Культура навчання. 
Культурологія як наукова дисципліна та її категорії

Провідні форми навчального процесу. Основні тенденції розвитку сучасної української освіти Протягом розвитку людського суспільства культурні сценарії навчання поступово ускладнювалися. Сьогодні виділяють кілька його сценаріїв.

1. Буденно-практичне навчання — це перша, найбільш давня форма навчального процесу. Сценарій такого навчання не передбачає спеціальної організації навчального процесу. Він відбувається стихійно, через залучення майбутнього покоління до трудової діяльності дорослих.

Таке навчання було основною формою протягом тривалого історичного часу, починаючи з первісного суспільства. Воно збереглося і нині там, де праця не вимагає спеціальної освіти, а тому оволодіти її секретами можна через спостереження та наслідування старших у домашніх умовах. Характерною особливістю такої форми навчання є нероздільне злиття процесу навчання з життям і неформальне особистісне спілкування вчителя й учня.

Демонстраційне навчання. Ця форма навчання була створена після ускладнення завдань навчання. У цій формі навчання організовується особливий процес взаємодії вчителя й учня: вчитель показує, що та як потрібно робити, а учень повторює дії вчителя. В ній цей процес уперше відокремлюється від інших видів діяльності й стає самостійним, специфічним її видом. Учитель демонструє учню способи діяльності не під час виконання своїх основних трудових завдань, а спеціально для учня. Сценарій демонстративного навчання вимагає від нього відповідних педагогічних навичок і методичних прийомів: добору завдань, доступних учневі, послідовного переходу від простих завдань до складніших. Основним навчальним фактором стає метод повторення. Ще за античних часів повторення стали називати «матір'ю навчання». За такої форми навчання учень стає в позицію пасивного об'єкта навчання. Індивідуальні риси учня особливого значення для дій учителя не мають. Його справа — продемонструвати знання та вміння, а як вони будуть усвідомлені учнями — це вже їхня справа. Учитель і учень, на відміну від буденно-практичного навчання, відчужені одне від одного, протиставлені одне одному як активний суб'єкт та пасивний об'єкт.

3. Розвивальне навчання — це третя, більш досконала форма навчального процесу. Вона виникає в Новий час на основі класичної педагогіки (Я. Камінський та інші). Розвивальне навчання пов’язане з розробленням спеціальних дидактичних прийомів, які активізують учнів. Сценарій навчального процесу тепер орієнтує вчителя не тільки на показ, а й на пояснення, а учня — не просто на повторення та запам’ятовування, але й на розуміння матеріалу і самостійне виконання вправ, що сприяє його засвоєнню. Найважливішим у навчанні стає самостійна робота учня, що дає можливість покінчити з його пасивним станом та проявити себе як активного суб'єкта діяльності. Сценарій розвивального навчання передбачає, що вчитель не просто навчає, подає істину, а й учить як її віднайти.

Одним із недоліків демонстраційного та розвивального навчання є те, що вчитель залишається центральною фігурою сценарію навчання. Здебільшого цей сценарій педагогічної діяльності вибудовується як наука про принципи, методи, форми діяльності вчителя, а не учня. Учні ж лише повинні робити те, що каже вчитель.

4. Креативне навчання. У XX ст. поступово починають зароджуватися ідеї нової психолого-педагогічної парадигми: виникають ідеї креативного (від англ. Сrеаtе — творити) навчання.

Сценарій креативного навчання передбачає особистісно-орієнтовану роботу педагога з учнями. У системі освітніх парадигм креативне навчання належить до феноменологічної моделі освіти (А. Маслоу, Л. Комбе, К. Роджерс та інші). Воно передбачає персональний характер навчання, що зважає на індивідуально-психологічні особливості учнів, уважне ставлення до їхніх інтересів і потреб.

Основним фактором креативного навчання є ініціатива учнів. Учень перестає бути об'єктом впливу й стає повноправним суб'єктом спілкування. Він несе відповідальність за свою роботу так, як і вчитель за свою. У креативному навчанні навчальний процес організовується як форма безпосереднього, живого людського контакту повноправних партнерів, зацікавлених у справі. Стосунки між учителем та учнем мають характер неформального спілкування, в якому спілкування — не однобокий рух інформації від вчителя до учня, а двосторонній обмін інформацією. Креативне навчання є навчанням творчості, та, власне, воно і є творчою діяльністю. При цьому великого значення набуває особистість педагога. Він повинен бути яскравою, талановитою, творчою людиною. Адже саме творчий педагог може навчити творчості іншого.

5. Неінституційна модель освіти (П. Гудман, Ф. Клейи, Дж. Холт, Л. Бернар й інші) орієнтована на організацію освіти поза соціальними інститутами, зокрема шкіл і вишів. Це освіта на «природі», за допомогою Internet, в умовах «відкритих шкіл», дистанційне навчання тощо.

Для сучасних сценаріїв навчання характерний поступовий перехід до інноваційних сценаріїв освіти у вищій школі, показником яких є прогресивне начало в розвитку школи чи вищого навчального закладу порівняно з усталеними традиціями та масовою практикою. Вони пов’язані з глибоким реформуванням і зміною всього навчально-виховного процесу, з інтенсивним розвитком міжнародного освітнього простору. Основні напрями, пов’язані з упровадженням інноваційних сценаріїв освіти у вищій школі, полягають у внесенні змін:

• Ш у мету, зміст, методи й технології, форми організації і систему управління;
• Ш у стилі педагогічної діяльності та організацію навчально-пізнавального процесу;
• Ш у систему контролю й оцінки рівня освіти;
• Ш у систему фінансування освіти;
• Ш у навчально-методичне забезпечення освіти;
• Ш у систему виховної роботи;
• Ш у навчальний план і навчальні програми;
• Ш у діяльність учителя й учня.

Однією з головних тенденцій розвитку сучасної освіти є інтенсивне формування міжнародного освітнього простору, створення глобальної стратегії освіти людини. У наш час прогнозуються тенденції розвитку світового освітнього простору, виділяються типи регіонів за ознакою взаємодії освітніх систем та їх реагування на інтеграційні процеси. Всі країни поєднує розуміння того, що сучасна освіта повинна стати міжнародною. Створюється полікультурне середовище, яке передбачає свободу культурного самовизначення майбутнього спеціаліста і збагачення його особистості. Формуються принципи глобальної освіти, до основних із яких, за визначенням Р. Хенві, можна віднести:

• -формування широкого світогляду, системного мислення, вміння самостійного мислення й ін.;
• -формування толерантності, здатності сприймати різні погляди на суспільний устрій, культурні цінності тощо.

Стан та основні тенденції розвитку сучасного світу приводять до необхідності переходу від парадигми антропоцентризму до культуроцентристської парадигми, що передбачає якісно інший рівень освіти за рахунок посилення її гуманітарної сфери.

Реформування системи вищої освіти в Україні характеризується пошуком оптимальної відповідності між усталеними традиціями у вітчизняній вищій школі й новими тенденціями входження у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігається низка тенденцій.

До головних завдань, що постають перед вищою школою в Україні, можна віднести створення нової нормативної бази національної вищої освіти, її узгодження з вимогами європейської системи стандартів у галузі освіти, а також підвищення якості вищої освіти, що стає найважливішою соціокультурною проблемою, яка зумовлюється інтенсивним процесом глобалізації, необхідністю формувати умови для індивідуального розвитку особистості, її самореалізації.

На цьому шляху спостерігаються такі основні тенденції.

• 1. Розвиток багаторівневої системи освіти (поява бакалавратів і магістратур), приведення навчальних програм у відповідність до світових освітніх стандартів, уведення атестацій, акредитацій закладів освіти тощо. Перевага цієї системи полягає в тому, що багаторівнева система організації вищої освіти забезпечує більшу мобільність у навчанні та у виборі майбутньої спеціальності, формує спроможність у випускника отримати на базі університетської освіти нові спеціальності.
• 2. Розвиток ринку освітніх послуг (поява закладів освіти різних форм власності, перетворення інститутів на академії й університети, надання провідним ВНЗ статусу національних та автономних).
• 3. Оновлення вищої освіти з урахуванням вимог світових освітніх стандартів, що передбачає перенесення акцентів з простого здобуття знань на технологічні методи освіти та розвиток системного мислення. Основною вимогою до сучасного спеціаліста стає вміння оперативно й ефективно приймати рішення в умовах дефіциту часу і наявності суперечливої інформації.
• 4. Широке застосування сучасних інформаційних технологій, інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів.

Університезація вищої освіти, інтеграція вищих навчальних закладів з провідними в Україні та в світі університетами, що приводить до появи університетських комплексів.

Заміна формули «освіта на все життя» на формулу «освіта через усе життя», тобто орієнтація на безперервну освіту як основу соціального розвитку, що зумовлено посиленням ролі особистості в суспільстві й виробництві, зростанням її потреб, гуманізацією та демократизацією сучасних суспільних відносин, інтелектуалізацією праці, швидким розвитком техніки і технологій.