Національне виховання у спадщині С. Русової

Ідея народності виховання й освіти — головна й визначальна цінність в педагогічній концепції С. Русової. Ця ідея пронизує всі педагогічні твори вченої, яка вважала. що всі ступені освіти, все виховання мають будуватися у відповідності з особливостями і потребами свого народу, на основі його історичного минулого, культури, побуту, мови, звичаїв, традицій. обрядів, психології. В методологічному плані ця ідея набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти й виховання для будь — якої нації, для будь-якої країни.

Система освіти, школа й виховання повинні будуватися насамперед у відповідності з особливостями і потребами народу, з урахуванням, критичним осмисленням і творчим використанням кращого досвіду інших народів, до того ж, не механічного його запозичення й перенесення на український ґрунт, а з урахуванням особливостей і потреб розвитку України і її народу.

С. Русова ще в 1907 році в узагальненому й систематизованому вигляді сформулювала й виклала ціннісні засади розбудови майбутньої української національної школи, які в подальшій теоретичній і практичній діяльності авторки набували доповнення, уточнення, поглиблення й розширення, узагальнення й конкретизації. Ці основні засади зводилися до таких вимог:

• 1. Школа повинна бути вільною від будь-яких станових, національних і релігійних обмежень прав учнів, учителів і батьків.
• 2. Школа повинна мати світський характер, викладання закону Божого в школі не має бути обов’язковим.
• 3. На всіх ступенях школи повинно здійснюватися спільне навчання хлопчиків і дівчаток.
• 4. Систематичне шкільне навчання необхідно розпочинати з 7-річного віку. Повинні існувати дошкільні навчально — виховні заклади, в яких би діти були доглянуті, нагодовані; для них організовані ігри й розваги, наочне навчання початкової грамоти (письмо, рахунок, малювання, читання).
• 5. Курс обов’язкової початкової школи повинен становити 6 років.
• 6. Обов’язковими предметами вивчення повинні бути: в перший-другий роки навчання — рідна мова (письмо й читання), арифметика, початки природознавства, географія України, малювання, співи; в 3−4 рр. навчання — російська мова (письмо й читання), арифметика, географія Росії, історія України, малювання, співи, рукоділля, знайомство з українською літературою й українськими письменниками; в 5−6 роки навчання — художнє читання, історія української і російської літератури, географія і історія Росії,

знайомство з усіма частинами світу, коротка історія культури, загальні відомості з фізики, хімії, ґрунтознавства і ботаніки в застосуванні до сільськогосподарського виробництва; найнеобхідніші відомості в галузі законодавства (самоврядування, судочинство, податки тощо); геометрія та землемірство, закон Божий — впродовж усіх років, але тільки за бажанням батьків.

• 7. Повинен визначатися загальний державний зміст освіти, обов’язковий для всіх шкіл, однак місцевим шкільним радам має бути надано право вносити корективи, зміни й доповнення до програм з предметів, вибору підручників, навчальних посібників, методів навчально-виховної роботи.
• 8. Обов’язковим для шкільних рад має стати організація широк — просвітницької діяльності серед дорослого населення з метою подолання безпросвітництва і безкультур’я, виховання національної самосвідомості, прилучення широких верств населення до освіти, культури, морального вдосконалення.
• 9. Відкриття вчительських семінарій, спільних для чоловіків і жінок. Викладання в них українською і російською мовами.
• 10. Шкільними і позашкільними справами керують місцеві органи самоврядування та шкільні ради, вибрані з учителів і місцевих жителів. Бажано, щоб до складу шкільної ради входив лікар. Забезпечити необхідні умови для самоосвіти вчителів, організацій і проведень різноманітних лекцій, виставок, курсів, з'їздів, кас взаємодопомоги та ін.

В подальшому у своїх творах «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Дидактика», «Нові методи дошкільного виховання», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Суспільні питання виховання», «Сучасна мрія виховання», «Моральні завдання сучасної школи», «Ідейні підвалини школи», «Нова школа» та ряді інших С. Русова обґрунтувала необхідність такої української національної школи, яка б, ґрунтуючись на принципах гуманізму, демократизму, народності, природовідповідності, культуровідповідності, пріоритету загальнолюдських цінностей, використовуючи нові методи навчання і виховання, давала суцільне виховання, забезпечувала всебічний розвиток природних творчих задатків і здібностей кожної дитини, допомагала б кожній молодій людині стати на шлях самостійної, творчої, чесної праці; школи, яка б справді відповідала інтересам кожної дитини і всього українського народу.

Найважливішими цінностями розумового виховання є формування світогляду учнів — як системи наукових, філософських, соціально — політичних, економічних, морально — естетичних, культурних, релігійних та інших знань, поглядів і переконань про природу, суспільство і людину.

В основу нової української школи мають бути покладені цінності морального вихованню, бо «мало бути вченим або митцем в тій або іншій галузі науки або мистецтва, треба бути вихованим морально, мати міцну волю i ясний розум».

«Головне завдання морального виховання — це вироблення характеру. Людину ми найбільш цінимо не за її знання, а за її характер, — він найбільше важить у зносинах людей між собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага», — представляючи таким чином ідеал морально сформованої, розвиненої і вихованої людини.

Показником рівня вихованості особистості значною мірою слугує здатність останньої до усвідомлення моральної відповідальності за свої вчинки перед собою, іншими людьми, суспільством, до здійснення морального самоконтролю і самовдосконалення; до глибоких емоційних переживань за свої вчинки і думки.

«Для українських дітей бажано проводити в життя релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами, з індивідуальними змаганнями самої дитини» — наголошувала С. Русова.

Цінності естетичного виховання С. Русова вбачала в тому, щоб розвинути свідомість, смак естетичний до найкращого приймання художніх вражень, розвинутипочуття краси, вимоги гармонії і в житті, і в душі своїй, і в творах майстрів, і в наших власних творах і вчинках.

Сім'я є однією з найважливіших соціальних цінностей у справ морального й естетичного виховання.

Свої перші чуттєві враження від навколишнього світу індивід одержує в сімейному оточенні, тому саме стосунки в сім'ї, культурний, духовний, моральний, естетичний рівень її членів, їх захоплення та інтереси, погляди на життя, на людей і природу стають головними чинниками формування світогляду, ціннісних морально — етичних орієнтирів, багатьох переконань маленької людини.

Праця як соціальна цінність — «це принцип такого виховання, яке мусить збудити в дитячій душі найбільше самостійної творчості, дати вільно розвинутися цільній гармонійній індивідуальності. Праця в сучасному вихованні - це метод, яким кожне знання фіксується в дитячій свідомості тим, що воно здобувається дитячою рукою: через руку в розум».

Важливим завданням трудового виховання є формування в дітей працелюбства, усвідомленого, творчого, совісного й відповідального ставлення до праці як першої життєвої потреби.

Головною цінністю фізичного виховання є: формування і вдосконалення життєво необхідних рухових умінь і навичок на основі розвитку природних видів руху і накопичення відповідних знань; розвиток основних фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості, спритності на основі використання таких факторів, як фізична праця, гра, фізичні вправи; розвиток і формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами, сприяння розвитку задатків та нахилів до різних видів спорту; виховання гігієнічних навичок на основі засвоєння знань з галузі гігієни, фізичних вправ і загартування; зміцнення здоров’я і загартування школярів.

Однією з найважливіших цінностей у педагогічній концепції С. Русової є вчення про мову як першооснову людського досвіду, накопичення культурних цінностей, енциклопедичності знань універсального засобу навчання й виховання.

Проблеми розвитку української мови, навчання нею в школі - це складові глибинних і багатогранних процесів державотворення, самоідентифікації, формування національної самосвідомості українців, відродження й збереження національної культури, освіти, школи, традицій, звичаїв та ін.

Помітну увагу приділяла С. Русова особистості вчителя, головне завдання якого полягало у вихованні людини — високоосвіченої, високоморальної, фізично й естетично розвиненої, працелюбної й гуманної.

Найвиразніше вимоги до вчителя вона сформулювала в монографії «Дошкільне виховання». І хоч ці вимоги адресуються найперше вихователям дитячих садків, вони настільки доречні, науково обґрунтовані й виважені, доцільні й незаперечні, що набувають загально — педагогічного характеру і в основі своїй стосуються вчителів, викладачів, вихователів всіх типів навчально-виховних закладів, починаючи від дошкільних і закінчуючи вищими.

Основою особистості педагога повинна бути моральність як внутрішня, духовна якість людини, її потреба діяти згідно з вимогами етики і моралі, потреба творити добро, приносити людям благо і радість.

Найважливішими характеристиками моральної поведінки педагога є: чесність, совість, об'єктивність, справедливість, тактовність, уважність і спостережливість, терпимість, витримка і самовладання, доброта, любов до людей, самокритичність, адекватність самооцінки, терпіння, комунікабельність, оптимізм, сила волі, емпатія, прагнення до самовдосконалення, творче мислення.

Ці характеристики є важливими умовами успішної педагогічної діяльності. С. Русова наголошувала: учителю завжди слід пам’ятати, що під впливом його власного прикладу формуються риси характеру учнів.

«Велике значення в школі має приклад учителя: це мусить бути надзвичайної моральної краси людина, що безпосередньо своїми переконаннями, всім своїм поводженням повинна впливати на своїх учнів», — писала вона. Тепер, коли школа набирає такого великого значення, коли школа не є лише наукова організація, а морально виховуюча, — учитель не сміє бути якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріальну винагороду за працю, а велике гуманне завдання.

Нині, коли ми переживаємо нову добу українського національного відродження, становлення і утворення своєї державності, педагогічна спадщина С. Русової стає особливо дійовою і такою ж сучасною, як і в період свого створення. Ця спадщина не є лише спадщиною, а одним з діючих факторів утвердження національної державності, гідності, свідомості й самосвідомості українського народу, становлення національної культури, системи освіти, навчання й виховання підростаючих поколінь, розбудови нової, демократичної української національної школи.