Розділ 2. Скульптурне мистецтво в стародавній Греції від архаїки до еліністики

Традиційні канонічні скульптури архаїки

Скульптура періоду архаїки розвивалась доволі складними шляхами. Майже до самого кінця архаїчного періоду — до середини VI в. до н.е. — створювалися виключно фронтальні і нерухомі статуї богів, немов застиглих в урочистому спокої. На цих статуях лежав друк канонічної системи, що не дозволяла творцю порушувати правила, усталені для культової статуї.

До такого типу статуй відносяться «Артеміда» з острова Делоса, «Гера» з острова Самоса, «Аполлон Тінейській» .

" Артеміда" з острова Делоса (див. додаток А), що датується близько VII ст. до н.е., принесена в дар богині декотрою Нікандрою (як бачимо з напису на статуї), є майже не розчленованим кам’яним блоком із слабо наміченими формами тіла. Художник не зважився висунути жодної частини тіла: груди, живіт, руки — все знаходиться в одній площині. Голова поставлена прямо, волосся симетрично падає на плечі, руки опущені уздовж тіла, ступні ніг здаються механічно приставленими до брилоподібної маси довгого одягу, який зображений абсолютно нерухомо. Ця статуя несе деяке новаторство, оскільки в більш ранні часи не було такого прагнення до пропорційності людської фігури.

Якщо статуя Артеміди Делоської нагадує нам антропоморфний шматок дерева, то статуя, принесена в дар Херамієм з Самоса, справляє враження, ніби вона утворилася з круглого деревного стовбура.

Передня і бічні сторони фігури немов би не залежать одна від одної, мало зв’язані між собою, є асиметричними на відміну від статуї Артеміди Делоської. Перехід між ними є трохи заокруглим кутом. Все це, на ряду з площинним трактуванням поверхонь, надає голові кубовидну форму. Ця площинна в передачі форм особи має особливо різко виражений характер на передній частині голови, де ясно видно, що скульптор прагнув нівелювати сильно виступаючі і поглиблені частини. Абсолютно площинне та без рельєфне оброблення має волосся і головний убір. Побудова форм статуї відрізняється великою примітивністю. Очні западини виступають для глядача простими незграбними вирізами, а вуха абсолютно розпластані, розташовані паралельно передній поверхні фігури.

До значно пізнішого часу відноситься Аполлон Тенійський (650 р. до н.е. — 500 р. до н.е.), як прийнято називати цю статую, що знайдена поблизу Коринфа. У тенійської статуї, яка завершує досить тривалий період розвитку, залишилося ще багато стародавніх рис мистецтва. Перш за все в цьому куросі дотримане правило фронтальності, згідно якому ніс, грудна кістка, пупок і статевий орган повинні знаходиться на одній лінії. Що стосується обох половин тіла, то вони можуть і не бути симетричні; нога фігури виступає дещо більше вперед, ніж права, що помітно у багатьох скульптур чоловічої статі цього періоду. Вважається, що ця традиція була перейнята у єгиптян, які вшановували її з релігійних споглядань. У статуї Аполлона Тенійського слідами стародавнього мистецтва є витіювата зачіска, рот, викривлений в ніякову усмішку і чітко виступаючі очі. Кулаки стислі, але лікті мають природний вигин. Таз надзвичайно вузький, а живіт має недостатню обробку. З колінами художник теж не зовсім справився, але вигин гомілки переданий добре. У всій позі Аполлона відчувається якась невпевненість, ніби йому важко й боязко стояти на власних ногах. Взагалі характер скульптурного твору на даному етапі не зовсім можна визначити: замість округлих форм усюди відчувається принцип площини, переходи від однієї частини тіла до іншої ще мало згладжені. Багато було суперечок про те, чи зображає ця статуя якесь божество або ж це надгробний пам’ятник з фігурою смертного. Характерно, що про це дійсно можна було сперечатися: досконала відсутність одягу, що допускалося тільки для атлетів, незабаром стала звичною для будь-якого елліна, так що боги стали зображатися не інакше як оголеними.

Пошуки раціональних основ краси, гармонія, заснована на мірі й числі дуже важливий момент в естетиці греків. Філософи-піфагорійці прагнули уловити закономірні числові відносини в музичних співзвуччях і в розташуванні небесних світил, вважаючи, що гармонія музична відповідає природі речей, космічному порядку, «гармонії сфер». Художники шукали математично вивірені пропорції людського тіла і «тіла» архітектури.

Підсумовуючи все вище сказане, мі приходимо до висновку, що в епоху архаїки були закладені основи старогрецької скульптури, напрями і варіанти її розвитку. Вже тоді були зрозумілі основні цілі скульптури, естетичні ідеали і прагнення стародавніх греків. У пізніші періоди відбувається розвиток і вдосконалення цих ідеалів і майстерності стародавніх скульпторів.