Проблеми оцінювання учнівських проектів

Проблеми оцінювання учнівських проектів

Проектна система (метод проектів, метод цільових завдань, метод цільових актів, «метод проблем») — організація навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів.

Проектне навчання виникло у другій половині XIX століття у США, де воно застосовувалось у сільських школах, з часом, на початку XX століття, проникла до загальноосвітніх шкіл. Як стверджує К. Баханов, для визначення Д. Снезденом було вперше вжито термін «метод проектів». У методі проектів як педагогічній технології відображено комплекс ідей, які найчіткіше були розроблені американським педагогом і філософом Джонон Дьюї - освіта має базуватися не на тих завдань, які дитині стануть у пригоді у майбутньому, а на тому, що дитині потрібно саме сьогодні, на проблемах його реального життя. Теоретичною основою такого проекту є «метод проектів», розроблений у 20-х роках XX століття американським педагогом В. Кілпатриком на основі концепції Джона Дьюї. Відповідно до якої учні безпосередньо залучаються до практичної діяльності, в процесі якої опановують теоретичні знання, необхідні для виконання певних завдань. Метою впровадження «методу проектів» В. Кілпатрик вважав «виховання людини, що вміє працювати, постійно проявляючи свою ініціативу, ставив собі масштабні практичні завдання й уміє їх використовувати».

Зрештою, у радянські часи проектна діяльність учнів була витиснута за межі уроку, зустрічалася переважно в позакласній гуртковій роботі. Наприкінці 80-х років відлуння проектної системи спостерігається в технології колективних творчих вправ (комунарська методика І. Іванова). З середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів російських та українських шкіл. Отже, розробку методу проектів здійснювали Дж. Дьюї, Д. Каттерік, В. Кілпатрик, В. Монда, А. Папандреу, Д. Снезден. У сучасній педагогіці метод проектів досліджували такі російські та українські вчені, як В. Гузєєв, Д. Левітес, В. Н. Курицина, Є. Полат, Г. Селевко, Сергєєва Л.Н., К. Баханов, А. Касперський, О. Пєхота, О. Пометун, Л. Пироженко та інші.

У сучасній дидактиці вважається, що вміння використовувати метод проектів є показником високої кваліфікації учителя, а сам метод — прогресивною технологією навчання та розвитку учнів. У цьому сенсі говорять про технологію проектування як технологію ХХІ століття.

Метод проектів допомагає реалізувати ефективність пізнавальних умінь і навичок учнів, умінні орієнтуватися в інформаційному просторі, умінні самостійно конструювати свої знання, умінні критично мислити.

Метод проектів ґрунтується на ідеї спрямованості навчально-пізнавальної діяльності школярів на результат, який можна отримати завдяки вирішенню тієї чи іншої теоретично чи практично значущої для учня проблеми. Зовнішній результат можна побачити, осмислити, оцінити, застосувати на практиці. Внутрішній результат — досвід діяльності - стане безцінним надбанням учня, об'єднавши знання і уміння, компетенції і цінності.

Метод проектів забезпечує численні переваги як для учнів, так і для вчителів. Аналіз наукових досліджень свідчить, що використання методу проектів надихає учнів до навчання, скорочує число пропусків занять у школі, дає імпульс до взаємонавчання та співпраці і в решті решт підвищує успішність, як академічну, так і соціальну.

Проте, досить часто, вчителі стикаються з однією з головних проблем, а саме це з проблемою оцінювання учнівських проектів. Для того щоб, максимально знизити рівень цієї проблеми необхідно для конкретного проекту зазначити перелік критеріїв оцінювання й заздалегідь оголосити учням на перших етапах проектування. Дослідники технології проектування пропонують такі параметри зовнішнього оцінювання проектів:

значимість та актуальність висунутих проблем, їх адекватність тематиці, що вивчається;

коректність використаних методів дослідження та методів обробки отриманих результатів;

активність кожного з учасників проекту у відповідності з його потенційними індивідуальними можливостями;

колективний характер рішень, що приймаються (за умови групового проекту);

характер спілкування та взаємодопомоги, взаємодоповнюваність учасників проекту;

необхідна й достатня глибина проникнення в проблему; залучення знань з інших галузей;

доказовість прийнятих рішень, уміння аргументувати свої висновки;

естетика оформлення результатів проведеної роботи;

уміння відповідати на запитання опонентів, лаконічність та аргументованість відповідей кожного з членів групи;

соціальна значущість проекту (важливість результатів роботи для розвитку соціальної взаємодії між учасниками проектування, формування рольової поведінки, подальшого впровадження в соціумі).

За допомогою зовнішньої оцінки проектів можна відстежувати їх ефективність, збої, необхідність своєчасної корекції. Характер цієї оцінки багато в чому залежить від типу, теми, змісту проекту, умови проведення. Якщо це дослідницький проект, то він обов’язково включає етапність проведення, при чому успіх усього проекту залежить від правильно організованої роботи на окремих етапах.

Результати проектування мають бути певним чином оформленими. Виникає необхідність окремого визначення критеріїв оцінювання оформлення й виконання проекту:

реальність, практична спрямованість і значимість роботи;

об'єм і повнота розробок, самостійність, підготовленість до публікації;

рівень творчості, оригінальність розкриття теми, підходів, запропонованих рішень;

аргументованість пропонованих рішень, підходів, висновків, повнота, бібліографії, цитування;

якість запису: оформлення, відповідність до стандартних вимог, рубрикування й структурування тексту, якість ескізів, малюнків, повнота рецензій. проектний зовнішній оцінювання учень Як би якісно не був оформлений проект, дуже важливо якісно його презентувати, захистити. М. Чанова пропонує такі критерії оцінювання захисту проекту:

якість доповіді: композиція, повнота представлення роботи, підходів, результатів, аргументованість, об'єм тезауруса, переконливість і переконаність;

об'єм і глибина знань з теми (предмета), ерудиція, між предметні зв’язки;

педагогічна орієнтація: культура мовлення, манера, наочності, відчуття часу, імпровізаційний початок, утримування уваги аудиторії;,.

відповіді на запитання: повнота, аргументованість, дружність, прагнення використовувати відповіді для успішного розкриття теми й сильних сторін роботи;

ділові й вольові якості доповідача: відповідальність, прагнення досягнути високих результатів, готовність до дискусії, здатність працювати з перевантаженням, доброзичливість, контактність.

Отже, організація зовнішньої оцінки є важливим заходом, що дає змогу підвищити ефективність його виконання, усунути труднощі, вносити власні зміни.

Досить перспективними дослідженнями у цій сфері є також проблеми планування, організації навчальної діяльності, проблема визначення способів і методів дослідження, аналіз знайденої інформації, проблема захисту учнівських проектів, що беззаперечно є пріоритетними позиціями методу проектів.