Основні джерела омонімії в японській мові

Розглянемо питання про джерела омонімії в японській мові. Багато лінгвістів указують на те, що існує тільки три шляхи виникнення омонімів у мові. Наприклад, С. Ульман пише про те, що із трьох джерел появи омонімів: фонетичні зміни, розбіжність значень полісемантичного слова, іноземні запозичення — третій найбільш важливий.

Основним джерелом омонімії в японській мові слід уважати китайські лексичні запозичення (канго), складові значну частину сучасної японської лексики. Японські джерела вказують що кількість канго в газетах, становить 50%, а в цілому їхня частка в мові не менш 40%. На думку А. Н. Соколова в сучасній японській мові частка канго становить не менш 60% слів, а в деяких текстах (політичних, економічних, наукових) кількість канго досягає 70−80% слів.

Якщо говорити точніше, те джерелом омонімів з’явилися, в основному, запозичене китайське коріння, з якого утворювалися канго. А. Н. Соколов пише у зв’язку із цим: «Утвір слів на базі однаково звучних китайських кореневих елементів викликав розвиток омофонії в японській мові» і далі: «Поширення омонімів серед китайського корінь прийняло небачені для європейських мов розміри. Причину цього треба шукати в самій китайській мові, багатому омонімами, а також у тому, що на японському ґрунті в результаті фонетичних змін багато неомонімів стали омонімами. З корінь-омонімів відбуваються корінняскладені словаомоніми».

Коли японські лінгвісти пишуть про омонімію, вони завжди говорять про те, що канго €к основне джерело омонімів у японській мові:

«Найважливішим джерелом омонімів у японській мові є існування канго».

«Перевага канго €к стислість, але, з іншого боку, їх недолік у величезній кількості омонімів. Наприклад, у словнику Сінканва дзітэн 401 ієрогліф має читання ДО:. з них 60 ієрогліфів входять в ієрогліфічний мінімум, установлений Міністерством освіти. Ієрогліфів, що мають читання РЄ, налічується 286, 51 з них включений в ієрогліфічний мінімум. Існує 57 слів зі звучанням ДО: РЄ:утворених із з'єднання ДО: і РЄ:».

Мікі Сэйкіті, уважаючи канго основним джерелом омонімії, пише: «Серед канго багато омонімів. Справа в тому, що в китайській мові чітко розмежовуються чотири тони, що дають можливість розрізняти омоніми на слух. Однак у японській мові, що запозичила китайські слова, немає такого строгого розмежування тонів, він сприйняв тільки форму ієрогліфів і їх звучання. Слід сказати, що й звучання в багатьох випадках було пристосовано до фонетики японської мови, наприклад, що звучать як СОН у японській мові морфеми спочатку мали різні звучання, схожі на СУН, САН, СЮН, а зрештою перетворилися в СОН. От чому в японській мові налічується тепер кілька сот омонімів канго».

Необхідно відзначити дуже цікавий факт, який безпосередньо пов’язаний з омонімією канго в японській мові. Цей факт — існування ієрогліфів, які є головної із причин життєздатності омонімів-канго. Справа в тому, що більшість омонімів-канго €к це слова, що збігаються у звуковій формі, але, що мають різне ієрогліфічне написання. Сфера вживання більшості канго €к не устнаЃCа письмове мовлення, а тому що на письміЃCяк правило, не виникає ніяких двозначностей завдяки ієрогліфам, зіткнення омонімів не відбувається, не відбувається й ніяких процесів, що забезпечують компенсацію омонімів (як, наприклад, заміна на «зрозумілі» ваго й т.п.) т. е. омоніми-канго продовжують існувати. Таким чином, самі ієрогліфи повинні вважатися непрямим джерелом омонімії в японській мові, джерелом збереження омонімів-канго.

Не можна забувати й про те, що саме ієрогліфічна писемність часто є джерелом омонімії й у письмовому варіанті японської мови, де тим самим ієрогліфом можуть бути записано два різні слова, що звучать по-різному, як наприклад, ГАКУ «сума» і ХІТАЙ «чоло».

Відразу необхідно відзначити, що гайрайго у зв’язку з явищем омонімії мають двоїсту природу. Будучи одним із джерел омонімії, вони одночасно являють собою засіб боротьби з омонімією канго в японській мові. Докладніше це питання буде розглянуто в третьому розділі.

Питання про запозичення канго й гайрайго, принесших у японську мову багато омонімів, тісно переплітається із проблемою різних фонетичних процесівЃC що сприяли перетворенню неомонімів в омоніми.

Одним з таких процесів, що привели до росту омонімії в японській мові, з’явилася конвергенція КВхК= ДО и ГВхГ=Г, у результаті якої такі словаЃCякЃCнаприклад: КАСІ (колишнє КВАСІ) «насолоди» і КАСІ «ссуда», «борг», ГІКАЙ (старе ГІКВАЙ) «парламент» і КИТАЙ «тлумачення», стали омонімами. Сліди ставшихся у мові фонетичних змін зберігає історична орфографія складового листа. У результаті фонетичних змін омонімами стали, наприкладЃC наступні слова, що історично мають різний запис абеткою кана Одним з найважливіших фаткорів, що викликали появу величезної кількості омонімів у японській мові є проста структура японського складу, для якого не характерна комбінація приголосна + голосний + приголосний. Це призвело до того, що багато запозичені китайські корніЃCщо розрізняються фонетично, були поступово перетворені в більш прості по фонетичному складу групи й число омонімічних корінь у японській мові збільшилося.

Японський мовознавець Мідзутані Сідзуо, що досліджує японську омонімію, говорить про те, що в якості причиниЃCпороджує велику кількість омонімів у японській мові, «часто приводиться той факт, що японська мова має просту складову структуру (як правило, у межах певного кількості фонем число помітних складів, що полягають із приголосного + голоснийЃC значно менше, чим складів типу приголосний + голосний + приголосний)». Більше того, Мідзутані Сідзуо доводить, що та фонетична організація, яку має японська мова, неминуче веде до виникнення омонімів. Автор розглядає штучну мовуЃC фонетична структура якого нагадує японський (береться токійський діалект).

Уважається, що штучна мова, розглянутий автором, має високий коефіцієнт корисної дії передачі інформації, тобто число складів у слові назад пропорційно частотності слова. Інакше кажучи, часто вживані слова мають менше складів, чому слова з низькою частотністю.

Мідзутані Сідзуо шляхом простих підрахунків показує, що якщо максимальна кількість складів слова в мові даної фонетичної системи досягає чотирьох, то омоніми з’являються обов’язково, а якщо виключити омоніми, те неможливо буде постачити мова необхідною кількістю лексичних одиниць. Автор пише: «Навіть у мові з високим КПД передачі інформації не можна виключити небезпека виникнення омонімії. Це важливий висновок, який дотепер випускали з уваги дослідники омонімії».

Про зв’язок кількості омонімів у мові з такими факторами, як довжина слова, структура складу, писав і С. Ульман. Він указував, що чому коротше слово, тем скоріше воно може збігтися з іншими словами: «Звідси випливає, що чим більше в мові односкладових або інших коротких слівЃCтим більше в них буде омонімів».

У японській мові, зокрема серед слів-канго, велика кількість двоскладних слів, що разом з особливостями японського складу й приводить до достатку омонімів. Таким чином, сама фонетична організація японської мови й структура японського слова, що полягає з невеликої кількості складів, можуть розглядатися як найважливіші факториЃCщо сприяють омонімії.

З виникненням омонімів у японській мові безпосередньо зв’язане питання про семантичні процеси, що ведуть до розпаду багатозначних лексем на омоніми. Багатозначні лексеми розпадаються на омоніми, за якими може закріплюватися різне написання.

Точка зоруЃCу відповідності з якої різне написання однакове звучних слів служить ознакою їх омонімічності, висловлювалася й відносно європейських мов. Так, у японській мові стали омонімами наступні слова, що є раніше, за твердженням японських лінгвістів, різними значеннями єдиної лексеми: КАКУ «писати» і КАКУ «згрібати"ЃC"скребти»; КАНЕ «гроші», «метал» і КАНЕЃsколокол"; КАМІ «волосся» і КАМІ «верх»; КАТАРУ «говорити» і КАТАРУ «виманювати (шахрайським шляхом)».

Для деяких омонімів, що виникли в результаті розпаду полісемії, загальне ієрогліфічне написання зберігається. Прикладами таких слів можуть бути В АКИ «бік» і В АКІ «окреме"ЃC"інше»; МОТО «початок» і МОТО «колись»; ВАТАРУ «переходити через що-небудь» і ВАТАРУ «прилітати» (про птахів); ФУСАГУ «закривати» і ФУСАГУ «бути в подавленому стані» і т.п.

До омонімії в японській мові часто приводять так звані словоі корнескладання. Необхідно підкреслити, що такий шлях виникнення омонімів є специфічним для японської мови на відміну від європейських мов, де словоі корнескладання не в та який ступені поширені (за винятком, можливо, німецької мови, де ці способи словотвору не приводять до достатку омонімів через зовсім іншу структуру складу й складової структури морфеми).

Омонімія японських корнескладних слів безпосередньо пов’язана з омонімією канго, а також з омонімією китайських кореневих морфем, здатних приєднуватися до самостійно використовуваних слів.

1. Той самий корінь приєднується до омонімів-канго, у результаті чого виходять корнескладені слова-омоніми. Цей корінь може стояти як на початку слова, так і наприкінці.

Омонімічні морфеми приєднуються до тому самому словуЃCутворюючи корнескладені омоніми.

КАКУ+ «ядерні €к КАКУ+ «кожне випробування».

ДЗІККЕН випробування" ДЗІККЕН ТА+ «численні €к ТА+ «інші цілі».

МОКУТЕКІ мети" МОКУТЕКІ.

ОНГАКУ+ «концерт» — ОНГАКУ+ «музичні кола».

КАІ КАЙ СЕММОН+ «фахівець» — СЕММОН+ «спеціалізація».

КА КА.

3. Омонімічні морфеми з'єднуються з омонімнними словами, утворюючи корнескладені омоніми.

4. Омонімічні слова-канго, з'єднуючись із іншими словами (теж омонімічними або співпадаючими), утворюють складні омонімічні зчеплення.

СіЮ:+.

ДЗАЙСАН «приватна власність».

ДЗіССІ+.

КіКАН «орган, що здійснює щось».

КАГАКУ+.

ТАЙКЕЙ «наукова система».

СІЮ:+.

ДЗАЙСАН «міська власність».

ДЗІССІ+.

КІКАН «час здійснення».

КАГАКУ+.

ТАЙКЭЙ «загальний курс хімії».

Ще одним джерелом омонімії слід уважати скорочення слів (звичайно канго). «Скорочення слів веде до збільшення числа омонімів», — відзначає С. Ітікава. Японські дослідники омонімії пишуть про те, що останнім часом спостерігається тенденція вживати малознайомі широкій публіці скорочення по радіо й телебаченнюЃCсприйняття яких утруднено через омонімію.

Так, поза контекстом, а іноді й у контексті важко розрізнити слова ДО: ДО: «вище технічне училище» (скор. від ДО: ТЕ: ДО: ГЕ:ГАККО:) і ДО: ДО: «підвищена загальноосвітня школа» (скор. від ДО: ТЕ: ГАККО:);

ДЕНКО: «електричний спалах» і ДЕНКО: «електрик» (скор. від ДЕНКІКО:); ТОККО: «політична таємна поліція» (скор. від ТОККО: КЕЙСАЦУ), ТОККО: «доброчесні справи», ТОККО: «специфічна дія».

Найважливішим джерелом омонімії в японській мові є широко розповсюджене явище конверсії. Деякі лінгвісти, зокрема, О. Есперсен і слідом за ним С. Ульман уважають конверсію особливим випадком полісемії, при якім слово належить до різних частин мови, як, наприкладЃCdrink (дієслово) і drink (іменник). У цьому вони бачать подібність англійської мови з китайським. О. Есперсен мотивує неможливість віднесення слів, що співвідносяться по конверсії, до омонімів у такий спосіб: «Якщо ми будемо вважати всі ці слова омофонами — їх можна було б назвати граматичними омофонами, €к вони збільшать кількість омофонів настільки, що буде зовсім неможливо порахувати, скільки омофонів в англійській мові». У російському мовознавстві прийнята інша точка зору. Явище конверсії звичайно зв’язується з омонімією, але одні дослідники відносять конверсійні слова до лексико-грамматичної, інші €к до грамматико-лексичноїЃCтретьої - до граматичної омонімії. А.І. Смирницький показуєЃCщо конверсія в англійській мові являє собою не вживання того самого слова у функції різних частин мови, а співвідношення одиниць, що є по відношенню друг до друга окремими, різними словами.

У всіх роботах радянських японознавців словаЃCщо співвідносятся по конверсії, розглядаються як омоніми. А. А. Пашковский уважав конверсію частин мови одним зі словотворчих процесів («перетворення частин мови»), заснованих на зміні синтаксичних функцій і зв’язків слів і граматичних форм, їх семантичної й морфологічної трансформації. З явищем конверсії зв’язане чимало не вирішених ще проблем, таких, як розрізнення трансформації (перехід в іншу лексико-граматичну категорію лише певної форми слова) і властиво конверсії (такий вид зміни категоріальної приналежності слова, при якім в іншу частину мови переходить основа даної частини мови), установлення різних стадій конверсії (часткова й повна конверсія) і т.д. Ми не ставимо перед собою завдання виявити всі можливі типи конверсії й трансформації, так як це вивело б нас далеко за межі певної нами теми.

Досить сказати тільки, що ми розглядаємо конверсію як джерело лексико-граматичної омонімії в японській мові, оскільки словоформи, що співвідносяться по конверсії, реалізують у різних синтаксичних контекстах різні категоріальні значення. Конверсія часто супроводжується розривом із системою значень вихідного слова. На підставі цього ми можемо говорити про конверсійні слова як про лексико-граматичні омоніми.

Прикладами конверсії в японській мові можуть служити, зокрема, субстантивація дієслів (перехід в іменник другої основи дієслова), наприклад: ХАНАСІ «розмова» від дієслова ХАНАСУ «говорити"ЃCКОТАЕ «відповідь» від дієслова КОТАЕРУ «відповідати» і т.д. Перехід в іменник може бути відзначений для деяких форм предикативних прикметників. Порівн.: ТЕ:І «далекий» €к ТЕ: КУ «далечінь», 0:І «численний» — 0: КУ «безліч», «велика кількість»; ЦОКАЮЧИ «близький» — ТІКАКУ «близь». Форми наКУ входять у парадигму прикметників, але, реалізуючись у синтаксичній позиції іменника (зокрема з ганіо), вони, зберігаючи зовнішні ознаки прикметників, здобувають нові граматичні властивості й значення. Лексико-граматична омонімія типу «іменник-прикметник» може бути представлена такими прикладами:

ФУЮКАІ «неприємність» — «незручный».

КІКЭН «небезпека» — «небезпечний».

КО:ФУКУ «щастя» — «счастливый».

ХЕІВА «мир» — «мирний».

ДЗІЮ: «воля» — «вільний».

Приналежність основ подібного роду до категорії прикметників може бути доведена їхньою здатністю ухвалювати формантНА в позиції визначення до іменника й формантНІ в позиції визначення до дієслова (обставинної).

Прикладами конверсії «прикметник-прислівник» можуть служити такі, як ТАКУСАН «численний» — «досить», ТАЙХЕН «жахливий» — «дуже», КАНАРІ «серйозний» — «довольно». У цьому випадку критерієм віднесення словоформи до тієї або іншій граматичній категорії служать формантиНА в означальній, -НІ в обставинній позиціях (для прикметників), -АЛЕ в позиції визначення й форма «ноль» у позиції обставини (для прислівника).

Б.В. Бейко відзначає, що прислівникові основи типу ГУ: ДЗЭН «випадково"ЃCСІДЗЕН «природно», ХІЦУДЗЕН «неминуче» і т.п. мають граматичні, лексико-граматичні омоніми як прикметників, так і іменників.

Таким чином, ми встановлюємо наступні джерела омонімії в японській мові:

запозичене китайське коріння, з якого утворювалися японські слова канго;

ієрогліфи, використовувані в японській писемності;

запозичення з європейських мов (гайрайго);

фонетичні процеси, що відбуваються в японській мові;

фонетична організація японської мови;

семантичні процеси, що ведуть до розпаду полісемантичних лексем на омоніми;

слово й корнескладання;

скорочення слів;

конверсія.

Незважаючи на те, що перераховані тут як джерела омонімії явища ми ставимо в один ряд, не можна сказати, що ці явища зовсім однопланові. Якщо одні з них являють собою фактори, що безпосередньо викликають поява омонімів, що і є прямими джерелами омонімії (запозичене китайське коріння, запозичення з європейських мов, фонетичні й семантичні процеси, що відбуваються в мові, конверсії), то інші лише сприяють омонімії й можуть бути названі її непрямими джерелами (китайські ієрогліфи, фонетична організація японської мови, слово й корнескладання, скорочення). Так, китайські ієрогліфи, самі по собі не викликаючи омонімії, відіграють роль фактора, що зберігає омоніми-канго в японській мові. Фонетична організація японської мови через структуру японського складу й структуру слова створює умови для виникнення великої кількості омонімів. Слово й корнескладання й скорочення слів діють як джерела омонімії, як правило, завдяки достатку омонімічних китайського корінь.

Однак ці непрямі джерела омонімії відіграють настільки значну роль у створенні сприятливих умов для існування омонімів, що ми вважаємо за необхідне розглядати їх поряд з іншими джерелами омонімії, чого дотепер не робилося в нашім японознавстві.

У цілому можна сказати, що майже кожний з названих джерел появи омонімів функціонує у взаємодії з іншими джерелами омонімії. Китайські запозичення (канго) і європейські запозичення (гайрайго) пройшли (або проходять) через цілий ряд фонетичних змін, перш ніж стати омонімами. Фонетичні зміни, які перетерплюють запозичені слова, зв’язані, у свою чергу, з фонетичної (у тому числі й тональної) організацією японської мови: багато запозичених слів стали омонімами тому, що їхнє звучання пристосувалося до японської фонетичної системи, багато китайського корінь змінили тонізацію. Омонімія гайрайго часто пов’язана зі скороченням слів. Існування окремих груп лексико-граматичних омонімів у японській мові, як було показано, наприклад, у роботах Б. В. Бейко, пов’язане із процесом запозичення лексикограмматичних омонімів з китайської мови, звідки ці омоніми «у готовому виді» прийшли в японську мову.