Становлення курортної справи на Миколаївщині

Серед наукових робіт, присвячених історії Миколаївщини (Ковалев О.Ф., Чистова В. П., Крючков Ю. С., Левченко Л., Шкварець В. П., Мельник М. О. та ін.), бракує таких, які б висвітлювали історію становлення і розвитку курортної справи, котра на сьогодні розглядається як невід'ємна складова рекреаційно-розважальної індустрії. Висвітлити цей процес і має на меті запропонована стаття.

Послуги з рекреації і відпочинку завжди були потужною складовою інституту гостинності. Ще давні греки і римляни здійснювали поїздки до місцевостей, які славилися своїми лікувальними властивостями. В сучасних умовах подібні території отримали статус курортів. Так, згідно визначенню, що наводиться у Законі України «Про курорти», курорт — це «освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні» [1,15]. Наводиться у Законі і визначення поняття курортної справи як сукупності «усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів» [1,15].

Заклади відпочинку і рекреації у Радянському Союзі майже з самого початку знаходилися у віданні профспілок, які у сфері санаторнокурортної справи діяли спільно з органами охорони здоров’я і органами місцевої влади. Не була виключенням і санаторно-курортна справа на Миколаївщині.

Проте перш ніж дослідити процес становлення курортної справи на Миколаївщині, слід зважити на те, що виокремлення останньої в якості самостійної адміністративно-територіальної одиниці за радянських часів вперше відбулося у 1920 році, коли її було виділено в Миколаївську губернію (до цього Миколаївщина перебувала в складі Херсонської губернії). Однак у такій якості вона проіснувала недовго: вже у 1922 році її було включено до складу Одеської губернії в статусі Миколаївського округу. У 1925 році (1 серпня) губернський поділ було скасовано і замінено поділом території України на округи, тож Одеська губернія стала Одеським округом. У 1932 році поділ на округи був замінений поділом на області [2,177−178]. 22 вересня 1937 р. ЦВК СрсР прийняв постанову про розукрупнення Харківської, Київської, Вінницької й Одеської областей. Останню було поділено на Одеську і Миколаївську області.

Отже, 1919 рік — перший рік радянської влади на Миколаївщині, який вона зустрічає ще у складі Херсонського повіту Херсонської губернії. Серед багатьох питань, що стояли на порядку денному місцевої влади — питання масового оздоровлення трудящих. Звернення до цього питання було невипадковим, оскільки здоров’я населення дійсно потребувало уваги: масовим було захворювання на туберкульоз, поширені були й деякі інші, здебільшого професійні, хвороби.

Тому першим кроком на шляху оздоровлення трудящих стає відкриття санаторію при загальноміській лікарняній касі у 1919 р. [3,арк.145]. Наступного 1920 року губвиконкомом приймається документ «Про організацію трудових санаторіїв» [4,арк.5], яким визначається план заходів на цьому напрямі.

У 1920 році було відкрито Голо-пристанську грязелікарню [5,арк.8]. Насправді, мова йде, очевидно, про поновлення роботи цієї установи, адже Голо-пристанська грязелікарня (Гопри) була відкрита ще у 1895 р. [6,79]. (З 30 березня 1944 р. ця територія знаходиться у складі Херсонської області, а Голо-Пристанська грязелікарня на сьогодні є відомим санаторієм «Гопри») [6,167−168].

Через певний час -21 березня 1921 р. на нараді при губвиконкомі знову заслуховується питання з організації санаторно-курортної справи в Миколаївській губернії. Результатом слухання стала ухвала про забезпечення Голо-Пристанської грязелікарні «безпосередньо з Голо-Пристанського райпродкому всім необхідним» [7,арк.23].

Тоді ж Миколаївським уїзним виконавчим комітетом ради робочих, селянських і червоноармійських депутатів було розроблено і схвалено Інструкцію з організації будинків відпочинку (точна дата прийняття цього документу відсутня, але не пізніше березня-квітня 1921 року).

Інструкція визначала (мова, стилістика і орфографія оригіналу — Г. Г.):

• 1. Для організації «Будинків відпочинку» створюються комісії при Упрофбюро (уїзного профспілкового бюро — Г. Г.).
• 2. Комісії ці створюються з представників: Профбюро (голова), Уздраввіділу, охорони праці - Устпраці, Уземвідділу.
• 3. Будинки відпочинку знаходяться у підпорядкуванні Упрофбюро.
• 4. Будинки відпочинку створюються для робітників, що втомилися від тяжкої і шкідливої праці, щоб вони у цих будинках могли найкращим чином поновити витрачені енергію і сили для найбільш успішного продовження роботи на розбудові радянської республіки.
• 5. Виходячи з цього Б.В. (будинки відпочинку — Г. Г.) є не лікувальна установа, а так би мовити гігієнічна, що попереджає можливе захворювання, поки що здорових робітників (у тексті це слово скорочено — Г. Г.).
• 6. Б.В. влаштовуються поза містом, у здоровій місцевості, у якій є багато рослинності (ліси, гаї, сади тощо), бажано поблизу ріки, в упорядкованих будинках і дачах.
• 7. При Б. В. повинні бути влаштовані клуби, бібліотеки і читальні і взагалі повинна вестися як найширша культурно-просвітницька діяльність.
• 8. Облаштування і постачання Б.В. покладено цілком на комісії, причому матеріали для цієї мети отримуються з усіх радянських державних установ, що зобов’язуються всебічно сприяти якнайшвидшій організації Б.В." [8,арк.24].

А планувалося відкриття «Б.В.» до 1 травня 1921 року.

Важливість цього документу також у тому, що він дає чітке розуміння того, якими уявлялися виконавчій владі статус і призначення будинків відпочинку, тобто не як лікувальних, а як рекреаційних закладів, що орієнтовані на відновлення фізичного і психічного стану працівників.

Таким чином, цей перший рекреаційний заклад МиколаївщиниБудинок відпочинку — орієнтований на городян власного міста, так як і санаторій і Голо-Пристанська грязелікарня, і ні про який туризм мова поки що навіть не йде.

Разом із тим, відбувається формування закладів рекреації для «поновлення витраченої енергії і сили» робітників. Відпочинок (рекреація) виступає тією кваліфікуючою ознакою, яка дозволяє встановити родовидовий зв’язок між курортною справою і туризмом, принаймні такою складовою останнього як оздоровчий туризм, а заклади відпочинку і рекреації розглядати як складову сфери гостинності, у тому числі і в контексті здійснення туристичної діяльності.

Через три місяці на засіданні президії губвиконкому від 22 червня 1921 р. заслуховується доповідь Губздраввіділу про організацію санаторно-курортної справи в губернії (доповідач т. Гольберт). З Протоколу № 68 засідання (мова оригіналу російська — Г. Г.): «У Скадовську організована санаторію (орфографії оригіналу — Г. Г.) на 120 чоловік. Під санаторію зайняті 3 будинки, але Губчека замахується на займання цих будівель під свій „Будинок відпочинку“. В Очакові відкривається дитяча санаторію. Білизна і інвентар готові и тільки відсутність ліжок затримує відкриття санаторії» [4,арк.73].

Постановлялося: «Постанову Губчека про організацію у Скадовську будинку відпочинку без санкції Губрадпрофу и Губздраввідділу визнати недійсною.

Пропозиція Губраспреду акуратно постачати харчові продукти до всіх санаторіїв і курортів, що відкриваються губздраввідділом" [4,арк.73].

Разом із тим, очевидно, справа з відкриттям Будинків відпочинку виявилася не простою, адже 11 липня 1921 р. вже на засіданні Малої Президії ГРПС (Губернської ради профспілок — Г. Г.), протокол № 28, заслуховується питання «Про організацію в управлінні (так в оригіналі - Г. Г.) «Будинком відпочинку». Було прийнято рішення: «організацію і керівництво життям «Будинків відпочинку» покласти на санітарного інспектора тов. Гофмана, тов. Карасіна призначити його помічником з господарської частини [9,арк.103].

Менш ніж через два місяці питання про «Будинок відпочинку» постає на засіданні вже президії міської ради. У Протоколі № 23 цього засідання від 3 вересня 1921 року розглядалося клопотання Губрадпрофу щодо виділення приміщення для «Будинку відпочинку».

У відповідь на це клопотання було запропоновано: «Комунвідділу приміщення ліквідованого будинку „Матері та дитини“, що знаходиться по вул. Адміральській, № 3 надати Радпрофу для Будинку відпочинку» [10,арк.6].

Питання про створення будинку відпочинку у м. Миколаєві врешті решт було вирішено позитивно, а через п’ять років постає питання про створення другого будинку відпочинку, про що свідчить Протокол тарифо-економічної наради при ОТЕ Миколаївської ОРПС (окружній раді професійних спілок: 1 серпня 1925 року поділ на губернії було замінено поділом на округи — Г. Г.) від 13 березня 1926 р. Серед пунктів порядку денного — питання про будинки відпочинку.

З цього питання присутні слухали т. Куюмджі (голову ОТЕ Миколаївської ОРПС). Йшлося про організацію додаткового будинку відпочинку, місткість якого була повинна з місткістю вже існуючого скласти 400 ліжок. Зазначалося, що з цих 400 ліжок «150 ліжок на дачі Барбе за рахунок профспілок і решта ліжок за рахунок Головсоцстраху».

Цікаво, що йдеться про колишню дачу потужного підприємця у сфері гостинності Миколаєва дорадянської доби Йосифа Семеновича Барбе, якому належав готель «Барбе», а на самій дачі власника утримувався ще й буфет, до речі, доволі потужний, адже сума трактирного збору, який накладався на заклади, що здійснювали продаж алкогольних напоїв, дорівнював 130 руб. річних, що відносило його до так званої першої (тобто найбільш потужної) категорії відповідних закладів [11,арк.5−5зв.].

Продовженням розгляду цього питання стає Нарада при ОТЕ ОРПС від 10/ІУ 1926 р.

У Протоколі наради серед інших значаться питання «Про посилку в Будинки відпочинку і відбір відпочиваючих» і «Про посилку на курорти». Щодо першого, то обговорюються питання про варіанти розвитку мережі будинків відпочинку: «чи буде об'єднаний будинок відпочинку чи можливо організований другий у м. Очаків. Загальна кількість місць 250, у тому числі 140 за рахунок соціального страхування» [12,арк.79].

Про долю будинку відпочинку Радпрофу у м. Миколаєві, а також інших закладів, що залучалися до санаторно-курортної справи на Миколаївщині можна дізнатися з документу «Звіт про курортно-санаторну кампанію 1925/26 операційного року».

У доволі об'ємному звіті йдеться про розгляд таких питань як відбір і відправка застрахованих на курорти і санаторії загального значення по путівках Головсоцстраху, про організацію санаторію місцевого значення і про організацію будинку відпочинку. Відмічалося, що через страхову касу було направлено у Крим і на курорти Кавказу у 1922/23 р. 15 чол., в 1923/24 р.- 33 чол., в 1924/25 р.- 63 чол., 1925/26 р.- 78 чол.

Співвідношення тих, хто лікувався, із загальним числом направлених на курорти, виглядало наступним чином: у 1922/23 р. всього було направлено 111 чол., частка тих хто лікувався у Криму і на Кавказі становила 13,5%. У 1923/24 р. із загальної кількості 308 — 33 чол., тобто 10,7%, у 1924/25 р. всього було направлено 273 чол., з них лікувалося у санаторіях 63 чол., тобто 13,3%. У 1925/26 р. із 363 чол. до санаторіїв поїхало 78 чол., що склало 21,5%. [13,арк.150].

В документі йшлося і про зменшення місць, що виділялися для трудящих Миколаївщини на курортах Кавказької мінеральної групи, а також санаторіях Криму.

Вихід з цієї неприємної ситуації вбачався у розвитку власних місцевих санаторіїв: «поряд зі зменшенням кількості місць, що надаються у Кримських санаторіях, збільшується значення нашого місцевого літнього санаторію „Сапетня“, який при всіх своїх недоліках дає хороші результати у … стійкості досягнутих результатів» (тобто лікування — Г. Г.) [13,арк.150].

Відмічалося, що значне місце займає грязелікування таких захворювань як хронічний суглобний ревматизм, різного роду захворювання суглобів, жіночих статевих органів. Й навіть зазначалося. що у Миколаєві «завдяки цілій низці виробничих та інших умов ці захворювання дуже поширені. І зацікавленість у лиманах дуже велика» .

Проте справи з грязелікуванням погіршилися, оскільки у 1925/26 р. Голо-Пристанська грязелікарня, яка до цього знаходилася у підпорядкуванні Миколаївського Райбмеду, перейшла до відання Курортного Управління, що різко скоротило кількість місць, які виділялися для мешканців Миколаєва.

Щодо динаміки лікування грязями, то вона, згідно документу, виглядала наступним чином: у 1922/23 р. було направлено на лиман 96 чол., у 1923/24 р. 131 чол., у 1924/25 р. — 160 чол., у 1925/26 р. — 71 чол. [13,арк.150].

Це актуалізувало увагу до розвитку місцевих санаторних закладів.

Тому в документі йшлося про те, що «серед місцевих санаторій (термін оригіналу — Г. Г.) значне місце посідає «Сапетня». У 1923/24 р. скористалося лікуванням у «Сапетні» 94 чол., у 1924/25 р. — 182 чол., у 1925/26 р. — 128 чол. Щодо останнього року, то ці 128 чол. склали 60% із загальної кількості (214), направлених на лікування до санаторіїв [13,арк.151].

Така пропорція спостерігалася і серед направлених на курорти: так на загальнодержавні курорти було направлено 149 чол., на місцеві 214 [13,арк.153].

Що стосується санаторію «Сапетня», то, як слідує зі звіту, він використовувався протягом останніх трьох років і спеціалізувався на лікуванні туберкульозу, захворювання на який було справжнім бичем молодої радянської держави.

Матеріальний стан санаторію залишав бажати кращого: «непристосоване приміщення, що було раніше літньою квартирою поміщика, відсутність санаторного оздоблення, відсутність приміщення поблизу для медперсоналу». Тим не менше, не зважаючи на ці недоліки і незручності якість лікування в санаторію була досить високого рівня, адже у звіті зазначалося, що лікарі констатували покращення здоров’я тих, хто там лікувався, у 90% [13,арк.154].

Витрати на утримання санаторію у 1925/26 р. склали 14 016 руб., що становило 87 руб.60 коп. за ліжко-місяць. Відмічалося, що «порівняно з кримськими санаторіями це вельми дешево (більш ніж вдвічі)» [ там само ]. Констатувалося: «Слід взагалі сказати, що власні лікувальні установи значно доступніші для масової пропускаємості. Переконливим є приклад з ГОПРІ (Голо-Пристанська грязелікарня — Г. Г.), де ліжко-місяць обійшовся у 65−70 руб, у той час у як в Одеській він сягав 100 рублів» [13,арк.154]. Відмічалося також, що розташування «Сапетні» під безпосереднім наглядом Комітету також сприяє правильному режиму. Все це свідчить на користь розширення власного санаторію.

Крім лікувально-санаторних закладів в області розширюється мережа закладів профілактичної рекреації: будинків відпочинку.

В документі йшлося про те, що «в цьому році Каса вперше організувала власний будинок відпочинку в Очакові. Внаслідок того, що до ремонт розпочався тільки у другій половині квітня, будинок відпочинку міг відкритися тільки 1 червня і повністю реалізувати надані нам Головсоцстрахом місця — 1100 не змогли» [13,арк.155].

До цього існував один будинок відпочинку в Миколаєві, який підпорядковувався ОРПС. У попередньому році у ньому відпочило 1641 чол. У 1925/26 р. через обидва пройшло 2359 чол. [13,арк.155].

Зазначалося, що відбір відпочиваючих проводився згідно рознарядці разом з ОРПС.

Цікавим є наступне зауваження: «Порівнюючи дані по Будинку відпочинку ОРПС і Страхкаси (в Очакові) можна встановити, що… службовці більш охоче йшли до Очаківського будинку відпочинку» [13,арк.156 ].

«Ми — продовжується у Звіті, — спостерігали випадки, коли путівками обмінювалися. Причому… міняли путівку до Миколаївського будинку відпочинку на путівку до Очаківського» [13,арк.157].

У звіті досить детально наводиться опис стану нового будинку відпочинку, зокрема ті незручності, які створювали суттєві перешкоди для організаторів будинку: «Розташування Очакова у 60 верстах від Миколаєва, відсутність зручного сполучення значно збільшує вартість транспортування відпочиваючих… Відправка відпочиваючих до Очакова і звідти відбувалася водним шляхом (інших засобів сполучення не могло бути). Причому внаслідок того, що пароплавні рейси Радторгфлоту Миколаїв-Одеса через Очаків проходять не щоденно і у нічний час, ми ніяк не могли користуватися пасажирським пароплавом. Спроба досягти згоди з М.Д. (Миколаївським Дніпровським — Г. Г.) пароплавством не увінчалася успіхом внаслідок заборони Радторгфлоту…, що заборонив плавати між Миколаєвом і Очаковом, ми тільки два рази перевозили відпочиваючих таким шляхом. В подальшому нам Радторгфлот надав спеціальний катер, але в останній місяць він і від цього відмовився» [13,арк.157−158].

Крім цього відмічалася ще низка труднощів та незручностей, які спостерігали відкритий Будинок відпочинку: проблеми з водопостачанням (зазначалося, що місцеві мешканці вживають дощову воду, а для відпочиваючих привозили воду здалека), ростом цін у літній період на базарах Очакова у зв’язку з «припливом» дачників, часті шлункові захворювання внаслідок води низької якості.

Незважаючи на це, Будинок відпочинку користувався великою популярністю. Хоча відмічалася і незадовільна поведінка самих відпочиваючих: пияцтво і навіть бійка, яка закінчилася викликом міліції і складанням протоколу.

Наприкінці звіту зазначалося, що «віддаленість Очакова від Миколаєва, незручні шляхи сполучення, обмеженість кошторису не давали можливості широко поставити культурно-просвітницьку роботу» [13,арк.158]. З засобів для проведення культурного відпочинку в Будинку були лише шахи, доміно, деяка література, що миттєво розхапувалися, якщо була дощова погода. У такий час засобів для проведення вільного часу на всіх не вистачало. В ясну погоду основний час відпочиваючи проводили на пляжі.

Через три роки 11 січня 1930 р. тепер вже Миколаївський окружний виконком знову розглядає питання про будівництво Очаківського будинку відпочинку. Так з Протоколу засідання президії стає відомим, що ЦУСтрах «зламав план будівництва будинку відпочинку і що профспілки вже вжили відповідних заходів у цій справі» [13,арк.5].

Також доручалося «секретаріату разом з ОРПС та Соцстрахом скласти доповідну записку до Раднаркому, Наркомпраці та ВЦРПС аби план будівництва будинку відпочинку в м. Очакові було реалізовано та будівництво розпочалося в цьому ж році» [14,арк.2].

Проте невдовзі у 1933 р. м. Очаків переходе на суворий режимний стан, і будівлю, в якій знаходився Будинок відпочинку, що належав Миколаївській окрощадкасі, займає військова частина [15,арк.26].

Тим не менше, питання відпочинку трудящих знаходять висвітлення і в подальшому, в тому числі на сторінках обласної преси. Відпочинку дітей в оздоровчих таборах Миколаївщини присвячена стаття «Наші діти на відпочинку», надруковану в газеті «Шляхи індустріалізації» від 30 серпня 1934 р., в якій йдеться про відпочинок у дитячому оздоровчому таборі заводу ім. 61 комунара [16]. Відпочинку вчителів в санаторно-курортних закладах області присвячено статтю в № 4637 цієї ж газети від 16 липня 1936 р. [17 ].

Про організацію сімейного відпочинку на заводі ім. 61 комунара розповідає номер цієї ж газети від 3 червня 1936 року [18]. Літньому відпочинку студентів присвячено нарис вже в газеті «Южная правда» від 5 липня 1938 року [19], а від 22 липня того ж року газета друкує статтю про лікування і відпочинок дітей в дитячому санаторії [20].

Навіть у 1939 році питанням відпочинку трудящих газета приділяє увагу [21;22], а 6 серпня розміщує на своїх шпальтах матеріал про будинок відпочинку для робітників [23].

Але у подальшому питання санаторно-курортної справи, у тому числі і питання відкриття та будівництва санаторіїв і будинків відпочинку, відходять на другий план, адже на країну чекає година тяжких випробувань — Велика Вітчизняна війна.

Отже, на території Миколаївської області становлення мережі санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку та рекреації припадає на перші післяреволюційні роки. Серед перших санаторно-лікувальних закладів Голо-Пристаньска грязелікарня (сучасний санаторій «Гопрі»), яка на даний момент знаходиться на території Херсонської області, санаторії «Сапетня», рекреаційні заклади Миколаївщини — будинки відпочинку в Миколаєві (по вул. Адміральській № 3 і на колишній дачі Й. Барбе) і в Очакові. Попри специфіку деяких з них, всі вони орієнтовані на оздоровлення місцевих трудящих. При цьому крім суто оздоровчих послуг ці заклади із самого початку облаштовуються структурами, що забезпечують і культурно-просвітницьку діяльність.

курортний рекреаційний миколаївщина санаторний.

Джерела та література

• 1. Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року № 2026;ІІІ //Правове регулювання туристичної діяльності в УкраїніК.:Юрінком інтер, 2002.
• 2. Мельник М. О. Довідка з історії адміністративно-територіальних змін на Миколаївщині (1937;2004).// Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. — У Миколаївська обласна краєзнавча конференція. — Миколаїв, Атол, 2004.
• 3. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). — Ф.Р.775. — Оп.1. — Спр.107.
• 4. Там само. — Ф.Р.76. — Оп.1. — Спр.157.
• 5. Там само. — Ф.Р.231. — Оп.1. — Спр.1112.
• 6. Стафійчук В.І. Рекреалогія. -К.: Альтерпрес, 2006. -260с.
• 7. ДАМО. — Ф.Р.8. — Оп.6. — Спр.1569.
• 8. Там само. — Ф.Р.75. — Оп.1. — Спр.144.
• 9. Там само. — Ф.Р.76. — Оп.1. — Спр.160.
• 10. Там само. — Ф.Р.76. — Оп.1. — Спр.222.
• 11. Там само. — Ф.Р.152. — Оп.1. — Спр.14.
• 12. Там само. — Ф.Р.152. — Оп.1. — Спр.11.
• 13. Там само. — Ф.Р.152. — Оп.1. — Спр.158.
• 14. Там само. — Ф.Р.156. — Оп.1. — Спр.3.
• 15. Там само. — Ф.Р.156. — Оп.1. — Спр.17.
• 16. Шлях індустріалізації. — 30серпня 1934 р. — № 4068.
• 17. Там само. — 16 липня 1936 р. — № 4637.
• 18. Там само. — 3 червня 1936 р. — № 4601.
• 19. Южная правда. — 5 июля 1938 г. — № 148.
• 20. Там само. — 22 июля 1938 г. — № 161.