Русский характері і доля народу творчості М.С. Лєскова (за повістю «Зачарований странник»)

Русский характері і доля народу творчості М.С. Лєскова (за повістю «Зачарований странник»).

Читая твори Миколи Семеновича Ліс кова, незмінно відзначаєш оригінальність і яскраву самобутність цього письменника. Його язик, і стиль цілком неповторні і дивно гармоніюють з сюжетом тієї чи іншої произве дения. Так само оригінальні його твори і по содержанию.

Основная їх тема — духовне життя країни й народу. Головним для письменника є исследо вание життя Росії, міркування її минуле і майбутньому. Але, на відміну Островського, Некра сова і Толстого, Лєсков основну увагу уделя ет зображенню доль окремих людей.

Герои Шевченкових творінь — російські у сенсі цього терміну. Вони справжні богатирі, їх долі нерозривно пов’язані на долю всього наро да.

Таков Іван Северьяныч Флягин («Зачарований ный мандрівник»). Перед нами повість про життя про стого людини, багатою пригодами і звичайними ситуаціями. Проте за більш вдум чивом читанні за простим, побутовим повествовани їм можна розгледіти глибоке дослідження доль всього народу. Іван Северьяныч чесний і безстороннім в судженнях себе. Тому чита тель має можливість всебічно оцінити цього героя, його позитивні й негативні качества.

Многое довелося зазнати Флягину: і бар ський гнів, і татарський полон, і нерозділену лю бовь, і війну. Але із усіх випробувань виходить разом з честю: не принижується перед панами, не поко ряется супостатам, не тремтить перед смертю і завжди жертвувати собою заради правди. Вона ніколи і за жодних обставин не изме няет своїм переконанням, принципам і вере.

Иван Флягин — людина глибоко релігійний, і віра допомагає йому залишатися собою. Не прийняв він у полоні мусульманську віру, хоча цим міг значно полегшити собі життя. Понад те, Іван намагається бігти, зазнає поразки і знову тікає. Навіщо він це робить? Адже батьківщині нього чекає краща життя. Відповідь Івана Северьяныча простий: занудьгував за батьківщиною, та й слід російському людині жити серед «бусурман», в неволі. Бог завжди живе незримо у душі «оча рованного странника».

И закінчує свій шлях Іван в монастирі по слушником. Це єдине місці, де зараз його нако нец отримує спокій і благодать, хоча спочатку й повадилися біси спокушати його: побачивши людей Івана Северьяныче «дух піднімався», напоми ная про колишньої неспокійної жизни.

Иван Северьяныч слід туди, куди жене його доля, і повністю віддається за грати випадку. Йому вже властиво якесь планування життя. І це, вважає Лєсков, притаманно всього русско го народу. Івану Флягину чуже всяке корисливе діяння, неправду та інтриги. Він відверто рас каже про свої пригоди, щось утаи вая і скрашуючи перед слухачами. Його, здавалося б, безладна життя має осо бую логіку — від долі нікуди подінеться. Іван Северьяныч корить себе через те, що відразу не пішов у монастир, як було обіцяно матір'ю, а катував ся знайти кращу частку, пізнавши лише стра данія. Однак наскільки він прагнув, де б був би, проти нього завжди опинялася риса, яку він і внаслідок чого не смів переступити: він всег так відчував чітку межа між праведним і неправедним, між добро і зло, хоча некото рые вчинки його іноді здаються дивними. Так втікає з полону, залишає своїх некре щеных дітей і дружин, нітрохи не шкодуючи за них, бро сает гроші князя серед кімнати циганці, віддає пору ченного йому дитини матері, відібравши у своїй її в батька, вбиває кинуту і зганьблену дружин щину, яку любить. І найбільше вражає в герої те, що навіть у складних ситуаціях не замислюється на тим, як треба чинити вступити. Їм керує якесь інтуїтивне моральне почуття, що його будь-коли підводить. Лєсков вважав, що ця вроджена праведність — неотъ емлемая риса російського національного характера.

Присуще російському людини й зване «расове» свідомість, що у повною мірою наді льон Іван Флягин. Цим свідомістю просякнуті все вчинки героя. Перебуваючи на полоні татар, Іван жодної хвилини не забуває, що він російський, і всією душею прагне там, нарешті совер шает втеча. Ніхто й ніколи чи ніхто йому, що це потрібно робити як треба вступити. Іноді його вчинки, начебто, цілком алогічні: він замість волі просить у пана гармоніку, через якихось пташенят руйнує свою благополучне життя в поміщицькому маєтку, добровільно іде у рекрути, пошкодувавши нещасних стариків і молодь т. п. Але вчинки ці розкривають перед читачем ту без граничную доброту, наївність і чистоту душі мандрівника, яку вона сама навіть підозрює і який допомагає йому з честю виходити із усіх життєвих випробувань. Адже душа російського чоло століття, по глибоке переконання Лєскова, неисчер паема і несокрушима.

Тогда що ж причина нещасної долі русич ского людини? Саме це питання письменник відповів, розкривши причину трагічної долі свого «оча рованного мандрівника»: за призначеному йому Богом шляху слід російська людина, а, збивши шись якось, знову знайти дорогу неспроможна. Ще початку повісті задавлений кіньми чернець пророкує Івану: «…будеш ти багаторазово по гибать і разу я не загинеш, поки прийде твоя справжня загибель, ти тоді пригадаєш маті рино обіцянку за тебе й підеш в ченці». І на цих словах втілює письменник долю всієї Ріс ці та її народу, якому судилося пережити мно жество неприємностей і бід, доки знайде він свій єдиний, праведний шлях, що веде до счас тью.