Системність — обов'язкова властивість наукових моделей

Невід'ємною властивістю наукових моделей є системність. Система — це «сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія» [9, с. 475]. «Сукупність якісно визначених елементів становить зміст системи, сукупність закономірних зв’язків між елементами — внутрішню форму, або структуру системи» [9, с. 476].

Загалом систематизація — це процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, установлення їхньої єдності.

Зазвичай, система «характеризується:

елементним складом;

структурою як формою зв’язку елементів;

функціями елементів і цілого;

єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи;

законами розвитку (функціонування) системи і її складових" [8, с. 143].

Сучасні наукові моделі як системи розбудовуються з урахуванням закономірностей синергетики. Синергетика (від грецької Synergeticоs — спільний, сумісно діючий) як міждисциплінарний науковий напрям дослідження складних відкритих систем різної природи виник у 70−80 роках минулого століття.

У синергетиці розрізняють два стани систем — рівноважний стаціонарний стан (РСС) і нерівноважний стан (НРС); інколи три стани — рівноважний стаціонарний стан (РСС), рівноважний динамічний стан (РДС) і нерівноважний стан (НРС). До основних понять синергетики належать «точка біфуркації» — місце роздвоєння траєкторій розвитку об'єкта на розгалуження, а також «аттрактор» — множина значень макропараметрів системи, до якої вона довільно (спонтанно) прямує (attarhere — притягувати).