Дуалізм «конфуціанство — даосизм» у китайському культурному світогляді

Національний Університет «Києво-Могилянська Академія»

Факультет гуманітарних наук Кафедра культурології

Реферат з теми

" Дуалізм «конфуціанство — даосизм» у китайському культурному світогляді"

Виконала: Носенок Богдана Едуардівна, ФГН-1

Викладач: Чумаченко Борис Миколайович Київ 2011 рік

ЗМІСТ

Вступ Конфуціанство в Китаї

1. Історія Конфуція

2. Основні постулати конфуціанства Даосизм в Китаї

Поєднання та співжиття двух ідеологій в Китаї

Висновки Список використаних джерел

ВСТУП

Доброчесність не залишиться на самоті.

У неї обов’язковознайдуться сусіди…

Конфуцій Процес становлення китайських світоглядних ідеологій можна назвати консервативним. За свою трьохтисячолітню історію Китай зробив великий внесок у пізнання сутності буття. Але релігійний розвиток пішов по нетрадиційному шляху — шляху релігійного синкретизму, тривалому співжиттю трьох основних релігій: конфуціанства, даосизму і буддизму.

На вищому рівні серед ідеологів цих релігій чи світоглядних систем зберігалася спеціалізація духовних пошуків: конфуціанці мудрували, буддисти розмірковували над сутрами і вдавалися до медитацій, даосисти винаходили обереги й еліксири вічного життя.

Але провідне становище в китайському релігійному житі посідало конфуціанство.

Конфуціанський культ предків був доповнений буддійським і даосистським вченням про рай та пекло.

Буддизм і даосизм знайшли точки зіткнення у визнанні цінностей аскетизму, пустельництва та монастирського життя.

З кожного культу китаєць брав собі те, що відповідало його ідеологічним запитам, його релігій тім потребам.

В Китаї періоду імперій склалася практика впровадження офіційних культів з урахуванням вчень трьох основних релігій.

Офіційна ідеологія втручалася в релігію.

Релігія відверто використовувалася для виправдання і обґрунтування певних …

У сучасному Китаї більшість (ханці) сповідують даосизм (сюди офіційна китайська ідеологія включає і конфуціанство), народності хуей, уйгури, казахи, татари узбеки, дунсяни, салари і баоань — іслам; тибетці, монголи, юнгури — ламаїзм і буддизм; мяо і яо — християнство; орочі, евенки і даури — шаманство.

Метою даної роботи є розгляд проблематики дуалізму світоглядних ідеологій Китаю — конфуціанства та даосизму.

КОНФУЦІАНСТВО В КИТАЇ

1. Історія Конфуція

Одним з найбільш яскравих представників китайської філософської школи є Конфуцій. З юності Конфуція мучила думка про перебудову китайського суспільства, створення ідеальної справедливої держави. Намагаючись втілити свою ідею в реальність, він багато подорожував по країні, пропонуючи свої послуги в якості міністра Китайським царям і князям. Конфуцій займався реформуванням суспільного життя, армії, фінансів, культури, але жодне з його починань так і не було доведено до кінця. Конфуцію здобув велику славу мудрістю: до нього стали стікатися з усієї країни люди, які бажають стати його учнями. Подорожуючи з одного царства в інше, Конфуцій журився: «Не знайшлося жодного правителя, який захотів би стати моїм учнем». Мудрець помер зі словами: «Хто після моєї смерті візьме на себе обов’язок продовжити моє навчання?»

Вчення Конфуція записали його учні в книгу «Бесіди і висловлювання» .

Великий вплив на формування конфуціанства надали також філософи Мен-цзи та Сюнь-цзи.

2. Основні постулати конфуціанства

Васільєв пише, що високоморальний цзюнь цзи повинен володіти двома найважливішими достоїнствами: гуманністю і почуттям боргу. Поняття гуманність включало в себе багато якостей: скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей і т. п. Жень — це високий, майже недосяжний ідеал, сукупність досконалостей, якими володіли лише древні.

Проте для справжнього цзюнь цзи однієї гуманності було недостатньо. Він повинен був володіти ще почуттям боргу (і). Борг — це моральне зобов’язання, що гуманна людина в силу своїх чеснот накладає на себе сам. Почуття обов’язку, як правило, обумовлено знанням і вищими принципами, але не розрахунком. У поняття «і» включалися й прагнення до знань, обов’язок вчитися і осягати мудрість стародавніх. Конфуцій розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжен), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів (чи). Проходження всім цим принципам було обов’язком благородного цзюнь цзи. У сумніві він повинен стримуватися, в гніві - обдумувати вчинки, у вигідному підприємстві - піклуватися про чесність; в юності - уникати жадань, в зрілості - сварок, в старості - скупості. Істинний цзюнь-цзи байдужий до їжі, багатства, життєвих зручностей і матеріальної вигоди. Усього себе він присвячує служінню високим ідеалам, служінню людям і пошуку істини. Пізнавши істину вранці, він «може спокійно померти увечері». Тобто, «благородна людина» Конфуція — це умоглядний соціальний ідеал, повчальний комплекс чеснот.

Конфуцій також сформулював основи того соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: «Нехай батько буде батьком, син — сином, імператор — імператором, чиновник — чиновником». Впорядковане так суспільство повинне складатися з двох категорій: верхів і низів — хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і кориться.

Критерієм поділу суспільства на верхи і низи повинні були служити тільки знання і чесноти — ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь цзи. Крім того, Мен-цзи (ще один основоположник конфуціанства) вчив, що з трьох найважливіших елементів держави на першому місці стоїть народ, на другому — божества і лише на третьому — імператор Однією з найважливіших основ соціального порядку було суворе підпорядкування старшим. Не випадково Конфуцій нагадував, що держава — це велика сім'я, а сім'я — мала держава. Цим порівнянням підкреслювався патерналізм усередині суспільства, а також уявлення про ідеал сім'ї: основа сім'ї - беззаперечне підкорення молодших старшим, дітей — батькам.

Це своєрідний культ предків. Конфуціанство додало цьому культу сенс символу соціального порядку, перетворило його в найперший обов’язок кожного китайця. Конфуцій розробив вчення про сяо, синівської шанобливості. Сяо, як вважав Конфуцій, — це основа гуманності. Сенс сяо — служити батькам по правилах лі, поховати їх по правилах лі і приносити їм жертви за правилами чи. Згідно з цими правилами шанобливий син повинен все життя піклуватися про батьків, прислужувати і догоджати їм. Культ сяо досяг в Китаї загального визнання, став нормою життя.

Конфуціанський культ предків і норми сяо сприяли розквіту культу сім'ї і клану. Сім'я вважалася серцем суспільства.

Підрослого сина женили, дочку видавали заміж за вибором і рішенням батьків — це вважалося нормальним і природним. Любов же завжди знаходилася на нижчому рівні, ніж інтереси сім'ї, вважалися категорією високого морального боргу (і). Любов могла прийти після шлюбу, могла і не приходити зовсім. Але це не заважало нормальному існуванню сім'ї. Великі сім'ї стали вельми поширеним явищем в Китаї. Вони ділилися лише після смерті батька. Старший син займав місце голови сім'ї і одержував велику частку спадщини, інша ж частина майна ділилася порівну між всіма іншими синами.

Всі нові сім'ї, засновані молодшими братами продовжували знаходитися в залежності від старшого брата, що був тепер главою основної лінії культу, загального для всього клану.

Виникало потужний розгалужений клан родичів. Одні сім'ї за десятиліття ставали біднішими і приходили в занепад, інші - багатіли. Бідні родичі за дрібні подачки допомагали своєму розбагатілому сородичу, а багатий господар клану вміло використовував сімейно кланові традиції для експлуатації їх праці. Виникала сімейно кланова корпорація, сила й авторитет якої визнавалися владою.

Не існувало нічого особистого, чого не повинні були б знати сім'я і клан. І в сім'ї, і в суспільстві в цілому будь-який глава сім'ї являв собою насамперед соціальну одиницю, вписану в суворі рамки конфуціанських традицій, вийти за межі яких було неможливо: це означало б «втратити обличчя», а втрата особи для китайця рівносильна цивільній смерті.

Саме ці принципи соціальної політики і етики були головним у конфуціанстві, вони відігравали вирішальну роль в історії Китаю.

ДАОСИЗМ В КИТАЇ

конфуціанство даоський філософія китай

Роль духовної віддушини в системі китайських світоглядних ідеологій дісталася даосизму.

Даосизм виник у Китаї в період правління династії Джоу як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається китайський філософ Лао-цзи, попередник Конфуція.

Легенди розповідають про дивне народження Лао-цзи: мати носила його кілька десятків років і народила старим — звідки й походить його ім'я, що означає «стара людина» .

В центрі даоської філософії — вчення про Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і необмежено. Він ніким не створений, але від нього бере початок усе. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним —це сенс життя.

Вчення Дао каже, життя і смерть — відносні, але наголошує на житті, на тому, як його слід організувати.

Відоми послідовники даоської філософій й своїми поглядами на довголіття й безсмертя. Саме цим вони дуже популярні серед оточення імператора, при імператорському дворі. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити в умовах панування конфуціанства, але це змінило даосизм. Послідовники Лао-цзи активізували свою діяльність серед народу.

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який можна уподібнити макрокосмосу — Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь та Ян, організм людини є також скупченням божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається обмеженням у їжі, наприклад: треба відмовитися від м’яса і вина, від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна. Також потрібно робити фізичні й дихальні вправи. На підготовку до безсмертя повинно йти багато часу і сил, фактично все життя, причому завершальна частина — це злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Сам акт перевтілення вважався священним і втаємниченим. Даоси вірили, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий піднявся на небо та досяг безсмертя.

Опорними пунктами даосизму стали монастирі. Даоські ворожбити й лікувальники мандрували по Китаю і практично зливалися з підданими Піднебесної.

Даосизм ставить перед собою ціль розкрити перед людиною таємниці світобудови, проблеми життя і смерті. Він виник, тому що людині у час панування конфуціанства була потрібна біль духовна, емоційна освнова для віри, тому виникнення даосизму є цілком закономірним.

ПОЄДНАННЯ ТА СПІВЖИТТЯ ДВУХ ІДЕОЛОГІЙ В КИТАЇ

На відміну від Лао-цзи, Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: «Ми не знаємо, що таке життя, — говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?» Все, що належало до сфери почуттів, конфуціанствообходило стороною. Однак все це продовжувало існувати і в марновірстві простого народу, і в філософських пошуках творчо мислячих і допитливих людей.

Верхи ж китайського суспільства жили по конфуціанським нормам, виконували обряди на честь предків, Неба і Землі. Будь-який з тих, хто знаходився вище рівня простолюдинів або намагався висунутися з їхнього середовища, повинен був підкорити своє життя суворого дотримання цих норм і церемоній; без знання і дотримання їх ніхто не міг розраховувати на повагу, престиж, успіх у житті. Однак ні суспільство в цілому, ні людина окремо, як би не були вони скуті офіційними догмами конфуціанства, не могли завжди керуватися тільки ними. Адже за межами конфуціанства залишалося містичне й ірраціональнех. Потяг до цього компенсувало людям даоське вчення.

ВИСНОВКИ

З давніх-давен в Китаї існували поряд дві релігії: конфуціанство та даосизм. Ці світоглядні системи мали великий вплин на всі сфери суспільного життя в Китаї. Майже в один час виникли дві основоположні вчення Конфуція та Лао-цзи, хоча й зовсім протилежні за своїм спрямуванням. Дуалізм двух вчень — конфуціанства та даосизму — спостерігався протягом усієї історії Китаю. Елементи цих двох систем впліталися одне в одного, змішувалися, або, іноді, й навпаки — відтогралися.Взагалі, можна сказати, що конфуціанство та даосизм взаємно притягувалися, бо кожне з цих вчень компенсувало недостатністьчи ж то духовного й містичного, чи ж то матеріального та впорядкованого. В результаті конфуціанство та даосизм у своєму незвичному співжитті створили самобутній феномен китайської культури та філософії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Васільєв Л.С. Исторія релігій Сходу. — М.: Вища школа, 1988.

Антологія даоської философії. Переклад/склад. В.В. Малявін, Б. Б. Виноградський. — М., 1994.

Полікарпов В.С. Історія релігій. — М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997.

Релігієзнавчий словник / За ред. Професора А. Колодного і Б.Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

http://nauka.bible.com.ua/religion/rel2−02.htm

http://kartinamira.info/spiritsearch/427-konfucianstvo-buddizm

http://slovarmira.org/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8 °F:%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE