Органы промови. 
Освіта гласних і згодних звуків

Органы промови. Освіта гласних і згодних звуков

Болычева Є. М.

Звуки промовляються під час видиху. Потік видихуваного повітря є необхідною умовою освіти звуков.

Струя повітря, що з трахеї, повинна пройти через гортань, у якій перебувають голосові зв’язки. Якщо зв’язки напружені і зближені, то видихуваний повітря викликає їх коливання, у результаті виникне голос, тобто музичний звук, тон. Тон обов’язковий під час вимови гласних і дзвінких согласных.

Если голосові зв’язки розслаблені і розсунуті, то повітряна струмінь не викликає їх хитання й тон не виникне. Такий стан органів промови властиво вимову глухих согласных.

Произношение згодних обов’язково пов’язані з подоланням перешкоди, створеного ротовій порожнини по дорозі повітряної струменя. Це перешкода виникає й унаслідок зближення органів промови розширюється до кордонів щілини ([ф], [в], [із], [ш]) чи повної змички ([п], [м], [буд], [к]).

Сближенными чи зімкнутими може стати різні органи: нижня губа з верхньої губою ([п], [м]) чи верхніми зубами ([ф], [в]), певні частини мови з твердим та м’яким нёбом ([із], [буд], [ш], [до]). Органи, що у створенні перепони, поділяються на пасивні й активні. Перші залишаються нерухомими, другі роблять певні движения.

Воздушная струмінь долає щілину чи змичку, у результаті утворюється специфічний шум. Останній є обов’язковою складової погоджується звуку. У дзвінких шум сполучається з тоном, у глухих вона виявляється єдиним компонентом звука.

При вимові гласних голосові зв’язки коливаються, а повітряної струменя забезпечений вільний, безперешкодний прохід через ротову порожнину. Тому голосний характеризується наявністю тону і в повній відсутності шуму. Специфічне звучання кожного гласного (те, що відрізняє [і] від [и] тощо. буд.) залежить від становища мови та губ.

Движения произносительных органів при освіті звуків називають артикуляцією, а відповідні їм характеристики звуків — артикуляційними характеристиками.

Гласные звуки

Ударные голосні: класифікаційні признаки

В основу класифікації гласних звуків покладено ознаки, описують роботу органів речи:

1) рух мови вперед — тому (ряд);

2) рух мови вгору — вниз (подъем);

3) становище губ (лабиализованность).

По ознакою низки голосні поділяються втричі основні групи. При артикуляції гласних переднього низки ([і], [е]) мову концентрується у передній частини порожнини рота. При артикуляції гласних заднього низки ([у], [про]) — в задньої. Гласні середнього низки ([и], [а]) займають проміжну позицию.

Признак підйому описує становище мови під час руху вгору чи вниз. Гласні верхнього підйому ([і], [и], [у]) характеризуються високим становищем мови в ротовій порожнині. Артикуляція гласного нижнього підйому ([а]) пов’язані з низьким становищем мови. Гласним середнього підйому ([е], [про]) відведено місце між названими крайніми группами.

Гласные [у] і [про] є лабиализованными (чи огубленными), т.к. за її вимові губи витягуються уперед і округляються. Інші голосні лунають з нейтральним укладом губ і є нелабиализованными: [і], [и], [е], [а].

Таблица ударних гласних гласних виглядає так:

ряд: передній середній задний подъем:

верхний и´ ы´ ý (лабиал.).

средний э´ ó (лабиал.).

нижний á.

Безударные голосні: класифікаційні признаки

В ненаголошених складах промовляються інші, ніж під наголосом, звуки. Вони виявляються більш короткими і артикулюються із меншим мускульним напругою органів промови. Така зміна звучання гласних називається редукцією. Отже, все ненаголошені голосні у російській є редуцированными.

Безударные голосні від ударних і кількісно, і здатні якісно. З одного боку, ненаголошені голосні завжди коротше ударних (порівн.: с[а]ды´ сады´ — с[á]дик сáдик, п[и]лá пилá — п[и´]лит пúлит). Ця особливість звучання гласних в безударном становищі називається кількісної редукцией.

С з іншого боку, змінюється як тривалість, а й сам якість гласних. У цьому говорять про якісної редукції гласних в безударном становищі. У парі с[ъ]довóд садовóд — с[á]дик сáдик ненаголошений [ъ] непросто коротше — він відрізняється від ударного [á].

Любой ненаголошений гласний відчуває кількісну і водночас якісну редукцію. При вимові ненаголошених мову не сягає крайніх точок просування і намагається зайняти більш нейтральну позицию.

Самым «зручним» цьому плані виявляється звук [ъ]. Це гласний середнього низки, середнього підйому, нелабиализованный: с[ъ]молёт літак, б[ъ]роздá борозна. Артикуляція всіх ненаголошених гласних зсувається убік «центрального» [ъ].

При проголошенні ненаголошених [и], [і], [у], [а] сила зміни не дуже істотною: порівн. р[ы]бáк рыбáк — р[ы´]ба ры´ба, [с'и]нéть синéть — [з' и´]ний сúний, р[у]кá рукá — р[ý]ки рýки, л[а]скáть ласкáть —л[á]сковый лáсковый. Ненаголошені [и], [і], [у], [а] можна залишити у тих-таки клітинках таблиці, як і ударні, кілька змістивши їх до центру.

Безударный [т] ([с'ь]невá синьо) має зайняти проміжне становище між безударным [і] і «центральним» [ъ].

Звук «ерь» характеризується як гласний передне-среднего низки, верхне-среднего підйому, нелабиализованный.

Редукция може бути більш сильної посухи й менш сильної. Серед перелічених ненаголошених гласних звуки [ъ] і [т] виділяються своєї стислістю. Інші голосні промовляються більш отчетливо.

Таблица гласних, доповнена ненаголошеними звуками, отримує такий вигляд:

ряд: передній середній задний подъем:

верхний и´ ы´ у (лабиал.)у.

и и у.

ь.

средний.

э´ Ъ ó (лабиал.).

нижний а.

á.

Особенности вимови гласних в ненаголошених позиціях (позиційне розподіл гласных)

Особенности вимови гласних в ненаголошених позиціях залежить від низки условий:

1) місця стосовно ударному слогу,.

2) положення у абсолютному початку слова,.

3) твердості / м’якості попереднього согласного.

Место стосовно ударному стилю виявляє міру редукції гласних. У фонетиці прийнято називати склади за їх порядку в слові, а, по місцеві, займаному щодо ударного стилю. Усі ненаголошені склади діляться на предударные і заударные. Нумерація предударных складів ввозяться напрямі від ударного стилю, тобто справа налево.

В першому предударном складі можливі чотири гласних — ненаголошені [у], [і], [и], [а]: н[у]ждá потреба, [ч'и]с ы´часы, ш[ы]лкá шовку, н[а]чнóй ночной.

В інших ненаголошених складах (другому, третьому предударном й у заударных) промовляються сильно редуковані голосні [ъ], [и], і навіть звук [у]. У другому предударном складі: д[ъ]мовóй димовою домовика, [м'ь]сорýбка м’ясорубка, [ч'у]дотвóрный чудотворний.

В заударных складах: болóт[ъ]м болотом й болотах, нéжн[ъ]й ніжний і ніжної, си[н'ь]м синім і синьому, пó[л'ь]м полем, лóшадь[jу] лошадью.

В заударных складах за абсолютним кінці слова разом із звуками [ъ], [и] і [у] фіксується гласний [и], лише дуже короткий: нóт[ы] ноти, нóт[ъ] нота, нó[т'ь] нóте, нóт[у] нóту.

Положение за абсолютним початку слова після паузи також впливає особливості редукції гласних. У цьому позиції промовляються звуки [у], [і], [а] незалежно від своїх віддаленості від ударного стилю: [у]бирáть прибирати, [и]кспортёр экспортёр, [а]говáривать оговáривать.

Особенности розподілу ненаголошених гласних в слові можна як таблицы.

В ударному складі: ударні [ý], [и´], [ы´], [э´], [ó], [á].

В 1-му предударном складі,.

в абсолютному початку слова: ненаголошені [у], [і], [и], [а].

Во 2, 3-му предударном складі,.

в заударных складах: ненаголошені [ъ], [и], [у] + [и] (в абс. кінці слова) Твердость / м’якість попереднього погоджується — важливий чинник, визначальний можливість появи тих чи інших гласных:

1) після твердих можуть виступати [у], [и], [а], [ъ]: [лу]говóй луговий, [лы]сéть лисіти, [ла]рéц скринька, [лъ]шадéй лошадей;

2) після м’яких промовляються [у], [і], [и]: [л'у]бовáться милуватися, [ч'и]рнéть чорніти, [л'ь]дорýб ледоруб;

3) предударные [а] і [ъ] після м’яких неможливі: [р'и]ды´ ряди, [п'и]ти´ п’яти, [р'ь]довóй рядовий, [п'ь]тилéтка пятилетка;

4) [ъ] після м’яких з’являється тільки в поворотному -ся, в кінчиках і формообразующих суффиксах. Таке вимова є можливим, а чи не обов’язковим пов’язано з завданням передати граматичну інформацію про відмінку, однині і т.д.:

получ и´л[с'ъ] вийшов — у бабý[с'ь] у бабуси;

кáп[л'ъ] крапля — кáп[л'ь] капли;

медвé[д'ъ]м ведмедям — медвé[д'ь]м медведем;

в ы´са[д'ъ]сь высадясь — в ы´са[д'ь]сь высадись.

Все проаналізовані вище особливості вимови гласних ставляться до фонетиці загальновживаних знаменних слів. Спілки, приводи, частки, вигуки, рідкісні запозичення можуть підпорядковуватися описаним закономірностям. Вони допускають, наприклад, таке вимова гласних неверхнего підйому: спав, н[о] недовго, б[о]á, андáнт[э].

Фонетические чергування гласних. Позначення ненаголошених гласних на письме

Гласный, приналежний певної морфеме, може у одних словах опинятися ударним, в інших безударным. Так, ненаголошений [і] в слові [д'и]шёвый дешевий співвідноситься з ударним лабиализованным [ó], звучали тому самому корені в слові [д'ó]шево дёшево.

Звуки, належать однієї морфеме (корені, приставці, суффиксу, закінчення) і які заміщають одне одного у різних фонетичних позиціях, утворюють фонетичне чергування. У наведеному вище прикладі фіксується фонетичне чергування [ó] // [и].

В російській мові можливі такі чергування ударних і ненаголошених звуков:

1. [ý] // [у] з[ý]бы, з[у]бнóй: зуби, зубной.

2. [и´] // [і] // [т] [п'и´]шет, [п'и]сáть, [п'ь]сани´на: пише, писати, писанина.

3. [ы´] // [и] // [ъ] ш[ы´]ре, ш[ы]рóк, ш[ъ]рокá: ширше, широкий, широка.

4. [и´] // [ы´] // [і] // [и] [и´]гры, с[ы´]гран, [и]грать, с[ы]грать: гри, зіграний, грати, сыграть.

5. [э´] // [и] // [ъ] ш[э]ст, ш[ы]стá, ш[ъ]стовóй: жердина, жердини, шестовой.

6. [э´] // [і] // [т] [п'э´]ший, [п'и]шкóм, [п'ь]шехóд: піший, пішки, пешеход.

7. [ó] // [а] // [ъ] д[ó]мик, д[а]мáшний, д[ъ]мовóй: будиночок, домашній, домовой.

8. [ó] // [і] // [и] [п'ó]стро, [п'и]стр и´ть, [п'ь]стротá: строкато, пестрить, пестрота.

9. [ó] // [и] // [ъ] ш[ó]лка, ш[ы]лкá, ш[ъ]лков и´стый: шёлка, шелкá, шелковистый.

10. [á] // [а] // [ъ] тр[á]вка, тр[а]вá, тр[ъ]вянóй: травичка, трава, травяной.

11. [á] // [і] // [т] [п'á]тый, [п'и]тáк, [п'ь]тачóк: п’ятий, п’ятак, пятачок.

Обратите увагу, що у листі якість безударного звуку не позначається. Факт безударности гласного — це сигнал орфограммы. У коренях слів пішки, пестрить, п’ятак, виголошуваних з безударным [і], літера і пишеться. При виборі правильної літери на цих прикладах треба орієнтуватися на ударний варіант проголошення кореня: [п'э´]ший, [п'ó]стро, [п'á]тый.

Подобная перевірка є основою ведучого принципу російської орфографії — морфематического (точніше, фонематичного). Морфема отримує таке графічне уявлення, у якому. позиційно що чергуються звуки записуються однієї буквою відповідно до сильним варіантом (гласний перевіряється наголосом, згоден — постановкою перед гласным).

Правописание ненаголошених гласних, не перевірених наголосом, підпадає під дію іншого принципу орфографії — традиційного. У словникових словах с[а]бáка, п['и]чáль, р['и]б и´на прийнято писати літери про, е, я, в прикладах типу ум['и]рлá / ум['и]рáла — літери е й. Останні два прикладу пов’язані з дією правил, що у всіх довідниках даються під рубрикою «Що Чергуються голосні від початку». Слід враховувати, що про яких фонетичних чергуваннях у разі мова не идет.

Крайне рідко ненаголошені голосні позначаються на листі до відповідність до фонетичним принципом орфографії. Префікс рас-/раз-/рос-/розмає чотири графічних варіанта, соотносимых особливостям її вимови у різних словах, а ні з ситуацією перевірки: р[а]спýтать розплутати, р[а]зрýшить зруйнувати, р[ó]спись розпис за наявності р[ó]зыгрыш розіграш (саме останній варіант був би перевірочним, т.к. у ньому гласний стоїть під наголосом, а згоден — перед гласным).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.