Краса людини і природи у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»

У кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» поетично відображене духовне багатство простих людей, їхня моральна велич, тверезість мислення, тонкий гумор. Вони народилися на цей світ для добра, праці та любові; вони черпали добро і любов зі своєї рідної матері-землі.

Замилування красою людини і природи, пронизує кожен рядок незабутньої «Зачарованої Десни». У «Щоденнику» письменник писав: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста істина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса — верховний вчитель».

Сашко дуже захоплюється красою природи, яка його оточує. Тому в повісті багато описів-пейзажів. Рослини, які мати посадила біля хати й на городі, здаються йому надзвичайно великими, такими, що в них можна сховатися. Хлопчик росте в селі, поряд із землею, і тому кожна жива травинка хвилює його: «Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!».

Сашко глибоко шанує й поважає своїх батьків. Мати від Бога наділена любов’ю до рослин: — «Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість». Батько — сильний і привабливий: «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив» Це був неписьменний, але розумний, порядний і чесний чоловік.

Батькові властива роздвоєність: богатирська сила і людське безсилля; краса душі, тіла і потворність одягу, звичок тощо. Наприклад: «З усіх старців батько визнавав тільки одного — Кулика. І хоч Кулик, одягнений у чемерку і великі незносимі чоботи, здавався зовні багатшим від батька, він не жалів для нього милостині і ніколи не образив його словом. Батько шанував у Куликові зовнішню пристойність митця.

Довженкові батьки приваблюють нас своєю душевною красою. Це звичайні, прості, бідні люди, в житті яких переплітаються радість і лихо. Але вони люблять рідну землю, допомагають один одному, залишаються гуманними. Приклад — епізод, коли в родині Сашка помирають від пошесті четверо його братів. Це, на мою думку, один із найбільш хвилюючих моментів повісті. Батьківське горе не можна було ні з чим порівняти: мати була напівмертва, а батько загнав коней по дорозі додому, коли дізнався, що його діти вмирають від невідомої хвороби. Страшне лихо, але він не втрачає доброти до людей: «Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води… поки не звільнився від свого смутку».

Поряд із рідними Сашка ми бачимо його земляків-селян. Вони прекрасні, розкриваючись у праці: кожен — у своєму покликанні. Цікавими й самобутніми є образи мисливця Тихона та коваля Захарка. По всій окрузі не було такого майстерного косаря, як Самійло.

І, звичайно, своє щастя автор бачив у тому, що пив у незабутні роки м’яку веселу сиву воду Десни, ходив босий по казкових висипах, слухав розмови рибалок та казання старих про сиву давнину. В тому, що лічив зорі і бачив їх навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах. Саме з цієї малої батьківщини починається для письменника Вітчизна.

У кожному своєму творі великою любов’ю письменник оспівує людей праці. З особливою силою розкривається ця тема в повісті О. Довженка «Зачарована Десна». Людина з її душевною красою — це той герой, у якому втілились найвищі Довженкові ідеали краси.

«Зачарована Десна» — лебедина пісня письменника. На думку М. Рильського, це задушевна лірична сповідь, до кінця напоєна любов’ю до рідного краю, до його людей. Це справді незвичайний твір. Непростий за своєю побудовою, він поєднує спогади про дитинство і філософські роздуми письменника. З великою любов’ю Довженко пише про свій родовід, про тих людей, які до революції нічого не мали, а з них, за словами автора, можна було писати портрети апостолів і мислителів.