Повідомлення Михайла Литвина про розвиток торгівлі у Києві в середині XVI ст

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена і добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі, а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії і Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію і Данію всі східні товари, а саме: дорогі камені, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець і інші прянощі. Цією дорогою часто ідуть іноземні купці: вони створюють загони, іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів. Раніше такі каравани платили значне мито предкам вашої величності при переправі через Борисфен у Тавані; там і до цього часу збереглась у цілості кам’яна будівля із склепіннями, яку і наші, і татари, і греки називають Вітовтовою банею, і розповідають, що в ній жив колись митник Великого князівства Литовського, що збирав мито; якщо ж хто-небудь не сплачував мита або спійманий був на перелюбстві, того карали в Києві конфіскацією всього майна: закон цей, що називається осьмничеством³, був прийнятий для приборкання сарацинської похітливості4 і додержувався протягом багатьох століть, але в останній час почав забуватися.

Якщо ж купці, уникаючи двох переправ через Борисфен і не бажаючи платити мито вашій величності, залишають стару дорогу, що пролягає через володіння нашої величності, і від Таврійських воріт повертають униз, а потім направляються по непрохідних степах у Московію через Путівль або повертаються цим шляхом, то часто трапляється, що їх грабують розбійники, що тиняються в тих місцях.

При проході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники і шинкарі, і ця обставина не викликала нічиїх скарг, ні з боку москвичів, ні з боку турків, ні з боку татар. Кияни користуються вигодами караванів і в тих випадках, коли ці останні, проходячи зимою через степи, збиваються з дороги і гинуть під сніговими заметами.

В непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби; зверх того, внаслідок вищезазначених причин, вони так переповнені дорогими шовковими одягами, дорогоцінними каменями, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.