Компоненти структури фізичної підготовленості футболістів в річному циклі тренування

Компоненти структури фізичної підготовленості футболістів в річному циклі тренування

Досліджено структуру фізичної підготовленості юних футболістів у тренувальному макроциклі. Встановлено, що фізичний розвиток юних футболістів на початку підготовчого періоду тренування структура фізичної підготовленості визначається п’ятьма збірними факторами. Досліджено що в міру підвищення підготовленості спортсменів факторна модель структури фізичної підготовленості змінюється. Результати отриманого експериментального матеріалу дозволили за допомогою факторного аналізу визначити компоненти фізичної підготовленості футболістів.

Рівень розвитку сучасного футболу ставить високі вимоги до фізичної підготовленості футболістів. Серед актуальних проблем в процесі планування фізичної підготовки найчастіше, на перший план виходить тільки розвиток рухових якостей, а не гармонійне поєднання розвитку морфо-функціональних властивостей організму, зміцнення здоров’я, виховання, розвиток та вдосконалення рухових вмінь та навичок [1]. Однак задачі фізичної підготовки футболістів змінюються в залежності від етапу підготовки та вікових особливостей. Відомо, що будь-яка підготовка спортсмена, залежить, перш за все, від особливостей навчально-тренувального процесу, а також врахування тренером всіх складових частин, різних видів підготовки, адже кожен вид підготовки футболіста тісно пов’язаний між собою[2, 8]. На початковому етапі тренувань, фізична підготовка необхідна для гармонічного розвитку організму дітей, та в подальшому правильному формуванню основних рухових якостей та інших видів підготовки. Експериментально доведено, що освоєння прийомів володіння м’ячем великою мірою залежить від рівня розвитку фізичних якостей. В процесі фізичної підготовки важливу роль має індивідуалізація тренувальних навантажень, як по величині, так і по направленості, тому що, футболісти однієї вікової категорії в групі, мають різні рівні фізичної підготовленості та розвитку фізичних якостей. Індивідуалізація тренувальних навантажень, також потрібна для підготовки футболістів різних ігрових амплуа. Загальна фізична підготовка футболіста забезпечується вправами загально-розвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту: легкої атлетики, гімнастики, ігрових видів спорту та інших. За допомогою цих вправ досягається всебічний розвиток рухових і швидкісно-силових якостей, підвищується витривалість, зміцнюється м’язовий корсет і загальна тренованість футболіста. Спеціальна фізична підготовка будується з урахуванням особливостей ігрової діяльності футболіста і включає вправи на розвиток спеціальних якостей [6, 9].

За останні роки активно здійснюється пошук шляхів та методів оптимізації розвитку рухових якостей футболістів, і підвищення ефективності їх спортивної підготовки. Але найбільша кількість наукових праць присвячена розробці, і в подальшому застосуванні на практиці, нових форм і методів технічної підготовки футболістів, а менша кількість новаторських ідей виникає саме в галузі фізичної підготовки [7]. Що характерно в українських літературних джерелах міститься мала кількість інформації з приводу планування, вдосконалення та розвитку фізичної підготовки футболістів різного рівня. Тому обрана тема є доволі актуальною для подальшого дослідження.

Мета — визначити компоненти структури фізичної підготовленості футболістів в річному циклі тренування спортсменів.

В роботі були використані аналіз та узагальнення спеціальної літератури, дані Internet, педагогічне спостереження, тестування, методи математико-статистичної обробки даних.

У процесі підготовки футболістів загальна фізична підготовка (ЗФП) передбачає різнобічний розвиток фізичних здібностей, спеціальна (СФП) розвиток фізичних якостей і функціональних можливостей, специфічних для футболу. В якості основних засобів ЗФП застосовують різні види спорту (лижний спорт, плавання, гімнастика, легка атлетика та інші). Спеціальна фізична підготовка будується з урахуванням характеру ігрової діяльності, сприяє вдосконаленню та ефективному використанню технічної та тактичної майстерності. Вправи по СФП виконують не тільки з м’ячем — ведення на максимальній швидкості (швидкість, витривалість); фінти, обведення стійок (спритність); удари по м’ячу і вкидання, відбір і перехоплення м’яча у підкаті і в стрибку (швидкісно-силові здібності), але і без м’яча (спортивні та рухливі ігри). У процесі багаторічного тренування обсяг ЗФП і СФП поступово зростає, причому з року в рік збільшується питома вага СФП. Так, на початковому етапі обсяг вправ по СФП становить 25−30% [5]. У міру підвищення рівня загальної фізичної підготовленості, що створює основу для виховання спеціальних фізичних якостей, на етапі спортивної спеціалізації питома вага СФП збільшується до 50−60%. На етапі спортивного вдосконалення обсяг СФП становить 70−80%. Тільки при раціональному співвідношенні засобів загальної та спеціальної фізичної підготовки виникають сприятливі передумови для постійного підвищення майстерності юних футболістів. Завдання фізичної підготовки змінюються залежно від етапу і вікових особливостей юних футболістів.

На етапі початкового навчання фізична підготовка необхідна для підвищення рівня ЗФП, для правильного формування основних рухових функцій. Етап спортивної спеціалізації пов’язаний з всебічної фізичною підготовкою. На етапі спортивного вдосконалення фізична підготовка спрямована на вдосконалення фізичних якостей з більш вираженою індивідуальною спеціальною спрямованістю. В процесі багаторічної підготовки футболістів на її початковому етапі (8−10 років) вправам із загальної фізичної підготовки приділяється до 75% часу. У міру підвищення рівня загальної фізичної підготовленості великого значення набуває спеціальна фізична підготовка. На етапі спортивної спеціалізації обсяг вправ по СФП ще більше збільшується [4, 5]. Одна з основних умов високої ефективності системи підготовки спортсменів полягає в строгому обліку вікових та індивідуальних анатомо-фізіологічних особливостей. Це дозволяє правильно вирішувати питання спортивного відбору та орієнтації, вибору засобів і методів спортивного тренування, нормування тренувальних і змагальних навантажень, прогнозування можливих досягнень спортсменів. Кожен віковий період має свої особливості в будові і функціях окремих систем, які змінюються в процесі спортивної діяльності. Ріст і розвиток організму відбуваються нерівномірно. Кожен віковий етап — це своєрідний період зі своїми характеристиками особливостями, морфологічними і функціональними перетвореннями. Дослідження та обстеження спортсменів проводилися на початку та в кінці підготовчого періоду тренування річного макроциклу, а також наприкінці змагального періоду за тестами у 20-ти футболістів 14−15 років ДЮСШ-1 м. Києва. За даними лікарських досліджень усі юнаки були здорові та перебували під постійним контролем лікарів.

У теорії фізичного виховання прийнято виділяти молодший шкільний вік (7−10 років), середній або підлітковий шкільний (11−15 років), а також старший або юнацький вік (16−18 років). Для періоду молодшого віку характерно плавний розвиток функціональних систем з деяким переважанням темпів зростання тіла щодо маси. У цей час кістки ще досить м’які і легко піддаються викривленню, хребет відрізняється великою гнучкістю, формується шийна і грудна кривизна. Зв’язковий апарат володіє високою еластичністю. М’язи розвиваються нерівномірно — спочатку великі м’язи тулуба, нижніх кінцівок і плечового пояса, пізніше дрібні м’язи, причому приріст сили м’язів верхніх кінцівок відбувається швидше, ніж нижніх. У віці від 11 до 15 років триває розвиток всіх органів і систем. На цей час припадає період статевого дозрівання. У зв’язку з цим відбувається бурхлива перебудова роботи всіх органів і систем. Значно збільшується ріст і вага тіла. Із збільшенням м’язової маси зростає і сила, причому максимум приросту сили спостерігається на рік пізніше найбільшого збільшення приросту маси тіла. Йдуть процеси формування скелета, встановлюється постійна кривизна хребта, м’язово-суглобовий апарат наближається до дорослого. У юнацькому віці відбувається енергійний ріст кісткової тканини. До 17−18 років практично завершується не тільки зростання, але і окостеніння довгих кісток. У 15−16 років починається окостеніння верхніх і нижніх поверхонь хребців, грудини і зрощення її з ребрами [7]. Хребетний стовп стає більш міцним, а грудна клітка продовжує посилено розвиватися; в ці роки вони вже менш схильні до деформації і здатні витримувати навіть значні навантаження. Відомо, що у юних футболістів спостерігаються два ростових стрибка для довжини тіла в 11−12 років та 13−14 років. Приріст довжини ноги у футболістів відбувається також як і приріст довжини тіла: уповільнений ріст в 10−11 років, стрибкоподібне підвищення темпів приросту в 11- 12 років, і ще більш яскраво виражене збільшення довжини ноги в 13−14 років.

У ході дослідження фізичного розвитку футболістів віком 14−15 років (ДЮСШ-1) рівень розвитку фізичних якостей у гравців різних амплуа суттєво відрізняється (табл. 1).

Таблиця 1 — Антропометричні та біометричні показники футболістів віком 14−15 років (ДЮСШ-1), п=20

Отримані під час дослідження результати нижче нормативних показників для гравців даного віку, що говорить про неефективність навчально-тренувального процесу. Однією з причин цього є відсутність індивідуалізації процесу підготовки, тобто в навчально-тренувальному процесі команд не використовується диференційований підхід щодо розвитку фізичних якостей гравців різних ігрових амплуа. При плануванні тренувальних навантажень необхідно диференціювати їхню величину і спрямованість стосовно футболістів з різними функціональними обов’язками в команді, що обумовлено специфікою рухової діяльності [7]. Аналіз розвитку фізичних якостей юних футболістів у групі 14−15 років показує, що найвищі показники стартової та дистанційної швидкості (біг 10 м та 50 м) спостерігаються у воротарів та нападників, швидкісної витривалості (човниковий біг 7×30 м) — у воротарів, показник швидкісно-силових якостей (стрибок вгору) — у захисників (табл. 2).

Таблиця 2 — Показники рівня фізичних якостей футболістів віком 14−15 років (ДЮСШ-1), п=20

Визначення інформативних показників для діагностичної процедури при оцінці підготовленості спортсменів вирішувався за допомогою факторного аналізу, що дозволяє сформулювати інформативний простір ознак, виявити їхню ієрархію та оцінити, наскільки обраний комплекс показників ефективний для використання з метою контролю [3]. За допомогою факторного аналізу визначена структура фізичної підготовленості на кожному етапі річного циклу тренування, яка є досить динамічною. На початку підготовчого періоду структура фізичної підготовленості визначається п’ятьма збірними факторами, на частку яких доводиться 83,2% узагальненої дисперсії вибірки (табл. 3). У першому збірному факторі, внесок якого в описі вихідних ознак становить 30,1%, з найбільш сильними зв’язками виділялися показники, що характеризує швидкісну підготовленість спортсменів. Зокрема, найбільш сильний статистичний взаємозв'язок відзначається з боку таких показників як час бігу на 30 м (r = 0,93). Цей фактор позначений нами як фактор швидкісної підготовленості.

Таблиця 3 — Компоненти структури фізичної підготовленості футболістів 14 — 15 років (ДЮСШ-1) в річному циклі тренування, п=20

Високі статистичні зв’язки другого фактора з такими приватними показниками як силовий індекс (r = 0,72) указує на те, що він визначає швидкісно-силову підготовленість спортсменів. Його внесок у загальну дисперсію вибірки становить 20,4% із зазначеними індикаторними показниками. У змісті третього узагальненого фактора, значення якого в узагальненій дисперсії вибірки становило 14,3%, з найбільшими показниками, що впливають на його прояв, увійшли антропометричні показники. Статистично значиме навантаження при цьому несе ваго-ростовий індекс (r = 0,64) і ЖЕЛ (r = 0,46). Цей фактор визначений нами як фактор фізичного розвитку, а зазначені показники варто використати в діагностичних процедурах як найбільш значимі.

У зміст четвертого фактора, значення якого в узагальненій дисперсії вибірки склало 10,4%, з найбільш значимим впливом увійшли фізіологічні показники. Статистично значиме навантаження несуть два показники: ЧСС (r = -0,89) і тест Скибинської (r = 0,65). Даний узагальнений фактор визначений нами як фактор кардіо-респіраторних можливостей до виконання роботи аеробного характеру. П’ятий збірний фактор має сумарне навантаження, рівну 8,0%. З більшою факторною вагою в нього ввійшов показник, що відбиває загальну швидкісну витривалість, а саме: час бігу на 400 м (r = 0,75). Цей фактор інтерпретований як фактор загальної швидкісної витривалості, із зазначеним індикаторним показником. Наприкінці підготовчого періоду тренування в міру підвищення підготовленості спортсменів факторна модель структури фізичної підготовленості змінюється. Зменшується кількість узагальнених факторів, збільшилася тіснота взаємозв'язків усередині них, зростає значення спеціальних показників фізичної підготовленості спортсменів. На цьому етапі підготовки встановлено лише 4 узагальнених фактора, сумарний внесок яких в описі дисперсії вихідних ознак становить 87,6%. Найбільш значимим узагальненим фактором виявився фактор спеціальної швидкісно-силової підготовленості із сумарною часткою внеску в узагальнену дисперсію вибірки в 28,0%. Сильний статистичний зв’язок цього фактора відзначений з таким тестом як «удар по м’ячу на дальність» (r = 0,96) і статично значимий зв’язок з тестом «стрибок у довжину» (r = 0,48). Індикаторним показником цього фактора можна вважати тест «удар по м’ячу на дальність» і стрибок у довжину.

Таким чином, результати отриманого експериментального матеріалу дозволили визначити компоненти структури фізичної підготовленості футболістів у тренувальному макроциклі, показати її динамічність, що залежить від обсягу й спрямованості тренувального навантаження на різних етапах підготовки спортсменів і специфіки змагальної діяльності.

Висновки

футболіст фізичний якість Основними завданнями фізичної підготовки є: зміцнення здоров’я футболістів, підвищення морфофункціональних можливостей, виховання і вдосконалення рухових якостей.

У процесі фізичної підготовки важливе місце займає індивідуалізація тренувального навантаження і по величині, і по спрямованості, так як юні футболісти однієї вікової групи за рівнем фізичної підготовленості і розвитку фізичних якостей досить різні. Індивідуалізація тренувальних навантажень необхідна також у зв’язку з підготовкою футболістів різного ігрового амплуа.

Враховуючи, що руховий навик більш успішно формується на базі достатньої фізичної підготовленості, в заняттях з учнями 1-го року навчання приблизно 50% часу відводиться фізичній підготовці.

На другому році навчання час на фізичну підготовку дещо зменшується за рахунок збільшення часу на технічну підготовку.

Використовуються доступні можливості з програмного матеріалу з переважною спрямованістю на розвиток швидкості, спритності, гнучкості, швидкісно-силових якостей.

Залежно від віку та сенситивного періоду розвитку фізичних якостей будується процес навчання. Необхідно так само враховувати психофізичні особливості дітей.

Слід зазначити, що тільки при достатньому розвитку фізичних якостей, із розпочатого футболіста може вийти висококласний технічний гравець.

Факторний аналіз експериментальних даних дозволив установити інформаційну значимість компонентів структури фізичної підготовленості на різних етапах річного циклу тренування, усунути для кожного етапу тренування показники, що не володіють надійністю, а виділені індикаторні показники використати як необхідні тести для проведення етапного контролю за рівнем фізичної підготовленості футболістів 14−15 років.

ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. Розглянуті інформаційні значимі компоненти структури фізичної підготовленості будуть використанні у спортивної підготовці футболістів.

Література

• 1. Соломонко В. В. Футбол // В. В. Соломонко, Г. А. Лісенчук, О. В. Соломонко — К.:Олімп.літ., 2005, — 294с.
• 2. Футбол: учеб. для институтов физической культуры / под ред. Полишкиса М. С., Выжгина В. А. — М.: Физкультура, образование, спорт, 1999. — 254 с.
• 3. Джермен Д. Футбол для юных: пер. с англ. Лядина Е. И. — М.: Физкультура и спорт, 1982, — 61с.
• 4. Иваницкий М. Анатомия человека: Учебник для институтов физической культуры. — М.: Олимпия, 2011, — 624 с.
• 5. Теорія і методика фізичного виховання: підруч. для студ. ВНЗ фіз. виховання і спорту: в 2 т. / ред. Т. Ю. Круцевич; пер. з рос. Л. К. Кожевнікової. — К.: Олімпійська літ., 2008. — Т. 1: Загальні основи теорії і методики фізичного виховання. — 392 с.; Т. 2: Методика фізичного виховання різних груп населення. — 368 с.
• 6. D.H. Vilmor, D. L Kostill. Physiology of Sport. — K .: Olymp. Literature, 2003. S — 654.
• 7. Czerwtnski J., Przybyiski W., Lisienczuk G. Kriteria specijalnego przygotovania pilkarzy // Rocznik Naykowy. T. VtL — Gdansk: AWF, 1998. S. 95.
• 8. Amram M., Andusse E. Football: un terrain ideal pour l’education. — Editions E.S.F, 2002. — 250 p.
• 9. Leroux Ph. Football. Planification et entrainement. — Paris: Editions Amphora, 2006. — 319 p.