Соціальна відповідальність як необхідна складова суспільних трансформацій

Соціальна відповідальність як необхідна складова суспільних трансформацій

В даній науковій роботі розглянуто основні підходи класиків світової філософської думки до проблеми соціальної відповідальності, починаючи із Конфуція, який запропонував для розгляду зазначеного комплексу проблем універсальну категорію «Жень», що повинна мати всезагальний характер та функціонувати в свідомості індивіда та всього соціуму як моральна максима, що відіграє роль цілісного світоглядного орієнтира. На противагу конфуціанській концепції, філософи античності прагнули розглядати соціальну відповідальність як складову корпоративної свідомості, поза якою є неможливим подальший суспільний розвиток. Водночас ними була поставлена проблема відповідальності, як фактора духовної спадкоємності поколінь. І лише християнська духовна парадигма дозволила мислителям середньовіччя вивести поняття соціальної відповідальності на рівень всезагальності, як необхідної складової єдності людини і Бога.

У статті зазначається, що особливого значення вказаний чинник набуває в умовах інформаційного суспільства, коли процеси взаємопроникнення різних культурних ареалів, демографічних трансформацій, нових моделей соціальних зв 'язків набувають дійсно планетарного характеру. В сучасних умовах, коли розгортається лише початкова фаза глобалізації, жителі всієї планети Земля повинні виробити принципово нові моделі функціонування соціальної відповідальності як на рівні суспільної свідомості, так і в межах діяльнісних орієнтирів кожної особистості. При цьому зазначений феномен покликаний стати сутнісним фактором соціалізації особистості, а отже процес становлення соціальної відповідальності в сучасних умовах з неминучістю має стати предметом системних теоретичних розвідок, виключно на основі яких можна виробити оптимальні шляхи формування принципово нових засадничих принципів вказаного феномену в інформаційному суспільстві.

Ключові слова: соціальна відповідальність, інформаційне суспільство, гуманність, моральні принципи, інтелектуальне надбання.

Проблема відповідальності особистостіперед власним соціумом, а соціуму перед прийдешніми поколіннями, протягом тисячоліть була однією із найбільш актуальних і значимих в історикофілософському дискурсі, викликаючи дискусії не лише в царині філософської думки, а й серед педагогів, правників, психологів, істориків тощо. Лише з часом (у ХІХ ст.)зазначена проблема набула статусу категоріальної визначеності як поняття соціальна відповідальність, водночас за сучасних умов отримавшидодаткові імпульси для теоретичних розвідок. Світ змінюється як змінюються і люди, еволюція не призупинила свою роботу, сучасна людина стрімко видозмінюється саме завдяки власним інтелектуальним та морально-етичним якостям. Разом із науково-технічним прогресом змінився і сучасний стиль життя кожного із нас. Особистість сьогодення стала більш мобільною, активною, інформаційно-збагаченою. Це все є ознаками глобальної співпраці людей, які обмінюються інформацією, взаємодіють в часи науково-технічної модернізації суспільства пост/постмодерну, що в свою чергу неможливе без відповідальності людей один перед одним, а відтак — перед майбутнім.

На нашу думку тематика соціальної відповідальності, збагачена значною кількістю наукових теорій, ідеологічних доктрин, методологічних концепцій та практично-прикладних методик, потребує однак подальшого теоретичного осмислення, адже суспільство нашого часустрімко прогресує і разом з тим відповідальність людей один перед одним також зростає, набирає нових цілей на шляху до позитивних трансформацій та загальнолюдського благоустрою.

Над проблемою соціальної відповідальності працювали найбільш видатні мислителі давнини — такі як: Платон, Аристотель, Цицерон, Конфуцій. Саме вони стали основоположниками гуманізму та намагались донести важливість розвитку морально-етичних якостей в людині. Значний вклад у філософське розуміння проблеми формування та розвитку відповідальності внесли такі вчені як: Т. Аквінський, П. Абеляр, Ф. Бекон, Дж. Локк, К. Гельвецій, І. Кант, Г. Гегель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, П. Сорокін.

Вітчизняні науковці також не стояли осторонь проблеми соціальної відповідальності, вагомий внесок завдяки власним дослідженням зробили:

В. Андрущенко, Н. Герасимець, В. Кремень, Г. Ложкін, В. Шинкарук, В. Шедяков та інші. Саме ці імена науковців спонукають до аналізу проблеми соціальної відповідальності та більш глибшого її осмислення.

Відповідальність як чинник цивілізованості, культурного підґрунтя становлення особистості, необхідного важелю систематизації прав та обов’язків людей, лежить в основі будь якого успішного суспільства, інтеграція в загальносвітову культуру якого відбувається повсякчас, як у минулому, так і в сьогоденні. Даний елемент поведінки індивіда класифікується або як примус до правової дії, або ж як ціленаправлена вимога до справедливості. Першими найбільш глибокими філософськими трактуваннями щодо відповідальності у соціумі, та моральної консистенції громадян у суспільстві займалися мислителі стародавнього Китаю. Зокрема вагомий внесок в соціальну відповідальність як першооснову гуманізму вніс Конфуцій, соціально-філософські та етико-політичні погляди якого підкреслюють значення відповідальності. Центральним поняттям вчення Конфуція виступає поняття «Жень» — це свого роду джерело моральних якостей людей, організуюча та інтегруюча сила природного існування і людського життя, закон, принцип культурної взаємодії людини зі світом і з іншими людьми. Головний зміст «Жень» філософ розкриває словами: «Чого не бажаєш собі, того не роби людям». Обґрунтована Конфуцієм домінантна етико-соціальна орієнтація з часом перетворилась на засадничий постулат конфуціанства та корелюється із етико-нормативними положеннями Біблії, Корану, ведичних гімнів та цілого ряду священних текстів інших релігій. А ще пізніше її повторить піднявши до рівня «золотого правила моральності», німецький філософ І. Кант [1, с. 31]. Повертаючись до стародавнього Китаю, варто зазначити, що Конфуцій обґрунтував складний і суперечливий поділ людей на соціальні групи (категорії) суспільне значення морального виховання індивідів, сутність державної влади як механізму керівництва суспільством на засадах високої народної довіри, чіткого розподілу громадських обов’язків і особистого прикладу моральності панівних (керівних) верств населення.

Вище зазначений духовний комплекс «Жень» навіть однією фразою здатен висвітлювати інтелектуальне надбання, приналежне до соціальної відповідальності, спрямовуючи його в русло гуманізму як першооснови моральних принципів кожного інтелектуально збагаченого тавідповідального індивіда. Адже, інтелект це не просто злагоджена функція головного мозку та використання здобутої людиною інформації в необхідному для неї руслі, а трансформація набутого досвіду за умов відповідальності людини у соціальному житті. У контексті феномену лідерства, інтелект виступає невід'ємною складовою сил та засобів управління. Це свого роду інструментарій влади, який прирівнюється досинергетичної взаємодії ерудиції, відповідальності та інтересів особи з лідерськими якостями.

Вартий уваги також контекст соціальної відповідальності у працях такого мислителя античності як Аристотель, адже саме він одним із перших акцентував увагу на тому, що людина має бути відповідальною не лише за дотримання норм і правил суспільного життя, а й за розвиток власного внутрішнього світу, «плекання» моральних цінностей. Відповідальність за моральний розвиток він покладає як на державного службовця, так і на пересічного громадянина. На думку філософа, моральні чесноти державного діяча зумовлюють ефективний процес управління державою, а «громадянин, який має сформований внутрішній моральний стержень, буде здатен сприяти суспільному розвиткові й брати участь у вирішенні громадських проблем» [2, с. 39]. Варто зазначити, що креативність думки мислителя полягає в наступному: не існує розгалужень соціальної.

відповідальності на таку, яка призначена для простого люду, та на таку, яка призначена для правлячого класу суспільства. Головна ідея прослідковується в тому, що якщо ви людина і живете серед людей то ви зобов’язані співіснувати відповідально, розвиваючи моральноетичний комплекс вашого «Я», сприяти покращенню умов існування в суспільстві. Відтак кожен індивід в такому, на перший погляд, «утопічному» суспільстві, повинен відігравати свою позитивну роль, однакнаявність маргіналів та девіантів унеможливлюють таке існування суспільства через низку соціально-психологічних відхилень та позакласового існування в кожному цивілізованому соціумі. Повертаючись до Аристотеля варто також звернути увагу на вчення філософа про соціальну відповідальність у контексті суспільного устрою. В даному напрямку мислитель наголошує на тому, що будь який керівник має бути справедливим задля того, щоб ефективно організовувати управління й забезпечувати розвиток суспільства. З цього приводу філософ ставить питання: «Якщо керівник не буде стриманим і справедливим, як він може достойно владарювати?» [2, с. 375]. Мислитель акцентує увагу на важливих елементах лідерства, які є актуальними і дотепер. Дана цитата видатного афінянина виокремлює стриманість і справедливість, як невід' ємні ознаки управлінця. Варто спершу зупинитись на стриманості, адже вказана моральна якість вважається невідступним та свідомим пануванням розуму над пристрастями й іншими недобрими поривами. «Стриманість ламає жадобу — стверджував інший видатний представник елліністичної культури Цицерон, — а жадоба є.

недопустимою рисоюдля кожного лідера". Щодо справедливості, то чимало філософсько-правових концепцій розглядають справедливість, як найвищу, навіть першочергову правову цінність. За Платоном,? «справедливість? це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії. Саме справедливість державного устрою, — на думку філософа, -породжує дружбу співгромадян, жінок і чоловіків» [6, с. 240]. Справедливість, як ознака соціальної відповідальності, є елементарною властивістю людини, як моральної істоти у її ставленні до інших людей, особливо якщо мова йде про людину наділену владою. Адже, влада є, передусім, проявом сили керманича однак варто зауважити, що «велика сила це велика відповідальність», яку людина може отримати не тільки від людей, а й шляхом божественного провидіння.

Релігійне тлумачення відповідальності найбільш поширеним було в середньовіччі. В дану епоху становлення філософської думки, відбулось переосмислення проблеми відповідальності, здійснено перехід від соціально-політичного та правового трактування відповідальності до релігійного її розуміння. П'єр Абеляр обґрунтував, що «людина мусить бути відповідальною перед Богом за власні внутрішні наміри, спонукання до дій, чистоту помислів» [3, с. 310]. Біполярність даного тлумачення відповідальності полягає в тому, що людина відповідаючи за себе, за свої наміри, помисли, паралельно є відповідальною іперед Богом. Ще одним видатним мислителем середньовіччя, який вніс свої корективи в тлумачення соціальної відповідальності є Тома Аквінський, адже він також наголошував на відповідальність перед Богом; однак не за її внутрішній намір, а за її зовнішній прояв — вчинок. Саме Аквінат вперше пов’язав проблему відповідальності з проблемою свободи людини. Філософ розширює розуміння сутнісних характеристик відповідальності й зазначає, що вона пов' язана зі свободою, тобто людину він визначає вільним господарем дій, за які вона має бути відповідальною. Умовою відповідальної діяльності «є воля, свобода індивіда» [4, с. 497]. Логічно було б тлумачити волю як прояв самостійності як у внутрішньо-особистісному конфлікті так і у повсякденному житті. Усвідомлення наслідків діяльності, чи то бездіяльності, є ознакою справді відповідального лідера, здатного передбачати події, бути далекоглядним. Видатний психолог С. Рубінштейн стверджував, що «відповідальність є втіленням істинного, найглибшого, принципового ставлення до життя. Під відповідальністю розуміється не лише усвідомлення наслідків вже скоєного, ай відповідальність за все втрачене. Відповідальність виникає у зв’язку з тим, що скоєна дія не має вороття. Саме тому відповідальність, це здатність людини передбачати події або вчинки на момент їх скоєння, та протягом їх здійснення» [8, с. 23]. Відповідальність повинна бути мотивом людських дій. Як загальносоціологічна категорія вона виражає свідоме ставлення особи до вимог суспільної необхідності, обов' язків, соціальних завдань, норм та цінностей. Соціальна відповідальність означає усвідомлення суті та значення діяльності, її наслідків для суспільства і соціального розвитку, вчинків особи з погляду інтересів суспільства або певної групи. У свою чергу видатний німецький філософ Г. Йонас стверджував, що «соціальна відповідальність означає, насамперед, відповідальність державних установ, органів, посадових осіб за результати державно-управлінського регулювання економічних, технологічних, екологічних процесів на Землі» [10, с. 480]. Таким меседжем філософ намагається донести до «сильних світу цього» ідеологію необхідності глобальної соціальної відповідальності, яка в свою чергу слугуватиме запорукою благополуччя людської цивілізації. Адже, цивілізованість будь-якого суспільства, нації чи держави залежить в першу чергу від елітарних соціальних груп, національних еліт, які і відповідають за розбудову, реформування та модернізацію держави; інтеграцію власного соціуму в цивілізований світ, покращення політичних та фінансових взаємин із іншими країнами. Елітарні верстви існують в кожному суспільстві і вирізняються наступними характеристиками, такими як: а) матеріальнийдостаток, як основа благополуччя особи та членів його сім'ї; б) повага та довіра з боку власної суспільної верстви; в) популярність, що означає прихильність з боку громадянського суспільства, набута заслугами особи з лідерськими якостями завдяки власній професійній діяльності; г) постійна взаємодія із співвітчизниками в професійному руслі чи у сфері соціальних взаємин (благодійність, розвиток інфраструктури, підтримка обдарованих співвітчизників тощо). Важливо зазначити, що елітарні верстви населення це не тільки фінансово забезпечені особи але й персони інтелектуально самодостатні, які безпосередньо здійснюють вагомий вплив на розвиток культурного фонду нації. Отже, єднання громадян та елітарного прошарку має відбуватись насамперед у сферах національної культурної спадщини та суспільної власності. Відтак, зростає роль відповідальності особистості в процесі модернізації суспільства в цілому, особливо це стосується осіб, котрі належать до вищих верств населення. Саме тому завданням свідомої людини є робота над удосконаленням власного внутрішнього світу. Рівень розвитку здібностей кожного громадянина, усвідомлення його особистої відповідальності визначає ефективність розбудови громадянського суспільства і як наслідок, цивілізованої держави із власним культурнималгоритмом, економічним розвитком та патріотичнимпотенціалом. Доведено, що будь-яка еліта має нести відповідальність за те, щоб у соціумі домінантним, пріоритетним був суспільний інтерес власної політичної нації, а не переважали часткові, егоцентричні мотивації ізекономічними вигодами включно; утвердження у суспільстві пріоритету духовного над матеріальним, як умови розвитку людини та громади; плекання у собі таких рис, як шляхетність, мудрість, мужність; ефективність функціонування влади як у внутрішній політиці, так у зовнішній; за розбудову громадянського суспільства; за виховання національної свідомості в інших суб'єктів соціального простору та формування майбутніх поколінь державної еліти, передачу власного досвіду й національного духу. Основою раціональної діяльності еліти є соціальний інтерес та відчуття єдності з суспільством, формування механізмів звітності та відповідальності правлячої еліти перед власною спільнотою.Якщо ж правляча верства переймає на себе функції соціальної відповідальності, ігноруючи при цьому механізми систематичного звіту перед суспільством, такий соціум у найкоротші строки ризикує перетворитись на станове тоталітарне суспільство, в межах якого влада з неминучістю сакралізується та деградує. Соціальна відповідальність за таких умов з неминучістю набуває перетворених форм, як правило перетворюючись на допоміжну компоненту ідеологічних конструктів. Класичним прикладом такого роду трансформацій є радянська комуністична система, в межах якої культивувався феномен колективної відповідальності. Так, у 1972 році філософ О. Спіркін визначив усвідомлення відповідальності «як відображення в суб'єкті буття соціальної необхідності, як розуміння сенсу здійснюваних дій, їх наслідків для певної соціальної групи, класу, партії, колективу і самого себе» [9, с. 592]. Тобто тут ми можемо прослідкувати сформований тогочасною ідеологічноюдоктриною образ соціальної відповідальності. Це вказує на прояв колективної відповідальності, що на той часдекларувалась як головна суспільна моральна, максима. Ідея колективної відповідальності проповідувала значущість колективу на противагу індивіду, тобто людина повинна діяти на благо більшості, на користь народу, нації, партії.

Водночас в західних країнах соціальна відповідальність трактувалась в традиційному для християнської духовної традиції контексті, як вищий прояв індивідуальності.К. Роджерс визначав відповідальність як головну ознаку сформованої особистості. Соціальна відповідальність, самовизначення, на його думку — це «сутнісна ознака природи людини, тому кожен відповідальний за те, що являє собою» [7, с. 58]. Вказані підходи базуються на тлумаченні соціальної відповідальності, як засадничого принципу, проте відрізняються головними ідеями. Радянський підхід вказував на колектив як причину та першооснову діяльності людини; в той час, як західний виокремлював індивідуальну людську природу і покладав відповідальністьлюдини на її сутнісні характеристики, наділивши її індивідуальною відповідальністю. Співставляючи обидві доктрини, варто звернути увагу на їх розходження в пріоритетних позиціях з огляду на суб'єкт-об'єкт-суб'єктні.

відносини, адже у першому варіанті ми вбачаємо ідеологію радянських часів, сутнісна характеристика якої полягає в абсолютизаціїдіяльності індивіда, направленій на колектив, тоді як західні дослідники вбачають більш значимимсамовизначення, тобто роботу над собою, як ознаку особистісності, виокремленої індивідуальності, яка в процесі соціалізації повинна представляти гідну і безперечно конкуренто спроможну ланку суспільства. Ще свого часуФ. Бекон висунув" ідею розмежування моральної відповідальності - перед близькими людьми — і соціальну відповідальність — перед соціумом взагалі" [5, с. 402]. Саме варіант розмежування соціальної відповідальності на нашу думку є вдалою альтернативною науковою доктриною в порівнянні із вище зазначеними. Проте, людина, за Беконом, має нести відповідальність передусім за своє сьогоденне буття, а не перед майбутнім. Відповідальність перед майбутнім філософ поклав на Бога. Прямо протилежними волі часто виступали і самі прояви соціалізації індивіда — такі, як соціальні норми, закони суспільства, релігійні догмати, які в свою чергу або існують тисячі років або формуються протягом всієї історії еволюції людини. Щоправда навіть найбільш елементарні соціальні норми по різному зазнають трансформацій в різних соціальних системах, що вказує на диференційовані показники свободи, волі та соціальної відповідальності, корельованої із філософський глобалізація демографічний трансформація культурними традиціями того чи іншого етносу. Адже, суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, запитами і потребами, які іноді не збігаються. Соціум нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Варто врахувати, що люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб. Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нормативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку суспільства. Через розвиток морально-етичних відносин у цивілізованому сучасному суспільстві еволюціонувала ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою вище згадуваної нормативності є розвиток соціальної відповідальності людей, досягнення злагодженості в суспільних відносинах. Соціальне врегулювання, яке здійснюється за допомогою соціальних норм — це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються у своєму повсякденному житті.Центральною проблемою в доктрині розвитку соціальної відповідальності на нашу думку є соціальні норми. Норма як постійна складова поведінки людини в суспільстві як правило визначає її поведінку на різних етапах співіснування із іншими індивідами саме тому коренем соціальної відповідальності є соціальна норма. Постійні порушення соціальних норм, яке негативно впливає на членів суспільства, завдаючи їм дискомфорту, порушуючи їх права та обов’язки призводять до дисбалансу в суспільстві здійснюючи при цьому актисоціальної безвідповідальності.

Отже, ознакою будь якого цивілізованого сучасного суспільства має бути соціальна відповідальність, яка скеровує дії та наміри співгромадян на благо держави та на розвиток громадянського суспільства. Безвідповідальні громадяни завжди існували та будуть займати певні соціальні ніші, однак зазначене, на наш погляд, слід витлумачувати як норму, адже певний (невеликий) відсоток девіантів чи маргіналів просто не здатен похитнути прогрес потужної громадської ініціативи, направленої на благо народу. Також важливим є те, щоб такого родудекласованігрупи та індивіди без почуття соціальної справедливості та гідності не приходили до влади, адже саме тоді пануватиме соціальна незахищеність, мародерство та корупція у великих масштабах, про що свідчать трагічні сторінки історії ХХ ст.

Підсумовуючи сказане вище, слід зазначити, що соціальна відповідальність виступає невід'ємною складовою аксіологічних орієнтирів тих соціальних спільнот сучасності, які зуміли посісти чільні позиції у глобалізованому світі постмодерну, вдало функціонує по всьому світу, що можна продемонструвати на прикладі багатьох розвинених країн. Однак соціальна відповідальність, як і всякий духовний феномен, потребує постійної посиленої уваги як інтелектуалів, так і представників найбільш активних соціальних прошарків і груп, тобто соціальну відповідальність як засадничий капітал суспільного благополуччя можна і потрібно розвивати. На нашу думку соціальна відповідальність на теренах сучасної України розвивається дуже стрімко особливо під впливом останніх суспільно-політичних подій, що в свою чергу зміцнює патріотизм народу, популяризує культурну цінність нашого краю, покращує моральноетичні якості громадян. Саме вказаний феномен має стати запорукою подальшого соціально-політичного розвитку українського суспільства.

Список використаних джерел

• 1. Андрущенко В. П. Сучасна Соціальна Філософія: Курс Лекцій. / Андрущенко В. П., Михальченко М. І. — Видавництво «Генеза», 1996. — 367 с.
• 2. Аристотель Политика: сочинения / Аристотель

Издательство «Мысль», 1983. — 375 с.

• 3. Абеляр П. Этика, или Познай самого себя: Теологические трактаты. / П. Абеляр. — Москва: Издательство: «Прогресс», 1995. — 310 с.
• 4. Баумейстер А. Європейський словник філософій: лексикон неперекладностей / А. Баумейстер — Видавництво: «ДУХ І ЛІТЕРА», 2011. — 497 с.
• 5. Бэкон Ф. Сочинения: в 2 т. / Ф. Бэкон : — Москва :

Издательство «Мысль», 1997 — 567 с.

• 6. Платон Держава / Платон : — Київ: Видавництво «Основа», 2005. — 355 с.
• 7. Роджерс К. Несколько важных открытий / Роджерс К. // Вестник МГУ. — 1990. — № 2 Серия 14.: Психология. — С. 58−65.
• 8. Рубінштейн С. Л. Про мислення і шляхи його дослідження: посібник / Рубінштейн. — Москва: Видавництво «Мысль», 1958. — 263 с.
• 9. Спиркин А. Г. Основыфилософии: Учеб. Пособиедля вузов / Спиркин А. Г. — Москва: «Политиздат», 1988. — 592 с.
• 10. Йонас Г. Принцип ответственности. Опыт этики для технологической цивилизации / Г. Йонас — Москва: Издательство «Айрис-пресс», 2004. -480 с.
• 11. Цицерон Філософські трактати: посібник / Цицерон. — Москва: Видавництво «Искусство», 1985. — 256 с.