Формування керамологічних джерел у Національному музеї-заповіднику українського гончарства

ФОРМУВАННЯ КЕРАМОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛ У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ-ЗАПОВІДНИКУ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА

Описано ключові моменти формування керамологічної джерельної бази в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Виділено створення структурних підрозділів музею, які займаються її формуванням.

Термін «керамологія» походить від грецьких слів «ceramos» (глина) і «logos» (слово, знання, вчення, наука) і буквально означає «знання про глину». Відповідно «українська керамологія» — наука, яка вивчає українське гончарство, кераміку. В літературі термін «українська керамологія» вперше з’явився 1995 р. у статті О. Пошивайла — «Гончарство і Україна», в якій автор закликав вивчати власну кераміку, знайдену на українських етнічних територіях і акцентував увагу на тому, що «збірник має зінтеґрувати здобутки української керамології в світовий науковий і культурний процес» [1, 17]. Нині термін «керамологія» остаточно утвердився в українській науковій літературі.

Зацікавленість керамологічними знаннями припадає на останню чверть XVIII ст. Ще в 1786 р. А. Шафонський детально описав Чернігівське намісництво, в другому томі якого розміщена інформація про гончарний цех у Чернігові, його структуру, звичаї й основні цехові знаки (прапор, сукно, цешка) [2, 301]. Це перше письмове свідчення суто керамологічного спрямування, що дійшло до наших днів. Сплеск зацікавленості керамікою в Україні припадав на першу половину ХІХ ст. Цьому сприяв розвиток археологічної діяльності й, як результат, створення перших музеїв з колекціями кераміки (переважно, знайденої в процесі розкопок археологічних пам’яток). В окрему наукову дисципліну українська керамологія почала формуватися відносно недавно — з середини 1990;х рр. Рушійним фактором цього процесу стало створення 1986 р. в Опішному першої профільної керамологічної музейної установи — Музею гончарства (доручення Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1986 р. і рішення Полтавського облвиконкому від 12 серпня 1986 р.). На його базі, через три роки, згідно постанови Ради Міністрів України від 3 листопада 1989 р., почав розвиватися Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішному — всеукраїнський центр дослідження, збереження та популяризації гончарної спадщини України. 29 березня 2001 р. Президент України Л. Кучма підписав Указ «Про надання Державному музею-заповіднику українського гончарства статусу національного».

На сучасному етапі розвитку керамології, вкрай актуально систематизувати й аналізувати спадщину попередників як основи подальшого наукового розвитку, зайнятися розробкою теоретичних проблем науки, вивченням умов становлення й розвитку керамології в Україні. Основою розвитку будь-якої наукової дисципліни є формування власної дослідницької бази джерел. Вчені-керамологи у дослідженнях використовують три основних джерела: керамологічні колекції, письмові документи й аудіовізуальні матеріали. Оскільки українська керамологія в окрему наукову дисципліну сформувалася на базі Національного музеюзаповідника українського гончарства в Опішному, то у цій статті відзначимо формування основних наукових джерел у ньому. Так, невдовзі після створення, Музей розробив наукову концепцію діяльності [3, 1618], основою якої стало:

• — збирання кераміки та предметів побуту гончарів;
• — формування національної скарбниці гончарних виробів;
• — проведення комплексних наукових експедицій на території України та поза її межами, з метою вивчення національного гончарного промислу, фіксації, опису місцевих ремесел, сучасних форм їх побутування;
• — наукове дослідження історичних шляхів від найдавніших часів до сьогодення, його зв’язки з гончарством інших народів та іншими видами народної творчості;
• — вивчення особливостей розвитку та побутування гончарства серед локальних груп українців, що проживають за межами України;
• — формування книгозбірні з питань гончарства, складання бібліографічних показчиків з питань функціонування гончарного промислу;
• — формування національного архіву українського гончарства;
• — укладання картотеки и словника гончарів України;
• — укладання словника народної гончарської термінології;
• — написання «Енциклопедії українського гончарства»;
• — створення каталогу-довідника творів українських гончарів, які зберігаються в музеях та приватних зібраннях;
• — проведення симпозіумів гончарства, науковопрактичних конференцій, семінарів, практикумів з проблем і питань гончарного промислу;
• — видання щорічника наукових праць та щорічного збірника польових етнографічних матеріалів, іншої наукової та науково-популярної літератури про гончарство, путівників, буклетів, художніх листівок, брошур, плакатів, значків;
• — видання ілюстрованих каталогів, альбомів з творів народного мистецтва;
• — фільмування виробничих процесів, пов’язаних з гончарством, звичаями та обрядами гончарів;
• — формування фото-, фоно-, кінонегатеки народної технології, побуту та виробів гончарів.

Таким чином, у створеній інституції були визначені як пріоритетні керамологічні дослідження, так і основні напрями формування колосальної джерельної бази для їх розвитку. Вище перелічені аспекти наукової діяльності більш активно стали розроблятися з 2000 р. — від заснування Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України. Вже з перших років діяльності Музей гончарства став багатофункціональною керамолого-музейною установою, у структурі якого діють, доповнюючи один одного, кілька підрозділів, що займаються формуванням джерельної бази керамології.

Найбільше багатство Музею гончарства — його фондові колекції, що нараховують понад 50 тис. одиниць зберігання (колекція глиняних виробів народних майстрів-гончарів і художників-керамістів налічує біля 45 тис. одиниць). Глиняні вироби, що зберігаються у фондах музею, представляють гончарство усіх етнографічних регіонів України, в усіх його проявах від найдавніших часів до наших днів (є зразки цілих форм і фрагментів кераміки, що датуються УІ-Ш тис. до н. е.). Уся колекція кераміки розділена на окремі сектори, які формуються у відповідних напрямах: археологічна кераміка, гончарство Правобережної та Лівобережної України, Полтавщини, Опішні (давнє - кінець ХІХ ст. — 1940;і рр.; сучасне — 1950;і рр. — наші дні), твори сучасних художників-керамістів. В основу формування цих секторів покладені кілька ключових принципів: хронологічний, функціональний, географічний. На території Музею постійно функціонують унікальні керамологічні експозиції: Національна галерея монументальної й садово-паркової глиняної скульптури під відкритим небом і Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України, в яких представлені роботи як українських, так і зарубіжних майстрів. Оскільки аналіз фонду кераміки Музею гончарства, як і інших музейних керамологічних джерел, занадто об'ємний, то це стане матеріалом для подальшого окремого дослідження.

Великою групою керамологічних джерел є письмові матеріали, в яких зафіксовано відомості про гончарство у всіх його проявах, а також дослідження розвитку гончарного ремесла фахівцями різних напрямів. Ці джерела діляться на дві групи: друковані та рукописні матеріали. З метою формування обох груп, у Музеї створено два структурних підрозділи — бібліотеку й архів. 1987 р. засновано спеціалізовану бібліотеку з проблем гончарства України й інших країн — Гончарську книгозбірню України — науково-дослідний інформаційний центр, фонд якого становить майже 100 тис. примірників. Нині бібліотека володіє найбільшим зібранням літератури з проблем українського й світового гончарства в Україні. У ній зберігається рідкісна література, що стосується проблем керамології, етнології, історії, археології, мистецтва, музеєзнавства, традиційних ремесел і промислів. Представлені в бібліотеці також видання з питань філософії, релігії, літературознавства, публіцистики, твори класиків української і світової літератури, мемуарні, періодичні видання (газети й журнали), передусім «гончарні», з багатьох країн Європи та Північної Америки. У фондах бібліотеки зібрано понад 1000 томів довідкової літератури.

У 1992 р., з метою популяризації керамологічних знань й акумуляції їх в окремих спеціалізованих друкованих виданнях, у Музеї гончарства засновано новий структурний підрозділ — видавництво «Українське Народознавство». Останнє цілком орієнтоване на популяризацію національних духовних цінностей, народного мистецтва, зокрема гончарства як унікального феномену етнічної культури. Це єдине наукове видавництво, розташоване в сільській місцевості, але обсяг матеріалів з проблем народного гончарства, опублікованих видавництвом за період його діяльності, перевершив усе, що було надруковано з питань керамології протягом ХІХ-ХХ ст. Праці видавництва неодноразово відзначалися нагородами престижних вітчизняних конкурсів книговидавців. Першим його серйозним науковим досягненням стало видання Національного культурологічного щорічника «Українське Гончарство», перша книга якого вийшла 1993 р. До кінця ХХ ст. світ побачили ще чотири книги [4]. Цей збірник став помітною подією в популяризації керамологічних матеріалів. Його цінність у тому, що в ньому вперше комплексно друкувалися матеріали різних авторів, у яких порушувалися питання формування й збереження керамологічних колекцій у музейних зібраннях України, висвітлювалися події, пов’язані з відкриттям музеїв гончарства в Україні, опубліковані матеріали етнографічних експедицій гончарними центрами України, які ілюстрували стан дослідження гончарства в Україні та за кордоном. В цілому ж, на думку керамолога О. Пошивайла, «Українське Гончарство» було основним мас-медійним провідником ідеї організованого структурування вітчизняної керамології [5, 225].

1993 р. у Музеї був створений Національний архів українського гончарства, хоча матеріали для його фонду збиралися з перших років діяльності музею. У фондах архіву зберігаються кіно-, фоноі відеозаписи, фотографії, слайди, зроблені під час знаменних подій у житті Музею гончарства (виставки, конкурси, симпозіуми, конференції), а також матеріали, привезені з керамологічних експедицій, дисертації відомих дослідників гончарства, особисті фонди українських учених, художників, краєзнавців, пов’язаних з вивченням і популяризацією гончарства, виготовленням гончарних виробів. Усі архівні матеріали систематизовані за окремими напрямками, формується електронний банк даних. У фондах Національного архіву українського гончарства знаходиться понад 25 тис. одиниць зберігання.

В архіві сформована найбільша в Україні колекція фільмів на теми гончарства, як українського, так і США, Японії, Англії. Зйомкою й монтажем матеріалів займаються співробітники, створеної одночасно з архівом, Аудіовізуальної студії українського гончарства «Відродження». Вони спеціалізуються на пошуку, збиранні й збереженні аудіовізуальних матеріалів про історію українського гончарства, особливості гончарного виробництва, форму й орнаментику гончарних виробів, специфіку інструментів гончарів, традиційний і сучасний побут майстрів, займаються фотографуванням і фільмуванням виробничих процесів, пов’язаних з гончарством, звичаїв та обрядів гончарів, особливостей традиційного побуту. Нині жоден етнографічний або художній музей України не займається створенням профільних для нього фільмів (сюжетів) і не має підрозділів зі збереження аудіовізуальних джерел. Створення та діяльність в невеликому провінційному селищі Аудіовізуальної студії, яка самостійно займається зйомкою відеосюжетів і створенням художніх фільмів — явище унікальне не лише для Полтавщини, але загалом для України. За роки існування студії, знято біля 4 тис. відеосюжетів з проблематики українського гончарства.

Отже, завдяки широкомасштабній діяльності Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, стало можливим створення унікальної дослідницької керамологічної джерельної бази. Відносно невеликий період діяльності музею (14 років) зробив можливим створення наприкінці 2000 р. нової академічної керамологічної інституції - Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України, яка спеціалізується на вивченні гончарства й утвердженні української керамології як повноправної науки.

керамологія музей заповідник гончарство.

Література

• 1. Пошивайло О. Гончарство і Україна // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. — Опішне, 1995. — Кн. 2.
• 2. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России. — К., 1851. — Ч. 2.
• 3. Наукова концепція Музею гончарства в Опішні. — Опішне, 1989.
• 4. Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник: Науковий збірник за минулі літа / Упор.

О. Пошивайло. — К.; Опішне, 1993. — Кн. 1; Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. — Опішне, 1995. — Кн. 2; Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1995. — Опішне, 1996. — Кн. 3; Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За роки 1996— 1999 / За ред. О. Пошивайла. — Опішне, 1999. — Кн. 4.

5. Пошивайло О. Українська академічна керамологія ХХІ ст.: Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. — Опішне, 2007. — Кн. 1.