифікація витрат

До основних відносяться витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). У будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат. Накладні витрати пов’язані з організацією, обслуговуванням виробництва та управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами й підприємством.

До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть бути адміністративні витрати). Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні. Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату. Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці. Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорціїї ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо. Поділ на змінні й постійні витрати є дещо умовним, оскільки в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів; величина постійних витрат — при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому правильніше їх називати умовно-змінними та умовно-постійними витратами.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат є загальновиробничі витрати, які включають практично всі економічні елементи.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати — це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом, а тому потребують розподілу. Розподіл непрямих витрат призводить до неточностей у визначенні собівартості окремих видів продукції, тому при організації обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

До продуктивних витрат відносяться витрати, які виправдані або доцільні для даного виробництва. Відповідно, до непродуктивних відносяться витрати, що виникають з причин, які свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). За відповідної організації технології виробництва та праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносяться витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило, основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов’язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо. Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Залежно від видів діяльності, всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, які виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, які виникають внаслідок надзвичайних подій. У свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної діяльності та фінансової діяльності.

Велике значення має класифікація витрат за економічними елементами для управління ними і, передусім, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації в загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Щоб дати відповідь на всі ці питання, необхідно використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат — це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв’язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Будь-які ресурси, які використовуються в операційній діяльності підприємств, тобто усі речовини та сили природи, у кінцевому підсумку повинні знайти відображення у витратах за елементами, а пізніше — у собівартості продукції чи витратах операційної діяльності.

Різноманітність речовин і сил природи, які використовуються у процесі виробництва, в економічній літературі називають «фактори виробництва», до яких відносяться праця, предмети та засоби праці. Практика ці фактори згрупувала в елементи витрат. У різні часи таке групування мало свої особливості, але з 01.01.2000 р. в практичній роботі підприємств України прийнята єдина система елементів витрат для всіх підприємств, незалежно від галузевої належності. Ці елементи витрат не підлягають ні розширенню, ні скороченню. Проте, для внутрішніх потреб підприємства можуть їх деталізувати.

Елемент витрат — це сукупність економічно однорідних витрат. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (п. 21) регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за наступними економічними елементами [4]:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи:

— амортизація;

— інші операційні витрати.

У більшості підприємств матеріальні витрати займають найбільшу питому вагу у структурі витрат (у середньому 75−80%), а у деяких галузях, наприклад, харчовій, — більше 90%. До цього елементу входить вартість використаних в виробництві (крім продуктів власного виробництва) витрати:

— сировини й матеріалів;

— купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

— палива й енергії;

— тари й тарних матеріалів;

— будівельних матеріалів;

— запасних частин;

— матеріалів сільськогосподарського призначення;

— товарів;

— інші матеріальні витрати (вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру).

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включаються до елементу операційних витрат «Матеріальні витрати». Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв’язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи, як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

Витрати на оплату праці в середньому у структурі витрат підприємства займають друге місце та становлять близько 25%. До цього елементу відносяться:

— виплати за окладами й тарифами;

— премії та заохочення;

— матеріальна допомога;

— компенсаційні виплати;

— оплата відпусток;

— оплата іншого невідпрацьованого часу;

— інші витрати на оплату праці.

До витрат пов’язаних з відрахуваннями на соціальні заходи відносяться:

— відрахування на пенсійне забезпечення;

— відрахування на соціальне страхування;

— страхові внески на випадок безробіття;

— відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

— відрахування на інші соціальні заходи.

За елементом витрат «Амортизація» відображаються суми нарахованої амортизації:

— основних засобів;

— інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара);

— нематеріальних активів, використовуємих підприємством при виробництві продукції.

До інших операційних витрат відносяться витрати, які не ввійшли у вище перераховані елементи витрат, а саме:

— витрати на відрядження;

— на послуги зв’язку;

— плата за розрахунково-касове обслуговування;

— вартість робіт, послуг сторонніх підприємств;

— суми податків, зборів (обов'язкових платежів), крім податку на прибуток;

— втрати від курсових різниць, знецінення запасів та псування цінностей;

— списання та уцінки активів;

— сум фінансових санкцій;

— собівартість реалізованих оборотних активів (крім готової продукції і фінансових інвестицій).

Для обліку витрат за елементами в Плані рахунків передбачено рахунки класу 8 «Витрати за елементами», які відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків передбачено відображати так:

— Витрати операційної діяльності:

1) Рахунок 80 «Матеріальні витрати»;

2) Рахунок 81 «Витрати на оплату праці»;

3) Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи»;

4) Рахунок 83 «Амортизація»;

5) Рахунок 84 «Інші операційні витрати».

— Витрати, пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, а також втрати від надзвичайних подій — рахунок 85 «Інші затрати».

Рахунок 85 «Інші затрати» ведеться лише тими підприємствами та організаціями, які є суб'єктами малого бізнесу та некомерційними установами і не застосовують рахунки класу 9 «Витрати діяльності». Сальдо на ньому закривається наприкінці року або щомісяця в кореспонденції з дебетом рахунку 79 «Фінансові результати».

За елементом «Інші затрати» групуються витрати від інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також витрати від надзвичайних подій, узагальнення інформації про суму податку на прибуток. Ці витрати відносяться до витрат періоду та не можуть збільшувати вартість активів підприємства, тобто до собівартості продукції не включаються, а списуються на зменшення фінансового результату.

Обороти за названими рахунками (крім рахунку 85) за відповідний звітний період є підставою для заповнення фінансової звітності підприємства, зокрема розділу II «Елементи операційних витрат» Звіту про фінансові результати.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає змогу отримати інформацію про те, скільки і яких засобів витрачено незалежно від того, де вони вироблені та на які цілі використано, дозволяє в межах підприємства планувати та контролювати обсяги закупівлі матеріальних ресурсів, розміри фонду оплати праці, ставити завдання зменшення собівартості продукції, проводити економічний аналіз витрат підприємства, а також порівнювати структуру витрат різних підприємств.

Кожна галузь має свої особливості структурної побудови витрат у розрізі елементів. Наприклад, у видобувних галузях найбільшу питому вагу складають витрати на оплату праці, у машинобудуванні, приладобудуванні та деяких інших галузях матеріальні витрати майже дорівнюють витратам на оплату праці. Висока питома вага матеріальних витрат у харчовій промисловості, де в окремих підгалузях вона перевищує 90% (масложирова тощо).

Відображення використаних ресурсів на виробництво та формування елементів витрат — це перший етап обліку процесу виробництва.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства, її доповнюють класифікацією витрат за статтями калькуляції - залежно від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами на виробництво, згрупованими за економічними елементами, та витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, витрати, які відносяться до елементу «Витрати на оплату праці» у собівартості продукції окремими статтями відображаються основна та додаткова заробітна плата тільки виробничих робітників. Інша частина заробітної плати відображається у статтях, які формують виробничу собівартість («Загальновиробничі витрати», «Втрати від браку» тощо) та у складі витрат діяльності - «Адміністративні витрати», «Витрати на збут» (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 — Взаємозв'язок елементів і статей витрат

Будь-який вид витрат на виробництво можна представити у вигляді суми витрат за встановленими елементами. Наприклад, витрати на дослідження і розробки складаються з матеріальних витрат, витрат на оплату праці працівників, зайнятих розробкою нових видів продукції, відрахувань на соціальні заходи від сум оплати праці цих працівників, суми нарахованої амортизації на обладнання, яке використовується при розробці тощо. Таким чином, всі фактично здійснені підприємством у процесі операційної діяльності витрати можна згрупувати за основними економічними елементами.

2 ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА «ПАВЛОГРАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ПО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ГАЗОВОГО ГОСПОДАРСТВА»

2.1 Характеристика підприємства

Павлоградське управління по експлуатації газового господарства (ПУЕГГ) є підрозділом ВАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», тому не має статусу юридичної особи, і не веде облік статутного капіталу та не є платником податку на прибуток.

Місцезнаходження товариства: 49 044, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка 2.

Місцезнаходження підрозділу: 51 400 Дніпропетровська область, м. Павло-град, вул. Крилова 8.

Загальна площа на якій знаходиться підприємство складає 5000 м². Підприємство «ПУЕГГ» має свій адміністративний будинок, ремонтно-механічну майстерню, лабораторію, склад, автомобільний транспорт загального користування та спеціалізований для виїзду на аварійні, ремонтні та відновлювальні участки. До складу підприємства входить: виробничо-технічний відділ, планово-економічний відділ, відділ кадрів, бухгалтерія, бухгалтерія за розрахунками з підприємствами та організаціями, поточний та постійний архіви, проектна група, служба з експлуатації підземних газопроводів, відділ з охорони праці та техніки безпеки, служба внутрішньодомового газового обладнання, служба аварійно-відновлювальних робіт і служба з експлуатації та ремонту автомобільного транспорту та ремонтно-механічних майстерень.

На підприємстві працює 360 працівників. Загальний фонд оплати праці у 2006 р. склав 3 547 000 грн. Середня заробітна плата на одного працівника складає 821 грн.

Спеціалізація підприємства: транспортування природного газу, постачання природного газу, реалізація скрапленого газу та інші види робіт фізичним та юридичним особам.

Мета діяльності підприємства:

— придбання, збуту, транспортування та зберігання природного та зрідженого газу;

— виконання комплексу заходів щодо впровадження систем технічного обслуговування та ремонту, які забезпечують утримання основних засобів товариства в справному стані, дотримання вимог «Правил безпеки в газовому господарстві» (ПБГГ);

— проектування, будівництва, реконструкції та капітального ремонту систем газопостачання (газові мережі та споруди на них, споруди виробничого та невиробничого характеру) природним та зрідженим газом (тиском до 1,6 МПА), а також виконання цих робіт на договірній основі для інших підприємств та організацій;

— отримання прибутку за рахунок виробничої, комерційної та іншої діяльності;

— забезпечення економічних та соціальних інтересів акціонерів та найманих робітників товариства.

Предметом діяльності товариства є:

— постачання та транспортування природного та зрідженого газу;

— експлуатація систем газопостачання природного та зрідженого газу;

— науково-технічний прогрес;

— виконання проектних робіт при будівництві, реконструкції та капітальному ремонті об'єктів товариства, а також на договірній основі з власниками житлового фонду, підприємствами, установами та організаціями;

— виконання будівельно-монтажних робіт при будівництві, реконструкції та капітальному ремонті об'єктів товариства, а також на договірній основі з власниками житлового фонду, підприємствами, установами та організаціями;

— виконання інжинірингових робіт при будівництві об'єктів товариства, а також на договірній основі з власниками житлового фонду, підприємствами, установами та організаціями;

— виготовлення продукції та надання платних послуг;

— експлуатація автотранспорту;

— забезпечення роботи контрольно-вимірювальних приладів автоматики;

— здійснення атестації зварників;

— матеріально-технічне забезпечення, виконання бартерних угод, операції з цінними паперами;

— навчання робітників та фахівців;

— здійснення юридичної практики;

— державна політика та захист державної таємниці;

— інші види діяльності, що не суперечать чинному законодавству України;

— види діяльності, що підлягають ліцензуванню, здійснюються після одержання відповідної ліцензії.

Використавши форму № 2 «Звіт про фінансові результати» (додаток А) наведемо інформацію про результати діяльності підприємства за 2003 — 2006 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1-Результати діяльності підприємства «ПУЕГГ» за 2003 — 2006 рр

Бухгалтерія на підприємстві має такий склад:

— головний бухгалтер;

— бухгалтер з обліку матеріалів;

— бухгалтер з обліку розрахунків;

— два бухгалтери з обліку природного газу;

— бухгалтер з обліку іншої діяльності;

— бухгалтер першої категорії, зайнятий обліком основних засобів.

Безперебійність роботи бухгалтерії забезпечується чітким та послідовним надходження облікової інформації до відповідних користувачів за узгодженою схемою наведеною на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 — Схема проходження облікової інформації по відповідним реєстрам

Підприємство застосовує повний План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 та зареєстрований в міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 892/4185.

В ПУЕГГ використовується журнально-ордерна форма обліку з використанням окремих автоматизованих програм («СИБІЛ» — для обліку природного газу; Microsoft Word, Microsoft Excel, а також програма з обліку заробітної плати).

Переваги журнальної форми обліку:

— поєднання аналітичного і синтетичного обліку в єдиних реєстрах;

— забезпечення своєчасного і рівномірного відображення господарських операцій у реєстрах протягом звітного періоду;

— забезпечення розподілу облікових робіт;

— скорочення кількості облікових реєстрів;

— забезпечення аналізу господарської діяльності підприємства.

Недоліки журнальної форми обліку:

— побудова журналів не відображає нових форм організації обліку;

— склад аналітичних даних не відповідає сучасному рівневі потреб в інформаційному забезпеченні управління підприємством.

Автоматизована форма обліку — умовна форма обліку, оскільки це є лише спосіб ведення бухгалтерського обліку, і який базується на використанні принципів меморіально-ордерної та журнально-ордерної форми обліку.

Автоматизація облікового процесу дає можливість підвищити оперативність і точність облікових даних, необхідних для управління підприємством.

На підприємстві є поточний та постійний архів. Погашені первинні документи передають на збереження до поточного архіву, в якому вони зберігаються у спеціальних шафах під замком протягом звітного періоду (до кінця року). Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостатність відображення у них даних лягає на осіб, які склали та підписали ці документи. Підприємство вживає усіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах. Після закінчення звітного періоду всі документи передають під розписку на збереження до постійного архіву. За організацію збереження документів відповідає головний бухгалтер. Видають документи з архіву для користування іншими підрозділами підприємства тільки за дозволом головного бухгалтера.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів (майна) і пасивів (власного капіталу і зобов’язань). Інформація про наявні у підприємства ресурси та прийняті ним зобов’язання наведена в балансі форма № 1, П (С)БО 2 «Баланс» (додаток Б).

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з аналізом майнового стану підприємства та змін у ньому, є: активи, власний капітал, зобов’язання.

Аналіз майнового стану підприємства проводимо за допомогою скороченого аналітичного балансу (табл. 2.2 та 2.3), який утворюється з вихідного балансу шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей.

Таблиця 2.2 — Аналіз майна підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр.

На аналізованому підприємстві відбулося зменшення валюти балансу, яка зменшилась на 1279 тис. грн. та 18 455 тис. грн. у 2005;2006 рр. відповідно, тобто на 1,59% та на 22,88% знизилася сума фінансових ресурсів, що знаходилися в його розпорядженні. Найбільшу питому вагу в майні підприємства мають необоротні активи, величина яких у структурі збільшилася з 26,55% до 26,80% (але в абсолютному вираженні у 2005 р. необоротних активів поменшало на 139 тис грн.) та до 36,28% (на 1151 тис грн.). Наступні по вагомості - оборотні активи зменшилися на 1,92% та на 33,09%, поточна дебіторська заборгованість зменшилась на 1295 тис. грн. (2,20%) та на 19 746 тис. грн. (33,59%) у 2005;2006 рр. відповідно в порівнянні з 2004 р. У 2006 р. збільшилась сума інших оборотних активів на 110 тис. грн. стосовно 2004 р. Відбулось збільшення грошових коштів та їх еквівалентів, що позитивно відображає стан підприємства.

Таблиця 2.3 — Аналіз капіталу підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр.

В результаті аналізу можна побачити, що капітал підприємства перетерпів аналогічні майну зміни при цьому найбільша його складова — власний капітал зменшився на 2 тис. грн. (0,01%) у 2005 р. та збільшився на 1116 тис. грн. (7,56%) у 2006 р. відносно 2004 р. За аналізовані періоди зменшились стосовно 2004 р. зобов’язання підприємства на 1277 тис. грн. (1,94%) у 2005 р. та на 19 571 тис. грн. (29,70%) у 2006 р.

Аналіз структури активу й пасиву балансу доповнюємо системою структурних показників (табл. 2.4), які визначаються за даними табл. 2.2 та 2.3.

Таблиця 2.4 — Показники структури активу й пасиву балансу підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр., %

Найбільшим показником у структурі майна підприємства займають оборотні активи (73,45% - 2004 р., 73,20% - 2005 р. та 63,72% - 2006 р.), в яких найбільшу частку займають фонди обігу (99,46%, 99,44%, та 99,34%), а саме поточна дебіторська заборгованість, яка зменшилась на 1295 тис. грн. та на 19 746 тис. грн. у 2005;2006 рр., в порівнянні з 2004 р. Невелику частину в оборотних активах займають грошові кошти та поточні фінансові інвестиції, які збільшилися на 0,27% та на 0,35% у 2005;2006 рр.

У загальному обсязі капіталу підприємства найбільша питома вага належить зобов’язанням (81,69%, 81,40% та 74,47%) які дорівнюють поточним зобов’язанням, тому як довгострокові зобов’язання та забезпечення дорівнюють нулю. У структурі поточних зобов’язань відбулися такі зміни: кредиторська заборгованість збільшилася на 0,49% у 2005 р. та зменшилася на 3,52% у 2006 р. стосовно 2004 р.

Крім того, для оцінки майнового стану підприємства з точки зору характеристики стану і руху основних засобів використовуємо показники зносу та придатності основних засобів (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 — Показники оцінки майнового стану підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр., %

У період з 2004;2005 рр. та з 2004;2006 рр. коефіцієнт зносу основних засобів збільшився на 1,75% та на 2,45%, та відповідно на цей же показник знизилася придатність основних засобів, що говорить про невелике погіршення функціонального стану основних засобів підприємства.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов’язана із загальною структурою балансу підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів. Фінансова стійкість — багатогранне поняття, яке включає в себе оцінку різних напрямів діяльності підприємства. Оцінка фінансової стійкості має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Фінансову стійкість підприємства характеризує насамперед співвідношення між власним капіталом і зобов’язаннями. Чим більшу питому вагу в структурі пасивів займає позиковий капітал, тим вищий ризик кредиторів і нижча ймовірність повернення боргів у випадку банкрутства підприємства-боржника. Однак співвідношення між власним капіталом і зобов’язаннями дозволяє дати лише загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Тому у світовій і вітчизняній фінансово-аналітичний практиці розроблена система фінансових коефіцієнтів, які відображають різні аспекти стану активів і пасивів підприємства. Розрахунок даних коефіцієнтів наведений в табл. 2.6.

Таблиця 2.6 — Аналіз фінансової стійкості підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр

Аналізовані періоди характеризуються наступними коефіцієнтами:

— коефіцієнт автономії за аналізовані роки дорівнює 0,183, 0,186, 0,255, що говорить про нестабільність грошових коштів інвестованих у діяльність підприємства;

— коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризується майже непомітним збільшенням на 0,009 та 0,029 відносно 2004 р., але все одно цей показник не відповідає нормативу, тому що він зі знаком «-», що говорить про те, що для формування необоротних активів не вистачає навіть власного капіталу підприємства.

— коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні збільшився на 0,003 та на 0,097, що є позитивним.

Абсолютні значення і тенденції зміни фінансових коефіцієнтів мають, як правило, різнопланове тлумачення. Тобто, якщо за одними показниками підприємство вважатиметься фінансове стійким, то за іншими — навпаки. Тому з метою визначення одного з чотирьох можливих типів фінансової стійкості підприємства використовуємо методику, яка базується на розрахунку системи показників забезпеченості запасів джерелами їх формування (табл. 2.7).

Таблиця 2.7 — Визначення і аналіз типу фінансової стійкості підприємства «ПУЕГГ» за 2004;2006 рр., тис. грн.

На даному підприємстві кризовий фінансовий стан, тому що запаси не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства — показник 9 менше 0.

В результаті розрахунків фінансової стійкості підприємства при помітній нестачі засобів спостерігається покращення ситуації: зменшення недостачі власних оборотних коштів на 134 тис. грн. та на 25 тис. грн. стосовно 2004 р. Загалом, за рахунок нестачі як власних, так і позикових засобів у підприємства його стан вважається кризовим, тобто воно знаходиться на грані банкрутства. У сформованій ситуації коефіцієнт забезпечення запасів відповідними джерелами формування у 2005 р. збільшився на 0,59, а в 2006 р. зменшився на 7,44, а саме збільшення джерел на 1 грн. запасів склало 0,59 грн. — 2005 р., та зменшення 7,44 грн. — 2006 р.

Під платоспроможністю розуміють наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів у кількості, достатньому для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Ліквідність, являючись більш широким поняттям, характеризує не тільки поточний стан активів, але й перспективний й оцінюється здатністю підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов’язань. За своїм змістом ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.

Під ліквідністю балансу розуміють ступінь покриття платіжних зобов’язань підприємства його активами (платіжними засобами), строк перетворення яких в грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.

Для оцінки ліквідності балансу активи підприємства поділяємо на групи залежно від швидкості обертання їх у кошти. Чим менша тривалість періоду, протягом якого даний вид активів трансформується у грошові кошти, тим вищим є рівень його ліквідності. Пасиви групуємо відповідно до передбачуваних загальноприйнятих уявлень про строки їхнього погашення.

Аналіз ліквідності балансу здійснюємо шляхом порівняння груп активу, що розміщені в порядку спадання ліквідності, із групами пасиву, які розміщені в порядку збільшення строковості зобов’язань (табл. 2.8).