Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження)

ВЕЛЕСОВА КНИГА (ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

На матеріалі текстів ВК розглядаються найбільш вживані та важливі для змісту числа, які ще не були об'єктом нашого аналізу, зокрема, це прості числа та інші кількісні показники.

Зародження поняття числа належить до дуже давніх часів, і перші позначки кількісних одиниць зустрічаються у пам’ятках до появи писемних свідчень у індоєвропейських народів [4]. Найдавнішими у слов’ян є свідчення про «рези» і «черти», які відзначають, що така лічба первинно полягала у нанесенні зарубок або рисок на дереві чи подібному предметі і відображала, як правило, рахунок одиницями та їх групами. У Велесовій книзі числа зустрічаються у вигляді словесних позначень і відображають як прості одиниці першого десятка, так і складні утворення, включаючи тисячі і більші найменування, до аналізу яких переходимо.

Число один знаходить у текстах ВК різнокореневе відображення, серед яких найпростішими є форми ОНОІ, ІНА, як, наприклад: (д. 16-А) «В оне врем’я був муж», (д. 22) «Одна частина [русів] пішла до Голуні і там залишилась, а інша — біля Києграда». В останньому контексті перекладу «одна» та «інша» передаються у ВК одним і тим же словом ІНА. Виходячи із нашого дослідження [4, с. 72−76], зазначені форми можуть бути виведені із іє. *ккет зі значенням `частина, одиниця'. Цей корінь свідчиться у різних слов’янських мовах і, на нашу думку, належить до найдавнішого часу існування. Початковий приголосний в корені редукувався і зник, його сліди залишилися у вигляді лабіальної ознаки в наступному голосному /-о-/ слова ОНОІ. Цей голосний є архаїчним і засвідчує давність форми стосовно слова ІНА. У цілому форми ОНОІ - ІНА вказують на відому нам із попереднього зміну /о > і/, тобто перехід заднього голосного в якість звука переднього ряду.

Відносно ускладненим виглядить корінь іє. *к^іпа з тим же значенням, який у текстах ВК отримав такі реалізації: (д. 2-Б) ЕДІНУ, (д. 8) ЕДИН, (д. 17-В) НЕ ІЕДІНОІ («жоден»), (д. 20 /фрагменти/) ІЕДІН, (д. 8 /27/) ЕДІНА, (д. 30) ЕДИНЬ, зокрема: «Бог є один [ЕДИНЬ] і множествен», «Сверензе суть дві [ДВЪ]: одна [ЕДІНА] венедська, а друга [ДРУГА] годська». Наявність початкового ІЕв окремих формах свідчить про реалізацію в цій позиції йотованого приголосного з голосним / je-/, мабуть, і початкове Ев інших формах повинно читатися так само, як /|е-/. Йотація є наслідком розвитку анлаута іє. *кже- , який у слов’янських мовах змінився в напрямі: *кже- > псл. *kwе- > *^е- > *(Ь)]е- > ]е. Зустрічаємо також початкове ^ у слові укр. година (час), яке відноситься до того ж іє. кореня.

У значенні кількісного числівника вживаються словоформи, в яких у якості композита зі значенням `один' виступає складник -krat `кратний', наприклад: (д. 2-А) «Стократ [СТОІКРАТОІ] починалася Русь», (3-А) «П'ятикратне [ПЕНТОКРАТО] славлення богів», (д. 4-Г) «пиймо [суру] тричі, славлячи богів п’ятикратно [ПЕНТОКРТ] щодня», а також: (д. 20 /фрагм./) ТРІКРАТЕ, (24-Б) ПЕНТЕКРАТЫ, (26) ПЕНТОКРАТОІ. КоріньКРАТіноді втрачає голосну, замінюючою складовою у цьому випадку виступає сонорний плавний /-r-/, як це часто трапляється в текстах ВК.

Вищеназване —krat утворює споріднені форми у слов’янських та інших іє. мовах, пор.: укр. карбувати, рос. рубить, нім. Kerbe `зарубка', ritzen `вирізати', рун. waritu `вирізаю (руну)', початковий склад в яких, маючи на початку приголосні kта w-, можна звести до вигляду іє. *kwe- `людина; один'. Цікаво зазначити, що в корені іє. *kwe-dina можна виділити складові `людина + одна', або в цілому `одиниця', як відмічено вище в прикладах із ВК. Цей же корінь притаманний найменню германського головного божества Одіну, якого ще називали `однооким' [4, с. 76].

У текстах ВК вживається порядковий числівник перший, який має такі форми реалізації: (д. 3-Б) ПРВЪ, (д. 4-Г) ПЕРВЪ, (д.11-а) ПЕРВІЕ, (д. 22) ПЕРЬВА, (д. 33) ПРВЕ, (д. 38-А) ПЕРВЪЕ, в яких структурно виділяється два склади типу ПЕР-ВІЕ, що в давнину представляли відповідно дві морфеми. Початкова форма відзначає корінь ПЕР-, що реалізується, наприклад, у мовах: укр. перший, рос. первый, лат. prima, двн. forist, нім. Fьrst `князь'. У давньонім. формі forist реалізуються суфікс -ist, що виражає найвищу ступінь прикметника, та корінь for- зі значенням `передній'. Вочевидь, просторове значення прикметника `самий передній' перейшло в категорію числа `перший', який і засвідчений в текстах ВК. У цьому вжитку кореневий приголосний /-r/ може бути складотворчим, у результаті чого корінь приймає вигляд ПР-.

Наступне просте число два знаходить широкий ужиток в розглядуваних текстах і реалізується у такому вигляді: ДВІЕ, ДВЪ, ТВА, ДВА, а також у складних числах: ДВАДЕСЕНТЬ `20', ДВАСТА `200', ДВАДЕНСЕТЕ, ДАДЕНСЕТЕ `20'. У більшості випадків у словах зустрічається на позначення числа форма ДВА, в окремих текстах маємо ТВА та ДА. Зазначений корінь ДВА відповідає вихідному іє. *dwo-, *duwo-, наявність початкової сполуки ДВсвідчить про післясубстратний період, інакше між приголосними був би наявний голосний, і в цілому структура слова в результаті впливу мовлення населення Трипілля, як про це йшлося раніше, мала б відкриті прості склади типу CVCV.

Похідними від розглянутого кореня засвідчуються слова: ДВАЩЕ `двічі', ДВОЕРІЕЩЕ `Дворіччя', НАДВОІ `надвоє'. У значенні `другий' зафіксовані словоформи: ДРУЗЕ, ДРУГУ, ДРУГА, ПОДРУГУ, а також ОБАПОЛ `обидва'. Останнє дослівно значить `обидві половини', половина тут виступає як `одиниця'. У попередніх формах корінь має вигляд ДРУі може бути співставлений з вищерозглянутим ДВА. Спільним для них є початкове *da- зі значенням `два', а різняться корені кінцевими формантами *-ш та *-га, що виконують роль одиниці рахунку [4].

Число три знаходить широкий ужиток у різних контекстах ВК, включаючи також складні кількісні утворення та похідні слова. Окрема коренева реалізація має вигляд: (д. 8) ТРІЕ СЫНОВЕ, (д. 24-В) ТРІЕ ДНІ, (д. 38-А) ТРИ СЫНИ, (д. 6-В) ОБОТРІЕ «з трьох сторін», а також утворення зі збірним значенням `тричі': (д. 4-г) ТРИЧІ, (д. 12) ТРІЩЕ. З цим же коренем появляються складні числа: (д. 6-Б) ТРІЕДЕСЕНТЕ `30', (д. 7-Б) ТРДЕСЕНТЕ ЛЯТЫ '30 літ', (д. 22) ТРЫ СЕНТЕ, ТРИСЕНТОІ `300' тощо та інші класи слів: (д. 3-Б) ТРОЯНЮ «Трояновому», (д. 6-Д) ТРІЕ ДОРЕЙ «Дарій Третій», (д. 7-Д) ТРИЗНУ, (д. 11-А) ТРИГЛВУ (бог Триглава), (д. 25) ТРГЛАВЕ.

Аналіз розглянутого числа та його варіантів показав, що в усіх випадках вживається на початку слова (й кореня) сполука приголосних їг-, якій історично передувала форма з інтеркон-сонантним голосним, який у цій ненаголошеній позиції ослаб і зник. Наявність комбінації двох приголосних свідчить про післясубстратний час, тобто про період після безпосереднього впливу мови трипільців на іє. діалекти. Сполука їг- може в окремих випадках реалізовуватись без наступного голосного і утворювати окремий склад, в якому складотворчу функцію виконує плавний сонант / -г- /.

У позиції після кореня їг- існував в іє. прамові основотвірний голосний, який в окремих мовних гілках, у тому числі в слов’янській, фактично зник, перейшовши до кореня, або утворив післякореневу одиницю — флексію. Зафіксований у текстах ВК час вказує на реалізації у зазначеній позиції голосних: -І, -ІЕ, -И, -ЬІ таО (лише в слові ТРОЯНЮ). Наявні голосніИ таІ свідчать, що попередній /-г/ міг вимовлятися твердо або м’яко, включаючи позицію передІЕ, де діграф позначає один голосний /'е/. Графіка також свідчить, що в цих прикладах написанняИ таЬІ є тотожними і вони відображають звук /ы/.

Можна передбачити, що вимові їг- передувала повна форма кореня *їага, в якій початкове *їа- позначало `два' (аналогічно до *da), а наступнега мало смисл `один' (іноді виступає як `одиниця лічби', див. вище). У цілому шляхом адитивності, типової при числоутворенні, корінь *їага має значення `два+один, три'. Усвідомлення людиною числа три відбувалося уже після наявних чисел два і один.

Наступним у ряду чисел виступає позначення кількості більше трьох одиниць, яке має назву чотири, утворене від додавання відомих одиниці до трьох або удвоєнням двійки [4, с. 90−91]. У текстах ВК зустрічаємо такі реалізації цього числа: (д. 8 /3/) ЧЕТВАРЫ ВЪЦЕ «чотири віки», (16-Б) ЧЕТРЕ ВЦЕ, (д. 19) ЧТВЬРОІ, (д. 37-А) ЧЕТВАРОІ СЕНТ ЛІАТОІ «чотири сотні літ». У структурі слова ЧЕ-ТВА-РЫ виділяємо три складові, серед яких початкове ЧЕвиступає з палаталізованим від *Ь- (< іє. *к'е `один'), -ТВАтотожне псл. *dwa `два', аРЫ походить від іє. *га `один'. У цілому слово має значення `один+два+один, чотири', утворене шляхом адитивності. В інших наведених вище словоформах зі значенням `чотири' наявна подібна словесна структура, хоча в окремих випадках їм властиві сильно редуковані складові.

Звернімо увагу ще на один приклад вживання числа «4»: (д. 6-Д) В ЛЯТА ДЕСЕНТЕ СТА ТШЕТІАГО «боляр-гордин розбив годе у літо тисяча третє», в якому, на нашу думку, останнє слово необхідно перекласти «…у літо тисяча [четверте]». Дане слово має складові ТШЕ-ТІА-ГО, ідентичні з вищерозглянутими (така ж форма присутня і в текстах ВК, які подає О.В.Творогов) [6]. Незважаючи на те, що інші автори також перекладають «літо тисяча третє» (Г. Лозко, Б. Яценко), цей варіант, як вважає Сергій Піддубний, є все ж сумнівним (засвідчено в нашій бесіді).

Ілар Хоругін відносно часто вживає в текстах число п’ять, яке реалізовано в різних варіантах: в однокореневій формі і в складних утвореннях чисел. Проілюструємо це на прикладах: (д. 8) С ПЕНТЫ ТЬМЫ «з п’ятьма тьмами», (д. 15-А) ПЕНТЫ КНіЕзЬІ ф] п’ятьма князями", (д. 17-А) ПЕНТЕ СТОІ ЛЕТЕ «п'ятсот літ», (д. 24-б) ПЕНТЕКРАТЫ ДЕНО «п'ять разів на день». У 13 випадках зустрівся корінь ПЕНТ-, в одному — ПАТ-. На місціЕНісторично реалізувалася носова фонема, яка з плином часу розщепилася на сполуку «голосний+н», що привело до утворення закритого складу, типового для післясубстратного часу.

Початковим у п’ять завжди виступає зімкнений /п-/, утворений у цьому слові в результаті впливу Трипільського субстрату в напрямі: іє. * kw- > *p-. У цілому корінь ПЕНзводиться до іє. *kwen-, що позначав руку, яка використовувалась при лічбі. У народів у давнину рука позначала при лічбі як «один», так і «п'ять», а дві руки відповідно «два» і «десять». «Один і той же образ `руки-долоні', — писав М. Я. Марр, — служив для вираження і `одиниці' і `двійки'. Один і той же образ `руки-п'ятерні' служив для вираження і `п'яти' і `десяти' [2, с. 44]. Звернімося до позначень числа десять у текстах ВК.

Число десять засвідчено в розглядуваних текстах у таких варіантах: (д. 4-Б) ДЕСЕНТ, (7-Ж) ДЕСШЦЕ, (д. 8) ДЕСЕНТЪ, (д. 22) ДЕСЕНТЕ, (д. 36-Б) «протягом десяти літ» О ДЬЕШЕНСЕТЬ ЛІАТЕ. У словоформах наявний корінь зі значенням `десять' структурно розпадається на три частини: ДЕ-СЕН-ТЕ, серед яких початкова ДЕзводиться до давнішої da- (із *dwa `два'), наступнаСЕН-, маючи в собі палаталізований анлаут, вийшла із *hen- (< *kwen `рука') та прикінцеваТЕ (*й), що вказувала на множинність. У цілому реконструйована форма псл. *dwahenti значить `дві руки, десять' (пор. форму -henti з нім. Hдnde `руки'). Цікаво зазначити, що, виражаючи числа п’ять і десять, у текстах ВК (і не тільки) присутні синонімічні корені, що позначають руку (одну і дві), і мають вигляд: ПЕНта СЕН-. Обидва варіанти, як уже вище йшлося, вийшли із іє. *kwen- `рука'. Хронологічно у слов’янських мовах (і в інших) ПЕНутворився після впливу Трипільського субстрату, а СЕН-, маючи в собі результат праслов’янської палаталізації, схоже є досубстратним варіантом і, вочевидь, первинним щодо ПЕН-.

Розглянуте наймення числа десять знаходить подібне відображення і в складних кількісних утвореннях, наприклад: (д. 3-Б) «п'ятнадцять віків» ПЕНТОНАДЕСЕЧЬ ВЪЩ, (4-Б) «на двадцятому віці» НА ДВАДЕСЕНТЪ ТЫСЕНЦЪ ЛЪТЪХ, ДЕСЕНТЕВЕК, (3-А) «даємо десятину отцям нашим» ДЕСЕТУ ОЦЪМ НАШІМ, (д. 36-Б) «жив (правив) двадцять літ» ЖІВЕ ДВАДЕНСЕТЕ ЛЯТОІ. Варіативним є вживання сполуки «голосний+н», в окремих формах носовий /-н/ випадає.

Проміжок числового ряду від 5 до 10 знайшов лише часткове відображення в текстах ВК, це наступні кількісні вираження: (15-А) «з краю Семиріччя» ОДЬ КРАЕ СЕДЬЕМРЕЦШТІА (д.19) «про святу Седмицю рік наших» О СВЕНТЕ СЕДЬМИЦЕ РІЕКОІНАШІЕ. (д. 24-В) «сура на дев’ясилі» СУРЕ О ДЕВЕНТЕСЫЛЫ. Число `сім' засвідчено у вигляді кореня СЕДЬМИ-, в якому початкове СЕвказує на редукований варіант вищерозглянутого СЕНу значенні `рука', аДЬМИасоціюється з *tma у значенні `два'. В результаті слово СЕДЬМИмає мотивацію словоутворення `рука (п'ять)+дві', тобто позначає число `сім', утворене шляхом адитивності.

Одну реалізацію числа `дев'ять' зустрічаємо в тексті ВК у вигляді ДЕВЕНТЕСЫЛЫ, де корінь зазначеного числа має структуру ДЕ-ВЕН-ТЕ-. Початкове ДЕвідображає повну форму ДВА-, наступнеВЕН-, безсумнівно, походить із *k*en- `рука, один', разом ДЕВЕНзначить `2+1, три'. КінцевеТЕ (= два) свідчить, за логікою речей, про множинність, тобто вказує на дубль трійки, що дає `3×3, 9'. Процес видобування цього числа відображено у фольклорі, наприклад, у виразі «тридев'яте царство» тощо.

Розглянуті вище прості кількісні одиниці в результаті адитивності утворюють складні числа типу: ДВАДЕНСЕТЕ (`20'), ТРІДЕСЕНТЕ (`30'), а також з участю слів сто, тисяча: СТОІ ДВАДЕСЕНТЕ `120', ТЫСЕНЩ ПЕНТЕСЕТ `1050' та інші. Зупинімося на реалізації чисел сто і тисяча.

У текстах ВК зустрілися наступні варіанти вжитку числа сто: (д. 6-Б) ПО СТОІ ДВАДЕСЕНТЕ ЛЯТОІ, (д. 6-Д) В ЛЯТА ДЕСЕНТЕ СТА ТШЕТІАГО, (д. 7-Ж) А ДЕСЪНЦЕ ДО СТЫ, (д. 3-А) А СЕНТУ НА ВЛАСВЕ (д. 3-Б) ПЕНТОСЕНТ ЛЯТОІ, (д. 5-А) ПЕНТО СЕНТ ЛЯТОІ, ПЕНТЕ СТА ЛЯТОІ, (д. 18-Б) ДВАСТЫ ЛЕНТА, (д. 22) ТРЫ СЕНТЕ ГРАДОУ, ТРИСЕНТОІ, (д. 29) О ТРІЕ СТА ЛЕТЕ ДО НАШІЕ ДОБА, (д. 37-А) ЧЕТВАРОІ СЕНТ ЛІАТОІ. Корінь `сто' реалізований у вигляді: СТА, СТОІ, СТЫ, СЕТ, СЕНТУ, СЕНТ, у структурі якого виділяємо дві складові: СЕНтаТА, що можуть бути віднесені до первісних іє. коренів: *kwen- та *-ta. Із попереднього відомо, що *kwen має значення `один'. Його палаталізований анлаут *sen вживається при утворенні числа `десять', цей же варіант зазнав ужиток у зародження числа `сто'. Морфема *-ta вказує на дубль, що полягає у реалізації `10×10'.

У текстах ВК зустрілися такі реалізації числа тисяча. (д. 7-Б) ПО ТЕМ ТЫСЕНЩ ПЕНТЕСЕТ ЛЯТЫ, (д. 7-Г) ЗА ТЕНСЕНЦ ТРІЕСТЬІЛЯТЫ ДВАСТЫ, (д. 21) ТЫСЕНЩ ТРІЕ СЕТ `1300', (д. 22) ТЫСЕНЦЕ О КІЕГРДІЕ, ОД ЛІЕТЫ ТЫСЕНЦТРИСЕНТ. Словесна структура розглядуваного числа виглядить наступним чином: ТЫСЕНЩ, ТЕНСЕНЦ, ТЫСЕНЩ, ТЫСЕНЦЕ, ТЫСЕНЦТРИСЕНТ. Серед цих форм розрізняємо типову зі складовими: ТЫ-СЕН-ЦЕ, де початкове ТЫможна співвіднести з *ta 'два', наступнеСЕНмає значення `рука, десять', а останнє - ЦЕ вийшло із іє. *kwe- `один'. Кінцева сполукаСЕНЦЕ рівноцінна розглянутій *senta зі значенням `сто', а разом з початковим *ta (sen)-, що отримало функцію `удесятирити', виражає число `10×100, тисяча'.

Все вищезазначене вказує нам ще на один цікавий висновок щодо розвитку іє. *kwen- `один' у слов’янських мовах і відображенні його у текстах ВК:

псл. *kwen- > ІНА, ОНОІ; ЕДІНУ, ІЕДІН зі значенням `один';

• *pente > ПЕНТЕ зі значенням `рука-одна, п’ять';
• *dasente > ДЕСЕНТЕ `рука-дві, десять';
• *sedma > СЕДЬМИ `рука (п'ять)+два';
• *dawente- > ДЕВЕНТЕзі значенням `3 (два+один)х3, дев’ять';
• * sente > СЕНТУ зі значенням '10 (рука-дві) 10, сто';
• *tasenta > ТЫСЕНЦЕ `10.10.10, 1 000'.

Якщо взяти лише корінь, що позначає `один' у числах ВК, то всі форми набувають такого вигляду: in-/on-/je-, pen-, sen-, wen-. Походження цих варіантів можуть бути зведені до єдиного псл. *kwen- (із іє. *kwem `частина, один'). Подальший аналіз форми *kwem дозволяє розрізняти складові *kwe- та *-па зі значенням дослівно `один із *kwe-. Сучасні дослідження походження числа (Я. Ґонда, А. Є. Супрун, В. З. Панфілов, В. Г. Таранець) свідчать, що первинним числом було `два', з якого вийшли дві частини — одиниці. Оскільки частини позначаються через *-па, то `два' відноситься до кореня *kwe. Це підтверджується позначенням числа два у різних іє. мовах, зокрема псл. *д (ъ)ва, гот. *twa, лат. duo, алб. dii, лит. du, тох. wu. Вочевидь, форма іє. *kwa > *kwa змінилася під впливом Трипільського субстрату і отримала вигляд *dwa > dbva, позначаючи `два'. У післясубстратний період протиставлення перших двох чисел отримало вигляд: kwena `один' - dbva `два'. Зародження інших чисел свідчить, що в їхній структурі значення `два' має вигляд *dbva/da- і т. п. (пор.: dawente `9', dasente `10'), як це подають тексти ВК.

Окрім вищерозглянутих чисел, у тестах ВК зустрічаються позначення кількості, що виражають невизначеність, наприклад: МНОГАЯ, МНОГО, МНОЗІ, МНОЗІЕ, МНОЖЕСТВОІ, МНЪЖЕСТВЕНЬ, ВЛІЦЕ, МАЛЕ, які не мають особливих позначень у порівнянні до сучасних форм. До цієї групи з неясним кількісним вираженням належать форми типу ТЕМЕ, ТЕМІ, ТЕМУ і под. У перекладах автори роблять посилки на І.

І. Срезнєвського, який вважав, що слово тьма в давнину мало значення 10 тисяч, проте в текстах ВК зустрічається і інший смисл, що протирічить зазначеному. Розглянемо в деталях смислову сторону вжитку в текстах ВК відмічених вище форм.

У ряді текстів слово тьма виражає певну кількість, хоча для нас залишається неясною ця величина, як, наприклад, у таких випадках: (д. 8) «І тоді Білояр сказав їм: почекайте. І прийшов до них з п’ятьма тьмами несподівано [С ПЕНТЫ ТЬМЫ] та побив ягів», (д. 4-Б) «Було там десять тем відібраних боянів кінних [ДЕСЕНТ ТЕМЕ ІЗБОРНЯ БОЯНУВ], окрім піших». Перекладачі дотримуються існуючої в славістиці точки зору, що в таких контекстах слово тьма має значення `десять тисяч'. Хоча в цих же текстах зустрічаємо і значення `багато', як її розуміє автор ВК: (д. 6-А) «І то тьма воїнів [ТЕМА БЯ ВОІ] була обезглавлена…». Дослідження генези числа свідчать (Ю. О. Карпенко, В. Г Таранець), що люди, освоївши якийсь ряд, сприймають ці числа як зрозумілі, «світлі» порівняно до тих, що стоять за цим числовим рядом і сприймалися як незрозумілі, «темні», утворюючі «тьму». Вочевидь, усвоєння «нових» чисел відсувало в розумінні людей поняття «тьми», і так поступово межа дійшла в давній Русі до сприйняття кількості в «десять тисяч» як «тьми». Яку межу відображає слово тьма в текстах ВК, важко сказати, хоча деяке тлумачення можна дати, виходячи з наступного розуміння значення цього слова.

Слово тьма в окремих ситуаціях має, окрім зазначеного вище, таку семантику: (д. 2-А) «Багато біди приніс ранній холод, … племена] оселились огнищанами на землі рушти. І все те сталося за дві теми [ЗА ДВІЕ ТЕМЕ] до цього. А по тих двох темах [А ПО ТЕМА ДВЪ ТЕМІ] варяги прийшли», (д. 2-Б) «Пробули одну тему [ЕДІНУ ТЕМУ] і почали городи ставити, вогнища повсюди розкладати. По другій темі [ПО ДРУЗЕ ТЕМЕ] був Холод Великий, і потяглися ми до півдня». У наведених контекстах слово тьма вказує на часовий відрізок, який пережили племена. Схоже, що цей час розуміється тут як `рік' у значенні один чи два. У цілому відлік років слов’яни робили, вживаючи слово ЛЯТОІ, наприклад: (д. 5-Б) «І була та борня двісті літ [ДВАСТА ЛЯТОІ]», тобто слово літо вживалося у значенні `рік', означаючи відрізок часу `від літа до літа'. Подібний принцип pars pro toto, коли частина заміщає розуміння цілого, мав місце і в інших народів, зокрема у германців. Як свідчать «Старші Едди», для позначення `рік' (нім. Jahr) вживалося слово Winter, наприклад: Er war 8 Winter alt [1]. Оскільки германці у цей час проживали на півночі, де довгі зими і довгі ночі, то ці одиниці часу ними використовувалися при відліку відрізків всередині року (пор. нім. Weihnachten `Різдво, Різдвяні дні', де -nachten `ночі'). У слов’ян навпаки — відповідно вживаються слова `літа' (= роки) та `день' (= світла частина суток).

Події, описані в текстах ВК, торкаються частини слов’ян (венедів), що проживали на півночі на узбережжі Балтики, вочевидь, під їхнім впливом південні слов’яни (руси) вживали по відношенню до розуміння `рік' слова літо та тьма. Таким чином, під терміном тьма необхідно розуміти `рік', що дослівно значить `від зими (холодних, «темних» днів) до зими'. Цікаво відзначити, що слово тьма у значенні `рік' вжито лише у двох текстах (приклади вище), в яких говориться про великий холод у місцях проживання русів і про їх похід на південь.

Розглянуте значення тьми у позначенні року вважаємо надзвичайно архаїчним, і всі інші розуміння є вторинними. Кількісно це означало 365 днів, можливо, `біля 400 днів', і, вважаємо, така кількість розуміється в текстах ВК у сполученнях військо в п’ять чи десять тем, хоча синонімічно зустрічаємо також реалізацію і числа тисяча. Подібна варіативність форм у вираженні одного й того ж значення пояснюється різними причинами, перш за все відмітними часовими зрізами в сюжеті текстів ВК, а також численним діалектним варіюванням.

Показники числа в текстах ВК зустрічаються часто в сполученнях зі словами, що позначають час. До останніх відносимо наступні словесні вираження: ІЕДІН ДЕН, ТРІЕ ДНІ, ТРІЕДЕСЕНТЕ ДЕНА, НАТЇЇТЕ ДОБА, ОД ПОЛУНОЩЕ, ДО ПОЛУДЕНЕ, ДО МНОГАЯ МЪСЯЩТ, ПЕНТОСЕНТ ЛЯТОІ, СТА ЛЯТОІА, ПО ВЪЦТ ТРОЯНЮ. Як бачимо, у текстах засвідчені у значенні часу та одноразово й кількісних позначень такі слова: день, ніч, доба, місяць, літо, вік, а також південь та північ, що вказують на просторовий напрям.

Нарешті щодо числа, цікавим буде дієслово лічити (рахувати), яке має вигляд: (д. 30) «порахувати богів» ОЛЕЩАШЕТЬ БОЗЕ. У цьому слові розрізняємо дві частини: ОЛЕ-ЩАШЕТЬ, серед яких основним за смислом єЩАШЕТЬ, тобто часеть, споріднене з число. Це слово має вжиток у тексті (д. 14) «Їх [гостинці, мито] бо честять боги і нам веліли честити їх» ІХВА БО ЧЕЩЕ БОЗЕ І НАМО ПОВЕЛЕЩА И ЦЩТЕМО ОНЫ. Вочевидь, честити вживається у значенні `рахувати, лічити'. У купців брали мито — «сорочки честені» СРАЩЕ ЧЕСТЕНЫ. Дослідження свідчать, що у народів використовувались різні купівельні одиниці як куни (від куниця) у слов’ян, а також платки [5]. Це місце тлумачиться інакше в інших перекладачів. Так, М. В. Слатін [3, с. 87] перекладає «чествуем мы их», не вживаючи слово «сорочки» чи назву якогось іншого предмета, що був одиницею обміну. Якщо виходити із контексту в цілому, то, на нашу думку, вірніше передає зміст Сергій Піддубний. У М. В. Слатіна тут говориться лише про шанування гостей, пор.: «гости Радогощем чтимы», «гостей встречая, чествуем мы их», «ибо чтить Боги и нам повелели, и чтим [мы] их» [3, с. 87]. Фактично одна й та ж думка передається кількома фразами, і ніякої іншої інформації такий текст не несе. Трудність виникла перш за все при тлумаченні слів ГОСТИЦЫ СРАЩЕ ЧЕСТЕНЫ, присутніх у ВК (д. 14). Вважаємо, що дослівно це значить: «гостинці, сорочки, честені», як переклав С. Піддубний, і це ближче до істини.

У сфері лічби у слов’ян існував Числобог, який (д. 11-Б) «рахує дні наші і говорить Богові числа свої: чи бути дню небесному, чи бути ночі і заснути» ЧЕНСЛОБГ УЦТЕ ДНЕ НАШТЯ, А РЕЩЕТЬ БЪГОВ1 ЧЕНСЛА СВА, А БОІТЕ ДНЕ СВРЗЕНІУ НИЖЕ БОТЕ НОЩЕ, А ОУСНОУТЕ. У цьому ж тексті автор ВК дорікає своїм одноплемінникам у тому, що вони замість того, щоб «руки наші утрудились о рала свої і мечами добували нелегность нашу», «персти бездіяльні [товчуть] об дерево» ПРСТЕ БЕЗДЬЯНОІ ТЛЦЕХОМЬ О ДРВЕЫ. У цілому тексти ВК свідчать, що руси користувалися числом, до того ж вони оперували великими числами і фіксували цю лічбу з допомогою зарубок на дереві.

велесова книга число.

Література

• 1. Зощенко Л. М. Поняття часу та його реалізація у німецькій мові (діахронічне дослідження): автореф. дис. … канд. філол. наук / Л. М. Зощенко. — Одеса, 2008. — 20 с.
• 2. Марр Н. Я. О числительных (к постановке генетического вопроса) / Н. Я. Марр // Языковедческие проблемы по числительным. Сборник статей. — Л., 1927. — С. 1−96.
• 3. Слатин Н. В. Влескнига. Исходные тексты. Буквальный перевод / Н. В. Слатин; пер. с древнерусского, подготовка древнего текста, примечания. — Омск, 2006. — 496 с.
• 4. Таранець В. Г Походження поняття числа і його мовної реалізації (до витоків індоєвропейської прамови): [монографія] / В. Г Таранець; вид. 2-ге, перероб. і доп. — Одеса: АстроПринт, 1999. — 116 с.
• 5. Таранець В. Г Українці: етнос і мова: [монографія] / В. Г. Таранець. — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2013. — 364 с.
• 6. Творогов О. В. Влесова Книга // Труды отдела древнерусской литературы / О. В. Творогов. — Л.: Наука, 1990. — Т. XLIII. — С. 170−254.