Теоретичне обґрунтування поняття дефекту як феномену

Основний факт, з яким ми зіштовхуємося в розвитку, утрудненому дефектом, це двійна роль органічного недоліку в процесі розвитку і формування особистості дитини. З однієї сторони, дефект — це мінус, обмеження, слабкість, уменшення розвитку, з іншої - саме тому що він створює труднощі, він стимулює підвищений, посилений рух вперед. Центральне твердження сучасної дефектології таке: будь-який дефект створює стимули для вироблення компенсації. Тому динамічне вивчення дефективної дитини не може обмежуватись встановленням ступеню та тяжкості недоліку, а обов’язково повинне включати врахування компенсаторних, заміщаючи, надбудованих т, а вирівнюючи процесів в розвитку і поведінці дитини. Т. Ліппс вбачав у цьому основний закон психічного життя: якщо психічна подія тормошиться або переривається. То там, де настає перерив, затримка чи перешкода, відбувається «затоплення», тобто підвищення психічної енергії, перешкода грає роль загати. Енергія концентрується в пункті, де процес зустрів затримку і може її перемогти або піти обхідними шляхами. А. Адлер і його школа в основу своєї психологічної системи ставлять вчення про малоцінні органи і функції, недостатність яких постійно стимулює підвищений розвиток. Відчуття дефективності органів, по словах Адлера, являється для індивіда постійним стимулом для розвитку психіки. Якщо який-небудь орган завдяки морфологічній чи функціональній неповноцінності не справляється повністю із своїми завданнями, тоді центральна нервова система і психічний апарат людини приймають на себе завдання компенсувати утруднене функціонування органу. Дефект стає, таким чином, відправною точкою і головної рухомою силою психічного розвитку особистості. Він встановлює кінцеву цільову точку, з якої відбувається стремління розвитку всіх психічних сил, і дає напрямок процесу росту та формування особистості. Підвищена тенденція до розвитку створюється дефектом, він розвиває психічні явища передбачення та передчуття, а також їх дієві фактори (пам'ять, увагу, інтуїцію, чуттєвість, інтерес — всі забезпечуючи психологічні елементи в посиленій степені. Тепер ці тенденції прийняті до уваги дефектологією. Саме вони придають своєрідність розвитку дефективної дитини, вони створюють творчі, безкінечно різноманітні, іноді глибоко причудливі форми розвитку, рівних чи подібних яким ми не маємо змоги спостерігати в типовому розвитку нормальної дитини. Раніше вважали, що у сліпої дитини все життя і весь розвиток будуть будуватись по лінії сліпоти; вищенаведений закон каже, що розвиток піде проти цієї лінії. Якщо є сліпота, то психічний розвиток направлений від сліпоти, або проти неї. Рефлекс цілі, за І. П. Павловим, потребує для повного, правильного, плодотворного проявлення певної напруги, і існування перешкод — головна умова досягнення цілі. Своєрідність в розвитку дефективної дитини має свої межі. На основі порушеної дефектом рівноваги в пристосувальних функціях перелаштовується на нових началах вся система пристосування, яка прагне до нової рівноваги.