Поняття художньої мови в літературному творі. 
Художня мова — основний засіб втілення художнього образу

Художня мова — основний засіб втілення художнього образу в літературі, її першоелемент. Одна з різновидностей літературної мови — поряд з мовою публіцистики, наук. творів, документів, поточної інформації та ін. Специфічність художньої мови по відношенню до інших видів літературної мови полягає в додатковій функції естетичного впливу на читача. Художня література відображає людину і явища дійсності в безпосередньо життєвій формі. Людина виступає в художньому творі як певна особистість, як характер зі своїми індивідуальними особливостями, тому й мова персонажів твору відзначається своєрідністю, зберігає форми живого спілкування.

Ознаками художньої мови є лексичне багатство (у мові художнього твору виступають слова з різноманітних груп лексики загальнонародної мови: архаїзми, діалектизми тощо), розмаїтість синтаксичних конструкцій, емоційність. Усі засоби художньої мови підпорядковані завданню створення художнього образу. Звідси випливає найголовніша її якість — образність, яка виявляється насамперед у так званих мікрообразах. З цих первісних елементів будуються образи ширшого плану: характери персонажів, картини соціального середовища, природи.

Художній мові властива ритмічна організація мовного матеріалу у вузькому й широкому значенні цього вислову — від наочно виявленої ритміки віршового рядка до не таких очевидних, але реально існуючих ритмічних властивостей художньої прози. Мова письменника має яскраво виражений індивідуальний характер, виступає засобом втілення авторського стилю. Черпаючи з живого джерела загальнонародної мови, письменники закріплюють все краще, що створив і створює народ, і, в свою чергу, збагачують і розвивають нац. мову. Художня мова нерозривно зв’язана зі змістом конкретного твору і тільки в цьому зв’язку може розглядатися як художнє явище. [22, c.75].