Результати. 
Зміни імунологічного статусу у ВІЛ-інфікованих осіб із хронічною токсоплазмозною інвазією та токсоплазмозним енцефалітом

ВІЛ-інфіковані особи із серонегативним статусом на токсоплазмоз мали різні стадії ВІЛ-інфекції: 1-ша була в 5 пацієнтів (18,5%); 2-га — у 7 (25,9%); 3-тя — у 4 (14,8%) та 4-та — у 12 (40,7%). У хворих середній рівень СD4±Т-лімфоцитів становив 303,87 ± 40,08 (min = 22, max = 666 кл/мкл). Серед пацієнтів цієї групи, як бачимо з даних, поданих у табл. 1, спостерігалася опортуністична патологія: залишкові зміни туберкульозу (ЗЗТБ) легень — у 5 хворих (17,9%), вперше діагностований туберкульоз (ВДТБ) — у 1 (3,6%), Епштейна — Барр-вірусний (ЕБВ) енцефаліт — у 1 (3,6%), саркома Капоші — у 1 (3,6%), неходжкінська лімфома — у 1 (3,6%), криптококовий менінгіт — у 1 (3,6%). Також поширеними були супутні хронічні вірусні гепатити (13 пацієнтів — 46,4%): гепатит В — у 5 (17,8%), гепатит С — у 2 (7,1%), гепатит В та С — у 6 (21,4%).

Таблиця 1. Опортуністична патологія у ВІЛ-інфікованих осіб із серопозитивним та серонегативним статусом щодо токсоплазмозу.

Серопозитивні на токсоплазмоз особи також мали різні стадії ВІЛ-інфекції: 1-ша спостерігалась у 4 пацієнтів (12,1%), 2-га — у 6 (21,4%), 3-тя — у 4 (12,1%) та 4-та — у 19 (57,6%). Рівень СD4±Т-лімфоцитів у середньому становив 328,83 ± 30,26 кл/мкл крові (min = 17, max = 677 кл/мкл). У цій групі хворих спостерігали таку патологію: токсоплазмозний енцефаліт — у 6 осіб (18,8%), (двічі та в поєднанні із токоплазмозним ретинітом — по 1); ЗЗТБ — у 6, ВДТБ легень — у 3, туберкульозний менінгоенцефаліт — у 1, цитомегаловірусний енцефаліт — у 2, цитомегаловірусний ретиніт — у 2, криптококовий менінгіт — в 1. Часто відмічалися супутні хронічні вірусні гепатити (12 осіб — 36,36%): гепатит В — у 2 (6,0%), С — у 2 (6,0%), поєднання гепатиту В та С — у 8 (24,2%); також спостерігалися токсичний гепатит — у 2 (6,0%), криптогенний — у 2 (6,0%), цироз печінки — у 3 (9,1%).

Досліджено зміни показників прозапальних і протизапальних цитокінів у ВІЛ-інфікованих осіб в обох групах. Причому в групі серонегативних на токсоплазмоз осіб відмічено зміни, спричинені вірусом імунодефіциту людини, а в групі серопозитивних на токсоплазмоз — зміни, додатково спричинені токсоплазмами. Так, у групі серонегативних на токсоплазмоз пацієнтів, як видно з даних, наведених у табл. 2, особливих кількісних змін зазнали рівні протизапальних цитокінів IL-4 та -10. Так, IL-4 перевищував норму майже удвічі (в 1,9 раза) — 1,57 ± 0,30 пг/мл порівняно з 0,81 ± 0,09 пг/мл у здорових осіб, р < 0,001, а IL-10 у півтора раза перевищував показник у здорових осіб (9,81 ± 0,17 пг/мл проти 6,70 ± 0,13 пг/мл, р < 0,001). Підвищеним у півтора раза виявився прозапальний цитокін TNF-a — 2,89 ± 0,08 пг/мл порівняно зі здоровими пацієнтами — 1,90 ± 0,04 пг/мл, р < 0,001, також рівень ШФ-у у серонегативних осіб більше ніж утричі (в 2,3 раза) був вищим, ніж у здорових (9,30 ± 0,47 пг/мл проти 4,13 ± 0,12 пг/мл, р < 0,001). Рівні основних імуноглобулінів — IgM та IgA не мали суттєвих відхилень від норми, однак рівень IgG перевищував показник у здорових осіб, становивши 20,63 ± 0,65 г/л проти 16,30 ± 0,94 г/л, р < 0,001.

Подібна динаміка змін була властива і групі серопозитивних на токсоплазмоз ВІЛ-інфікованих осіб (табл. 2). Проте різниця стосується двох показників — IL-10 та INF-y. Так, IL-10 перевищував значення у серонегативних в 1,2 раза (11,88 ± 0,50 пг/мл проти 9,81 ± 0,17 пг/мл, р < 0,05), та приблизно на стільки ж вищим (в 1,16 раза) був показник ШФ-у (10,75 ± 0,44 пг/мл проти 9,30 ± 0,47 пг/мл, р < 0,05).

У групі серопозитивних на токсоплазмоз осіб відзначено 6 випадків захворювання на токсоплазмозний енцефаліт (в одної пацієнтки двічі з рецидивом через місяці, а в іншої енцефаліт поєднувався з хоріоретинітом лівого ока). Цитокіновий профіль у цій групі хворих був суттєво відмінним від такого профілю усіх пацієнтів серопозитивної групи. Як показано на рис. 1, рівень IL-2 виявився меншим у групі хворих із токсоплазмозом мозку (1,51 ± 0,16 пг/мл), ніж у всій групі серопозитивних осіб (2,89 ± 0,20 пг/мл, p <0,001, z = 1,7); зниженим був і рівень IL-4 (0,77 ± 0,16 пг/мл проти 1,63 ± 0,41 пг/мл, p> 0,05, z = 0,99). Натомість переважав рівень IL-10 (14,45 ± 0,58 пг/мл проти 10,39 ± 0,16 пг/мл у всій групі серопозитиних, p < 0,05, z = 0,97). Зазначені зміни цитокінового профілю у хворих із токсоплазмозним ураженням головного мозку спостерігалися на тлі низьких середніх показників СD4±Т-лімфоцитів (81,33 ± 30,73 кл/мкл крові), однак критично низькими вони були тільки в 4 хворих — 16, 30, 38, і 48 кл/мкл крові, але в інших 2 осіб показники були значно вищими — 230 і 126 кл/мкл.

Скориставшись методом Байєса та послідовним статистичним аналізом Вальда, ми встановили діагностичну цінність показників різних цитокінів для прогнозування токсоплазмозного енцефаліту. Як видно з даних, наведених у табл. 3, установлено, що показники INF-y < 8,8 пг/мл, IL-4 11,8 пг/мл, IL-2 < 1,5 пг/мл мають певне діагностичне значення. Однак порогову величину перевищує сума діагностичних коефіцієнтів 2 ознак: INF-y < 8,8 пг/мл та IL-4 9,8) чи INF-y 11,8 пг/мл (—6 + 9 + 7 = 10 > 9,8), або 3 ознак: ІЛ-4 11,8 пг/мл та IL-2 9,8). У цих випадках ми можемо діагностувати або прогнозувати розвиток токсоплазмозного енцефаліту з вірогідністю більше ніж 95%.

Таблиця 2. Імунологічні показники у ВІЛ-інфікованих хворих із серопозитивним і серонегативним статусом щодо токсоплазмозу

Рисунок 1. Цитокіновий статус ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які були серопозитивними на токсоплазмоз та хворими на токсоплазмоз мозку (значення показників, поданих на текстурі, відповідають показникам у хворих на токсоплазмоз мозку).