Категорія обмеження — базова категорія людського мислення

Анотація. Статтю присвячено вивченню й аналізу різних наукових поглядів на проблему феномена «обмеження» в різних галузях науки. Установлено причини появи зазначеної категорії. Подано власне визначення категорій «мовне обмеження», «лімітативні конструкції» .

Ключові слова: мова, мислення, обмеження, обмежувальні конструкції, мовне обмеження, лімітативні конструкції.

Постановка проблеми. Мова як найважливіший засіб комунікації та вираження думки слугує інструментом пізнання, постійного осмислення світу людиною й перетворення досвіду на знання.

Теза Л. Виготського, згідно з якою однією з функцій мови є функція мислеоформлювання, з роками не старіє, а набуває все нових і нових відтінків [3]. Мова є не тільки засобом передавання й зберігання інформації, а й інструментом, за допомогою якого формуються нові поняття, що багато в чому визначають власне спосіб людського мислення. Вибір людиною конкретних мовних засобів впливає на структуру її мислення та, у свою чергу, на процес сприйняття й відтворення дійсності цією людиною.

Пізнання, що відбувається за допомогою мови, сприяє створенню картини світу, яка виступає як цілісна й змістова інтерпретація навколишньої дійсності. Іншими словами, це такий процес, який дає змогу побудувати деяку особливу концептуально-інформаційну модель дійсності в людській свідомості.

У такій інтерпретації процес пізнання повинен розумітися як процес розширення фізичної, а також духовної орієнтації людини у світі, ґрунтується на «звичайних» способах сприйняття людиною (тут маються на увазі органи чуття людини: зір, слух, нюх, смак, які постачають інформацію людині про відповідні об'єкти).

Найважливішу роль у процесі пізнання, сприйнятті й класифікації людиною навколишнього середовища відіграє категорія «обмеження», яка реалізується в мові.

Обмеження — це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту висхідного поняття ознак, що стосуються лише частини елементів його обсягу. Кінцевим результатом цієї операції є поняття, обсяг якого складається з одного елемента.

Нашим дослідженням розпочато низку розвідок у царині мовних проблем, що стосуються категорії обмеження як базової категорії, яка впливає на формування людської мови як феномена. Що означають «мовні обмеження»? З одного боку, це щось абсолютно знайоме, інтуїтивно відчутне, те, з чим ми стикаємось на кожному кроці свого життя, не ставлячи перед собою запитання: а що ж це таке насправді, який їхній зміст, структура, функції, результати тощо. Чи потрібні ці обмеження, звідки й чому вони з’явилися, що й власне як можна обмежувати мову? Здавалося б, цю проблему можна досліджувати скільки хочеш і з будь-якого ракурсу — можна взяти розділи мовознавства, жанри мови, стилі тощо. Але спочатку все-таки необхідно з’ясувати, що таке власне категорія «обмеження» і як вона впливає на людську мову.

Метою статті є постановка проблеми «обмеження» в мові та введення цього питання у сферу наукового дослідження й обговорення. У межах поставленої мети будуть вирішені такі завдання:

• • вивчення та аналіз наукових поглядів на проблему феномена «обмеження» ;
• • установлення причини появи категорії «обмеження» в різних галузях науки;
• • розробка на основі аналізу та вивчення матеріалів, що вже існують, власної моделі категорії «обмеження» ;
• • використання нововведеної моделі категорії «обмеження» для дослідження й опису низки мовних явищ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ступінь філософської та наукової розробки заявленої проблеми визначається, з одного боку, тим, що експліковано вона явно не виступала як тема спеціального дослідження, проте імпліковано або фрагментарно вона знаходила своє відображення в різних аспектах і працях багатьох науковців минулого й сьогодення.

Перед тим як подати власне визначення феномена слова «обмеження», простежимо яке визначення зазначеного поняття подається в різних галузях науки.

Спочатку, на нашу думку, доречним буде подання визначення поняття «обмеження» тлумачним словником. Так, Тлумачний словник української мови подає таке визначення: «Обмеження — це дія за значенням обмежити; правило, настанова, що обумовлює чиї-небудь права, дії» [10, Т. 5, с. 536].

В. Даль у Толковом словаре живого великорусского языка визначення поняття «обмеження» не подає, проте можна знайти визначення словоформи «обмежити»: «Ограничивать, ограничить — означить межи, грани, границы, пределы, рубежи, удерживать в известных пределах, умерять, обуздывать, стеснять, останавливать…». «Ограничительное распоряжение — стесняющее кого-либо» [5, Т. 2, с. 647−648].

На думку Д. Ушакова (Тлумачний словник російської мови), «ограничение — действие по глаг. ограничить — ограничивать; стеснение, ограничивающее права, возможности; какое бы то ни было прямое или косвенное ограничение прав или, наоборот, установление прямых или косвенных преимуществ граждан в зависимости от их расовой и национальной принадлежности…» [11].

Згідно з С. Ожеговим, «ограничение — это правило, ограничивающее какие-нибудь действия, права; отмена ограничений»; «ограничить — поставить в какие-нибудь рамки, границы, определить какими-нибудь условиями, а также сделать меньше, сократить охват кого-чего-нибудь…» [7, с. 18].

Безумовно, категорія обмеження є філософською категорією. Іще І. Кант у своїх ученнях наголошував на тому, що «обмеження — це реальність, пов’язана із запереченням» [6, с. 86]. Тому ми вважаємо, що доречним буде подання визначення аналізованого поняття філософським словником: «Обмеження — це процедура, що є зворотною до узагальнення» У традиційній логіці про «обмеження» говорять зазвичай у зв’язку з утворенням менш загальних понять із більш загальних (обмеження або конкретизація поняття). Обмежене поняття — це процедура звуження поняття, пов’язана із розширенням його змісту, складається із переходу від конкретного поняття до менш загального (підрядного), тобто до поняття, обсяг якого містить лише частину обсягу вихідного (підрядного) поняття [12].

У психології існує термін, який пов’язаний із загальним поняттям «обмеження» , — це «депривація». Отже, у психологічному аспекті «депривація» (від лат. deprivatio — зайве) — це психологічний стан, що виник у результаті довготривалого обмеження можливостей людини для задоволення її основних психічних потреб; характеризується вираженими відхиленнями в емоційному та інтелектуальному розвитку, порушенням соціальних контактів [8, с. 62]. Відомий психолог Л. Бережнова подає таке визначення цього поняття: «Депривація — це явище, яке настає в результаті обмеження, відокремлення людини від необхідних джерел задоволення важливих для неї потреб» [1, с. 199].

Оскільки психологія тісно взаємодіє із мовознавством, існує ще одне синонімічне поняття до поняття «обмеження» — «депривація» — це поняття «когнітивна депривація» — явище, що виникло в обставинах, коли обмежуються людські можливості в засвоєнні значень зовнішнього простору, пов’язані з усвідомленням того, що відбувається поза цим простором Для когнітивної депривації характерним є обмеження можливостей пізнання світу й оволодіння ним як усвідомленою структурою минулого, сьогодення та майбутнього [1, с. 200].

У Словнику іншомовних слів існує синонім до слова «обмеження», який має своє визначення — це «ліміт» (від лат. limes (limitis) — межа) — крайній ступінь обмеження, максимальна кількість або норма чогось; установлена сума коштів, матеріальних засобів, що їх господарські органи не повинні перевищувати [9].

Поняття «обмеження» тісно переплітається із поняттям «межа». Отже, доречним буде подання цього визначення (цікавим і більш влучним, на нашу думку, воно є у словнику В. Даля): " Межа — рубеж, предел, конец и начало, межа, край, грань" [5, Т. 1, с. 390−391].

Доволі цікавим є той факт, що в синонімічному ряді поряд зі словами обмеження, межа, ліміт, кордон перебуває й слово норма. Подамо визначення цього слова для того, щоб з’ясувати, як саме воно стосується слова «обмеження» й наскільки ці слова є синонімічними. Згідно із тлумачним словником, «норма» — це «. звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов’язковий порядок, стан; зразок, правило поведінки людей у суспільств; загальноприйняте правило в мові, літературі тощо. Норми літературної мови складаються історично, вони є продуктом історичного розвитку і на певних етапах мають свої відмінності; установлена міра, розмір чого-небудь» [10]. Тобто можна впевнено говорити, що норма є певним зразком і, у свою чергу, певним обмеженням. Відповідно, слова «обмеження» й «норма» є синонімічними.

Безумовно, на шляху до розуміння сутності поняття «обмеження» існують і певні перешкоди: «Усередині слова — ось насправді спосіб, яким ми говоримо… Самозабуття належить до сутності мови. Саме з цієї причини розуміння понять … може бути завжди лише частковим. Воно буває корисним і потрібним лише там, де допомагає розкрити приховування, що відбувається через відчуження, задерев’янілість мови, або змушує розділити мовну нужду, досягти необхідної напруженості в осмисленні чужої думки… Тільки той мислить філософськи, хто перед обличчям наявних у мові виражальних можливостей відчуває недостатність…» [4, с. 36].

Розуміючи неможливість абсолютно точного й однозначного визначення «обмеження», яке існує в мові у складі різних словосполучень (наприклад, часове обмеження, категоріальне обмеження, синтаксичне обмеження тощо) та інтерпретується різними авторами по-різному, ми не претендуємо на досягнення повної ясності в нашому визначенні. Як відомо, Л. Вітгенштейн, який поставив перед собою завдання абсолютного розуміння всіх понять, у результаті зайшов у глухий кут і в кінці свого «Логіко-філософського трактату» зізнався: «Насправді, існує невисловлюване. Воно показує себе, це — містичне» [2, с. 72]. Можливо, що й у явищі мовних обмежень є щось подібне, невисловлюване. Проте це не означає, що ми можемо обмежитися передзнанням у їхньому розумінні, оскільки в цьому випадку певне поняття (і явище) стануть ще більшою мірою жертвою інтерпретаційного свавілля, яке, тим не менше, і в разі визначення поняття є неминучим. науковий мовний правило самовираження Отже, можна визначити, що «обмеження» — це загальне (тобто містить більше ніж один елемент), абстрактне (властивістю предметів і явищ може бути їхня обмеженість) поняття. Це видове поняття (різновид) родової категорії «необхідність» (як антипод свободи). Поняття «мовні обмеження» є окремим різновидом поняття «обмеження», оскільки мова є частиною світобудови й, відповідно, «мовні обмеження» — це різновид обмежень, що існують у всесвіті і є характерними для кожного окремого предмета, явища, об'єкта. Якщо не розглядати якісь конкретні явища як окремі, то може скластися враження, що й меж між ними немає, отже, й обмежень не існує. Подібний стан можна назвати діалектичним антиподом обмежень — безмежністю або необмеженістю. При цьому необмеженість не є синонімом нескінченності, оскільки межа не завжди означає межу, після якої нічого немає.

Висновки. Підсумовуючи викладене вище, спробуємо подати власне визначення поняття «мовні обмеження». " Мовні обмеження" можуть бути визначені як вияв мовної необхідності у вигляді системної сукупності експліцитних (явних) та імпліцитних (прихованих) мовних правил і норм, стереотипів мислення, засобів, способів, а також результатів самовираження людей, яким свідомо або несвідомо підпорядковується мова й за межі яких не може виходити навіть тоді, коли це є необхідним. У подальшому дослідженні заявленої проблеми мовні обмеження ми будемо називати лімітативними конструкціями. Досить очевидним також є те, що мовні (або лімітативні) обмеження — це не набір хаотичних елементів, що руйнують один одного (у такому випадку вони не могли б існувати), а своєрідна система, що має свою структуру, функції та елементи, які потрібно виявити й описати в подальших дослідженнях цієї проблеми на основі системного підходу.

Література

• 1. Бережнова Л. Полиэтническая образовательная середа: [монография] / Л. Бережнова. — СПб.: Изд-во РГПУ, 2003. — С. 199−200.
• 2. Витгенштейн Л. Философские работы / Л. Витгенштейн. — М.: Гнозис, 1994. — Ч. 1. — 1994. — 612 с.
• 3. Выготский Л. Мышление и речь / Л. Выготский. — 5 изд., испр. — М.: Лабиринт, 1999. — 352 с.
• 4. Г адамер Г Актуальность прекрасного / Г Г адамер // Искусство. — 1991. — 367 с.
• 5. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 2 т. / В. Даль — М.: Русский язык, 1979.
• 6. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант — Симф.: Реноме, 1998. — 528 с.
• 7. Ожегов С. Словарь русского языка / С. Ожегов; под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Шведовой. — 18 изд., стер. — М.: Русский язык, 1987. — 797 с.
• 8. Педагогический энциклопедический словарь. — М., 2002. — С. 62.
• 9. Словник іншомовних слів / уклад. М. Морозов, Л. ШкарапутаК.: Наукова думка, 2000. — 680 с.
• 10. Словник української мови: в 11 т. — К.: Наук. думка, 1974.
• 11. Толковый словарь русского языка: в 4 т. / под ред. Д. Ушакова. — М.: ООО Изд-во «Астрель», 2000.
• 12. Философская энциклопедия: в 5 т. / под редакцией Ф. Константинова. — М.: Советская энциклопедия, 1970.