Життя та діяльність С. Русової
Померла Софія Федорівна Русова 5 лютого 1940 р. в Прозі, де й похована на Ольшанському цвинтарі. Повернутися в Україну їй не судилося. З Праги до Києва наприкінці 50-х років разом із документами інших українських емігрантів було привезено її архів і покладено до спецфонду під нумерацією. Усе розумне, добре, вічне, що вклала ця мудра наставниця, патріотка, педагог у духовне утвердження нації, живе… Читати ще >
Життя та діяльність С. Русової (реферат, курсова, диплом, контрольна)
русова освітній педагог виховання Софія Федорівна Русова (Дівоче прізвище Ліндфорс) — видатний український педагог, культурно — освітній діяч, письменниця.
Народилася С. Русова 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня в інтелігентній сімї. Батько — шведського походження, мати — француженка.
Народившись і зрісши серед українського народу, вона, не українка за походженням, все своє свідоме життя присвятила служінню цьому народові, досконало вивчила мову, побут, звичаї, культуру, до глибини душі пройнялася його болями і стражданнями, сповна розділила недолю, стала талановитим виразником думок і прагнень пригнічених і знедолених до волі, свободи, щастя і братерства [5, С. 6].
Після реформи 1861 року сімя Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут С. Русова вступає до Фундуклеївської гімназії і в 15 років (1871 p.) із золотою медаллю закінчує її.
З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, С. Русова захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької консерваторії.
В сімю Ліндфорсів приходить горе — помирає матір, а згодом і батько. Сестри Марія (старша) і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок Про цей період свого життя С. Русова згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: „Ви самі ще дитина… Хто ж вам довірить дітей“. Але все ж дав свій дозвіл».
Отож 1 вересня 1871 року в Києві було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців. Це були переважно діти інтелігенції.
Дитячий садок С. Русової відвідували дочки письменника М. Старицького (Марія і Людмила). Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення і вплив на педагогічну діяльність С. Русової. В батьківському домі Софії Федорівни спілкувались, розмовляли переважно російською та французькою мовами. Завдяки Старицьким у родинне спілкування та життя Софії Русової ввійшла українська мова, якою вона опанувала і писала.
У 1874 році Софія Федорівна Ліндфорс одружилася з Олександром Олександровичем Русовим [14, C. 155]. Вінчалися вони у Петербурзі у церкві святого Семіона. З нагоди шлюбу Русових Микола Лисенко написав рапсодію (музичний твір на мелодії народних пісень та танців) на пісню «Золоті ключі» — це був єдиним весільним подарунком від композитора подружжю. Слід за українським письменником М. Старицьким на Софію Федорівну мав вплив її чоловік Олександр Русов.
«Саме він — Русов, — як писала С. Русова, — відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, збудив у мені любов до нашого народу, яка ніколи не покидала мого серця» [13, C.53].
Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада доручає без скорочень видати «Кобзар» Т. Шевченка. Із-за цензурних утисків та заборони української мови цього у Києві зробити було неможливо, тому Русови видають «Кобзар» за кордоном у Празі. Після повернення з Праги, сімя Русових переїжджає до Чернігова. де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна — навчає дітей. В сімї Русових було четверо дітей.
Саме працюючи в дитячому садку. С. Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.
У 1917 році С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ [9, C. 254].
І хоча С. Русова не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так, С. Русова прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя.
В перші роки радянської влади С. Русова бере активну участь в товаристві поширення писемності серед населення України.
У 1917 р. С. Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем. на пропозицію секретаря міністерства України С. Ф. Сташевського С. Русову призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.
У 1918 р. С. Русова у Катеринославі (Кіровограді) видає підручник «Дошкільне виховання», який на конкурсі у Парижі одержав першу премію.
Згодом С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з питань дошкільного виховання у Парижі у дошкільному вузі.
р. внаслідок наступу більшовицьких військ на Українську Народну Республіку уряд УНР переїжджає до Камянця-Подільського, куди переїжджає і С. Русова і проживає тут у 1919;1920 рр. Вона читає лекції з педагогіки в Українському народному університеті в цьому приміщенні.
В 1921 р. С. Русова емігрує за кордон, де продовжує наукову-педагогічну діяльність.
Померла Софія Федорівна Русова 5 лютого 1940 р. в Прозі, де й похована на Ольшанському цвинтарі. Повернутися в Україну їй не судилося. З Праги до Києва наприкінці 50-х років разом із документами інших українських емігрантів було привезено її архів і покладено до спецфонду під нумерацією. Усе розумне, добре, вічне, що вклала ця мудра наставниця, патріотка, педагог у духовне утвердження нації, живе і житиме довго. Той духовний вогонь і сьогодні гріє всіх, кому дорогі рідна Україна, її державність, освіта й культура.
З-під пера С. Русової вийшли в різні роки такі твори:
«Дошкільне виховання», «До сучасного становища сучасного вчителя», «Нова школа», «Український буквар», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Початкова географія».
Художні твори — «Сестра Катерина» (1893 р.), «На щасливих островах», «Одне слово правди за євреїв» та ін.
Історичні твори — «Брати Гракхи», «Як болгари здобули собі свободу», «Страник Григорій Сковорода», «Національні відносини в Бельгії», «Братства в південно-західній Русі».