Невербальні компоненти спілкування

Мовлення — основний, але не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів — жестів, міміки, постав тіла, одягу, зачісок, запахів, навіть предметів, які їх оточують (наприклад, меблів). Для співрозмовників значущими є прикраси, татуювання на тілі, ґатунок чаю або кави, що споживаються, тощо. Усе це отримало назву невербальні (несловесні) повідомлення.

Невербальні засоби спілкування — елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Цікавий факт. Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80% інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістичні елементи, елементи інших семіотичних систем тощо. Звичайно, значення різноманітних невербальних сигналів «перебувають» не в самих сигналах, а приписуються їм тими, хто декодує мовлення, «вичитується» ними. Це декодування відбувається з обов’язковим урахуванням культурних та індивідуальних контекстів.

Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:

• а) неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо;
• б) прив’язані до умов спілкування; декодуються «тут і тепер» у межах конкретного контексту й ситуації;
• в) неінтенціональні, спонтанні (інтенціональні, «відпрацьовані» лише у професійних акторів);
• г) більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей;
• д) витворюються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку.

Під час невербального спілкування комуніканти отримують інформацію:

• 1) про особистість комунікатора: темперамент, емоційний стан у конкретній ситуації, його «Я» (образ і оцінку), комунікативну компетенцію (як він починає її, підтримує і виходить з неї), соціальний статус, належність до певної групи або субкультури;
• 2) про стосунки комунікантів: соціальну й емоційну близькість чи віддаленість, характер стосунків (домінування — залежність, прихильність — неприхильність);
• 3) про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції: комфортність, спокій, інтерес до спілкування чи бажання завершити його (нервування, нетерпіння).

Щодо вербальних компонентів комунікації невербальні виконують такі функції:

• 1) доповнення (у тому числі дублювання і посилення) вербальних повідомлень;
• 2) заперечення вербальних повідомлень;
• 3) заміщення вербальних повідомлень;
• 4) регулювання розмови.

Існують різні типології невербальних засобів спілкування, оскільки вони витворюються і сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями, смаком, нюхом, а також з урахуванням того, коли відбувається спілкування.

Класифікацію невербальних засобів спілкування, яка враховує різноманітні характеристики невербального спілкування, запропонував Флорій Бацевич:

Акустична система включає:

• а) екстралінгвістику: паузи, кашель, зітхання, сміх, сльози;
• б) просодику: темп мовлення, тон, тембр, висота гучності, манера мовлення, спосіб артикуляції (окання, акання, шепелявлення, «р — картаве» тощо).

Оптична система поділяється на:

• а) кінесику: значущі рухи, міміка, постави тіла, жести, хода, контакт очима;
• б) проксеміку: відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співрозмовників;
• в) графеміку: почерк, специфіка підстрочних і надстрочних знаків, специфіка розміщення розділових знаків, символіка скорочення;
• г) зовнішній вигляд: фізіономіка, тип і виміри тіла (ріст, форми черепа тощо), одяг і його стиль, прикраси, зачіска, косметика, предмети особистого вжитку.

Тактильно-кінестезична система — це такесика: потискування рук, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування.

Ольфакторна система — це запахи: запах тіла, запах косметики.

Темпоральна система — це хронеміка: час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця.

Нижче зупинимося на конкретному смисловому навантаженні найбільш типових невербальних засобів спілкування (матеріал для слухового сприйняття).

Кінесика (від грец. — рух) — це один із найважливіших засобів невербального спілкування, який найбільшою мірою впливає на його перебіг. Його ще називають «мовою тіла».

Кінестетичні сигнали (міміка, жести постава тіла тощо) поділяються на:

• а) підсвідомі (неконтрольовані) — це повідомлення, що надсилаються мозком і є зовнішнім віддзеркаленням насамперед емоційного стану людини;
• б) свідомі (контрольовані) — це набуті, відпрацьовані сигнали. Деякі кінестетичні засоби увійшли в систему комунікації цілих етносів, стали національно-культурними засобами комунікації (жести привітання, прощання тощо). Наприклад, японська чи китайська чайні церемонії, які супроводжуються значною кількістю кінестетичних сигналів.

Міміка (вираз обличчя). Найважливіший засіб невербальної комунікації. Її відсутність унеможливлює спілкування, оскільки обличчя — дзеркало людських емоцій.

Мімічні ознаки різних емоційних станів знаходять свій вияв через:

• а) положення рота (відкритий чи закритий);
• б) губи (опущені чи підняті кутики губ);
• в) форму очей (розкриті, примружені, звужені);
• г) блиск очей (блищать чи тьмяні);
• д) положення брів (підняті догори, зближені до перенісся);
• е) кутики брів (підняті чи опущені);
• ж) лоб (вертикальні чи горизонтальні складки);
• з) рухомість обличчя і його частин (динамічне чи статичне).

Контрольована міміка — це прийняті в конкретній культурі, конкретним етносом засоби міміки, що виражають окреслені «межі» почуттів, емоцій тощо. Вони «дешифруються» у межах певної культури однозначно.

Цікавий факт. Нижче наведено приклади конвенціональної (загальноприйнятої) міміки в комунікації українців і деяких європейських етносів:

примруження ока — привертання уваги адресата, попередження його про щось;

широко відкриті очі - демонстрація здивування, несподіванки;

кліпання повіками — підтвердження або згода на щось;

підняття брів — мовець почув щось дивне, незвичне, непристойне тощо;

стягування брів — незадоволення, гнів;

опущення куточків зімкнених губ — незнання;

усмішка з одночасним примруженням очей — іронія, насмішка з когось.

Цікавий факт. Під час бесіди люди звичайно дивляться у вічі один одному. Але якщо співрозмовник зазирав вам у очі менше 1/3 усього періоду спілкування, значить, він говорив нещиро чи намагався щось приховати. У деяких країнах Африки сміх — це показник здивування, і аж ніяк не ознака радості.

Жести. У спілкуванні є носіями різного типу інформації, пов’язаної з емоційними станами комунікантів.

Цікавий факт. Сучасні американські дослідники ролі невербальних засобів у спілкуванні А. Піз і А. Гарнер виявили різні типи емоційних станів людини, аналізуючи жести учасників психотерапевтичних сеансів.

Нудьга: голова лежить на руці; чим сильніше слухач налягає на руку, тим йому нудніше; палець скерований до скроні, а рука на підборідді свідчить про критичне ставлення до співбесідника та його слів. Таке ставлення посилюється, якщо адресат сидить схрестивши ноги; руки також схрещені на грудях, голова нахилена, тіло відкинуте назад, ліва брова опущена, пальці зігнуті.

Позитивне ставлення: голова вільна, голова трохи нахилена, палець лише торкається голови, пальці не зімкнені;

Упевненість: мовець тримає пальці хатинкою; жінки при цьому часто кладуть руки на коліна.

Відкритість: відкриті долоні, звернені у бік адресата (аудиторії).

Оборона: руки схрещені на грудях, напружена шия, застебнутий піджак, темні окуляри.

Очікування: потирання долонь.

Невпевненість: почухування або легке потирання шиї нижче вуха і позаду вуха — це сигнал, що співрозмовник не розуміє сказаного.

Симпатія: копіювання жестів, міміки й постави тіла співрозмовника.

Рівність: горизонтальне потискування рук.

Домінування: повертання руки співрозмовника при потискуванні донизу.

Приховування: людина часто торкається різних частин свого обличчя, найчастіше носа, ніби прикриваючи губи. Іноді потирає очі, що може бути декодовано як «не хочу бачити цього».

Роздратування: підсвідоме розслаблення комірця або потирання шиї.

Несхвалення, втрата інтересу: пошук чогось дрібного на одязі, часто неіснуючого, змахування його під час розмови; людина палить, опускає очі, додолу видихує дим (часто тонкою цівкою).

Недовіра, приховування думок: прикривання рукою губ, потирання вуха («Я вже наслухався цього»).

Цікаві факти: жест, яким українці демонструють пропажу чи невдачу, у хорвата означає ознаку задоволення й успіху; якщо в Голландії покрутити вказівним пальцем біля скроні, маючи на увазі якусь дурість, то ефект буде протилежним: там цей жест означає, що хтось сказав дуже дотепну фразу; у країнах Близького сходу можна сильно образити людину, якщо подати їй гроші, їжу чи подарунок лівою рукою; у тих, хто сповідає іслам, ліва рука вважається нечистою.

Постава. Положення людського тіла значуще для комунікації. З позицій міжособистісного спілкування, зокрема ставлення до партнера, виділяють такі типи постав:

• 1) постави, що демонструють відкритість або замкнутість особи адресата. Наприклад, схрещені на грудях руки, сплетені в замок пальці, відхилення спини назад тощо відповідають внутрішній замкнутості адресата; повернутість голови й тіла в бік партнера, нахилений тулуб уперед, вільні плечі тощо свідчать про внутрішню відкритість адресата;
• 2) постави, що демонструють домінування («нависання» над партнером, рука «забута» на плечі співрозмовника тощо) чи залежність (погляд знизу, ситуативна згорбленість тощо);
• 3) постави, що свідчать про гармонію (синхронізація постав тіла, зверненість усього тіла в бік партнера, відсутність напружень окремих груп м’язів тощо) чи протистояння (стиснуті кулаки, руки на паску і плечі вперед тощо).

Проксеміка (лат. — розташований близько) — просторові стосунки людей у процесах спілкування. Цей термін належить сучасному американському вченому Е. Халлу, який першим акцентував на ролі просторових чинників у комунікації. Він тлумачить проксеміку як спосіб структурування і використання людьми мікропростору, наприклад відстань між учасниками спілкування та їх розміщення, форма столів під час вирішення ділових питань тощо. Інші дослідники (зокрема, польський психолог В. Глодовський, російський лінгвіст І. Горєлов та ін.) визначають проксеміку як сприйняття, використання і конструювання простору з комунікативною метою, оскільки очевидним є зв’язок між мікротериторією спілкування і соціальним станом комунікантів. «Речове» оточення має істотний вплив на людей. Ще В. Черчілль зауважував, що спершу людина формує своє оточення, а відтак воно формує її.

Важливе значення для перебігу комунікації має простір, у межах якого перебувають її учасники. Дослідники зазначають, що «влада там, де сидиш». Свідомо чи несвідомо людина обирає таке робоче місце, яке сприяє утвердженню її ролі в групі.

Мають значення у процесах комунікації форма стола (наприклад, круглий стіл під час переговорів символізує рівноправність учасників); місце комунікантів (розташування співрозмовників за столом навпроти, як правило, налаштовує на офіційність, навіть ворожнечу; найкраще для співпраці сидіти за одним столом пліч-о-пліч) тощо.

Перебіг комунікації залежить від простору навколо людини (індивідуальний простір комунікації). Цей простір свідомо або неусвідомлено охороняється кожним учасником спілкування. Суттєво впливає на міжособистісне спілкування дистанція (відстань) між учасниками спілкування.

Е. Халл, наприклад, відстань спілкування диференціює так:

• 1) інтимна (0 — 45 см);
• 2) індивідуальна (45 см — 1,2 м) — розмова між рідними, друзями;
• 3) товариська (1,2 м — 3,6 м) — спілкування товарисько-службове ;
• 4) публічна (3,6 м — межа бачення і слухання) — спілкування у випадках: викладач — студенти, спортсмени — глядачі на стадіоні; особисте знайомство не обов’язкове.

Негативний вплив на комунікацію створюють натовп, штовханина тощо.

Підсумок. Отже, невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесах організації, перебігу комунікації, впливають на її результат. Несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування.