Потомки О.С. Пушкіна у Білорусі (тезисы)

Середня школа № 71 Автор: Фоміна Єлизавета Олегівна, 10 «У» класс.

(тезисы).

Науковий руководитель.

Гаптар И.И.,.

вчитель російського языка.

та літератури СШ № 71.

В кожного з нащадків О.С.Пушкіна своєрідна, неповторна доля. І водночас й усе розмаїття цих доль спочатку сприймається як відсвіт великий долі поета. Усі нащадки поета у різних життєвих обставин прагнули до початків свого роду: присвятити вітчизні «душі прекрасні пориви «, зберігати вірність родине.

Наталя Олександрівна Пушкіна — перший дитина в семье.

Олександра Олександровича Пушкіна, батьками старшого сина поета, який с.

1867 г. перебував на служби у Виленском військовий округ. Вийшовши заміж за.

Павла Аркадійовича Воронцова — Вельяминова, переїжджає до деревню.

Дубівка, розташовану за 10 — 12 км. від Бобруйська. Ця розумна, вольова разом із тим чутлива й чуйна жінка, всебічно обдарована, сприяла будівництві школи селі Телуша, созданию.

Бобруйской міської бібліотеки, що носить ім'я великого поэта.

У двох епох брали життя діти Натальи.

Олександрівни — правнучки поета. Це були роки революції, труднощі будівництва радянської республіки та її важкі мінливості. Їх долі, долі їхніх дітей — праправнуків поета — свідоцтва гордого смиренья, мужності, незабвенья фамільної честі і правильності рідному краю.

Старша донька Наталі Олександрівни — Маріє Павлівно Воронцова ;

Вельяминова (1883 — 1932гг.) — терпляче й непохитно переносила труднощі першої Першої світової. Про інших думала більше, ніж себе; у відносинах із людьми — уважна, чуйна. Виховувала в дітей віком любов предків, читала їм твори Пушкіна, розповідала про його життя, часто приїжджала на могилу Наталі Олександрівни. У складне, суперечливе час двадцятих років поїздки Клименко на могилу власниці маєтку викликали невдоволення місцевої влади, проте власний страх і приниження відступали перед шляхетністю, відповідальністю за збереження й життя майбутні покоління своїх предков.

Софія Павлівна Воронцова — Вельяминова, в замужестве.

Кологривова, прожила велику підтримку і нелегке життя, але завжди була правильна зраджуючи своїх принципів, була людиною твердих моральних підвалин. На початку першої Першої світової С. П. Воронцова — Вельяминова працював у лазареті червоного хреста в Бобруйську, потім у різних дитячих дошкільних установах під Москвою та у Москві. При різних життєвих обставин зустрічалась із іншими дітьми поета, з численними онуками і правнуками.

Михайла Петровича Воронцов — Вельяминов (1885 — 1951гг.) — випускник 1906 колишнього Царскосельского ліцею, очолював повітову земську управу в Бобруйську, депутат 4-ой Державної Думи. После.

Жовтневої революції емігрував зарубіжних країн, але він зумів зберегти у своїм серці любов до батьківщини. Останніми роками життя був у центрі суспільства дружби «Франція — СРСР». У 1937 г. відвідав у Парижі виставку, яка присвячена 100-річчю від часу смерті О.С.Пушкіна. Розповіді про цю виставці, про життєвому, творчий шлях знаменитого предка потім надихнули сина Михайла Петровича, Георгія Михайловича, шукати пушкінських матеріалів, що є за рубежом.

Феодосій Павлович Воронцов — Вельяминов (1888 — 1914гг.) при першій Першої світової пішов добровольцем на фронт. Рідні розцінювали його як і подвиг, як і самогубство. Через сильної короткозорості він був з військової служби, проте вирішив, що слід розділити з солдатами всі труднощі войны.

Відмовився він від пільг, наданих добровольцям. Загинув в.

Східної Пруссии.

Усі, хто не знав Віру Павлівну Воронцову — Вельяминову (1890;

1920гг.), вважали, і що може бути дівчини жизнерадостней, ніж она.

Вона приваблювала невичерпним оптимізмом, рішучим характером, невгамовній енергією. Головна мета свого життя, як і його прапрадід, вважала заступництво за слабких і беззащитных.

Поступово волею обставин порожніло родове гніздо у внучки поета на Бобруйщине. У атмосфері масових репресій одні від цього великої родини були заслані, інші самі залишали рідні краю на пошуках тихого, непримітного місця, розуміючи мінливість часу, не перечачи їй, проте шануючи вірність отчизне.

Історик, професор С. Б. Веселовський зазначав, що Пушкін попередніх поетові поколінь «намагалися бути гідними представниками свого роду, жили в міру можливості в ногу із подіями, робили кожен свою справу своєму місці й у загальному сприяли порятунку держави й батьківщини «. Сповна ми можемо віднести це слово і до нащадків поета. «Тверді поняття про честь роду «передаються новими пушкінськими поколениями.

Средняя школа № 71 Автор: Фоміна Єлизавета Олегівна, 10 «У» класс.

Науковий руководитель.

Гаптар И.И.,.

вчитель російського языка.

та літератури СШ № 71.