Культура Індії. 
Прото індійська культура

Культура Індії - одне з унікальних явищ у світовій культурі. Це одна з найстародавніших культур, котра й по сьогоднішній день існує на підвалинах, що склалися в глибині віків. Серед багатомільйонного населення Індії співіснують різноманітні расові типи. їхня різноякісність складалася тут протягом тисячоліть зусиллями різних народів, серед яких були і племена джунглів — бхіли, коли, сантали і греки, саки й кушани, гуни, араби, тюрки, афганці та інші. Основу населення становлять індоарії (72%). Нині в Індії співіснує близько 80 етносів, котрі розмовляють 834 мовами й діалектами.

Індія впродовж свого історичного існування не лише зустрічалася з притаманними раннім історичним стадіям людства процесами сутичок з різними завойовниками, а й потрапляла на довгі століття в іноземне поневолення. Так, певною цілісністю індійська культурна спільнота характеризувалася за часів держави Нандів (VI-V ст. до н. є.), за царювання Ашоки (III ст. до н. є.), в царстві Кушан (II ст. н. є.), Гуптів (IV-VI ст. н. є.). Певна цілісність була притаманна державним утворенням періоду мусульманського завоювання: Делійський султанат за правління Мухаммада Туглука (XIV ст. н. є.), імперія Великих Моголів (XVI-XVII ст. н. є.). Першою спільноіндійською державою стала британська Індія з XVIII століття.

Культура Індії, створювана протягом століть зусиллями різних народів, попри всі соціально-політичні перешкоди завжди виділялася своєю внутрішньою єдністю, мала тільки їй властивий характер, будучи, власне, продуктом глибинної духовної цілісності, що й тепер визначає непорушну спільність народів цього регіону.

Виникнення культури на півострові Індостан вчені відносять ще до IV тисячоліття до нашої ери.

До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусило переглянути цю точку зору і почати з 20-х років XX ст. планомірні розкопки.

Були знайдені великі міста — Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися із «цитаделі» («верхнього» міста) і «нижнього» міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв’язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.

Завдяки розкопкам у басейні ріки Інд виявилось існування в IV-III тисячоліттях до нашої ери високорозвиненої культури міського типу, що за рівнем свого розвитку відповідала сучасним з нею єгипетській і месопотамській культурам. Це так звана індська цивілізація, яка ще відома за назвами двох відкритих археологами поселень — Мохеджо-Даро й Хараппи. Однотипність характеру відкритих осередків вказує на домінування та значне поширення цієї цивілізації. її територія простягалася приблизно на 1600 км із заходу на схід і на 1250 км — із півночі на південь. Очевидною є й самостійність і суверенність індської культури, яка не лише прямо не наслідувала культурних надбань Єгипту й Месопотамії, а й у дечому навіть перевищувала їхній рівень.

Найбільша складність дослідження цієї культури пов’язана з неможливістю поки що повністю розшифрувати індську писемність. Якщо культури Месопотамії та Єгипту вивчені завдяки знайомству з їхніми писемними пам’ятками, індська культура відома лише за матеріальними рештками. Однак і вони є свідченнями високорозвинутого культурного існування в Індостані протягом IV-III тисячоліть до нашої ери.

Для хараппської культури характерний був високий рівень урбаністичного способу життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного виробництва, землеробства (зі складною та ефективною зрошувальною системою) і скотарства (з використанням транспортних засобів), з розвиненою торгівлею, в тому числі й зовнішньою. Про наявність писемності свідчать понад 2 тисячі знайдених написів, що складаються з 400 різноманітних знаків.

Щодо питання про те, хто був творцем цієї цивілізації, то дослідники констатують той факт, що це були не індоарії, які з’явилися на Індостані значно пізніше, й висувають гіпотезу про існування протомундів і протодравідів — попередників нині існуючого дравідійського етносу, який є одним з найдавніших корінних етносів на півострові.

За матеріальними залишками хараппської культури прослідковуються панівні в ті часи релігійні уявлення та з’ясовуються характерні ознаки культових традицій. Багатоманітні теракотові статуетки й циліндричні печатки зберігають, з точки зору дослідників, образи не лише хараппців, а і їхніх божеств. Спеціальні кімнати для обмивання з високорозвинутою каналізаційною системою вважаються ознакою поширення культових обмивань. За багатьма рисами сталості культури протягом тисячоліть дослідники припускають теократичний характер хараппської цивілізації, де панують «незмінні традиції храму». Саме в деяких рисах релігійних образів виявляються тенденції наслідування індської цивілізації наступною індійською культурою.

Ремісники навчилися добре обробляти метали — мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гир і вимірювальної лінійки.

Археологи знаходять багато статуеток із глини, м’яких порід каменю. Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно іменується «жерцем» .

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, зі зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв’язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Причини зникнення індської цивілізації на початку II тисячоліття до нашої ери залишаються не з’ясованими. Припускається, що можливими причинами могли бути природні катаклізми, обтяжені до того ж набігами завойовників. Однак є всі підстави вважати, що багаті традиції цієї культури (не лише релігійні, а й, наприклад, землеробські) не зникли безслідно. Залишаючись у культурному досвіді того корінного населення, яке зустрілося з індо-аріями, хараппська культура відіграла свою стимулюючу роль у розвитку як матеріальної, так і духовної культури індоаріїв на шляхах формування власне індійської культури.