Вступ. 
Поезія Юрія Липи

Юрій Липа (1900;1944) належить до тих українських митців, котрим довелось торувати дорогу до сучасного читача крізь фальсифікації та недоброзичливу упередженість. В умовах радянського тоталітарного простору він був не лише вилученим з літературного процесу, але кваліфікувався як «лютий ворог» свого ж народу. Ім'я письменника в історико-літературних оглядах згадувалось принагідно, до того ж у виключно негативних контекстах. Сьогодні очевидно, що поза науковим осмисленням його художнього доробку об'єктивна картина літературного процесу міжвоєнного десятиліття ХХ століття є неможливою.

Місце і роль Ю. Липи в історії національної культури вельми значущі й нині загальновизнані. Його спадщина стоїть високо в ієрархії літературних і наукових цінностей українського народу. Вона становить собою самобутнє явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості. Якщо біографія письменника на сьогодні більш-менш повно досліджена й у найголовніших рисах оприлюднена, то художня творчість, як слушно зауважує А. Шишкова, порівняно з іншими сферами його багатогранної діяльності (історіософські праці, публіцистика, літературно-критичні статті), вивчена недостатньо і потребує всебічного фахового осмислення .

Коротко основні віхи біографії Юрія Липи наведемо за редакцією В. Просалової .

Липа Юрій — український письменник, публіцист, історіософ, геополітик, громадський діяч, учасник національно-визвольної боротьби 1917;1920 pp., лікар за фахом. Син письменника І. Липи. Народився 5 травня 1900 р., здобув середню освіту і розпочав літературну діяльність у Одесі (1917). У 1918;1919 рр. вивчав право у Новоросійському університеті (Одеса), потім у Кам’янець-Подільському. У 1920 р. змушений разом з батьком емігрувати до Польщі. Організував літературне об'єднання «Сонцесвіт». У 1929 р. закінчив медичний факультет Познанського університету (1929), стажувався в Лондонському університеті, займався лікарською практикою у Варшаві. Вивчав політичні та економічні дисципліни у Варшавській школі політичних наук (1931). Очолював разом із Є. Маланюком літературне об'єднання українських письменників «Танк» (1929). липа поезія світлість стилістичний У роки гітлерівської окупації Польщі жив у Варшаві. У 1943 р. повернувся в Галичину, працював лікарем у м. Яворові. З липня 1944 р. був інструктором першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Увійшов до складу Української Головної Визвольної Ради. 19 серпня 1944 р. був схоплений підрозділом НКВС, 20 серпня закатований на Яворівщині.

Автор поетичних збірок «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); історичного роману «Козаки в Московії» (1935), трьох книг оповідань під загальною назвою «Нотатник» (1936;1937); збірника літературознавчих есе «Бій за українську літературу» (1935); праць «Українська доба» (1936), «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941), «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).

Усі прозові твори ІО. Липи — історичні («Гетьман Іван Мазепа»), автобіографічні («Світильник невгасимий», спогади про батька) та інші - засвідчують, що їхній автор передовсім є реалістом, хоч і небайдужим до романтичних засобів, якими почасти інкрустовані його новели, повісті та романи.

Однак тільки поезія стала справжнім покликанням Ю. Липи. Незважаючи на його скептичне ставлення до власного віршування, саме в цій царині він постав органічно сформованим щодо стилю, тематики і словника. Перша збірка «Світлість» (1925), надрукована в таборі інтернованих вояків армії УНР у Калуші, заявила про дебют акварельно-імпресіоністичного лірика, який стрімко еволюціонував до виповненої вольовими інтонаціями, строгими історіософічними алюзіями «Суворості» (1928) та збірки «Вірую» (1931). Саме в поезії, на думку А. Стебельської, Ю. Липа «найщиріше відкриває нутро своєї душі, душі, яка спрагнена дії, чину» .

Метою курсової роботи є розкриття художнього світу збірки Юрія Липи «Світлість».

Актуальність обраної теми зумовлена, по-перше, тим, що «Світлість» посідає особливе місце у творчому доробку Ю. Липи, оскільки стала його дебютною поетичною збіркою, а по-друге, його поезія взагалі недостатньо, на нашу думку, досліджена, а збірка «Світлість» окремо не аналізувалась.

Серед досліджень творчого доробку Ю. Липи відзначимо ряд праць сучасних українських літературознавців. Наприклад, М. Ільницький аналізує історіософську концепцію митця, порівнюючи з концепціями Є. Маланюка та О. Ольжича. Т. Салига слушно виокремив найважливіші моменти, що свідчать про спільні складники творчих біографій Ю. Липи та Є. Маланюка. Розглядаючи поетичний доробок митців як дискурсійний текст, дослідник помічає «схоже у несхожому», зокрема у «стихії раціональної підпорядкованості образів», «неопоетичній бароковості мови», «радикальності синтаксичних конструкцій» та у «структурах строф з їх особливою ритмікою». На поезії як «справжньому покликанні» митця неодноразово наголошує Ю. Ковалів. Учений висвітлює характерні для поетичних творів письменника пафос державництва, вишуканість тропіки, архаїзованість лексики, готичні джерела тощо. Проблемі текстуальності та контекстуальності художнього світу Ю. Липи присвячені одна з розвідок М. Зубрицької та кандидатська дисертація С. Киричук. Неоготичний дискурс у поетичній творчості Юрія Липи досліджувала І. Федюшина, а метафізичний дискурс — А. Шишкова, котрій належить також низка праць, в яких розглядаються словотвірні домінанти поезії Ю. Липи, бароковий дискурс творчості Ю. Липи, історіософські ідеї, естетичні пріоритети поета та ін. Творчість письменника й науковця у силовому полі естетичних пошуків доби, творчі зв’язки із Середньовіччям, неоготикою в його доробку відстежує О. Баган, а поезію Ю. Липи у контексті необарокової літератури української еміграції - О. Янчук .

Поставлена мета курсової роботи досягається виконанням таких завдань:

• — дослідити ідейно-тематичні особливості збірки Юрія Липи «Світлість»;
• — висвітлити художньо-стилістичну своєрідність поезій Ю. Липи у збірці «Світлість».