Говоріння. 
Найбільш поширені типи та структура англійської мови в сучасній середній школі

Говоріння — продуктивний вид мовленнєвої діяльності, за допомогою якого (спільно з аудіюванням) здійснюється усне вербальне спілкування. Змістом говоріння є вираження думок в усній формі. В основі говоріння лежать вимовні, лексичні, граматичні навички. У більшості методів навчання говоріння є одним з найважливіших напрямків викладання. Говоріння представляє собою форму усного спілкування Говоріння представляє собою форму усного спілкування, за допомогою якої відбувається обмін інформацією, здійснюваної засобами мови, встановлюються контакт і взаєморозуміння, виявляється вплив на співрозмовника відповідно до комунікативним наміром мовця.

Однією з основних завдань сучасного навчання говорінню є формування вторинної мовної особистості, здатної успішно здійснювати соціальну взаємодію з носіями іншої культури.

Говоріння характеризується наявністю складної розумової діяльності з опорою на мовний слух, пам’ять, прогнозування та увагу. Воно може мати різну складністю, починаючи від вираження афективного стану за допомогою простого вигуку, називання предмета, відповіді на питання і закінчуючи самостійним розгорнутим висловлюванням. Цей перехід від слова і фрази до цілого висловом пов’язаний з різним ступенем участі мислення і пам’яті.

За Ф. Кайнц найдосконалішою є та мова, користуючись якою мовець свідомо співвідносить мовні знаки з відповідним змістом, обумовленим мовленнєвоюситуацією. Така мова позначається їм термінами «ініціативна» і «спонтанна». Формуючи свої думки, мовець керується власною ініціативою, самостійно вибирає предметно-смисловий зміст і мовний матеріал, включаючи виражальні засоби мови.

Говорячи про породження мовлення, слід виділити основні фази структури мовленнєвих дій: фаза планування, фаза здійснення і фаза контролю.

Фаза планування пов’язана з формуванням інтенції, яка включає два етапи: стимулюючу переживання і судження.

Мовленнєвий намір виникає на основі мотиву та інших факторів, опосередковується мовним суб'єктивним кодом і формується як задум мовного висловлювання. Інтенція визначає мету спілкування, відбір і комбінацію мовних засобів для її утримання. Тобто мотиви задають варіанти поведінки, а інтенція визначає добір і комбінацію вербальних і невербальних засобів з ряду допустимих варіантів.

Формує фаза представлена в говорінні у вигляді згорнутих внутрішніх розумових дій з програмування та структурування мовного висловлювання відповідно до задуму. Тут функціонує операційних механізм «внутрішнього оформлення», що забезпечує актуалізацію вербальних засобів, граматичне структурування фраз і їх трансформацію.

Говорячи про останній фазі, фазі контролю, слід зазначити, що контроль починається на рівні визначення загального семантичного образу. «Слух приймає те, що робить сам мовець, коли він говорить. Різні донесення повинні передаватися різним аферентні шляхом» .

Для вирішення методичних завдань важливого значення набувають положення про результат говоріння, який визначається як відповідь дія учасника спілкування незалежно від того, чи має ця дія зовнішнє вираження чи ні, чи здійснюється воно відразу ж, або через деякий час. Цей результат виявляється в реакціях, діях, поведінці слухача і реалізується в його практичній діяльності.

У наш час, коли метою навчання і одночасно умовою, що забезпечує успішність її досягнення, є розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент спілкування в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Велика увага приділяється питанням формування комунікативної компетенції учнів в контексті сучасних європейських вимог. У зв’язку з цим передбачається розгляд питань, пов’язаних з формуванням мовних і мовленнєвих умінь, вивчення і зіставлення існуючих підходів і методів до навчання аспектам мови і видам мовленнєвої діяльності. Для ефективної роботи при навчанні говорінню, перш за все, слід визначити його основні цілі та завдання.

Основною метою навчання говорінню є розвиток у здатності здійснювати усне мовне спілкування в різноманітних соціально детермінованих ситуаціях.

Після закінчення школи будь-якого типу учні повинні спілкуватися в умовах безпосереднього контакту, тобто розуміти і реагувати на усні висловлювання партнера (у тому числі носія мови, що вивчається) в рамках сфер, тематики і ситуацій, передбачених програмою для шкіл конкретного типу; розповідати про себе та оточуючий світі, про прочитане і почуте, висловлюючи ставлення до предмета висловлювання або до отриманої інформації.

Володіння мовою має рівневий характер, тому вміння говоріння буде відрізнятися в учнів різних шкіл ступенем коректності, міцністю сформованості, охопленням сфер, тем і ситуацією спілкування. Наприклад, після закінчення базового курсу учні повинні здійснювати спілкування в найбільш типових повсякденних ситуаціях. У промові учнів допускаються помилки, не порушують комунікацію.

Таким чином, виходячи з основної мети навчання говорінню, ми можемо виділити основні завдання:

здійснити щодо безперервний характер висловлювання. Процес його породження триває певний час, не будучи перерваним будь-ким (чим-небудь). Дана якість висловлювання визначає, перш за все, дуже специфічну психологічну налаштованість мовця, а також організацію його висловлювання. Головний механізм тут — це механізм надфразової попередження — вміти послідовно і логічно викладати свої думки. Ця якість виявляється в розвитку ідеї ключової фрази у наступних. Розвиток ідеї не слід розуміти буквально. Мається на увазі її уточнення, пояснення, обгрунтування, доповнення, підходи до неї. Для навчання дуже важливо знати, як розгортається висловлювання, які в цьому є закономірності, які моделі лежать в основі різних видів висловлювання, вміти закінчити висловлювання, вміти вибудувати логічний ланцюжок висловлювання.