Громадсько-політична лірика Павла Грабовського

Громадсько-полiтична лiрика Павла Грабовського Представники «мистецтва для мистецтва» оспiвували природу без зв’язку iз життям людини-трудiвника. Таке оспiвування природи з «холодною байдужiстю її» Грабовський рiшуче засудив усiєю своєю творчiстю, зокрема вiршем «Я не спiвець чудовної природи» .

Питання про призначення поета, про його роль у суспiльно-полiтич ному життi завжди глибоко хвилювало письменника. Тому не дивно, що вiн часто звертається до цiєї теми, показує, кому митець повинен вiддати весь свiй поетичний талант:

З ума не йдуть знедоленi народи, ;

Їм я вiддав усi чуття мої.

Поет-революцiонер на першому мiсцi ставить зображення життя й боротьби трудящих. Вiн бачить «серед ясних золочених просторiв» страждання людей, бiднiсть, голод, «стогiн мужика» i доходить висновку:

Де плачуть, там немає вже краси!

Цим Грабовський засуджує буржуазних поетiв. Ще Шевченко в поезiї «Якби ви знали, паничi» ганьбив творцiв сентиментально-пiдсолоджених елегiй. Грабовський на новому етапi гнiвно викривав тих вiршомазiв, якi вiдвертали увагу трудящих вiд злободенних питань життя, вiд класової боротьби, — спiвали «на всякi голоси про райськi сни й куточки благодатi…» Викриваючи представникiв «чистого мистецтва», революцiйний поет показує антинародний характер їхньої творчостi.

Зазначаючи, що «мистецтва для мистецтва» не було, немає i бути не може", Грабовський закликав поета бути «проводирем громадським», оповiсником високих iдеалiв, вiрним слугою народу.

Зразком такого служiння народовi вiн вважав творчiсть Чернишевського, Шевченка й Некрасова.

Письменник зазначав, що тiльки «життя одне дає реальний змiст i щиро сучаснi мотиви твору» .

Митець вимагав вiд поезiї, щоб вона як суспiльна сила сприяла розвитковi життя, захищала iнтереси трудящих, була засобом «боротьби з свiтовою неправдою, смiливим голосом за всiх пригноблених та скривджених» .

Мистецтво, пiдкреслював Грабовський, має змiцнювати в серцях трудящих вiру у свої сили, в перемогу над ворогами, в торжество правди та свiтле майбутнє. «Клич до життя, буди дрiмучi сили» , — звертався вiн до поета.

Грабовський послiдовно дотримуватися програми поета-громадяни на, бiйця, революцiонера-демократа. Вiн закликав нестримно йти вперед «за край рiдний та волю, за окутий, пригноблений люд», кликав народ до збройного повстання.

У своїй поезiї Грабовський правдиво розкриває хижацьку суть капiталiстичної експлуатацiї i прославляє трудiвникiв.

Безiдейностi, лозунговi «мистецтво для мистецтва» Грабовський протиставив високоiдейну, мiцно зв’язану з народом поезiю боротьби за щастя трудящих.

У вiршi «Спiвець» вiн писав:

Не додавай знесиленим журби,.

Не добивай зневiр’ям пiдупалих,.

А розбуди на дiло боротьби,.

Знайди розваги в свiтлих iдеалах!

Поезiя Грабовського насичена високою iдейнiстю, пройнята бойовими революцiйно-демократичними iдеалами, вiрою в сили народу, в торжество правди:

Мiцна вiра рушить скали…

Тим загибелi нема,.

Кому свiтять iдеали.

Вiн виступає за високоiдейне, бойове мистецтво, покликане служити народовi в боротьбi за визволення вiд пут капiталiстичного рабства.