Соціально-психологічні аспекти просування у суспільстві особистостей — носіїв креативного інтелекту

Соціально-психологічні аспекти просування у суспільстві особистостей — носіїв креативного інтелекту

Постановка проблеми. Актуальним питанням при дослідженні проблематики розвитку творчої особистості є питання про політико-психологічні та соціально-психологічні каталітичні умови формування і просування таланту у суспільстві. Каталітичними ми можемо назвати ті соціально-психологічні фактори та чинники, які сприяють розвитку креативного потенціалу членів суспільства і роблять креативність важливою рушійною силою суспільного життя у всіх його вимірах — духовному, науково-технічному, інтелектуальному та соціально-економічному.

Завдання дослідження. Проаналізувати деякі з численних факторів просування таланту в суспільстві або його гальмування, зокрема, такі: феномен негативної селекції та заздрість як фактори стримування просування талантів, а також політичний та економічний монополізм як чинники стримування суспільної та господарської креативності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням соціальних аспектів та чинників креативності у суспільстві присвячені праці Д. В. Ушакова [4], В. М. Петрова [3] та деяких інших авторів. Д. В. Ушаков, зокрема, посилаючись на дослідження західних вчених, констатує, що суспільство, в якому працюють люди з більш високим інтелектом, здатне більш ефективно працювати, виробляти цінну наукоємну інженерну продукцію, яку інші країни з більш низьким інтелектом виробляти не здатні, висуває більш ефективних політичних лідерів [4, с.16]. Щоправда, дослідник не аналізує причин такої ситуації, коли країни, в яких населення відзначається високим рівнем інтелекту та освіти, тривалий час не можуть продемонструвати високої ефективності економічного та науковотехнічного розвитку, й висунути талановитих суспільно корисних політичних лідерів. На нашу думку, такі випадки демонструють, що для стимулювання високої науково-технічної, економічної та культурної успішності в суспільстві недостатньо високого рівня індивідуального інтелекту, притаманного значним масам населення. Хоча ця умова в багатьох випадках і необхідна, але, повторимося, вона недостатня. Крім індивідуально-психологічних факторів креативності, мабуть, потрібні ще й об'єктивні соціально-психологічні фактори та специфічні інституціональні умови, яки б акумулювали та заохочували креативні зусилля творчих людей в суспільстві, допомагали просуванню таких людей, сприяли їхній вертикальній та горизонтальній соціальній мобільності. Назвемо такі сприяючі умови та фактори каталітично — акомулючими, а несприятливі для масової креативності в соціумі - дисипативно — ентропійними. Деякі з таких факторів ми проаналізуємо.

Основні матеріали і результати дослідження.

Заздрість як фактор стримування просування талантів.

Чинником великої негативної сили, який суттєво гальмує розвиток креативного потенціалу суспільства і заважає соціальному просуванню обдарованої особистості, є заздрість. Заздрість є комплексним, амбівалентним психологічним явищем. В ньому одночасно присутні такі суперечливі відчуття, як, з одного боку, захоплення об'єктом заздрості (далі ОЗ), в даному випадку, обдарованою людиною, а з іншого — негативні переживання, пов’язані з відсутністю у себе чеснот, властивих об'єкту заздрості (ОЗ); а також відчуття меншовартості, неповноцінності. Мають місце також конкурентні почуття, що породжуються суперництвом з тим, кому заздрять, які парадоксальним, але цілком логічним чином поєднуються з прагненням наслідувати суперникові. У почутті заздрості закладена суперечність між захопленням і ненавистю до ОЗ, що обумовлено незадоволенням нарциса браком чеснот, який він виявляє в собі на фоні ОЗ. Це протиріччя в свідомості мученого заздрістю суб'єкта вирішується іноді радикальним чином, — шляхом усунення (символічного або реального) ОЗ. Класичний приклад цього міститься в легенді про Моцарта та Сальєрі. Словом, якщо суб'єкт не міг або не хотів перевершити іншого шляхом самовдосконалення, він робив це шляхом приниження, деструкції або знищення іншого, щоб у такий спосіб піднестися над ним. Такою соціальнодеструктивною поведінкою щодо талантів є остракізм — вигнання за межі соціуму або витіснення на маргінес суспільства.

Буває відкритий і «мовчазний» остракізм. Відкритий остракізм, як форма соціального відторгнення видатної особистості, як відомо, набув значного масштабу за часів античності в Стародавній Греції. Яскравим і загальновідомим прикладом є доля Сократа, страченого в Афінах. В інші часи та серед інших народів вигнання своїх геніїв теж мало місце. Саме про це свідчить відоме біблійне прислів'я: «Нема пророка у своїй вітчизні!» .

«Мовчазний остракізм» пов’язаний із неявним мовчазним відторгненням талантів оточуючим середовищем, яке не спирається на формальні закони і голосні юридичні процедури, а відбувається непомітно у формі колективної «мовчазної змови» суспільства проти яскравих і обдарованих людей. Мовчазний остракізм відіграє значну роль у механізмах негативної селекції, про які мова піде нижче.

Іноді необдарований заздрісник обирає інший спосіб ставлення до таланту, не такий деструктивний, він стає епігоном генія. Шляхом епігонства, безталанного наслідування творчості обдарованої людини, він уявним чином нібито оволодіває його чеснотами та перевагами. Схематично вищесказане можна представити у вигляді схеми 1:

Схема 1. Заздрість та талант.

Заздрість як перешкода на шляху соціальної творчості. Заздрість в деяких періодах історії може стати могутнім соціально-політичним фактором, який здатен породжувати значні соціальні катаклізми й трансформації. Так, заздрість, яка стає масовим соціально-психологічним почуттям, може призводити до соціального вибуху й революції. Мова йде про заздрість, яка породжена «знизу» і є колективною емоцією «пригнічених» соціальних верств. Це почуття тих, хто не має значної власності, привілеїв та влади до тих, хто їх має і здійснює керування суспільством. В даному випадку, заздрість є також амбівалентним почуттям, яке поєднує в собі захоплення носієм влади і панування, з одного боку, та ненависть до нього як до монополіста, який сконцентрував у своїх руках всі джерела панування та контролю над благами. Отже, соціальна заздрість розщеплюється на дві складові, дві соціальні емоції: захоплення носієм сили та влади і ненависть до нього. Захоплення силою має своїм джерелом підсвідомі язичницькі патерни, пов’язані із фетишизацією матеріальної сили і могутності, а також із перенесенням власних сил на зовнішні об'єкти та із сприйняттям цих об'єктивованих власних сил як чужих і пануючих над собою. Це амбівалентне почуття у випадку, якщо носій влади демонструє слабкість і доброту (тобто, забирає в підлеглого можливість захоплюватись своєю силою) перетворюється в агресію проти носія влади. І сама ця агресія стає однією з рушійних сил соціальної революції. Раб повстає проти Пана, але не для того, щоб знищити принцип панування і нерівності як такий, а для того, щоб зайняти місце Пана і самому перетворитись із Раба на Пана. Поклоніння силі і владі, яке веде до надмірного ототожнення себе із принципом сили, змушує повсталого Раба підкоритись принципу панування і підкорення, і стати агентом його реалізації в історії, замість того, щоб стати агентом принципу звільнення і розкріпачення. Отже, заздрість, замість того, щоб стимулювати соціальну творчість, веде, кінець-кінцем, до відтворення і репродукції старих соціальних структур.

Феномен негативної селекції. Заздрість до таланту відіграє значну роль у формуванні ще такого механізму колективної регуляції суспільної поведінки, як негативна селекція. Негативна селекція полягає у стримуванні соціального просування талановитих особистостей, яким заздрять і яких «не пропускають» до вищих щаблів соціального управління та ієрархії. Їх бояться та не приймають, бо вони не передбачувані і «не такі», як усі, а також тому, що на їхньому тлі нарцисичні особистості гостро відчувають свою меншовартість. Як писав Пушкін :"Посредственность одна нам по плечу и не странна…" (Євг. Онєгін, розд.8). «Середнячки» ж не викликають таких негативних почуттів, тому, що вони не колють очі своїми перевагами. І поряд з такими пересічні особистості почувають себе спокійніше. Таким чином, складається така ситуація, що у процесах масової соціальної мобільності просування талантів стримується, а «середнячкам» відкриваються більш сприятливі умови соціального зростання. В цьому і полягають соціально — психологічні механізми негативної соціальної селекції.

На роль негативного відбору у розвитку етносу звертав увагу видатний російський історик, автор теорії пасіонарності Лев Гумільов. Зокрема, він пов’язував негативний відбір із стадією занепаду, «обскурації етносу». Історик вважав, що на цій стадії «…панує…принцип відбору інший, негативний. Цінуються не здібності, а їхня відсутність, не освіченість, а невігластво, не стійкість у думках, а безпринципність.» [2,434]. На думку Гумільова, саме відсутність внутрішньої підтримки в етносі людей творчих і патріотичних визначає загибель етносів. [2, с.293−294].

Отже, заздрість породжує такий ланцюжок соціально-психологічних проявів: Заздрість ^ ненависть ^ деструкція ^ негативна селекція ^ усунення обдарованих особистостей від суб'єктної ролі у суспільстві ^ занепад суспільства.

Монополізм й проблема просування талантів. Несприятливими для формування влади талановитих людей є умови монополізму. В політиці політичний монополізм може призвести до деяких негативних політичних й політико-психологічних наслідків. В умовах політичного монополізму діє закон прогресуючої втрати соціально-політичної креативності владних еліт. Справа в тому, що з приходом кожного нового покоління управлінців до влади в умовах монополізму, рівень ініціативності та креативності управлінців знижується «по прогресуючій». Якщо перше покоління керівників новоутвореної монопольної політичної системи, як правило, мають яскраві креативні якості - то покоління їхніх наступників в умовах монополізму відбирається не за креативними властивостями, а за ознакою виконавськості, конформної покірності. Відповідно, їхній креативний потенціал вже дещо нижче. Вольова сфера, спрямована на виконання наказів та втілення їх у життя, в них, як правило, розвинена, а креативна інтелектуальна сфера, яка пов’язана із виробленням оригінальних рішень, залишається менш активованою. Отже, креативний рівень другого покоління керівників монопольної соціальної системи стає нижчим, ніж у першого покоління. Відповідно, нове покоління підбирає виконавців із ще меншим, ніж у себе, креативним потенціалом. Взагалі, більшості монопольних політичних систем властива загальна психологічна спрямованість на виконавськість і конформні якості підлеглих. Тому через кілька поколінь з моменту соціальної революції у управлінської еліти в монопольноієрархічних системах спостерігаються переважно якості, пов’язані із покірністю і конформізмом. При цьому з часом в керівників вже зникають не тільки креативні психологічні риси, а й, навіть, вольові. Таким чином, середній рівень керівництва, завдяки апаратному відбору виконавцівконформістів і закону прогресуючої втрати креативності, стає настільки низьким, що це починає загрожувати існуванню монопольної соціальнополітичної системи. Влада починає вислизати з ослабілих рук безініціативних керівників.

Висновки

• 1. Отже, серед соціально — психологічних факторів розвитку і просування талановитої особистості у суспільстві можемо назвати як позитивні фактори, так і негативні. Серед негативних, тобто тих, що заважають становленню таланту, можемо вказати, зокрема, такі: заздрість, механізм негативного соціального відбору, монополізм.
• 2. Сутністю творчого інтелекту є не пристосування людини до дійсності, а пристосування дійсності до людини, перетворення [1, с. 28 ].

Список використаних джерел

• 1. Губенко В.І. Знання і перетворення дійсності. / В.І. Губенко — К.: Наукова думка, 1968. — 325 с.
• 2. Гумилёв Л. Н. Етногенез и биосфера Земли. / Л. Н. Гумилев — Ленинград: Гидрометеоиздат, 1990. — 526 с.
• 3. Петров В. М. Креативно-инновационное общество: парадоксальне феномены в культуре и демократии и проблемы социальной и научной политики // Творчество: от биологических оснований к социальным и культурным феноменам / Под ред. Д. В. Ушакова. / В. М. Петров — М.: Изд.-во «Институт психологии РАН», 2011. — 736 с. — С. 563−581.
• 4. Ушаков Д. В. Творчество как источник общественного прогресса // Творчество: от биологических оснований к социальным и культурным феноменам / Под ред. Д. В. Ушакова. / Д. В. Ушаков — М.: Изд.-во «Институт психологии РАН», 2011. — 736 с. — С. 13−20.

References transliterated

• 1. Hubenko V.I. Znannya i peretvorennya dijsnosti. / V.I. Hubenko — K.: Naukova dumka, 1968. — 325 s.
• 2. Humylev L.N. Etnohenez y byosfera Zemly. / L.N. Humylev — Lenynhrad: Hydrometeoyzdat, 1990. — 526 s.
• 3. Petrov V.M. Kreatyvno-ynnovacyonnoe obshhestvo: paradoksalnie fenomeni v kulture y demokratyy y problemi socyalnoj y nauchnoj polytyky // Tvorchestvo: ot byolohycheskyx osnovanyj k socyalnim y kulturnim fenomenam / Pod red. D.V. Ushakova. / V.M. Petrov — M.: Yzd.-vo «Ynstytut psyxolohyy RAN», 2011. — 736 s. — S. 563−581.
• 4. Ushakov D.V. Tvorchestvo kak ystochnyk obshhestvennoho prohressa // Tvorchestvo: ot byolohycheskyx osnovanyj k socyalnim y kulturnim fenomenam / Pod red. D.V. Ushakova. / D.V. Ushakov — M.: Yzd.-vo «Ynstytut psyxolohyy RAN», 2011. — 736 s. — S. 13−20.