Убивства як побічний продукт шляхетського повсякдення

Попри численні скарги на насильство широкого спектру, до вбивств повноправних членів шляхетського соціуму (а не їхніх підданих і слуг Уникаючи сучасних уявлень про цінність людського життя, зосереджуватимусь на тогочасному сприйнятті певних реалій, де важило головно життя повноправного (осілого) члена шляхетської спільноти. За підрахунками Мартіна Камлера, у Сєрадському воєводстві упродовж XVII ст. фіксується зменшення кількості вбивств, яких загалом поміж шляхтою було небагато: у 1600−1611 рр. — 7 випадків щороку, у 1651— 1660 рр. — 3, у 1690—1700 рр. — 1,3: Kamler M. Przemoc mi^dzy szlacht^. w XVII wieku. Opis zjawiska. Warszawa, 2011. S. 25. За моїми підрахунками, упродовж десятиліття 1590—1660 рр. у найбільшому на Волині Луцькому повіті, де на цей час припадає посилення агресивності, фіксується приблизно 2 убитих на рік. Я вилучила з підрахунків один унікальний акт — безпрецедентну бійню між групами, очолюваними Дем’яном Гулевичем і Маркіяном Семашком, в якій загинуло 37 осіб (про що далі). Однак серед загиблих шляхтичів могло бути трохи більше двадцяти осіб — про десять говориться з боку Гулевичів і 11 осіб було поховано у Коблині, маєтку Семашків. З урахуванням цього випадку маємо чотири, максимум п’ять жертв щорічно.) доходило нечасто. Говорячи про невелику кількість жертв у озброєній конфліктній спільноті, маю на увазі кількісну невідповідність маніфестацій ворожості і обіцянок убити супротивника та їх реального втілення, тобто незначну кількість убивств тих, проти кого публічно спрямовувалася агресія. Однак для аналізу обраний саме цей аспект культури ворожості як такий, що акумулює уявлення шляхти про норму і відступ від неї. Тобто під повсякденням матиметься на увазі певний набір засвоєних моделей поведінки, зазвичай невідрефлексованих, якими користуються члени спільноти на щодень, а також їхні уявлення про певні цінності, що значною мірою формували повсякденні реакції. Випадки убивств як такі, що порушували відносну рівновагу в спільноті і вимагали її втручання з активним залученням риторики, вкрай цінні, адже виводять на яв той культурний ресурс, яким активно користувалися люди минулого і який зазвичай прихований від дослідника. Я вживатиму поняття культура в антропологічному сенсі, слідом за Роже Шарт'є, як «повсякденні практики, через які певна спільнота переживає й відображає свої стосунки зі світом, іншими людьми і з самою собою» Шартье Р. Новая культурная история // Homo ffistoricus. К 80-летию со дня рождения Ю. Л. Бессмертного. М., 2003. С. 276. Йдеться в даному разі про культуру не як фрагмент реальності, окрему сферу, відмінну від політичної й економічної історії, а про певну «тотальність», яка обумовлює мінливі стосунки між людьми, відповідає за осмислення ними дійсності та визначає їх спосіб дій, див.: Эксле, Отто Герхард. Культурная память под воздействием историзма // Одиссей. Человек в истории. Русская культура как исследовательская проблема. М., 2001. С. 177−178.

Одразу зауважу, що далеко не всі дії, які призводили до загибелі однієї зі сторін під час конфлікту, вважалися злочином, протиправною дією. Для класифікації насильницьких актів, наслідком яких ставали людські жертви, звернемося до пояснення Дем’яном Гулевичем, що виконував адвокатські функції під час судового процесу між Філіпом Бокієм-Печихвостським і кн. Янушем Заславським, суті убивства. За версією Гулевича, що збігається з адвокатськими заувагами в інших справах, убивства поділялися на кримінальні і цивільні, а також убивства в обороні та випадкові ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 52, арк. 142 зв.-143. Зупинюся спочатку на першому варіанті позбавлення життя шляхтича.