Стратегічне планування щодо створення кластерів

Стратегічне планування щодо створення кластерів

В наш час стратегія набула нового та сучасного поняття, але необхідність і вміння вести «ситуацію» до позитивного результату залишилося таким же. Для того, щоб успішно «вести бій», треба мати відповідне мислення та навички. Але вплинути на майбутнє здається неможливим навіть компетентному стратегу із-за факторів, які звуться стохастичними, тобто непередбачуваними.

Стратегічне планування являє собою ефективний та реальний інструмент у подоланні економічної кризи і її наслідків. Відповідно до статті 2 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» стимулювання територій здійснюється з метою:

• 1. Забезпечення сталого розвитку в інтересах усієї країни, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу.
• 2. Ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей складових держави для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації у виробництві товарів та послуг.
• 3. Створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально економічного розвитку України.
• 4. Забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання.
• 5. Подолання депресивного стану окремих територій, своєчасного й комплексного розв`язання проблем охорони довкілля [1].

У зв`язку з необхідністю досягнення поставлених завдань стає все більш актуальною потреба у самоорганізації регіонів та місцевих органів самоврядування і створенні територіальних кластерів. Цей процес є теоретичним і практичним підґрунтям розробки стратегії економічного та соціального розвитку. Територіальні кластери, на нашу думку, являють собою ефективний механізм системи самоорганізації населення у напрямку сталого розвитку країни.

Перехід до стабільного й ефективного економічного розвитку кластерних структур в Україні останнім часом гальмується істотними загостреннями ситуації у фінансовій і політичній сферах. У різних частинах країни існують різні політичні й економічні пріоритети, які, у свою чергу, викликають негативні зміни й дисбаланси в окремих галузях економіки. Потрібні тенденції мають глибокий вплив на стан економіки як на державному, так і регіональному рівнях і вимагають детального дослідження, насамперед, пошуку перспективних напрямків розвитку машинобудівних підприємств, нових підходів до взаємин між місцевими органами влади, приватним бізнесом й установами, які забезпечують функціонування підприємницьких структур.

Кластерна стратегія надає значні переваги. Очевидною перевагою є можливість для бізнесу, влади та навчально-освітніх закладів спільно працювати над зміцненням економіки.

Створення кластерних мереж дозволяє підвищити рівень конкурентоспроможності та реалізувати інноваційний потенціал, забезпечити робочими місцями населення, в тому числі висококваліфіковані кадрм, збільшити податкові надходження до бюджету.

Стратегічне планування соціально-економічного розвитку на сьогодні розглядається як один із найбільш перспективних та ефективних механізмів реалізації довгострокової політики в умовах посилення самоорганізації територіальних громад різних рівнів [2, с.143−144]. Необхідно створити територіальні кластери, здатні організовано та адекватно вирішувати питання місцевого рівня щодо соціально-економічного розвитку.

Функціонування кластерів неможливе без наукових установ, що здійснюють розробку інновацій. Науково-дослідним організаціям в кластерній мережі відводиться важлива роль, оскільки саме на них покладаються функції винаходу документального оформлення основного інноваційного продукту. Інноваційна спрямованість — це риса, яка відрізняє кластер від будь-яких інших економічних утворень. Також слід зазначити, що сам кластер не є юридичною особою, а об`єднує в собі декілька самостійних юридичних осіб. Його межі не можна чітко виокремити, але географічне положення суб`єктів є важливою рисою кластеру. При цьому держава та місцеві органи влади не є суб`єктами кластеру, але забезпечують умови його створення та життєдіяльності.

Окремі дослідники, оцінюючи розвиток економіки України, не вважають наразі важливим розвиток інновацій та готовність вітчизняних компаній їх впроваджувати. Більша стурбованість ними проявляється щодо низької технологічної оснащеності підприємств та незадовільної якості освіти. Ці чинники розглядаються як ризики зниження рівня конкурентоспроможності у майбутньому. З одного боку, вітчизняні компанії технологічно не розвинені, з іншого — ситуація загострюється дією проблемних чинників: податкової політики, корупції, нестабільності державної політики. В таких умовах державне управління має бути спрямоване не на надання преференцій чи стимулювання розвитку бізнесу, а на подолання найбільш проблемних факторів і забезпечення функціонування бізнес-інфраструктури (розвиток кадрового потенціалу, транспортної інфраструктури тощо) [3].

Кастельс М. та Хіманен М. [4, с. 135] у своїй науковій роботі показують на прикладі технопарків в Оулу та Вуорінені, що вони мають більш міцні зв`язки із зовнішніми фірмами, аніж із власними. При цьому економічне зростання технопарків відбувається тільки тоді і там, де вони входять у склад значних інноваційних кластерів. Позитивний ефекту від діяльності технопарків вплинув на трансформацію фінської національної політики у сфері економічного розвитку: відбулася переорієнтація від ініціації програм, які базуються на національних пріоритетах, до підтримки приватних та громадських суб`єктів, що беруть участь у регіональному розвитку (фірми, місцеві адміністрації, громадські організації) щодо їх підприємницьких ініціатив.

Світовий досвід розвитку кластерів показує, що вони не можуть бути створені штучно. Провідну роль відіграють ресурсний потенціал територій, розвиток ділових стосунків у мережі та вміння створити ефективну стратегію розвитку мережевих структур. Взаємозв`язки між компаніями в кластері в залежності від виду активності поділяють на технологічні та економічні, за допомогою яких здійснюється комерційна діяльність. Якщо перший вид діяльності відноситься до фізичного створення продукту, його маркетингу й транспортування до споживача, подальшого обслуговування, то економічні типи діяльності забезпечують фактори виробництва, інфраструктуру завдяки яким стає можливим саме виробництво.

Завданням кожного кластеру є створення ділових відносин, в основі яких є прагнення найкращим чином задовольнити потреби споживача на продукцію, яку він постачає. Тобто, ми маємо окремі компанії, які об`єднують ділові стосунки в ланцюгу створення доданої вартості, базуючись на прагматичних комерційних інтересах, конкуренції та шукаючи можливості зменшення витрат.

Таким чином, ефективна стратегія кластеризації в основі повинна мати ланцюги створення мережевої структури або підтримки і розвитку вже утворених кластерів, що сприяє інноваційному розвитку економіки країни в цілому.

кластер стратегічне планування.

Література

• 1. Про стимулювання розвитку регіонів [Електронний ресурс]: Закон України. — Режим доступу: www.rada.gov.ua/proza.htm.
• 2. Хомич Л. В. Стратегія регіонального розвитку і планування території / Л. В. Хомич // Стратегічні пріоритети. — 2007. — № 4 (5). — С. 142−149.
• 3. Отчет о конкурентоспособности регионов Украины. 2011. — К.: Фонд Эффективное управление. — 2011. -204с.
• 4. Кастельс М., Інформаційне суспільство та держава добробуту. Фінська модель. // М. Кастельс та П. Хіманен / Пер. з англ. — К.: Видавництво «Ваклер». — 2006. — 256 с.