Постать гетьмана Івана Мазепи на сторінках журналу «Український історик»

Постать гетьмана І. Мазепи більше трьох століть викликає науковий інтерес та суспільну зацікавленість. Не оминули увагою його діяльність і діаспорні історики, працями яких у 1987 р. на сторінках журналу «Український історик» було започатковану рубрику «Мазепіяна». З 1990 р. до розвитку цього розділу долучилися й відомі сучасні українські історики, які своїми дослідженнями значно збагатили і доповнили мазепознавчі студії журналу. В цілому, з 1963 до 2012 р. на сторінках журналу опубліковані близько тридцяти наукових статей, історіографічних оглядів та рецензій.

До визначення внеску «Українського історика» в дослідження доби гетьмана І. Мазепи зверталися такі вчені, як Т. Мацьків [1], В. Сергійчук [2], Г. Швидько [3]. Ці дослідники оглядово підсумовували напрацювання істориків за тридцять років видання журналу. У свою чергу А. Атаманенко проаналізувала діяльність гетьмана в площині міжнародних відносин [4]. Ми спробуємо детально проаналізувати публікації в журналі за п’ятдесят років його видання.

Однією з актуальних проблем, яка розглядалася на сторінках «Українського історика», була проблема іконографії І. Мазепи. Першим взявся її розв’язати відомий дослідник історії Гетьманщини Т. Мацьків. Його праця «Гравюра Мазепи з 1706 р.» була опублікована у 1−2 числі журналу за 1966 р. і була першою розвідкою з означеної проблеми у виданні. Проаналізувавши стан згадок про гравюру Мазепи з 1706 р., він встановив час створення і авторство портрета гетьмана німецьким гравером Мартином Бернінгротгом. Т. Мацьків зазначив, що гравюру 1706 р. треба вважати за достовірну, бо вона була створена за життя І. Мазепи; вигляд гетьмана подібний до деяких інших його портретів, а також відповідає описові, що дав його німецький очевидець Й. Бардіілі [5, 71]. Розвідка супроводжується самою гравюрою, що дозволяє наочно побачити зображення гетьмана 1706 р.

Проблему іконографії І. Мазепи детальніше піднімає і дослідниця історії Гетьманщини О. Ковалевська. У праці «Сучасні дослідження портретів І. Мазепи» [6] вона намагалася встановити найбільш ймовірне зображення гетьмана, методом візуального зіставлення елементів зовнішності. Для експертизи вбуло залучене зображення І. Мазепи з Успенського собору Києво-Печерської лаври, портрети з літопису Самійла Величка, з колекцій Дніпропетровського Художнього музею та Національного Музею Історії України, гравюру М. Бернінгерота, опубліковану на сторінках часопису Europдische Fama у 1706 р. та портрети у виконанні І. Нікітіна та С. Землюкова. Відповідно до результатів експертиз та історичних відомостей, О. Ковалевська стверджує, що на портретах із Дніпропетровського Художнього Музею та Національного Музею Історії України зображено І. Мазепу [6, 180]. Праця О. Ковалевської супроводжується репродукціями названих портретів, які доповнюють дослідження.

Важливе місце на сторінках журналу займало висвітлення І. Мазепи як державного діяча. В цьому руслі цікавою є праця Т. Мацькова «Гетьман І. Мазепа — князь Священної Римської імперії» [7], в якій подано короткий огляд згадок у європейській та американській пресі про діяльність І. Мазепи. Т. Мацьків звернув особливу увагу на те, як закордонна преса висвітлювала прихід І. Мазепи на гетьманство, його роль у політиці Московського царства, військову майстерність, причини переходу на бік шведського короля Карла ХІІ. На основі опрацювання матеріалів Австрійського Державного Архіву у Відні, Т. Мацьків звернув увагу на проблему надання гетьману титулу «Князя Священної Римської імперії». З цього питання в думках діаспорних істориків були розбіжності, адже знані мазепознавці О. Оглоблин [8] та Б. Крупницький [9] стверджували, що він не одержав княжої грамоти, натомість Т Мацьків мав протилежну думку, яка збігається з думками сучасних істориків [10, 173]. Близькою за змістом є стаття «Князь Іван Мазепа — гетьман України», в якій учений також подав короткий огляд згадок про І. Мазепу у європейській літературі. З’ясувавши причини його тривалого гетьманування, які полягали у вмілій політиці гетьмана, історик перейшов до всебічної характеристики умов правління І. Мазепи. Автор детально проаналізував причини укладання українсько-шведсько-польського договору 1708 р., особливу увагу приділив розв’язанню питання: чому шведський король повернув із визначеного шляху Мінськ-Смоленськ-Москва на Україну. Посилаючись на англійські джерела, зокрема звіт англійського капітана Джеффрейса від 8 жовтня 1708 р., Т Мацьків висунув гіпотезу, що сам Карл ХІІ запропонував І. Мазепі союз і напросився в Україну.

Неодноразово Т Мацьків звертався до вивчення пребігу Полтавської битви 1709 р., причин її поразки. У праці «Як була вирішена битва під Полтавою?» [11] дослідник насамперед подав шведську історіографію проблеми, зокрема пильну увагу приділив щоденникам шведських очевидців, за допомогою яких детально описав підготовку до битви шведської і російської армій, подав схему бою, яка дозволяє краще зрозуміти його перебіг. Він з’ясував причини зміни стратегічного плану Стародуб-Полтава-Москва шведським королем Карлом ХІІ. Спираючись на свідчення учасників походу, Т. Мацьків визначив, що причиною раптового звернення Карла ХІІ в Україну стало не запрошення Мазепи, а нищення українських земель російськими військами та виселення населення [11, 21].

На сторінках журналу Т. Мацьків опублікував дві статті, присвячені вивченню підходів до висвітлення постаті І. Мазепи М. Грушевським [12] і М. Костомаровим [13]. У першій автор проаналізував погляди М. Грушевського щодо діяльності І. Мазепи. Вчений визначив одну з причин поразки гетьмана в битві під Полтавою 1709 р. На його думку, це була необізнаність українського народу та козацького війська з переходом гетьмана на бік шведського короля Карла ХІІ [12, 21]. Т. Мацьків прийшов до висновку, що діяльність І. Мазепи, як і гетьманування І. Виговського, М. Грушевський розглядав, як вияв волі українського народу і «політичних змагань, якими глибоко пройняте було українське суспільство» [12, 21]. Завершує статтю стислий огляд оцінок діяльності гетьмана в працях його сучасників та інших дослідників.

Близькою за змістом та структурою є праця Т. Мацькова «Гетьман Мазепа в оцінці М. Костомарова», в якій досліджено погляди відомого історика щодо діяльності гетьмана, висловлені в монографії «Мазепа і мазепинці». Вчений прийшов до висновку, що М. Костомаров подав негативну оцінку діяльності гетьмана, яка, на його думку, була зумовлена політичними поглядами та історіософією автора [13, 11]. Стаття завершується історіографічним оглядом праць, присвячених гетьману.

Зовнішній політиці І. Мазепи, зокрема відносинам з Москвою, присвячена праця відомого дослідника історії Гетьманщини О. Оглоблина [14], опублікована в трьох числах журналу. Вчений, посилаючись на російські архівні джерела, проаналізував генезу українсько-російських відносин, зокрема зміст Коломацьких статей 1687 р., угоди канцеляриста Генеральної військової канцелярії Петрика Іваненка з Кримським ханством, акцентував увагу на суперечностях між гетьманським і царським урядами з приводу приналежності Слобожанщини. Цікаві міркування з приводу повстання Петрика Іваненка 1692 р. висловив О. Оглоблин, припустивши, що цю акцію йому доручив зробити сам І. Мазепа [14, 53].

На сторінках журналу «Український історик» опубліковано також поодинокі розвідки О. Горбача, Л. Винара, М. Небелюка, М. Єремієва й О. Вінтоняка. Відомий філолог О. Горбач опублікував універсал І. Мазепи від 10. ХІІ.1700 р. колишньому конюшому І. Дяківському на 4 млини [15], а Л. Винар написав історіографічну замітку до універсалу [16], в якій подав біографічні відомості про І. Дядьківського і окремі відомості його родоводу. Дослідник М. Небелюк у праці «Мазепа в оцінці Вольтера» зазначив, що саме останній став одним із популяризаторів гетьмана, завдяки згадкам про останнього в творах, присвячених Карлу ХІІ та Петру І [17]. Розвідка М. Єреміїва, присвячена спогадам К. Гасмана — шведського драгуна, який був учасником Полтавської битви і стверджував, що І. Мазепі тоді було 82 роки, народження гетьмана датує 1626 р., тоді як найбільш прийнятною є 1639 р. [18, 66]. О. Вінтоняк досліджував і проблему анафеми І. Мазепи, зауваживши, що вона мала політичне, а не релігійне підгрунтя та мала не правовий характер [19, 68].

З проголошенням незалежності України, «материкові» історики теж включилися у розбудову «Мазепіани» на сторінках журналу. 1990 р. вперше в «Українському історику» опубліковано статтю дніпропетровського історика В. Заруби — «Придніпров'я під час кримських та дніпровських походів» [20], в якій розкрито участь І. Мазепи і козаків у Кримських та Дніпровських походах. Автор наголосив, що, завдяки цим походам, Росії вдалося підписати з Туреччиною у 1700 р. Константинопольський мирний договір, який був вигідніший попереднього — Бахчисарайського 1681 р.

Найбільше праць діаспорних і сучасних українських істориків, присвячених І. Мазепі, опубліковано в журналі за 2010;2011 рр. Так, у праці Б. Крупницького порушена проблема започаткування українсько-шведських зв’язків. Посилаючись на шведські джерела, зокрема листи секретаря похідної канцелярії Карла ХІІ Й. Цедергельмана і його брата Гермунда, реляції полковника, графа Н. Їлленштієрна вчений прийшов до висновку, що переговори між Мазепою і шведами велися до їхнього приходу в Україну. Доказом цього, на його думку, були дві місії козацького старшини Бистрицького до Карла ХІІ [21, 62]. Під час першого візиту, Мазепа просив їхньої протекції і водночас переконував Карла ХІІ змінити маршрут на Москву (пропонував через Новгород-Сіверський), а під час іншого — якнайшвидшого об'єднання з шведським військом. Зміну думок гетьмана Б. Крупницький пояснив загрозою з боку російських військ, які перебували в Україні під командуванням О. Меншикова. У праці також розкрито особливості першої зустрічі козаків зі шведським військом, реакцію обох сторін на ці події. З цього приводу дослідник зауважив, що козаки, після переходу гетьмана, не тільки не знали на чий бік стати, але навіть були й незадоволені, а шведи не знали, хто був перед ними: приятель чи ворог і як поставитися до них [21, 67].

Відомий дослідник історії козацтва Т. Чухліб, залучивши архівні джерела, окремі листи, звернувся до проблеми виникнення та втілення ідеї відмови І. Мазепи і його оточення від протекторату московського царя Петра І під час Північної війни 1700−1721 рр. [23]. Вчений аргументовано довів, що гетьман, в умовах війни, намагався знайти нового протектора для українських земель в особі польського і шведськогокоролів. Як підтвердження цього, Т. Чухліб детально проаналізував перебіг переговорної місії стародубського писаря О. Покровського 1703 р. до троцького каштеляна М. Котєла. О. Петровський, за дорученням І. Мазепи, вів переговори від імені полковника М. Миклашевського і саме йому було запропоновано М. Котєлом переконати гетьмана перейти з територією Лівобережної України на бік польського короля на умовах Гадяцького договору 1658 р. [23, 104]. Щодо причин і чинників, що спонукали гетьмана перейти на бік шведського короля, то Т. Чухліб підтримав думку тих вчених, які відзначали вмотивованість такого вчинку гетьмана з погляду політико-правових відносин, які існували між державами-суверенами та державами-васалами в Центрально-Східній Європі [23, 114].

У сучасній українській та російській історіографіях окремі українські дослідники — В. Горак, Н. Герасименко, російські - І. Андрєєв, В. Артамонов, Т. Таірова-Яковлєва, спираючись на опубліковані історичні документи, порушили питання про подання І. Мазепою пропозиції Петру І щодо видачі шведського короля в обмін на амністію. Своє бачення цієї проблеми на сторінках «Українського історика» виклав С. Павленко [24]. Вчений проаналізував листи, адресовані до гетьмана канцлером Г. Головіним від 22 грудня 1708 р. та миргородським полковником Д. Апостолом, на які спиралися зазначені дослідники, довів їх фальшивість і аргументовано спростував таку пропозицію. На його думку, згадані листи були підготовлені з провокативною метою — підступно посварити Карла ХІІ з гетьманом [24, 127].

До проблеми погрому Батурина, яка заперечувалась у дореволюційні, радянській та сучасній російській історіографії, звернувся в однойменній праці чернігівський історик В. Коваленко [22]. Автор, спираючись на результати археологічних досліджень, проведених на території Батурина в 2007;2009 рр., і писемні джерела, охарактеризував систему забудови міста на початку ХVIIІ ст., вуличну мережу, основні архітектурні пам’ятки того періоду. На основі різноманітних джерельних матеріалів, учений довів факт жорстокого пограбування і спалення міста разом з його мешканцями царськими військами, під командуванням О. Меншикова, який спростовують російські вчені.

Окрім політичної діяльності І. Мазепи, на сторінках журналу висвітлюється його культурно-просвітницька праця. Діаспорний дослідник М. Андрусяк [25] визначив внесок гетьмана в розбудову Києво-Могилянської академії, його роль у створенні Чернігівського колегіуму, підтримці православної церкви, налагодженні зв’язків з її духовенством за межами України, розвитку граверства, друкарської справи тощо. У праці О. Оглоблина — «До проблеми західньо-европейських зв’язків українського бароко в добу гетьмана Івана Мазепи» [26] розкрито шляхи проникнення західноєвропейського бароко на українські землі, особливості мазепинського бароко, охарактеризовано відомі барокові споруди України тієї доби — собор св. Миколи (Пустинно-Миколаївського монастиря) та Собор Богоявлення (Братського Богоявленського монастиря). О. Оглоблин порушив і дискусійне питання щодо особи мистецького творця цих соборів, авторство яких приписують московському архітекторові О. Старцеві. Вчений піддав сумніву цю версію і припустив, що їх автором був архітектор І. Баптист, котрий започаткував побудову барокових церков в Україні [26, 54].

У журналі «Український історик» опубліковані й кілька рецензійних статей на праці, присвячені І. Мазепі, О. Субтельного — «Напередодні Полтави: Листи Івана Мазепи до Адама Синявського, 1704−1708» [27] та «Мазепинці: український сепаратизм 18 ст.» [28], О. Оглоблина — «Гетьман І. Мазепа та його доба» [29]. Високо оцінене Т. Чухлібом видання київським дослідником В. Станіславським епістолярної спадщини І. Мазепи у трьох книгах, які вміщують 539 листів, частина з яких була невідома дослідникам. Опубліковані листи охопили період 1687−1708 рр. і адресовані до австрійських, польських, турецьких та інших державних діячів. На думку Т. Чухліба, публікація листів має «вічну наукову цінність», бо в них розкриваються важливі і малознані (а інколи зовсім невідомі) питання життя українського суспільства [30, 435]. Наприкінці рецензійної статті подані декілька критичних зауважень.

Отже, за п’ятдесят років видання «Українського історика» на його сторінках опубліковано низку цікавих наукових праць, присвячених різним аспектам життя та діяльності гетьмана. До 1990 р. мазепознавчу тематику в журналі розвивали історики діаспори — Т. Мацьків, Оглоблин, Б. Крупницький та ін. Із здобуттям Україною незалежності, до розбудови рубрики долучилися відомі сучасні українські історики — Т. Чухліб, О. Ковалевська, В. Коваленко, С. Павленко, котрі, залучивши нові архівні матеріали, підняли малодосліджені проблеми іконографії І. Мазепи, погрому Батурина царськими військами, визрівання та реалізації ідеї відмови від російського протекторату, знеславлення гетьмана серед оточуючих, чим суттєво поповнили «мазепіану» на сторінках часопису.

Література

гетьман мазепа український історик.

• 1. Мацьків Т. Мазепіяна в «Українському Історику» // Український історик (далі - УІ). — 1994. — Ч. 1—4.
• 2. Сергійчук В. Мазепіяна на сторінках «Українського історика» // VІ. — 1994. — Ч. 1—4.
• 3. Швидько Г Історія Гетьманщини ХVII-ХVIII ст. у висвітленні «Українського Історика» // VІ. — 1994. — Ч. 1—4.
• 4. Атаманенко А. Міжнародні відносини України від найдавніших часів до середини ХУШ ст. на сторінках «Українського історика» // УІ. — 2010—2011. — ЧЧ. 1—4.
• 5. Мацьків Т. Гравюра Мазепи з 1706 р. // УІ. — 1966. — Ч. 1−2.
• 6. Ковалевська О. Сучасні дослідження портретів Івана Мазепи // VІ. — 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 7. Мацьків Т. Гетьман І. Мазепа — князь Священної Римської імперії // УІ. — 1966. — Ч. 3−4.
• 8. Оглоблин О. Гетьман І. Мазепа і його доба. — Вид. 3-тє. — Нью-Йорк; Київ; Львів; Острог; Торoнто, 2003.
• 9. Крупницький Б. Гетьман І. Мазепа і його доба. — К., 2003.
• 10. Петровський В., Радченко Л., Семенко В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. — Х., 2008.
• 11. Мацьків Т. Як була вирішена битва під Полтавою // VІ. — 1989. — Ч. 4.
• 12. Мацьків Т. Гетьман Мазепа в працях М. Грушевського // VІ. — 1984. — Ч. 1−4.
• 13. Мацьків Т. Гетьман Мазепа в оцінці М. Костомарова // УІ. — 1986. — Ч. 3−4.
• 14. Оглоблин О. Гетьман І. Мазепа і Москва // VІ. — 1989. Ч. 4; 1990. — Ч. 1−4; 1991. — Ч. 1−2.
• 15. Горбач О. Універсал гетьмана І. Мазепи з 10. ХІІ.1700 р. // УІ. — 1987. — Ч. 1−4.
• 16. Винар Л. Універсал гетьмана І. Мазепи для Івана Дяківського: історіографічна замітка // УІ. — 1987. — Ч. 1−4.
• 17. Небелюк М. Мазепіяна в оцінці Вольтера // УІ. — 1987. Ч. 1−4.
• 18. Єреміїв М. Нове про гетьмана І. Мазепу (спогади Криштофа Гасмана, драгуна Карла ХІІ) // VІ. — 1986. Ч. 3−4.
• 19. Вінтоняк О. Анатема на гетьмана І. Мазепу // VІ. — 1990. — Ч. 1−4.
• 20. Заруба В. Придніпров'я під час Кримських і Дніпровських походів (кінець ХVІІ ст.) // УІ. — 1990. — Ч. 1−4.
• 21. Крупницький Б. Мазепа і шведи у 1708 р. // УІ. — 20 102 011. — ЧЧ. 1−4.
• 22. Коваленко В. Погром Батурина 1708 р. в світлі нових студій // VІ. — 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 23. Чухліб Т. Генеза відмови гетьмана І. Мазепи та кошового отамана К. Гордієнка від протекції Москви // VІ. 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 24. Павленко С. Акція Петра І та його наближених щодо знеславлення гетьмана І. Мазепи в очах Карла ХІІ// VІ. 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 25. Оглоблин О. До проблеми західньо-европейських зв 'язківукраїнського бароко в добу гетьмана І. Мазепи // VІ. — 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 26. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч // VІ. — 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.
• 27. Мацьків Т. Листування Мазепи з Адамом Синявським // VІ. — 1981. — Ч. 1−4.
• 28. Мацьків Т. Студія про мазепинців // УІ. — 1983. — Ч. 2−4.
• 29. Гаєцький Ю. [Рец. на кн.:] О. Оглоблин. Гетьман І. Мазепа та його доба. Друге доповнене видання. — Нью-Йорк, 2001 // VІ. — 2004. — Ч. 1−2.
• 30. Чухліб Т. Документальна «Мазепіяна» В. Станіславського // VІ. — 2010;2011. — ЧЧ. 1−4.