Вступ. 
Київська школа як літературний феномен

«Київська школа» поезії представляє собою групу поетів, які дебютували в середині 60-х років, проте до шістдесятників вони не належали. Вона спростувала псевдохудожні настанови панівного «соцреалізму», виробила свою естетичну концепцію, в якій поєднувалися традиції фольклорної та літературної класики й набутки модернізму, зокрема було переосмислено досвід «Молодої Музи», «Української хати», «кларнетизу» П. Тичини, формально-змістових експериментів доби «розстріляного відродження» та Б.І.Антонича, історії «Празької школи». Тим вона відрізнялася від близької їй Нью-Йоркської групи, яка декларувала свою відмову від спадкоємності.

Про «Київську школу поезії» можна говорити як про суто поетичне явище і як про групу молодих нонконформістів, для яких головним було — свобода у всіх її виявах, як про спробу жити інакше, жити так ніби все відбувається у незалежній, вільній державі, головним завданням яким була сама поезія.

Представники даної школи не підлягають жодним будь-яким ідеологічним канонам або схемам, в основу було закладено: свободу творення, свободу особистості, свободу поривань, свободу у прямому філософському значенні. Вони не прагнули її, вони вже були вільними.

Актуальність дослідження. Варто зазначити, що шістдесятництво, як і постшістдесятництво недостатньо досліджене, хоча критики та літературознавці висловили чимало цікавих спостережень, глибоких міркувань як щодо поетики учасників «Київської школи» та її оточення, так і щодо контексту, у якому згадане угруповання постало й творило. Однак комплексного дослідження, у якому б поетичний досвід «киян» був розглянутий у його найбільш істотних стильових проявах, в українському літературознавстві ще немає. А з іншого боку актуальність обумовлена тим, що поети «Київської школи», відразу були під натиском режиму, і тому, відбулося майже двадцятилітнє замовчування в літературі. Легалізація поезії усієї «Київської школи», тих чиї імена були викреслені з літератури і не тільки. Тому набуває актуальності системний, цілісний розгляд діяльності Київської школи поетів у царині художнього слова, жанрово-тематичних пошуків, видавничої справи, осмислення здобутків українського фольклору, мовних та правописних норм та визначення їх ролі в утвердженні українського літературного слова та становленні нової української літератури.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Першим у літературно-критичному дискурсі засвідчив існування «школи» Іван Дзюба в передмові до видання поетичної збірки Василя Стуса «Під тягарем хреста» (1990 р.). Автор передмови вказав на відмінність «киян» від поетів-шістдесятників. У середині 1990;х рр. досліджує Володимир Моренець (йдеться про автореферат докторської дисертації «Сучасна українська лірика (особливості розвитку і логіка саморуху)» та «Історію української літератури ХХ ст.» за редакцією Віталія Дончика). Згодом у передмові до видання збірки Михайла Григоріва «Сади Марії» Моренець здійснить глибокий та фаховий аналіз модерної поетичної пропозиції «киян» загалом та Григоріва зокрема.

• 1999 р. виходить книжка польського літературознавця Боґуслава Бакули «Крило Дедала», окремий розділ якої присвячено поетам Київської школи.
• 2001 р. з’являється монографія Миколи Ільницького «Ключем метафори відімкнені вуста…», присвячена поезії Ігоря Калинця.
• 2004 р. творчий досвід поетів «школи» став предметом розгляду кандидатської дисертації Людмили Дударенко «Поетична „Київська школа“: ідейні та естетичні параметри» (монографія під такою ж назвою вийшла 2009р.).

На відлуння естетики Київської школи в текстах наступних поетичних поколінь уперше вкаже Тарас Салига. У розвідці «Між традицією і модерном. Штрихи до портрета Василя Герасим’юка» (1996 р.) Про приналежність Рубана до поетів Київської школи говорить Андрій Підпалий («Автологія підсвідомості»), стверджуючи принагідно, що загалом для «киян» була характерна «образна радикалізація». Про поетів «Київської школи» та її оточення пишуть Михайло Москаленко, Оксана Пахльовська, Ірина Борисюк, Валентина Колесник, Лукаш Луцький, Лілія Демидюк та інші. Творчість одного з поетів Київської школи, а саме — Василя Голобородька, стала об'єктом окремих монографічних досліджень: праці Оксани Кузьменко («Поетика Василя Голобородька», 2004 р.) та Юлії Шутенко («Фольклорна традиція та авторське „Я“: поезія Василя Голобородька», 2007 р.). Також варто згадати прізвища літературних критиків, які засвідчували існування Київської школи, як поетичного угруповання з певними естетичними переконаннями (Юрій Андрухович, Богдан Бойчук, Ірина Жиленко, Костянтин Коверзнєв, Олег Лишега, Людмила Таран, Юрій Тарнавський, Григорій Чубай, Петро Шкраб’юк). Не можна не згадати і публікацій самих «киян» (Василя Рубана, Віктора Кордуна, Василя Голобородька, Миколи Воробйова, Михайла Григоріва, Станіслава Вишенського). Київська школа фігурує як окреме гасло у двотомній «Літературознавчій енциклопедії» (2007 р.) за редакцією Юрія Коваліва.

Об'єктом дослідження є - літературний процес ІІ половини XX ст.

Предмет дослідження — «Київська школа», творчість її повідних представників.

Мета курсової роботи полягає в аналізі поетики «Київської школи», яка є нетрадиційною і довгий час була невідомою читацькому загалу.

Для реалізації визначеної мети необхідно вирішити такі окремі завдання:

• — дослідити історичний процес появи поетичного феномена;
• — розглянути тексти поетів «Київської школи» та її оточення, а також осмислити літературно-критичний і філософсько-естетичний дискурс;
• — розглянути факти біографії письменників, їхні особисті контакти як один із чинників згаданої творчої співдружності;
• — охарактеризувати новаторські пошуки «Київської школи» у поезії з погляду розширення тематики та жанрової системи української літератури;
• — встановити певні проблемно-тематичні блоки, що так чи так презентують стильові тенденції в текстових поглядах поетів та її оточення;
• — проаналізувати особливості мови поезії українського угрупування поетів;
• — представити міфологізм присутній у творчості поетів «киян»;
• — визначити роль «Київської школи» в українській літературі, як творчого об'єднання.

Методи дослідження. Для визначення поняття «школи» використано загальнонауковий метод аналізу, а для характеристики діяльності «Київської школи поетів» — історико-літературний, історико-філологічний та біографічний методи.

Наукова новизна курсової полягає у здійсненні поглибленого аналізу доробку «Київської школи поетів» як творчої та літературної співдружності в контексті історико-літературного розвитку ІІ половини XX століття. Висвітлено роль «Київської школи поетів» як яскравого явища у національній культурі, яке вплинуло на діяльність наступних поколінь письменників та відіграло важливу роль у становленні української культури.

Науково-практичне значення одержаних результатів.

Отримані результати дослідження можуть бути використані у викладанні курсів історії української літератури, спецкурсів та спецсемінарів, а також при написанні підручників та посібників для середніх і вищих навчальних закладів, дисертаційних, дипломних, курсових робіт та рефератів із української літератури ІІ половини ХХ ст. Структура курсової роботи зумовлена логікою побудови дослідження відповідно до мети й основних завдань. Вона складається зі вступу, двох розділів (другий містить три підрозділи), висновків. Додається список використаних джерел.

київський школа літературний стилістика.