Значення творчості Гоголя та його місце в російській літеРатурі

Вплив світогляду Гоголя на його творчість

Складний і суперечливий був процес формування світогляду Гоголя. Юнацькі волелюбні віяння з часом набули зрілого сатиричного устремління великого і яскравого таланту. Однак, стикнувшись з тупою стіною царської бюрократії, Гоголь, не володіючи стійким світоглядом, не зміг витримати натиску чужих його покликанню і таланту, ворожих людству сил гніту і реакції. Душевна депресія почалася ще з часів першої постановки на сцені «Ревізора», за примусом «угодників» перед владою, перетвореною з гострої соціальної комедії в плоский водевіль, та все ж вона викликала цькування письменника прибічниками самодержавства, і розрослася за кордоном, у відриві від рідного народу, справді в своєрідну «духовну драму».

У останній період свого життя Гоголь впав в містицизм, в його світогляді посилилися реакційні елементи. В розпал цієї драми Гоголь видав «Вибрані місця з листування з друзями» (1847), у яких відобразилося падіння письменника, що поставив себе, по влучному виразу В.Г. Белінського, над безоднею. У фіналі ж драми, духовно отруєний і фізично розбитий, за декілька днів до смерті (помер Н. В. Гоголь 21 лютого 1862 р.) він спалив рукопис другого тому роману «Мертві душі». Страшна дійсність сучасної йому реакційно-кріпосницької епохи зломила його Гоголь: Статьи и материалы / Редкол. М. П. Алексеев и др. — Л. Изд-во Ленингр. ун-та, 1954. — с.123.

Смерть Гоголя викликала глибоке потрясіння в російському суспільстві. Безліч людей йшло за його труною від університетської церкви, де відбулося відспівування, до місця поховання в Свято-Даніловому монастирі (у 1931 р. останки письменника перезахоронювали на Новодевічьому кладовищі). «Не доказавши свого слова, викрадена смертю людина… яка була останньою сучасною світлою крапкою на нашому сумному небі…» — писав Іван Аксаков в некролозі, опублікованому в «Московській збірці» Манн Ю. В. Гоголь: Труды и дни, 1809—1845. — М.: Аспект-пресс, 2004. — с.738.

А століття потому Володимир Набоков так оцінив значення Гоголя: «Проза Гоголя щонайменше чотиривимірна. Його можна порівняти з його сучасником математиком Лобачевским, який висадив Евклідів світ і відкрив сто років тому багато теорій, пізніше розроблених Ейнштейном» Соколов Б. В. Гоголь: Энциклопедия. — М.: Алгоритм, 2003. — с. 497.

Драматизм такого фіналу життєвого і творчого шляху Гоголя має глибоке соціально-історичне коріння. Його витоки криються в світоглядних суперечностях, причини мають класовий характер. Пристрасно люблячи свою батьківщину, але знаходячись тривалий час подаль від неї, відірваний від передових її людей, не вільний від ідеалістичного погляду на суспільство, що роздирається класовим антагонізмом, Гоголь намагався примирити непримиренне. Прагнучи вказати російському суспільству шлях до морального оновлення, підняти його до естетичного ідеалу, Гоголь розумів, що він жив, кажучи його ж словами, в «такое время, когда нельзя иначе устремить общество или даже асе поколенье к прекрасному, пока не покажешь всю глубину его настоящей мерзости…» Мазуркевич А. Гоголь Н. В. // Предисловие к сборнику повестей Н. В. Гоголя «Миргород», «Портрет», «Шинель». — Х.: Прапор, 1975. — с.13.

Але, визнаючи, що загальні розмови про високе і прекрасне виявляться порожніми, нездійсненими, якщо не показати при цьому шляхів і доріг до нього, він шукав вихід не для пригноблюваних, а для всякого, марно намагаючись об'єднати на шляхах до нього вічно ворогуючі соціальні сили, звести в одну площину протилежні полюси антагоністичних класів.

Викриваючи винуватців соціального зла, як породження «справжньої мерзоти», Гоголь в той же час намагався зберегти засади феодально-буржуазного суспільства і, всупереч своїм благим намірам, по влучному виразу Белінського, проповідником батога, апостолом неуцтва, поборником обскурантизму і мракобісся.

Класову оцінку цьому явищу з позицій марксистсько-ленінського вчення дав в радянську епоху М. І. Калінін. Він говорив: «Вспомните Гоголя: как он клеймил крепостное помещичье общество! Вряд ли найдется в мире человек, который сумел бы представить в столь неприглядном виде общество, в котором он жил» Калинин М. И. Избранные произведение в четырех томах. — Т.3. — М.: Госполитиздат, 1962. — с.340.

У знаменитому, як називав його В. І. Ленін, «Листі до Гоголя» В. Г. Белінський пристрасно і переконано виступив з позиції основ революційно-демократичної естетики і літературної критики. Лист Белінського до Гоголя, що вперше дав соціально мотивовану, науково осмислену оцінку помилок письменника, що найбільш виявилися в його «Вибраних місцях з переписки з друзями», виражав настрій кріпосних селян, обурення народних мас залишками кріпосницького гніту, гидкого породження феодального ладу.

З тією ж гостротою класової позиції услід за Белінським говорив «про падіння Гоголя» А. І. Герцен: «От православного смиренномудрия, от самоотречения, растворившего личность человека в личности князя, до обожания самодержца один только шаг» Мазуркевич А. Гоголь Н. В. // Предисловие к сборнику повестей Н. В. Гоголя «Миргород», «Портрет», «Шинель». — Х.: Прапор, 1975. — с.14.

Даючи історично об'єктивну оцінку творчості Гоголя Герцен показав його еволюцію в розкрив її причини. Гоголь, не будучи вихідцем з народу по своєму походженню, був їм за своїми смаками і по складу розуму. Він співчував народному життю, а не придворному. Від зображення простодушних граціозних образів з народу письменник з часом переходив до зображення двох його самих заклятих ворогів — чиновників і поміщиків. «Никто и никогда до него, — говорить Герцен, — не написал такого полного курса патологической анатомия русского чиновника. Смеясь, он безжалостно проникает в самые сокровенне. уголки этой нечистой, зловредной души. Комедия Гоголя „Ревизор“, его роман „Мертвые души“ — это страшная исповедь современной России… После „Ревизора“ Гоголь обратился к поместному дворянству и вытащил на белый свет это неведомое племя, державшееся за кулисами, вдалеке от дорог и больших го-родов, схоронившееся в деревенской глуши, — эту Россию дворянчиков которые втихомолку, уйдя с головой в свое хозяйство, таят развращенность более глубокую, чем западная. Благодаря Гоголю видим их, наконец, за порогом их палат, их господских, барских домов; они проходят перед нами без масок, без прикрас, пьяницы и обжоры, угодливые невольники власти и безжалостные тираны своих рабов, пьющие жизнь и кровь народа с той же естественностью и простодушием, с каким ребенок сосет грудь своей матери» Мазуркевич А. Гоголь Н. В. // Предисловие к сборнику повестей Н. В. Гоголя «Миргород», «Портрет», «Шинель». — Х.: Прапор, 1975. — с.14−15.

У тих жорстоких історичних умовах можливо було або мужньо «бігти назустріч своїй загибелі, як Лермонтов», або «прилаштовуватися, як це зробив внаслідок Гоголь». Таким чином, визнаний і прийнятий прогресивною частиною суспільства, за словами Герцена, кумир російських читачів миттєво порушив до себе їх якнайглибше презирство своєю раболіпною брошурою Анненков П. В. Литературные воспоминания / Вступ. статья В. И. Кулешова; Коммент. А. М. Долотовой и др. — М.: Худож. лит., 1983. — с.347.

Гаряче люблячи Гоголя за все краще, що віддав він справі суспільного прогресу, щиро нагадуючи, що «давно вже не було в світі письменника, який був би настільки важливий для свого народу, як Гоголь для Росії», М. Г. Чернишевський глибоко замислювався сам і закликав задуматися і своїх сучасників, і майбутні покоління, чи повинна ця пляма в творчості Гоголя клеймити його як людину, що свідомо пішла за відступництво.

Аналізуючи суспільні умови і враховуючи якості особи письменника, Чернишевський прагне зрозуміти, яким чином дійшов Гоголь до свого фінішу. Для великого критика-ученого було досить ясно, що не суб'єктивні чинники стали головною причиною падіння таланту, а що можна тільки з його життя в певному соціальному оточенні зрозуміти, «яким чином дійшов він, зовсім не по своїй волі, до дивних помилок, які здавалися йому істиною…» Чернышевский Н. Г. Избранные философские произведения. — Т.І. — М., 1650. — с.401.

Привабливою була особа Гоголя. Письменник був наділений натурою кипучою, полум’яною. «Хто нездатний розуміти, що таке пристрасна натура, той ніколи не зрозуміє Гоголя» Гоголь и мировая литература / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького; Отв. ред. Ю. В. Манн. — М.: Наука, 1988. — с. 171.

У своїх, обумовлених суспільним середовищем і особистими якостями захопленнях і помилках натура Гоголя залишалася, «чиста, піднесена і симпатична. Гоголь був одарений орлиним прагненням до невимірної висоти: йому все здавалося мало і низько, чого досягав він або створював» Гоголь как явление мировой литературы: По материалам междунар. науч. конф., посвящ. 150-летию со дня смерти Н. В. Гоголя, 31 окт. — 2 нояб. 2002 г. / РАН. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького; Отв. ред. Ю. В. Манн. — М.: ИМЛИ РАН, 2003. — с.204.

Якими б не були його помилки в останній період життя, Гоголь ніколи не був відступником від прагнень, що вселили йому «Ревізора». Багатоскладовий, був характер Гоголя, в якому відбивану в ранніх творах веселість вже з дитячих років було затьмарено смутком, а під кінець життя витіснилось меланхолією і піддалося затьмаренню розуму, — але, «як би то ні було, а великого розуму і високої натури людиною був той, хто перший представив нас нам в справжньому нашому вигляді, хто перший навчив нас знати наші недоліки. І що б наприкінці не зробило з цієї великої людини життя, не він був винен в тому. І якщо чим збентежив нас він, все це мене, а безсмертні залишаться заслуги його» Манн Ю. В. Гоголь: Труды и дни, 1809—1845. — М.: Аспект-пресс, 2004. — с.801.